Власною історією поділилася Леся Литвинова.
Я була впевнена, що Київ буде найнебезпечнішим
Далі пряма мова...
Мій особистий герой. Мій особистий рахунок...
Коли під ранок країна прокинулася від вибухів, я зробила єдине, що було для мене важливим – забрала до себе всіх членів родини, до яких встигла дотягнутись. Я була впевнена, що Київ буде найнебезпечнішим містом в країні. І що нікому не буде діла до маленького дачного кооперативу між Гостомелем і Димером. Безпечний маленький острів посеред лісу. Ну хто туди буде пхатись?
Два тижні під окупацією. Два тижні без світла, газу, майже без зв'язку, майже без їжі. Без жодних шансів витягнути. Від смс до смс – безодня, наповнена відчаєм.
– Мам, у нас все гаразд. Собаки косулю з лісу притягли. Тут на всіх поділили
– Мам, ты не хвилюйся. Всі допомагають один одному. Для Солі молока з села трошечки принесли.
– Мам, ты себе бережи. Ми впораємось. А війна коли скінчиться? А ти будеш живою? Обіцятимеш?
Сьогодні вони поїдуть у безпечний Луцьк
На цьому страшному фото залишків моста в Демидові є і мої діти. Вчора. Жодного режиму припинення вогню на цьому напрямку. На страх і ризик місцевих відчайдух, які організували "дику" евакуацію. Евакуацію, за яку заплатив життям місцевий працівник поліції.
"Дика" евакуація
Вчора мій командир відпустив мене провести з ними ніч в Києві. Мій син за два тижні перетворився на мати й батька одночасно для півторарічної сестри. Худий, як штахетина. І абсолютно дорослий. Мій особистий герой... Я не уявляю як він тримається. Їм всім важко. Але він взяв на себе найтяжчу ношу. Соля нікого крім нього до себе не підпускає. Він – її маленький Всесвіт, поки немає поряд батьків. Надійний і безпечний посеред країни у вогні.
Діти авторки
Сьогодні вони поїдуть у безпечний Луцьк. І будуть там чекати кінця війни. Вони вже розуміють, що це не на кілька днів. Але знають, що ми переможемо і знов будемо разом. Одного дня. Після перемоги.
3020
