Матеріал NPR "This school takes kids from the most traumatized parts of Ukraine — and offers hope" перекладено та адаптовано спеціально для Евакуація.Сity.
Школа для учнів із найбільш гарячих точок України
Варшавська українська школа має типовий, як для початкової школи, вигляд: на стінах висять малюнки учнів, наймолодші вихованці співають римованих дитячих пісень, а учительська кімната – розрада для старанних педагогів. Але насправді навчальний заклад вирізняється з-поміж інших.
"Ми вирішили приймати дітей із найгарячіших точок України, таких як Маріуполь, Буча, Ізюм", – розповідає директорка школи Оксана Колесник. "Учнів, які не мають можливості навчатися в Україні".
Рятуючись від війни, українці почали прибували до Польщі. Саме тоді група українських освітян, використавши гроші некомерційних організацій, відкрила школу. Для цього їм знадобилося всього 24 дні.
Ліворуч: українські діти розглядають картки, надіслані дітьми зі США; Праворуч: Оксана Вахіль – директорка Варшавської української школи
Заклад розташований у будівлі одного з коледжів Варшави. Розклад і навчальну програму школи розробили евакуйовані українці. Це – місце, яке полегшує адаптацію українців до нової країни з новою мовою.
На 22 посади претендувало майже 300 викладачів, а на 270 місць – 400 дітей. Усі вони – вчителі, персонал і діти – виїхали з України через війну.
Приймати учнів із найгарячіших точок війни означає мати справу з найбільш травмованими дітьми. Вчителі кажуть, що перші тижні занять були важкими.
"Я бачила лише погляди в нікуди, – розповідає заступниця директорки Оксана Вахіль. "Вони просто сиділи й дивилися. Першокласники за своєю природою рухливі та непосидючі, а коли ти бачиш, що вони холодні та беземоційні, ні на що не реагують… Це дійсно страшно".
У школі працюють два психологи, а вчителі пройшли навчання щодо виявлення та усунення психотравм.
Арт-терапевтка й викладачка з 20-річним стажем Оксана Вахіль використовує свій досвід, щоб допомогти учням. У деяких випадках доводиться порушувати план уроку.
"Ми більше говоримо з ними, більше малюємо з ними, музикуємо і не заважаємо їм", – розповідає жінка.
Вчителі польських шкіл зіткнулися з труднощами
Початкова школа № 148, державний заклад в іншій частині Варшави, прийняв 100 українських учнів.
Для українців парти пофарбували в синьо-жовтий колір, а польським учням дозволили використовувати Google-перекладач для спілкування з новими однокласниками. Однак збільшення кількості учнів посилює навантаження на вчителів.
"Це справді великий виклик, і ми не були до нього готові", – каже викладачка англійської Єва Дудзінська.
100 нових учнів не вплинули на її роботу безпосередньо, але жінка зізнається: деякі її колеги, які викладають польською мовою, зіткнулися з труднощами.
Українські діти граються на майданчику біля Варшавської української школи
Підтримка учнів-біженців та їх інтеграція у шкільну систему вимагає "додаткової допомоги для вчителів, новоприбулих дітей та інших дітей, які раптом дізналися, що в їх класі тепер на 10 людей більше", – каже гендиректор Міжнародного комітету порятунку (неурядова організація, що надає допомогу біженцям і переміщеним через війну, переслідування або стихійне лихо – Евакуація.City) Давід Мілібенд.
За його словами, реакція Європи на міграційну кризу пов'язану з Україною має допомогти змінити наратив щодо біженців.
"Я вважаю, що ця відповідь повинна створити орієнтир, як світ має реагувати глобально", – сказав він. "Той, хто каже, що переселення людей є некерованим, помиляється… Думаю, наш досвід є хорошою практикою, як ефективно впоратись із ним".
Єва Дудзінська – вчителька англійської в початковій школі № 148 у Варшаві
Вчителька англійської Єва Дудзінська погоджується.
"Це схоже на те, як було на початку пандемії. Нам потрібно було пройти нову еру онлайн-освіти, і ми зробили це добре", – зазначає вона. "Нам знадобився деякий час, щоб дізнатися, як все функціонує, і тепер все те саме".
Думки про рідних, які залишилися в Україні
Міністр освіти Польщі Пшемислав Чарнек повідомив, що країна вже влаштувала понад 75 тисяч українських учнів до польських шкіл і готова прийняти до 700 тисяч.
14-річна Маша Заморос приїхала до Польщі з батьками і вже кілька місяців навчається в школі. Її 28-річний брат залишився в Україні, оскільки є призовного віку.
Ліворуч: учні йдуть до класів школи № 148 у Варшаві; Праворуч: Маша Заморос з України, яка навчається в початковій школі № 148
Маша розповідає, що її брат біжить в укриття щоразу, коли чує сирени. Вона не знає, коли побачить його знову. Думки про англійську та польську мови, математику та природничі науки для неї на другому місці, бо на першому – події в Україні.
"Це важко. Бо тепер я повинна думати про свій дім, чи він досі стоїть, чи його бомбардують", – зізнається дівчина.
У подібній фрустрації перебуває й Інна Демченко, мати 9-річного учня польської школи, чий батько у Києві.
"Я придумую різні історії, тому що йому не потрібна правда", – розповідає вона про свого сина. "Я завжди кажу, що завтра, через кілька тижнів, через місяць все буде добре, і тоді ти побачиш тата. І якийсь час це працює. Чим довше він залишається тут, тим менше думає про ситуацію".
Ліворуч: Інна Демченко – мати 9-річної учениці початкової школи № 148, батько якого досі перебуває в Києві; Праворуч: листівки, надіслані українським дітям зі США
Школа дарує відчуття рідного дому
Деяким учням школа повертає "відчуття нормальності" та є місцем, де вони можуть знайти нових друзів. 15-річній учениці Діані Норчак українська школа дарує відчуття рідного дому.
Ліворуч: учні грають на вулиці біля початкової школи № 148; Праворуч: 15-річна Діана Норчак, яка зараз навчається у Варшавській українській школі
"У нас у Варшаві є маленький куточок України, – зазначає вона. "Тому що тут люди з мого рідного міста, з моєї рідної країни, які говорять моєю рідною мовою".
Після втечі від війни дівчина починає відчувати себе звичайним підлітком. І тепер все, чого вона дійсно прагне, – це випускний вечір.
3020
