Як ми прожили РІК в евакуації
Кожен українець мав свої плани на 2022 рік: довгоочікувана відпустка, ремонт у квартирі, навчання чи розвиток бізнесу. Натомість багатьом довелося залишити звичне життя і рідні стіни. Рятуючись від війни, ми їхали до різних країн від Польщі до Австралії чи США.
Там облаштовували життя заново: шукали житло, роботу та формували звички. Хтось адаптувався швидко, хтось не може звикнути до чужого і досі, однак всіх евакуйованих об'єднує сум за Україною та бажання повернутися додому.
нові звички, побут і адаптація українців у різних країнах світу
Поспілкувалася з українцями, які виїхали в різні країни через війну.
Редакція Евакуація.Сity
І розпитала про адаптацію, ностальгію та культуру різних країн.
Крім того, вона вже почувалася виснаженою через постійні повітряні тривоги та необхідність бігати до укриття.
"Я намагалася дотримуватися правил, реагувати на всі повідомлення про загрозу обстрілу. Я жила у центрі Луцька, тож вибух дуже добре чула, це було страшно. Тоді вирішила на деякий час переїхати до Польщі", – каже Анастасія.
Перший час дівчина жила із друзями-поляками. Це дуже допомогло вивчати мову і легше адаптуватися у новій країні. Вона навіть почала знімати короткі тік-ток відео, де розповідала про свої успіхи в опануванні польської.
"Я намагалася дотримуватися правил, реагувати на всі повідомлення про загрозу обстрілу. Я жила у центрі Луцька, тож вибух дуже добре чула, це було страшно. Тоді вирішила на деякий час переїхати до Польщі", – каже Анастасія.
Перший час дівчина жила із друзями-поляками. Це дуже допомогло вивчати мову і легше адаптуватися у новій країні. Вона навіть почала знімати короткі тік-ток відео, де розповідала про свої успіхи в опануванні польської.
Коли 11 березня у місті прогримів вибух, дівчина переконалася, що потрібно виїжджати.
Настя сподівалася повернутися додому через кілька місяців.
Але обставини склалися так, що вона втратила обидві роботи в Україні: була журналісткою та викладачкою.
"Я передивилася вакансії в Україні та зрозуміла, що нічого відповідного знайти не вдасться. Вирішила залишатися у Польщі – зараз допомагаю полякам і українцям орендувати скарбнички-сейфи", – пояснює Анастасія.
Зараз дівчина орендує невелику квартиру-студію самостійно. Для цього уклала договір тривалої оренди – так безпечніше, бо ніхто не може виселити без причини.
"Я передивилася вакансії в Україні та зрозуміла, що нічого відповідного знайти не вдасться. Вирішила залишатися у Польщі – зараз допомагаю полякам і українцям орендувати скарбнички-сейфи", – пояснює Анастасія.
Зараз дівчина орендує невелику квартиру-студію самостійно. Для цього уклала договір тривалої оренди – так безпечніше, бо ніхто не може виселити без причини.
Наприклад, у неділю польські магазини не працюють, тож доводиться планувати покупки в інший час. Запис до лікаря теж складний, тож за потреби звертаюся до приватного спеціаліста", – додає Настя.
Найбільше дівчина сумує за життям до великої війни, його укладом та звичками. У грудні їй вдалося приїхати в Україну на кілька тижнів і попри нестабільну ситуацію з електроенергією Настя почувається щасливою.
Найбільше дівчина сумує за життям до великої війни, його укладом та звичками. У грудні їй вдалося приїхати в Україну на кілька тижнів і попри нестабільну ситуацію з електроенергією Настя почувається щасливою.
"До всього іншого довелося адаптовуватися вже у ході життя.
Переїхала з Луцька до Польщі 16 березня
Анастасія Тумік
Будинок, який ми орендували, опалювався лише електрикою, з цим були б проблеми зараз", – розмірковує жінка.
Вирішили переїхати саме до Литви, бо у цій країні понад 5 років працює свекор Євгенії.
"Ми переїхали до Клайпеди, тут є море, це був один з головних аргументів. Цікаво, що не було ніякої тривоги, я їхала ніби додому і не знала, чим тут допомагають українцям", – ділиться вона.
Литва маленька країна, тож організувати житло та допомогу для всіх потребуючих спершу було важко. Спочатку жінка мешкала в готелі, згодом знайшла квартиру для оренди. Трикімнатна квартира у Клайпеді коштує 550 євро. Вдалося перевезти і бізнес – у Сумах Євгенія мала свою студію макіяжу, зачісок та засмаги. Улюблене ремесло прогодує і за кордоном, додає вона.
Вирішили переїхати саме до Литви, бо у цій країні понад 5 років працює свекор Євгенії.
"Ми переїхали до Клайпеди, тут є море, це був один з головних аргументів. Цікаво, що не було ніякої тривоги, я їхала ніби додому і не знала, чим тут допомагають українцям", – ділиться вона.
Литва маленька країна, тож організувати житло та допомогу для всіх потребуючих спершу було важко. Спочатку жінка мешкала в готелі, згодом знайшла квартиру для оренди. Трикімнатна квартира у Клайпеді коштує 550 євро. Вдалося перевезти і бізнес – у Сумах Євгенія мала свою студію макіяжу, зачісок та засмаги. Улюблене ремесло прогодує і за кордоном, додає вона.
"Рішення ухвалили доволі швидко. Я переживала, чи вдасться перезимувати в Україні, виявилося, що не даремно.
Дім – це там, де є ти, каже Євгенія. Каже, саме ця думка допомагає адаптуватися до нових обставин і позитивно ставитися до переїзду.
"Литва – європейська країна, досить прогресивна. Більшість проблем можна вирішити завдяки електронним листам чи телефонному дзвінку. Тут все просто, оформити всі документи не займає багато часу", – каже Євгенія.
А от із медичним страхуванням в жінки виникли труднощі. Документ не можна купити просто так, це можуть зробити лише працевлаштовані офіційно. Без страхування неможливо ні отримати кваліфіковану допомогу, ні купити ліки, навіть фізрозчин потребує призначення лікаря.
"Важко звикнути до цін, не лише на продукти, а й на послуги. Навіть у моїй сфері – у Сумах макіяж коштував 400 гривень, у Литві – 25 євро. Велика помилка переводити ціни в гривні", – ділиться жінка.
А от із медичним страхуванням в жінки виникли труднощі. Документ не можна купити просто так, це можуть зробити лише працевлаштовані офіційно. Без страхування неможливо ні отримати кваліфіковану допомогу, ні купити ліки, навіть фізрозчин потребує призначення лікаря.
"Важко звикнути до цін, не лише на продукти, а й на послуги. Навіть у моїй сфері – у Сумах макіяж коштував 400 гривень, у Литві – 25 євро. Велика помилка переводити ціни в гривні", – ділиться жінка.
Життя за кордоном навчило Євгенію бути тут і зараз. Раніше вона збирала гроші на власний будинок – зараз такої мети не має. Навіть якщо жінка повернеться додому, то швидше орендуватиме помешкання, а не купуватиме своє.
Ставлення до грошей також змінилося – тепер Євгенія прагне витрачати гроші на те, що приноситиме щастя і приємні спогади.
"Сумую за родичами, які залишилися в Україні. Туги за фізичним домом майже немає, а от кави з подружкою і бокала вина ввечері із сусідкою справді бракує", – каже жінка.
Ставлення до грошей також змінилося – тепер Євгенія прагне витрачати гроші на те, що приноситиме щастя і приємні спогади.
"Сумую за родичами, які залишилися в Україні. Туги за фізичним домом майже немає, а от кави з подружкою і бокала вина ввечері із сусідкою справді бракує", – каже жінка.
Приємним здивуванням у Литві став громадський транспорт. Всі автобуси їздять за графіком, водії – одягнені у спеціальний робочий одяг.
Евакуювалася на Закарпаття із міста Суми 9 березня, згодом переїхала у Литву
Євгенія Папушенко
У Відні не вдалося орендувати квартиру на довгий час, тож Юлія планувала переїхати в іншу країну. Так дізналася про програму Homes for Ukraine, яка на той час почала діяти у Великобританії.
Шукала спонсорів завдяки соцмережам. У тематичній групі на запит Юлії відгукнулася пара британців, які погодилися прийняти українську родину. Там Юлія та її донька Кіра мешкали до вересня, а потім вирішили орендувати будинок самостійно.
Жінка не працює, але отримує дохід від українського бізнесу, їй допомагає родина. Вона хотіла відкрити свій бізнес, але за кордоном це не так легко, як в Україні.
Якщо в Україні для відкриття бізнесу в Україні достатньо запасу 100-200 тисяч гривень і раптом що з цією сумою можна вигребти, то у Великобританії про такі гроші для бізнесу навіть говорити не варто, пояснює вона.
"Тут я не можу відкрити бізнес на ті гроші, згрубша, на які я живу. Я планую знайти роботу, щоб "підтягнути" англійську мову, ще навчаюся в коледжі, де теж записалася на мовні курси. Цей рік навчив не планувати надто багато", – каже Юлія.
Її донька пішла у місцеву школу, яка за методикою схожа на українські садки Монтессорі (садки, де діти навчаються за методикою Марії Монтессорі).
Шукала спонсорів завдяки соцмережам. У тематичній групі на запит Юлії відгукнулася пара британців, які погодилися прийняти українську родину. Там Юлія та її донька Кіра мешкали до вересня, а потім вирішили орендувати будинок самостійно.
Жінка не працює, але отримує дохід від українського бізнесу, їй допомагає родина. Вона хотіла відкрити свій бізнес, але за кордоном це не так легко, як в Україні.
Якщо в Україні для відкриття бізнесу в Україні достатньо запасу 100-200 тисяч гривень і раптом що з цією сумою можна вигребти, то у Великобританії про такі гроші для бізнесу навіть говорити не варто, пояснює вона.
"Тут я не можу відкрити бізнес на ті гроші, згрубша, на які я живу. Я планую знайти роботу, щоб "підтягнути" англійську мову, ще навчаюся в коледжі, де теж записалася на мовні курси. Цей рік навчив не планувати надто багато", – каже Юлія.
Її донька пішла у місцеву школу, яка за методикою схожа на українські садки Монтессорі (садки, де діти навчаються за методикою Марії Монтессорі).
Чоловік Юлії пішов до місцевої Тероборони, а вона з донькою евакуювалася.
Після переїзду дорога до школи та назад забирає по годині на день.
Однак для жінки було важливим зберегти хоч якусь стабільність у житті доньки – нею стала школа.
"Жити в іншій країні важко, бо тут ти одна. В Україні, які б не були обставини, є батьки, знайомі, друзі. Тут потрібно розраховувати лише на себе. Була ситуація, коли треба було забрати дитину зі школи, але машина зламалася. Не було людини, яка б могла зробити це замість мене, поки машина в ремонті. Такі моменти психологічно важко прожити", – розмірковує Юлія.
Місцеві дуже поважають особисті кордони і майже ніколи не поводяться агресивно з незнайомцями, каже Юлія.
"Якщо кличуть на вечерю, то це чітко з 18:00 до 20:00. Я знаю, що о 19:45 варто встати з-за столу і почати збиратися додому. Це неписане правило, але його всі дотримуються. На дорогах ніхто не ставиться агресивно, хоч в мене автомобіль із кермом з іншого боку ніж прийнято у країні, це часто створює незручність", – розповідає Юлія.
Часто труднощі виникають через те, що українці не знають, як працюють британські державні системи.
Українці дуже схожі з британцями за світоглядом, каже Юлія. Це стосується і політики, і домашніх справ. Тож жити із людьми, які поділяють твої думки було дуже комфортно.
"Жити в іншій країні важко, бо тут ти одна. В Україні, які б не були обставини, є батьки, знайомі, друзі. Тут потрібно розраховувати лише на себе. Була ситуація, коли треба було забрати дитину зі школи, але машина зламалася. Не було людини, яка б могла зробити це замість мене, поки машина в ремонті. Такі моменти психологічно важко прожити", – розмірковує Юлія.
Місцеві дуже поважають особисті кордони і майже ніколи не поводяться агресивно з незнайомцями, каже Юлія.
"Якщо кличуть на вечерю, то це чітко з 18:00 до 20:00. Я знаю, що о 19:45 варто встати з-за столу і почати збиратися додому. Це неписане правило, але його всі дотримуються. На дорогах ніхто не ставиться агресивно, хоч в мене автомобіль із кермом з іншого боку ніж прийнято у країні, це часто створює незручність", – розповідає Юлія.
Часто труднощі виникають через те, що українці не знають, як працюють британські державні системи.
Українці дуже схожі з британцями за світоглядом, каже Юлія. Це стосується і політики, і домашніх справ. Тож жити із людьми, які поділяють твої думки було дуже комфортно.
"Останні пів року я постійно живу у телефоні, але починаю звертати увагу і на хороше навколо себе: сніг, красиву вечерю, яку готую для нас з донькою. Це додає сил", – каже Юлія Гуртова.
Українці часто стежили у соцмережах за життям відомих зірок за кордоном. Це сформувало хибне уявлення про безпроблемне, ідеальне життя в інших країнах:
"Виявляється, картинка, якій ми намагалися відповідати – це лише картинка, насправді іноземці живуть по-іншому. Ми багато у чому живемо краще ніж люди в інших країнах. Це мій головний висновок після 7 місяців за кордоном".
Жінка сумує за "двіжем" – в Україні її життя було розписане по хвилинах, було багато активностей. І хоча до цього вже звикла, у Великобританії часто буває самотньо, бо бракує рідних та друзів, які залишилися в Україні чи поїхали в інші країни через війну.
Українці часто стежили у соцмережах за життям відомих зірок за кордоном. Це сформувало хибне уявлення про безпроблемне, ідеальне життя в інших країнах:
"Виявляється, картинка, якій ми намагалися відповідати – це лише картинка, насправді іноземці живуть по-іншому. Ми багато у чому живемо краще ніж люди в інших країнах. Це мій головний висновок після 7 місяців за кордоном".
Жінка сумує за "двіжем" – в Україні її життя було розписане по хвилинах, було багато активностей. І хоча до цього вже звикла, у Великобританії часто буває самотньо, бо бракує рідних та друзів, які залишилися в Україні чи поїхали в інші країни через війну.
"Британці люблять насолоджуватися життям, і це по трохи з'являється у нас"
Виїхала з Дніпра до Відня у перші дні повномасштабного вторгнення, а згодом поїхала до Великої Британії.
Юлія Гуртова
Через тиждень після початку повномасштабного вторгнення Інна поїхала шукати безпеку за кордоном. Спочатку – евакуаційним рейсом до Будапешту.
Через кілька днів разом з дитиною сіла на літак до Ізраїлю. Там Інна має родичів, але потрапити в країну все одно було важко – перевірка всіх документів у аеропорту тривала кілька годин.
"Нам було куди летіти, ми не шукали житло. Але про це у той момент і не думали, бо переживали за рідних в Україні. Квартиру вдалося знайти згодом – хоч з цим теж виникло багато труднощів. Майже всі квартири віддають без меблів, побутової техніки. Просто стіни. Ті помешкання, де це все є, коштують значно дорожче", – пояснює Інна.
Через кілька днів разом з дитиною сіла на літак до Ізраїлю. Там Інна має родичів, але потрапити в країну все одно було важко – перевірка всіх документів у аеропорту тривала кілька годин.
"Нам було куди летіти, ми не шукали житло. Але про це у той момент і не думали, бо переживали за рідних в Україні. Квартиру вдалося знайти згодом – хоч з цим теж виникло багато труднощів. Майже всі квартири віддають без меблів, побутової техніки. Просто стіни. Ті помешкання, де це все є, коштують значно дорожче", – пояснює Інна.
Хоч спочатку вона не думала про евакуацію, після першого ж вибуху у місті вирішила виїхати з дитиною за місто до батьків.
Тож довелося обходитися зовсім порожньою квартирою, фактично без ремонту.
Крім того, шукати помешкання, якщо ви не місцевий, можна кілька місяців – ізраїльтяни не довіряють туристам і не хочуть віддавати житло на кілька місяців.
"Тут цим "не заморочуються". Спочатку це сприймається дивно, але за певний час звикаєш, бо розумієш, що всі навколо живуть так", – каже Інна Цвень.
У іншій країні жити складно, бо часто правила відрізняються і наша "норма" – це щось дивне для іноземців і навпаки, ділиться роздумами жінка: "Це два різні менталітети, у нас зовсім різні цінності. У нас важливі сім'я та домашній комфорт, в Ізраїлі на це не звертають так багато уваги".
"Тут цим "не заморочуються". Спочатку це сприймається дивно, але за певний час звикаєш, бо розумієш, що всі навколо живуть так", – каже Інна Цвень.
У іншій країні жити складно, бо часто правила відрізняються і наша "норма" – це щось дивне для іноземців і навпаки, ділиться роздумами жінка: "Це два різні менталітети, у нас зовсім різні цінності. У нас важливі сім'я та домашній комфорт, в Ізраїлі на це не звертають так багато уваги".
Українці більше прив'язуються і до людей, і до речей.
"Було важко звикнути, що все зачиняється у п'ятницю і відкривається аж у суботу ввечері. І то не всі повертаються на роботу. Нікуди звернутися не можна, нічого купити не можна. Країна спить, нічого не працює", – каже Інна.
У Ізраїлі важливо пити воду – настільки у країні спекотний клімат. А їжа – зовсім інша на смак, бо вирощується у відмінних від України умовах.
За час у іншій країні Інна зрозуміла, що для життя не треба багато речей, треба мати поруч лише своїх людей. Жінка сумує за тими, з ким зараз не поруч і сподівається на перемогу України.
"Було важко звикнути, що все зачиняється у п'ятницю і відкривається аж у суботу ввечері. І то не всі повертаються на роботу. Нікуди звернутися не можна, нічого купити не можна. Країна спить, нічого не працює", – каже Інна.
У Ізраїлі важливо пити воду – настільки у країні спекотний клімат. А їжа – зовсім інша на смак, бо вирощується у відмінних від України умовах.
За час у іншій країні Інна зрозуміла, що для життя не треба багато речей, треба мати поруч лише своїх людей. Жінка сумує за тими, з ким зараз не поруч і сподівається на перемогу України.
У Ізраїлі люди звикли багато працювати, тож часто просто не мають часу зважати на те, як живуть інші.
Переїхала до Ізраїлю з Вінниці через кілька тижнів після початку великої війни.
Інна Цвень
Проте потім поїхала до Бухаресту.
Там Альона почала працювати у школі з українськими дітьми. Згодом, влітку, жінка повернулася до свого фаху і почала проводити екскурсії містом. Цим займається і досі на вихідних. Крім того, працює в УВКБ ООН – контролює документи переселенців, які реєструються на програми допомоги у Румунії.
"За кордоном жити важко. Але важче було у перші місяці – коли постійно думала, що от зараз треба буде повертатися. Зараз я хочу повернутися, але вирішила, що поки у Румунії, то можу допомагати друзям, які в Україні, переселенцям. Це був переломний момент – вирішити жити тут і сьогодні", – ділиться Альона.
Там Альона почала працювати у школі з українськими дітьми. Згодом, влітку, жінка повернулася до свого фаху і почала проводити екскурсії містом. Цим займається і досі на вихідних. Крім того, працює в УВКБ ООН – контролює документи переселенців, які реєструються на програми допомоги у Румунії.
"За кордоном жити важко. Але важче було у перші місяці – коли постійно думала, що от зараз треба буде повертатися. Зараз я хочу повернутися, але вирішила, що поки у Румунії, то можу допомагати друзям, які в Україні, переселенцям. Це був переломний момент – вирішити жити тут і сьогодні", – ділиться Альона.
Сподіваючись, що війна не триватиме довго, вона спочатку евакуювалася до міста Галац, яке розташоване біля кордону.
Додає: це дуже цікавий досвід, бути у іншій країні, мовою якої не говориш і не розумієш.
Зараз Альона вже почала вивчати румунську і навіть склала перший іспит.
"У румунів є чудова звичка – у вихідні ніхто не працює. Доставка, банки, більшість аптек – все зачиняється у суботу-неділю. Румуни дуже працьовиті, але хочуть мати час на себе. Цьому вчуся і я", – розповідає вона.
Румунський транспорт влаштований так, що у будь-яку точку можна дістатися за невеликий відрізок часу за доступною ціною. Тож зручно подорожувати країною на вихідних.
"У румунів є чудова звичка – у вихідні ніхто не працює. Доставка, банки, більшість аптек – все зачиняється у суботу-неділю. Румуни дуже працьовиті, але хочуть мати час на себе. Цьому вчуся і я", – розповідає вона.
Румунський транспорт влаштований так, що у будь-яку точку можна дістатися за невеликий відрізок часу за доступною ціною. Тож зручно подорожувати країною на вихідних.
"Дуже хочеться, щоб ми так навчилися цінувати свої міста. Загалом з точки зору туризму Румунія дуже недооцінена, ми нічого не знаємо про неї".
Українців у Румунії приймають щиро і відкрито. Країна надає повний карт-бланш, бо забезпечує переселенців житлом, роботою, фінансовою підтримкою.
"Я не сумую за зручностями чи послугами, до цього звикаєш. Дії не вистачає, бо не звикла тягати купу паперів. Я сумую за своїм щасливим життям, родиною та друзями, сміхом вечорами".
Українців у Румунії приймають щиро і відкрито. Країна надає повний карт-бланш, бо забезпечує переселенців житлом, роботою, фінансовою підтримкою.
"Я не сумую за зручностями чи послугами, до цього звикаєш. Дії не вистачає, бо не звикла тягати купу паперів. Я сумую за своїм щасливим життям, родиною та друзями, сміхом вечорами".
Багато міст Румунії – добре збережені, виплекані, доглянуті:
Переїхала до Румунії з Одеси у перші години повномасштабного вторгнення.
Альона Калетинська
Тож Соломія не повернулася додому, а почала шукати країну, яка б надавала тривалий прихисток українцям. Зрештою обрала Іспанію, тому що колись мріяла пожити у цій країні.
Іспанія не дуже лояльна до переселенців з України, каже дівчина. Щоб знайти житло, потрібно мати робочий контракт, а за кімнату доведеться платити 380 євро на місяць, а за однокімнатну квартиру – 600-800 євро.
"Якщо людина ніколи не хотіла жити в Іспанії, не бачить у цій країні особливої для себе краси та привабливості, то варто подумати про евакуацію в інші країни. Іспанський уряд допомагає Україні фінансово, надає озброєння, але особливих пільг для переселенців тут немає", – розмірковує Соломія.
Іспанія не дуже лояльна до переселенців з України, каже дівчина. Щоб знайти житло, потрібно мати робочий контракт, а за кімнату доведеться платити 380 євро на місяць, а за однокімнатну квартиру – 600-800 євро.
"Якщо людина ніколи не хотіла жити в Іспанії, не бачить у цій країні особливої для себе краси та привабливості, то варто подумати про евакуацію в інші країни. Іспанський уряд допомагає Україні фінансово, надає озброєння, але особливих пільг для переселенців тут немає", – розмірковує Соломія.
У Туреччині пара планувала провести місяць, але за тиждень до відльоту в Україні почалося повномасштабне вторгнення.
Труднощі виникають і з роботою.
Є вакансії на прибирання, догляд за людьми похилого віку та дітьми. Інколи пропонують роботу офіціантом. Для професій, які вимагають вищої кваліфікації – обов'язкове знання мови.
Побут іспанців дуже відрізняється від українського. Ніхто, навіть діти, не лягають спати рано. Влітку вечеря може лише починатися о 23:00, але переважно через спеку.
Перед їжею звично їсти аперитив – корисні або не дуже перекуси.
"Для українців, яких бабці вчили не їсти перед їжею, бо це переб'є апетит, це дуже дивно", – каже Соломія.
Побут іспанців дуже відрізняється від українського. Ніхто, навіть діти, не лягають спати рано. Влітку вечеря може лише починатися о 23:00, але переважно через спеку.
Перед їжею звично їсти аперитив – корисні або не дуже перекуси.
"Для українців, яких бабці вчили не їсти перед їжею, бо це переб'є апетит, це дуже дивно", – каже Соломія.
Тож можна більше дізнатися про різні країни і розповісти їм про Україну.
"Місцеві дуже підтримують українців. Наприклад, в офісі працевлаштування я познайомилася із іспанкою Стелою. Вона запропонувала викладати мову безкоштовно, ми стали друзями", – ділиться дівчина.
За кордоном Соломія стала більше цінувати українську медицину. "Я дуже сподіваюся, що поки я тут, у мене не буде проблем із зубами. Щоб вилікувати один зуб, треба витратити 500 євро. Один зуб. Українським лікарям треба цілувати руки. Те ж стосується б'юті сфери – дорого і дуже неякісно, приладдя може бути брудним", – каже дівчина.
Соломія дуже сумує і сподівається повернутися в Україну вже незабаром.
"Місцеві дуже підтримують українців. Наприклад, в офісі працевлаштування я познайомилася із іспанкою Стелою. Вона запропонувала викладати мову безкоштовно, ми стали друзями", – ділиться дівчина.
За кордоном Соломія стала більше цінувати українську медицину. "Я дуже сподіваюся, що поки я тут, у мене не буде проблем із зубами. Щоб вилікувати один зуб, треба витратити 500 євро. Один зуб. Українським лікарям треба цілувати руки. Те ж стосується б'юті сфери – дорого і дуже неякісно, приладдя може бути брудним", – каже дівчина.
Соломія дуже сумує і сподівається повернутися в Україну вже незабаром.
Мадрид, де живе Соломія, мультикультурне місто, куди приїжджає багато різних людей.
До початку війни виїхала на відпочинок з хлопцем до Туреччини, згодом – до Іспанії.
Соломія Дудка
"На вокзалі було чутно розмови, що треба запасатися йодом. Сісти в евакуаційний поїзд було проблематично. Шалений натовп ледь не скинув сина на рельси. Всім було все одно. Це було страшно", – згадує Тетяна.
Вирішили їхати недалеко від України, тож спочатку думала чекати закінчення війни у Польщі. Однак волонтери порадили сестрі Тетяни, яка теж виїжджала за кордон, рухатися до Німеччини. Жінки хотіли бути поруч, однак склалося, що зараз живуть у різних містах.
"Спочатку було дуже важко. Більше морально. Я все робила на "автопілоті", тому що так треба. Не чекала роз'яснень чи допомоги. Здружилася із ще однією родиною переселенців і ми жили разом у прихистку", – згадує Тетяна.
Вирішили їхати недалеко від України, тож спочатку думала чекати закінчення війни у Польщі. Однак волонтери порадили сестрі Тетяни, яка теж виїжджала за кордон, рухатися до Німеччини. Жінки хотіли бути поруч, однак склалося, що зараз живуть у різних містах.
"Спочатку було дуже важко. Більше морально. Я все робила на "автопілоті", тому що так треба. Не чекала роз'яснень чи допомоги. Здружилася із ще однією родиною переселенців і ми жили разом у прихистку", – згадує Тетяна.
Через те, що кадирівці та російські військові захопили ЗАЕС, у жінки почалася паніка.
Син захворів, тож доводилося виборювати для нього кращі санітарно-гігієнічні умови.
Для цього потрібно було писати листи до установ, перекладати медичні документи, звернутися до місцевих лікарів. У результаті Тетяні надали окрему квартиру, яку оплачує держава. Крім того, родина отримує соціальні виплати.
"Побут у таборі був настільки жахливий, що я не хочу про це згадувати. В окремому помешканні не було проблем. Ми отримали квартиру зі всіма меблями і навіть пральною машиною, що велика рідкість для Німеччини. Більшість квартир здають порожніми", – каже Тетяна.
У Німеччині працюють закони, і це головне, додає вона. Місцеві турбуються про тварин та екологію. Літні люди мандрують світом і спокійно проводять час
"Побут у таборі був настільки жахливий, що я не хочу про це згадувати. В окремому помешканні не було проблем. Ми отримали квартиру зі всіма меблями і навіть пральною машиною, що велика рідкість для Німеччини. Більшість квартир здають порожніми", – каже Тетяна.
У Німеччині працюють закони, і це головне, додає вона. Місцеві турбуються про тварин та екологію. Літні люди мандрують світом і спокійно проводять час
"Тому моя нова звичка – перевіряти поштову скриньку і дивуватися, що два дні поспіль немає листів. Медицина працює по-іншому. Наприклад, те, від чого українські мами були спочатку в шоці – це коли швидка не реагує на температуру 40 у дитини. Або те, що на запис до вузькокваліфікованого спеціаліста треба чекати місяцями. Проте всі прийоми за страхівкою безкоштовні", – пояснює Тетяна.
Жінка хоче допомагати так, як місцеві допомогли їй. Тож веде блог переселенки, у якому допомагає з вимушеною інтеграцією у Німеччині іншим українкам.
Найбільше сумує за чоловіком та рідними, які залишилися в Україні. А ще – за будинком, садом та колекцією деревовидних півоній.
"Ще з'явилася жага до життя. Хочеться цінувати кожну мить і жити попри все.
Жінка хоче допомагати так, як місцеві допомогли їй. Тож веде блог переселенки, у якому допомагає з вимушеною інтеграцією у Німеччині іншим українкам.
Найбільше сумує за чоловіком та рідними, які залишилися в Україні. А ще – за будинком, садом та колекцією деревовидних півоній.
"Ще з'явилася жага до життя. Хочеться цінувати кожну мить і жити попри все.
"Але є й мінуси. Величезна бюрократія і купа паперової пошти.
Разом із п'ятирічним сином Назарчиком евакуювалися з Дніпра до Німеччини 6 березня.
Тетяна Журавка
Щоб виїхати з міста у Марії було всього пів години, допоміг кум, який прийшов з Ірпеня пішки.
Тож Марії із сином вдалося переїхати до Львова, потім – до Варшави. Там жінка пішла до посольства Південної Кореї і попросила про сімейну візу. У далекій країні працював її чоловік, тож всі дозволи вдалося оформити швидко.
Тепер родина живе у Сеулі: Марія продовжує свою психологічну практику через інтернет та консультує українок, а її чоловік працює на корейському заводі. Син навчається онлайн.
У Південній Кореї дуже цінують час, каже Марія. Таксі не чекатиме навіть хвилину після прибуття, якщо людина не вийшла до зазначеного пункту, то машина просто поїде далі.
Тож Марії із сином вдалося переїхати до Львова, потім – до Варшави. Там жінка пішла до посольства Південної Кореї і попросила про сімейну візу. У далекій країні працював її чоловік, тож всі дозволи вдалося оформити швидко.
Тепер родина живе у Сеулі: Марія продовжує свою психологічну практику через інтернет та консультує українок, а її чоловік працює на корейському заводі. Син навчається онлайн.
У Південній Кореї дуже цінують час, каже Марія. Таксі не чекатиме навіть хвилину після прибуття, якщо людина не вийшла до зазначеного пункту, то машина просто поїде далі.
Жінка родом з Бучі. До 2 березня вона залишалася там, ховалися у підвалі.
"Корейці дуже люблять, щоб все було вчасно.
"При цьому призначити зустріч можуть призначити на 19:23. Ніхто не чекатиме", – каже Марія.
Темп життя у країні дуже швидкий, тож місцеві обирають і відповідний одяг. Він дуже зручний і простий, однак брендовий. Все тому, що мінімальна зарплата у країні висока, тож люди можуть дозволити собі вдягатися дорого.
"Раніше я старалася часто одягати сукні, красиві черевички, підбори. Тепер маю нову звичку і одягаюся простіше", – розмірковує Марія.
Попри те, що у повсякденному житті корейці носять сумки Сhanell, їх можуть просто залишити без нагляду у кав'ярні, поставити дорогу машину на дорозі з ключами всередині.
"І їх ніхто не вкраде. Тут інший рівень безпеки", – пояснює Марія.
Темп життя у країні дуже швидкий, тож місцеві обирають і відповідний одяг. Він дуже зручний і простий, однак брендовий. Все тому, що мінімальна зарплата у країні висока, тож люди можуть дозволити собі вдягатися дорого.
"Раніше я старалася часто одягати сукні, красиві черевички, підбори. Тепер маю нову звичку і одягаюся простіше", – розмірковує Марія.
Попри те, що у повсякденному житті корейці носять сумки Сhanell, їх можуть просто залишити без нагляду у кав'ярні, поставити дорогу машину на дорозі з ключами всередині.
"І їх ніхто не вкраде. Тут інший рівень безпеки", – пояснює Марія.
Питання "чи ти їв ти сьогодні" навіть входить до звичної формули привітання. Це частина культури.
"Багато де можна побачити пункти із швидким харчуванням – раменом, нашою локшиною", – каже Марія Тимошенко.
Жінці дуже бракує українського духу. Знайти контакт із корейцями дуже важко – вони дуже цінують свою мову, тож погано знають англійську.
"Я навіть не можу піти купити собі вишиванку. Є зустрічі українців у Південній Кореї, але цього мало. Тож мені дуже бракує дому", – каже Марія.
"Багато де можна побачити пункти із швидким харчуванням – раменом, нашою локшиною", – каже Марія Тимошенко.
Жінці дуже бракує українського духу. Знайти контакт із корейцями дуже важко – вони дуже цінують свою мову, тож погано знають англійську.
"Я навіть не можу піти купити собі вишиванку. Є зустрічі українців у Південній Кореї, але цього мало. Тож мені дуже бракує дому", – каже Марія.
Крім того, корейці люблять поїсти.
У березні разом з сином виїхала до Варшави, потім – у Південну Корею.
Марія Тимошенко
Але виїхати до Чернівців, а згодом США, її разом з чоловіком переконали дорослі діти.
"Сусіди надіслали фото: ракета влучила в доньчину квартиру, звідки ми напередодні виїхали. Тому виїхали на Чернівці", – згадує Кіра.
Спочатку разом з літнім чоловіком та дорослими дітьми вона виїхала до Болгарії, де чекала на візу до США. У далекій країні живе Кірина сестра, більше родичів жінка не має, тож вирішили їхати туди. Візу до США родині Малініних не дали, але потрапити до країни вдалося за програмою United for Ukraine для українців.
"У сестри не дуже великий будинок, племіннику через нас доводиться спати у підвалі. З житлом тут взагалі складно, його не вистачає і для місцевих. Все, що ми поки що знайшли, коштує більше, ніж моя зарплата, тому вже п'ять місяців живемо з моєю сестрою", – розповідає жінка.
"Сусіди надіслали фото: ракета влучила в доньчину квартиру, звідки ми напередодні виїхали. Тому виїхали на Чернівці", – згадує Кіра.
Спочатку разом з літнім чоловіком та дорослими дітьми вона виїхала до Болгарії, де чекала на візу до США. У далекій країні живе Кірина сестра, більше родичів жінка не має, тож вирішили їхати туди. Візу до США родині Малініних не дали, але потрапити до країни вдалося за програмою United for Ukraine для українців.
"У сестри не дуже великий будинок, племіннику через нас доводиться спати у підвалі. З житлом тут взагалі складно, його не вистачає і для місцевих. Все, що ми поки що знайшли, коштує більше, ніж моя зарплата, тому вже п'ять місяців живемо з моєю сестрою", – розповідає жінка.
Жінка взагалі не збиралася виїжджати із рідного Харкова.
У перші місяці держава допомагала з їжею та грошима, поки Кіра не почала отримувати стабільну заробітну плату.
Жінці дали персонального коуча, який допомагає стати на ноги у новій країні.
Чоловік Кіри не має коуча, бо йому вже 70 років і він може не працювати у США за законом. Однак він отримує зарплату за викладання у харківському університеті онлайн.
"Звички змінилися не дуже. Для мене зміни в тому, що треба працювати фізично, а здоров'я вже немає", – пояснює жінка.
Чоловік Кіри не має коуча, бо йому вже 70 років і він може не працювати у США за законом. Однак він отримує зарплату за викладання у харківському університеті онлайн.
"Звички змінилися не дуже. Для мене зміни в тому, що треба працювати фізично, а здоров'я вже немає", – пояснює жінка.
"Наприклад, в маленьких містечках часто влаштовують паради з будь-якого приводу. Тиждень тому ми були на параді, який був присвячений різдвяним вогниками. Це було красиво і весело", – згадує жінка.
Жінка сумує за рідними, які залишилися в Україні, та дачею. Там подружжя Малініних вирощувало фрукти, овочі, екзотичні рослини.
Жінка сумує за рідними, які залишилися в Україні, та дачею. Там подружжя Малініних вирощувало фрукти, овочі, екзотичні рослини.
Люди дуже багато працюють, але вміють радіти простим речам, додає вона.
Переїхала з Харкова до Чернівців, а потім до США разом із родиною у перші місяці вторгнення.
Кіра Малініна
"У Чехії мала друзів, українців, які виїхали туди за рік чи два до великої війни. Тож я подзвонила їм і разом з сестрою та двома дітьми переїхала у нову країну", – розповідає Катерина.
Чехія для неї вже стала другою домівкою. Спочатку Катерина мешкала в українських друзів, згодом знайшла прихисток у домі місцевих у Празі.
"Місцеві дуже допомагають українцям. Якщо ти відмовляєшся від допомоги – можуть образитися. Вони провідчували наше горе", – каже Катерина Живоложна.
Чехія для неї вже стала другою домівкою. Спочатку Катерина мешкала в українських друзів, згодом знайшла прихисток у домі місцевих у Празі.
"Місцеві дуже допомагають українцям. Якщо ти відмовляєшся від допомоги – можуть образитися. Вони провідчували наше горе", – каже Катерина Живоложна.
Часу на вибір не було. До повномасштабного вторгнення жінка вчила польську і планувала робити карту поляка.
Але місцеві звикли купувати "сьогодні – на сьогодні", розповідає жінка. Ніхто не робить запас продуктів у морозильній камері, все готують одразу. Часто замовляють їжу у ресторані, щоб не витрачати на приготування багато часу.
А от економлять чехи на комунальних послугах. Посуд навмисно збирають протягом всього тижня і потім миють увесь одразу – жодна крапля води не має пролитися даремно!
"Найважче було з місцевою мовою. Поки звикла до вимови минуло два чи три місяці. Тепер допомагаю українським дітям порозумітися з місцевими у школі", – розповідає Катерина.
А от економлять чехи на комунальних послугах. Посуд навмисно збирають протягом всього тижня і потім миють увесь одразу – жодна крапля води не має пролитися даремно!
"Найважче було з місцевою мовою. Поки звикла до вимови минуло два чи три місяці. Тепер допомагаю українським дітям порозумітися з місцевими у школі", – розповідає Катерина.
Каже що дітей не катують домашніми завданнями, ставляться до всього простіше.
"Чехи були шоковані, наскільки добре українські діти знають англійську, математику. Тут вони більш вільні у виборі, роблять, що їм хочеться", – каже Катерина.
Жінка сумує за Україною. Каже, коли кілька разів приїжджала до рідної країни з евакуації – не могла надихатися повітрям.
"Чехи були шоковані, наскільки добре українські діти знають англійську, математику. Тут вони більш вільні у виборі, роблять, що їм хочеться", – каже Катерина.
Жінка сумує за Україною. Каже, коли кілька разів приїжджала до рідної країни з евакуації – не могла надихатися повітрям.
Жінці сподобався підхід до чеської освіти:
Евакуювалася з родиною до Чехії з Малина 3 березня.
Катерина Живоложна
У чеських магазинах часто бувають знижки,
За годину дівчина отримує 17 канадських доларів (390 гривень).
З часом життя за кордоном стає зовсім не милим, зізнається дівчина. Робота і краєвиди за вікном стають непотрібними, хочеться лише повернутися у рідний двір та обійняти батьків і друзів.
"Мене на плаву тримає моя мета, чому я тут. Бо поки я тут заробляю гроші, то можу забезпечити хороший рівень життя своїм батькам", – пояснює дівчина.
За місяці життя у Канаді у Карини сформувалася звичка смол токів, яка характерна для місцевих. У перший час на "How are you? (Як ти?)", яке канадійці ставлять більше із ввічливості, Каріна справді починала давати розгорнуті відповіді.
З часом життя за кордоном стає зовсім не милим, зізнається дівчина. Робота і краєвиди за вікном стають непотрібними, хочеться лише повернутися у рідний двір та обійняти батьків і друзів.
"Мене на плаву тримає моя мета, чому я тут. Бо поки я тут заробляю гроші, то можу забезпечити хороший рівень життя своїм батькам", – пояснює дівчина.
За місяці життя у Канаді у Карини сформувалася звичка смол токів, яка характерна для місцевих. У перший час на "How are you? (Як ти?)", яке канадійці ставлять більше із ввічливості, Каріна справді починала давати розгорнуті відповіді.
Вона знайшла хост-родину з міста Джаспер, провінція Альберта і роботу у клієнтській підтримці бізнесу з оренди автомобілів.
Канадійці дуже добрі. Вони співчувають українцям і готові стояти за нас горою.
"Я тут вже пів року, а ставлення не змінюється. Вони були неймовірно добрі, і такими залишилися. Моя хост-родина ставиться до мене як до рідної", – розповідає Каріна.
Крім того, місцеві вміють насолоджуватися життям. Це та звичка, яку багато українців, які переїхали в Канаду, перейняли, ділиться Каріна.
Крім того, місцеві вміють насолоджуватися життям. Це та звичка, яку багато українців, які переїхали в Канаду, перейняли, ділиться Каріна.
Каже, так виходить зекономити час або гроші на приготування.
"Якщо ми говоримо про Канаду, то інколи тут страждає сервіс. Вирішити складну ситуацію негайно неможливо: треба телефонувати на багато різних номерів і то не факт, що вам надійде відповідь".
Найбільше Каріна сумує за колишнім життям.
"У мене війна забрала все. Є родина, друзі. Але війна забрала моє життя: у мене була чудова кар'єра, особисте життя, плани на майбутнє, путівка в Туреччину. В один момент доводиться перевертати все з ніг на голову, починати жити заново", – каже Карина.
"Якщо ми говоримо про Канаду, то інколи тут страждає сервіс. Вирішити складну ситуацію негайно неможливо: треба телефонувати на багато різних номерів і то не факт, що вам надійде відповідь".
Найбільше Каріна сумує за колишнім життям.
"У мене війна забрала все. Є родина, друзі. Але війна забрала моє життя: у мене була чудова кар'єра, особисте життя, плани на майбутнє, путівка в Туреччину. В один момент доводиться перевертати все з ніг на голову, починати жити заново", – каже Карина.
Дівчина звикла їсти не вдома або замовляти доставку.
До війни жила у Кременчуці, а після початку бойових дій виїхала до Канади.
Каріна Магда
Тиждень родина Казанцевих жила на дачі за містом, потім – вирішили евакуюватися до Австралії, єдиної країни, де мали друзів.
"Мій чоловік хворіє, я маю першу групу інвалідності через поганий зір. Тож знала: маємо їхати туди, де нас добре знають і приймуть. Такі люди були тільки в Австралії. Ми поїхали в Польщу, а потім організували переліт у Австралію", – каже Олена.
У новій країні родину Казанцевих всім забезпечили друзі: житлом, психологічною підтримкою, грошима. Щоб орендувати найпростішу квартиру без меблів у районі, схожому на київську Троєщину, довелося б віддати щонайменше 300 доларів на тиждень. Тож допомога була своєчасною.
"Мій чоловік хворіє, я маю першу групу інвалідності через поганий зір. Тож знала: маємо їхати туди, де нас добре знають і приймуть. Такі люди були тільки в Австралії. Ми поїхали в Польщу, а потім організували переліт у Австралію", – каже Олена.
У новій країні родину Казанцевих всім забезпечили друзі: житлом, психологічною підтримкою, грошима. Щоб орендувати найпростішу квартиру без меблів у районі, схожому на київську Троєщину, довелося б віддати щонайменше 300 доларів на тиждень. Тож допомога була своєчасною.
Малеча відреагувала на початок війни дуже емоційно, була наляканою.
Але це зроблено не для того, щоб витягнути з когось гроші, а щоб розуміти, хто приїжджає до країни, чому, яку допомогу потрібно надати", – каже Олена.
А ще у Австралії дуже якісне медичне обслуговування, хоча всі послуги дуже дорогі. Наприклад, консультація лікаря коштує 164 долари. Частину допомоги надають безкоштовно.
Експати в Австралії живуть общинами – є цілі квартали, які бережуть свою культуру. Українців у Австралії небагато, але вони влаштовують зустрічі і мітинги проти російської агресії.
"Важко адаптуватися через їжу. Вона зовсім інша на смак: і азійська кухня, і молочна продукція", – каже Олена.
А ще у Австралії дуже якісне медичне обслуговування, хоча всі послуги дуже дорогі. Наприклад, консультація лікаря коштує 164 долари. Частину допомоги надають безкоштовно.
Експати в Австралії живуть общинами – є цілі квартали, які бережуть свою культуру. Українців у Австралії небагато, але вони влаштовують зустрічі і мітинги проти російської агресії.
"Важко адаптуватися через їжу. Вона зовсім інша на смак: і азійська кухня, і молочна продукція", – каже Олена.
Ціни у країні дуже високі, але це зумовлено хорошими зарплатами, які отримують місцеві.
"Раніше ми купували продукти дуже рідко, одразу на довгий термін. Тепер купуємо щодня по трохи, лише за потребою, стараємося відстежувати акції", – розповідає Олена.
Олена сумує за всім, що було в Україні і понад усе прагне повернутися на Батьківщину.
"За сином, вулицями, своїм будинком, українською мовою, яку чути з вуст перехожих, за нашими закладами. Навіть ті ж ресторани: в Україні навіть у найменшому закладі вас будуть обслуговувати на гідному рівні. Тут – у ресторані просто їдять", – каже Олена.
"Раніше ми купували продукти дуже рідко, одразу на довгий термін. Тепер купуємо щодня по трохи, лише за потребою, стараємося відстежувати акції", – розповідає Олена.
Олена сумує за всім, що було в Україні і понад усе прагне повернутися на Батьківщину.
"За сином, вулицями, своїм будинком, українською мовою, яку чути з вуст перехожих, за нашими закладами. Навіть ті ж ресторани: в Україні навіть у найменшому закладі вас будуть обслуговувати на гідному рівні. Тут – у ресторані просто їдять", – каже Олена.
Однак можна посмакувати манго чи авокадо, які в Австралії як яблука в Україні.
Поїхала з Києва до Австралії з чоловіком та внучкою у перші місяці великої війни.
Олена Казанцева
"У країні дуже багато бюрократії стосовно документів"
Через деякий час дівчина побачила оголошення про евакуаційний рейс від Help UA.PT. У цій організації волонтерила її подруга, тож Софія вирішила скористатися можливістю.
"Виїжджала я сама, мої батьки залишаються у Дніпрі, а брат у лавах ЗСУ. Кордон перетнула на початку квітня, спочатку – до Любліна, потім – до Лісабона", – розповідає дівчина.
У Португалії Софія не вперше – тут вона щоліта займалася серфінгом. Час проводила у маленькому селищі, куди їздять ті, хто любить екстремальний вид спорту.
"Я бачила, як багато людей у Польщі, тож знала – чим далі від України поїду, тим простіше буде облаштуватися. Зрештою збіглися три причини: я вже тут була, хотіла пожити біля океану і знала, що точно дам собі раду", – пояснює Софія.
"Виїжджала я сама, мої батьки залишаються у Дніпрі, а брат у лавах ЗСУ. Кордон перетнула на початку квітня, спочатку – до Любліна, потім – до Лісабона", – розповідає дівчина.
У Португалії Софія не вперше – тут вона щоліта займалася серфінгом. Час проводила у маленькому селищі, куди їздять ті, хто любить екстремальний вид спорту.
"Я бачила, як багато людей у Польщі, тож знала – чим далі від України поїду, тим простіше буде облаштуватися. Зрештою збіглися три причини: я вже тут була, хотіла пожити біля океану і знала, що точно дам собі раду", – пояснює Софія.
спочатку думала залишатися в Україні..
Спочатку дівчина скористалася допомогою знайомих,
Потім сама почала знайомитися з місцевими та розпитувати про житло та роботу. Дівчина не хотіла користуватися допомогою для переселенців від португальського уряду і влітку планувала повернутися додому.
Досвід попередніх подорожей полегшив адаптацію, але спочатку дівчина зіштовхнулася з відторгненням, їй усе не подобалося: cервіс, мобільний зв'язок, не завжди можна розрахуватися карткою. Якщо швидкий ритм Києва змушував Софію завжди бути активною, то у Португалії дівчина має час насолоджуватися кожним моментом.
"Тут нормально чекати посилку днями, нормально, що сервіс може бути не вау. Приходить розуміння, що життя не має бути ідеальним як з картинки. Тут хочеться спокою, пожити без тривожності", – каже Софія.
Досвід попередніх подорожей полегшив адаптацію, але спочатку дівчина зіштовхнулася з відторгненням, їй усе не подобалося: cервіс, мобільний зв'язок, не завжди можна розрахуватися карткою. Якщо швидкий ритм Києва змушував Софію завжди бути активною, то у Португалії дівчина має час насолоджуватися кожним моментом.
"Тут нормально чекати посилку днями, нормально, що сервіс може бути не вау. Приходить розуміння, що життя не має бути ідеальним як з картинки. Тут хочеться спокою, пожити без тривожності", – каже Софія.
Наприклад, ресторан може взяти канікули на три тижні, коли сезон закінчується. Вся робота підлаштовується під стиль життя працівників.
Крім того, дівчина захоплена океаном і серфінгом. Тепер має час практикувати улюблену справу частіше.
"Мене здивували більше зміни у собі: виявляється, я можу у якомусь селі почуватися добре. У Києві я багато переймалася. Крім того, досі звикаю до пізніх вечер, які практикують португальці: їсти не вдома недорого, тому вони часто збираються разом", – каже дівчина.
Крім того, дівчина захоплена океаном і серфінгом. Тепер має час практикувати улюблену справу частіше.
"Мене здивували більше зміни у собі: виявляється, я можу у якомусь селі почуватися добре. У Києві я багато переймалася. Крім того, досі звикаю до пізніх вечер, які практикують португальці: їсти не вдома недорого, тому вони часто збираються разом", – каже дівчина.
Португальці вміють насолоджуватися життям, присвячувати час родині, каже дівчина.
25 лютого евакуювалася з Києва до Вінниці, а згодом – у Португалію.
Софія Садирбаєва
У липні було багато розмов про напад зі сторони Білорусі і тато дівчини сказав їй їхати з України.
"Мій прадід грузин, тому тут є родичі. Вони з першого дня війни кликали до себе. Вони максимально допомагають. Ніякої помочі від країни не отримувала", – пояснює дівчина.
Треба розділити поняття жити у іншій країні вимушено та за своїм бажанням, додає вона. Це вимушені умови, в яких ти не відчуваєш повноти життя.
За цей час я зрозуміла, що мій вибір жити в Харкові був не збігом обставин, а реальним вибором комфортного середовища. Я мала прекрасне оточення, свої звички та улюблені вулиці (це для мене дуже важливо). А зараз у мене забрали все і мені потрібно збудувати життя з нуля. Коли сюди їхала, думала що максимум на 2 місяці, тому взяла тільки найнеобхідніше. А вже пройшло 5 місяців", – каже Катерина.
"Мій прадід грузин, тому тут є родичі. Вони з першого дня війни кликали до себе. Вони максимально допомагають. Ніякої помочі від країни не отримувала", – пояснює дівчина.
Треба розділити поняття жити у іншій країні вимушено та за своїм бажанням, додає вона. Це вимушені умови, в яких ти не відчуваєш повноти життя.
За цей час я зрозуміла, що мій вибір жити в Харкові був не збігом обставин, а реальним вибором комфортного середовища. Я мала прекрасне оточення, свої звички та улюблені вулиці (це для мене дуже важливо). А зараз у мене забрали все і мені потрібно збудувати життя з нуля. Коли сюди їхала, думала що максимум на 2 місяці, тому взяла тільки найнеобхідніше. А вже пройшло 5 місяців", – каже Катерина.
З 24 лютого вона була на неокупованій частині Харківської області.
Люди стали важливішими, розмірковує вона: "Грузія прекрасна. Я тут не вперше. Тут досить приємний клімат, красиві гори, гарна архітектура. Дуже помітна підтримка людей, всюди є українська символіка. Вони знають цей біль. Але в нас трохи різна ментальність, до якої потрібно звикати".
Однак у країні дуже багато росіян: "Інколи думаю про те, що якщо я до когось звертаюся російською мене ідентифікують як росіянку, жахливе відчуття".
Однак у країні дуже багато росіян: "Інколи думаю про те, що якщо я до когось звертаюся російською мене ідентифікують як росіянку, жахливе відчуття".
Схудла на 5 кілограмів через те, що все здавалася несмачним. Однак не виключає вплив стресу.
"Вчуся не будувати плани, бо з грузинами це взагалі неможливо. Навіть на день наперед.
Сумую за харківською кавою. За нашими заходами сонця, за своїм котом, який залишився у бабусі. Взагалі сумую за тим життям, яке будувала в Харкові. Бракує відчуття домашнього затишку, створеного у власній квартирі", – резюмує вона.
"Вчуся не будувати плани, бо з грузинами це взагалі неможливо. Навіть на день наперед.
Сумую за харківською кавою. За нашими заходами сонця, за своїм котом, який залишився у бабусі. Взагалі сумую за тим життям, яке будувала в Харкові. Бракує відчуття домашнього затишку, створеного у власній квартирі", – резюмує вона.
Катерина не може звикнути до заторів тут і до смаку їжі.
Прилетіла до Грузії 16 липня з Харківщини.
Катерина Гончаренко
Речі, одяг, якісь предмети побуту – втратили свою цінність.
Новина про повномасштабну війну застала її там. З собою у жінки не було майже нічого, а "тривожна валіза" займала поличку у літаку.
У березні Галина вирішила їхати до Нідерландів, адже там було більше можливостей знайти роботу.
"Живу в орендованому житлі та працюю у своїй сфері з інноваціями. Роботу знайшла доволі швидко завдяки своїм навичкам нетворкінгу та вмінню користуватися LinkedIn. Соціальні виплати не отримую.
На початку довелося купити лептоп, щоб знайти роботу, мій залишився в Україні. Документів також з собою не було, як і одягу та взуття, довелося просити батьків щось передати, а щось докупити", – пояснює Галина.
У березні Галина вирішила їхати до Нідерландів, адже там було більше можливостей знайти роботу.
"Живу в орендованому житлі та працюю у своїй сфері з інноваціями. Роботу знайшла доволі швидко завдяки своїм навичкам нетворкінгу та вмінню користуватися LinkedIn. Соціальні виплати не отримую.
На початку довелося купити лептоп, щоб знайти роботу, мій залишився в Україні. Документів також з собою не було, як і одягу та взуття, довелося просити батьків щось передати, а щось докупити", – пояснює Галина.
20 лютого Галина Палійчук поїхала на тиждень провідати сестру в Німеччину.
Житло знайти загалом нелегко, а без роботи – майже нереально,
Каже Галина Палійчук. Для оренди вимагають багато документів, зокрема від роботодавця, який часто також допомагає з контактами.
"Ставлюся до цього досвіду, як і до життя в цілому, як до експерименту, з якого я беру тільки найкраще. Вчуся бачити красу навколо себе, беру культурні цінності та найкращі практики, зміцнюю старі та будую нові зв'язки, - щоб потім цим всім якось допомогти в розбудові України", – каже Галина.
У Нідерландах їй найбільше подобається компактність, це найкраща країна, щоб швидко дістатися будь-куди. На додачу ще й неймовірно красива, чиста, люди тут дбаються про те, що їх оточує, додає дівчина.
"Труднощі виникають з перекладом листів, які постійно приходять то від лікаря, то від муніципалітету, то від інших держорганів. Вони всі нідерландською. І хоча я повільно вчу мову, часто хочеться нею вже говорити вільно", – каже Галина.
"Ставлюся до цього досвіду, як і до життя в цілому, як до експерименту, з якого я беру тільки найкраще. Вчуся бачити красу навколо себе, беру культурні цінності та найкращі практики, зміцнюю старі та будую нові зв'язки, - щоб потім цим всім якось допомогти в розбудові України", – каже Галина.
У Нідерландах їй найбільше подобається компактність, це найкраща країна, щоб швидко дістатися будь-куди. На додачу ще й неймовірно красива, чиста, люди тут дбаються про те, що їх оточує, додає дівчина.
"Труднощі виникають з перекладом листів, які постійно приходять то від лікаря, то від муніципалітету, то від інших держорганів. Вони всі нідерландською. І хоча я повільно вчу мову, часто хочеться нею вже говорити вільно", – каже Галина.
Але виплачують їх раз на рік одним платежем – виходить "13-та зарплата", пояснює переселенка. Система податків у країні дуже важка. Крім того, рівень зарплати залежить від віку: чим ти старший – тим більша зарплата по "вилці зарплат" для твоєї посади.
"Серед нових звичок - ходити в магазин за продуктами. Раніше я замовляла доставку Сільпо. Також почала, як і місцеві, ходити по суботах на маркет і купувати там рибу та інші смаколики. Часом їм "фрікандель спесіаль" – нідерландський снек, і краще не буду розказувати, з чого його роблять ", – розповідає Галина.
Дівчина дуже сумує за батьками, за котом, за салом з часником і маминим борщем. За друзями і постійними бізнес-тусовками - все ж такого насиченого життя, як було вдома, тут немає, – все більш розмірено, каже Галина.
"Серед нових звичок - ходити в магазин за продуктами. Раніше я замовляла доставку Сільпо. Також почала, як і місцеві, ходити по суботах на маркет і купувати там рибу та інші смаколики. Часом їм "фрікандель спесіаль" – нідерландський снек, і краще не буду розказувати, з чого його роблять ", – розповідає Галина.
Дівчина дуже сумує за батьками, за котом, за салом з часником і маминим борщем. За друзями і постійними бізнес-тусовками - все ж такого насиченого життя, як було вдома, тут немає, – все більш розмірено, каже Галина.
У Нідерландах віднімають 8% від зарплати так званих "holiday money",
На початку вторгнення була у Німеччині, у березні переїхала до Нідерландів
Галина Палійчук
"Дорога з Маріуполя до Запоріжжя була важка, через лінію фронту, заміновані ділянки, нестача палива, загалом їхали десь 45-46 годин, дві ночі. Із Запоріжжя евакуаційним поїздом до Львова", – згадує Ольга.
Із польського кордону Ольгу з родиною забрав швед, з яким та познайомилася під час суспільної діяльності у Маріуполі. Він довіз евакуйованих до Норвегії.
"Про Норвегію різні люди кажуть різні думки. Але нам після підвалів Маріуполя було дуже комфортно на старті, було де спати та не падали бомби", – каже Ольга Ребро.
Із польського кордону Ольгу з родиною забрав швед, з яким та познайомилася під час суспільної діяльності у Маріуполі. Він довіз евакуйованих до Норвегії.
"Про Норвегію різні люди кажуть різні думки. Але нам після підвалів Маріуполя було дуже комфортно на старті, було де спати та не падали бомби", – каже Ольга Ребро.
В одному авто поїхали шестеро дорослих та двоє дітей – Ольга з чоловіком, батьки чоловіка, двоє малюків віком 2 роки і 7 місяців та ще дві людини.
Потім у знайомих шведа, а потім комуна надала родині контракт на оренду квартири, строком на три роки.
"За нас платили оренду та рахунок за електроенергію, надавали соціальну допомогу як безробітним у розмірі десь 1 700 євро на всю родину. Потім чоловік пішов на інтродукційну програму (вивчення мови та звичаїв країни), за це йому сплачують десь 1 800 євро, я працюю в університеті Осло. Ще десь 330 євро сплачують допомогу дітям до 18 років. Оренду та електроспоживання оплачуємо самі", – пояснює Ольга.
У цілому життя у Норвегії дуже комфортне, додає вона. Діти Ольги пішли у дитячий садочок, їм дуже подобається. Заклад платний, ціна зі знижкою для українців – 85 євро на двох дітей.
"За нас платили оренду та рахунок за електроенергію, надавали соціальну допомогу як безробітним у розмірі десь 1 700 євро на всю родину. Потім чоловік пішов на інтродукційну програму (вивчення мови та звичаїв країни), за це йому сплачують десь 1 800 євро, я працюю в університеті Осло. Ще десь 330 євро сплачують допомогу дітям до 18 років. Оренду та електроспоживання оплачуємо самі", – пояснює Ольга.
У цілому життя у Норвегії дуже комфортне, додає вона. Діти Ольги пішли у дитячий садочок, їм дуже подобається. Заклад платний, ціна зі знижкою для українців – 85 євро на двох дітей.
Крім того, це країна з політикою загального добробуту, тут законодавчо заборонено бути голодним або на вулиці. Також продумана політики містобудування, низький рівень злочинності, висока культура водіння.
"Дуже подобається інклюзивність та безбар'єрність суспільного простору. Також великою перевагою Норвегії є високий рівень оплати праці, тут починаєш знов мріяти про покупки для задоволення. У Норвегії дуже високі ціни на їжу, молоко. А податок на алкоголь та тютюн найвищі в світі, тому тут зовсім інша культура харчування та святкування. Дуже високій рівень автомобілізації, дві автівки на людину – це нормально. Бюрократія повільна, але ефективна", – ділиться враженнями Ольга.
Проблеми Норвегії – запізнення та скасування потягів, а також відсутність смачної вуличної їжі.
"Ми вивчаємо нову мову, стали більше розуміти, у чому сила України. На контрасті легше порівнювати, Україна має просто величезний потенціал, але треба багато змінити, щоб його реалізувати. Зник страх перед переїздом до іншої країни. Виявилось, що українці дуже освічені та швидко адаптуються", – резюмує Ольга Ребро.
"Дуже подобається інклюзивність та безбар'єрність суспільного простору. Також великою перевагою Норвегії є високий рівень оплати праці, тут починаєш знов мріяти про покупки для задоволення. У Норвегії дуже високі ціни на їжу, молоко. А податок на алкоголь та тютюн найвищі в світі, тому тут зовсім інша культура харчування та святкування. Дуже високій рівень автомобілізації, дві автівки на людину – це нормально. Бюрократія повільна, але ефективна", – ділиться враженнями Ольга.
Проблеми Норвегії – запізнення та скасування потягів, а також відсутність смачної вуличної їжі.
"Ми вивчаємо нову мову, стали більше розуміти, у чому сила України. На контрасті легше порівнювати, Україна має просто величезний потенціал, але треба багато змінити, щоб його реалізувати. Зник страх перед переїздом до іншої країни. Виявилось, що українці дуже освічені та швидко адаптуються", – резюмує Ольга Ребро.
Ользі подобається у Норвегії безпековий фактор, це країна НАТО, тож має підтримку сусідів-скандинавів.
З родиною евакуювалася із Маріуполя на початку березня, зараз у Норвегії
Ольга Ребро
З початку Ольга мешкала в центрі прийому біженців (Nasjonalt ankomstsenter),
Авторка — Оленка Лаущенко