Волонтер Данік Задорожний, який допомагає на вокзалі у Львові, короткими діалогам описав про те пекло, яке відбувається тут щодня з початку війни, та опублікував на своїй сторінці у фейсбуці.
Прощання перед евакуацією
Що відбувається на вокзалі у Львові під час війни очима волонтера
Блюз волонтерів/ок
— як пройти на вокзал?
— ви на ньому
— а на автовокзал?
— дивіться, проходите арку, а далі...
— а чому я не можу зайти з валізою?
— бо тут мами з дітьми до 5 років
— ну а чому я не можу з валізою?
— бо ви не мама і не дитина, а ваша валіза — це одне місце, на якому міг би спати хтось такий же, як ви
— то а чому?..
— пускай тільки дітей до 3-х років, місць тупо немає, старших — на інший зал
— нам там сказали, що в них теж місць немає і скерували до вас
— де потяг на пшемишль?
— шоб він здох, той путін, ти бачиш, яке горе нам приніс? ми тиждень в підвалах під обстрілами, ледь вирвались, і тут нас ніхто не жде
— а шо вони не виходять на вулиці, поки наших дітей бомблять?
— я зі своєю сестрою, яка в росії, в житті не розмовлятиму більше. просто ігнорує мене, уявляєш?
— чому ви не можете нам допомогти?
*Міністерство оборони України повідомляє про орієнтовні втрати противника з 24 лютого по 7 березня*
— вона досі не відписала?
— ні, кілька днів як не відписує
— а де вона?
— біля Маріуполя..
*еМ-еМ-еМ*
— циганів більше не пускати!!!
— але роми теж з дітьми...
— я сказав, циганів більше не пускати!!!
*добре, я розумію, але менталітету все одно не існує*
а потім якась ромська жінка, яка щойно мене проклинала, штовхнула свою онуку 5-ти рочків і почала топтатись по її тілу, бо та вивела її своїм плачем
а потім інша ромська жінка просить провести її всередину, щоб вона поміняла підгузки своїх 2-річній дитині. а потім просить викликати лікаря, бо та кашляє і погано дихає
— мені та моїй дитині тут теж знайшлося б місце, якби ви захотіли
— потрібен медик в інформаційну точку, людині погано!
на підлозі біля пісуара лежить книжка "життя ісуса христа". бога немає тут, я навіть думаю, його ніколи тут не було, подивіться деінде, я волонтер на вході, не знаю навіть
як доїхати до ужгорода
чи до псемисля
що-що? бог сказав, щоб ви його тут почекали?
ну
то чекайте
можу винести вам чаю
але без дитини не пущу
— потяг такий-то затримується на 34 хвилини
— извините, что я к вам на русском обращаюсь
— ты что, львовский? а почему на русском так хорошо разговариаешь? я, кстати, из Харькова приехал, але українською теж можу, живу в комнате с кошками, а у меня аллергия на котов
— а якщо старше п'яти років?
— наступні двері
— але ми щойно звідти..
— де автобус на польщу?
— алло, алло, це пані іра? де ви, годину вас шукаємо? чоловік з онімілими ногами з вами?
— алло, алло, ні, це не іра, це слідчо-оперативний розшук, ваша пані іра на третій платформі між двома потягами
— а ви що там робите?
— в нас труп, шукаємо підозрюваних
— ааа, ясно, дайте слухавку пані ірі, дякую
— дайте два чаї, дві кави з молоком і є канапка дитині?
— тут черга!
— вона інсулінозалежна, без ліків, дайте води з цукром!
— це що, чай, називається? таке неможливо пити
— не пийте
— скільки дитині років? двоє ваших дітей? куди з собакою?
— я тільки зайти погрітись...
*просто мовчить і нікому не потрібен, старий дід, стара баба, ще сотні таких самотніх, нікому не потрібних, зашкарублих від холоду навіть улітку, в кількох шарах болю й одягу, ховаючи своє нікому не красиве тіло, курять в кутках перонів свої бороди та хустки, сидячи на кравчучках з вицвілими клітчастими сумками*
— ану видали фотки з військовими, я сказав!
— де зняти квартиру у львові?
*навіть не підходьте до мене з цим, оно поліція з волонтерами*
— там треба хлопців підняти людину з інвалідністю, втрачає свідомість
і погляд тисяч очей
перетинається променем прямої
згасальним пломенем
з твоїми скляними безоднями
3020
