Редакція Евакуація.City поспілкувалася з Ірою про її досвід пошуку роботи за кордоном.
Ця робота – взагалі не моя сфера
Я евакуювалася з Київської області до моїх батьків на Житомирщині. Одразу знала, що там не залишуся: роботи нема, вся ця атмосфера мене гнітила і я не розуміла, що буду робити. Знала, що треба їхати далі на захід чи за кордон.
Батьки мене запитали, що я планую робити і підштовхнули до поїздки за кордон. Дали мені малого брата, щоб я за ним наглядала і ми відправилися на захід, не знали, куди конкретно їдемо.
Іра Поліщук
Мій старший брат живе і працює в Чехії. Я знала, що ми можемо їхати туди, тому що його роботодавець приймав евакуйованих українців, давав їм житло і роботу. Але мене дуже сильно лякала робота там, це робота на заводі, взагалі не моя сфера, адже працюю в маркетингу.
Спочатку ми поїхали до Варшави. Звичайно, я взяла з собою ноутбук, бо думала, що знайду житло і буду через пару днів після приїзду шукати дистанційну роботу в своїй сфері. Я надіялась, що зможу зупинитися в Варшаві, але коли приїхала туди, зрозуміла, що там без варіантів. Все житло, яке надавали безплатно, було забите українцями.
Тому ми з братом поїхали в Чехію. Коли приїхали сюди, нам сказали, що житло надають тільки людям, які будуть працювати тут на заводі. У мене, звичайно, був вибір: залишити брата і поїхати куди очі дивляться, шукати собі безкоштовне житло. Проте це зараз досить небезпечно, я була б одна, тому залишилася тут і погодилась працювати на заводі.
Пейзаж села в Чехії, де зупинилася Іра
12 годин роботи стоячи: я не відчувала своїх ніг
Я взагалі ніколи не працювала фізично. Я стою біля такої доріжки, на яку треба викладати матеріал, потім його забирати, фасувати і складати в ящики. Дуже одноманітна робота, і її треба робити 12 годин стоячи.
В мене дві денні зміни, дві нічні, потім 4 дні вихідних. Коли денні зміни, просинаюся в 4.30 ранку, в 6 ранку починаю роботу, працюю до 18.00. Перший день я себе морально налаштувала на одноманітну роботу і в принципі не падала духом. Вдень не можна слухати музику, ти ніяк себе не можеш розважити і весь день я в себе в голові співала українські народні пісні.
Потім були дві нічні зміни, вночі там можна працювати в навушниках, я слухала музику, аудіокнижку, і мені стало легше. Вже на четвертий день йшла на цю зміну нормально, думала: зараз відпрацюю і буду мати 4 дні вихідних. Поїду в Прагу, життя триває.
На останній зміні познайомилася з дівчиною, яка приїхала з Одеси. Це перша людина, яка мені сказала, що їй теж не подобається тут працювати. Коли я до всіх підходила, і казала, що не розумію, як ви тут працюєте, мені просто казали: звикай.
Це було найважче, коли я звертаюсь до людини в таких же умовах як я, але наше світобачення не сходиться. Для неї це нормально, а для мене взагалі не окей. Але ці люди розуміють, що вони тут роблять. Вони приїхали, щоб заробити грошей, купити собі машину. Я ж ходжу на завод, щоб просто мати де жити, їсти, спати, митися. Завтра я знов йду на завод, настрій в мене бойовий: пропрацюю ці 4 дні і потім знов буду жити.
Вибір є завжди, але в мене з ним не склалося
Зарплату платять раз на місяць. В мене написано 18,5 тисяч крон (24 500 гривень орієнтовно), але після податків думаю залишиться 15-16 тисяч. Можна заробити більше, якщо ти береш ще один робочий день. Тоді можна отримати приблизно 24 тисячі крон.
Є різні варіанти заробітки грошей за кордоном
Люди, які працюють на заводі, оплачують половину ціни за своє проживання в цьому готелі. Я як переселенка ще не знаю, чи маю платити ці гроші, чи ні, цього ще не вирішили. Якщо так, буду оплачувати 3 000 гривень за себе. Малому братові проживання безплатне. Син знайомої, яка теж сюди приїхала під час війни, безплатно ходить на секцію з футболу. Медичну страховку мені дали від держави при оформленні документів, це не стосується роботи, інших "плюшок" немає.
Тут багато українців, які приїхали через війну, їм дали житло і роботу, допомогли зробити візу, отримати грошову допомогу від уряду. Тут дуже гарне відношення, нас по суті водили за ручку і зі всім допомагали. Нам з братом дали допомогу, перша була по 2 500 крон, потім оформили наступні і це по 5 000 на людину.
Як я можу сказати, чи я задоволена роботою? Звичайно я не задоволена, але що робити?
Зараз війна і насправді не знаю, вибір є завжди, але в мене з ним не склалося. Я вибрала сім’ю, я вибрала безпеку і тому в мене буде ось така робота.
Планую попрацювати до літа. Під час евакуації з Київщини окупанти на блокпості забрали мій телефон, якраз зароблю собі на новий. Потім буду шукати дистанційну роботу в своїй сфері.
3144
