Редакція "Евакуація.Сity" поспілкувалася з жінкою про переїзд в Німеччину, місцеву бюрократію та зйомки нових відео.
Вирішила евакуюватися за 15 хвилин
Ірина Лісова – перекладачка та громадська активістка. У 2018 році разом із колегами вона відкрила жіночий креативний простір та коворкінг у центрі Києва, який існував протягом двох років, до початку пандемії коронавірусу.
Через карантинні обмеження простір змушені були повністю закрити, але водночас заснували видавництво Creative Woman Publishing, як парасольковий бренд (використання однієї торгової марки для продажу двох товарів – ред.). Протягом двох останніх років Ірина займається видавничими проєктами, зокрема книгою "Про що вона мовчить".
"Ще одна моя несерйозна самоідентифікація – мандрівниця та тревелблогерка. Це теж моя діяльність, хоч і не прибуткова", – розповідає Ірина Лісова.
До війни Ірина знімала блог про тревел
24 лютого вона прокинулася від перших вибухів у житловому масиві, недалеко від Борисполя. До останнього не вірила у можливість повномасштабного вторгнення, тому не збирала тривожну валізу та не мала чіткого плану. Все ж про всяк випадок кинула папку з документами у порожній рюкзак, який стояв біля ліжка.
"О 7 ранку написав постійний клієнт на переклади, щоб я терміново вислала кошторис за цей місяць – вони намагатимуться оплатити, поки можуть. Я тоді заплакала вперше: на вулиці вибухи, а чужі люди думають про те, як заплатити своїм підрядникам", – згадує Ірина.
Хоча спочатку вона й не збиралася виїжджати з Києва, все ж була дуже наляканою. Не розуміла, якою ситуація буде далі. Близько обіду жінка дізналася, що її друзі їдуть на західну частину України і мають одне вільне місце в машині.
"Я вирішила їхати. Переживала шок, мене трясло. Я розуміла, що якщо чутиму вибухи, то не зможу спати… Шок тривав першу добу. Я не розуміла, що каже подруга, не могла нагуглити собі квитки".
Першу ніч Ірина провела у друзів в Тернополі. Уже в дорозі з Києва викристалізувався план переїзду у Берлін, де жінка мала у кого зупинитися. У дорозі з Києва до Берліна довелося провести 83 години – спочатку машиною до Тернополя, поїздом до Львова, пізніше – автобусом до Праги (до Польщі дістатися в той час було проблемно), а звідти до Берліну.
"Я потрапила у страшні черги на пункті пропуску Краківець, де всі стояли. За класикою стояла 35 годин на одному місці, але багато хто пережив і значно гірші досвіди. Мене рятували подорожі, я звикла до дискомфорту", – каже Ірина.
Найважче було зважитися на евакуацію, адже роздуми тривали близько 15 хвилин. Про переїзд не пожалкувала досі – через тривожність Ірині було б важко переживати війну в Україні.
Через деякий час до Ірини приєдналася інші родичі з Києва. Наразі жінка мешкає з мамою похилого віку, сестра із своєю донькою повернулися до Києва.
У видавництва з'явилася можливість продавати книжки за кордоном
Для того, щоб налагодити роботу видавництва, знадобилося близько місяця. Більша частина команди виїхала, ті, хто залишився в Києві, активно волонтерять.
Дві книги ще до початку війни готували до Книжкового Арсеналу (міжнародний щорічний книжковий фестиваль мав відбутися у травні. Через війну захід відмінили – ред.)
Одну книгу 24 лютого мали відправити в друкарню, а іншу – повністю фіналізувати до друку. Їх мали друкувати на харківському підприємстві, яке постраждало через обстріли.
"Ми відновили роботу, але плани затримуються. Для випуску однієї книги ми знайшли нових підрядників, які працюють на відносно безпечній частині України", – каже Ірина.
Колектив видавництва на Книжковому Арсеналі у 2021 році
Інша книга "Про що він мовчить" затримується не лише через проблеми з друком, а й через те, що її вирішили доповнити актуальними текстами про війну. Додадуть історії тих, хто пішов воювати чи пережив окупацію.
За рік у Creative Woman Publishing сподіваються видати 5 книжок, для цього шукають додаткові шляхи для фінансування.
Ірина шукає можливості перевезти наклади книжок Creative Woman Publishing у Берлін з Києва. Продажі в Україні з початком війни катастрофічно впали, але у видавців з'явилася можливість продавати книжки за кордоном. Зараз великий інтерес до України, українських голосів і нашого культурного контексту, тому видавництво впорядкувало каталог прав і вже веде перемовини з іноземними видавцями, мають надію на співпрацю.
"У мене є можливість промотувати видавництво тут, але я ще не знайшла можливість реалізовувати книжки оптом. Українські активісти домоглися, щоб у великих торгових мережах Німеччини з'явилася українська полиця. Наразі договори укладають лише з дуже великими видавництвами. Треба дуже багато працювати і докладати зусиль, щоб тебе помітили", – пояснює Ірина Лісова.
Німецька пошта та оренда житла у перенаселеному Берліні
У Німеччині Ірина оформила тимчасовий захист.
Найбільша складність щодо оформлення документів в Берліні пов'язана з тим, що все потрібно вирішувати через паперову пошту. Усі офіційні повідомлення надходять не на номер телефону чи електронну адресу, а у звичайному паперовому листі.
Інколи це призводить до того, що документи надходять тоді, коли людина вже повернулася в Україну.
"Пошта губиться,часто йде місяцями. Своє медичне страхування я отримала через два місяці після того, як подалася на нього. Я подавалася в Берліні, страхова компанія теж в Берліні, тож цей лист не йшов навіть через інші міста", – розповідає Ірина Лісова.
Для відкриття банківського рахунку потрібно отримати п'ять паперових листів. Це виправдовують захистом персональних даних: картка, пін-код, додатковий пароль до картки – усе надходить користувачу окремо.
Ірина переїхала в Берлін
Берлін вже давно перенаселений, тож навіть місцеві можуть шукати варіант оренди більш ніж пів року. Щоб орендувати житло у Німеччині потрібні:
- виписка з кредитної історії про те, що у людини немає заборгованості за орендну плату;
- виписка доходів за останні кілька місяців.
"Якщо квартира сподобалася, і людина просить про перегляд, то скоріш за все не отримає відповіді. А якщо і покличуть на перегляд, то “змагатися” за квартиру доведеться ще із 50 претендентами. Орендодавець обирає хто йому більше подобається", – пояснює Ірина Лісова.
При оренді житла в Німеччині є обов'язковий завдаток – за три або шість місяців. Квартиру можна орендувати щонайменше на рік, тож українці, які отримали житло планують залишитися в Німеччині на довгий час.
Українці також можуть оселитися у так званому соціальному житлі, але його потрібно знайти самостійно. Влада виділяє певну суму грошей (залежно одна людина потребує житла чи йдеться про родину), яку можна витратити на оренду.
Якщо людині вдається знайти помешкання за такою ціною, то соціальна служба дозволяє там оселитися. Соціальна кімната може коштувати від 500 євро (15 тисяч гривень), середня вартість оренди – від 1000 євро (30 тисяч гривень).
День вишиванки у Берліні
"Пошук квартири може стати буквально твоєю основною роботою. Це займає довгий час. Не так як в Україні – сподобалося, беру. Доводиться конкурувати чи не зі всіма, хто шукає квартиру в Берліні", – розмірковує Ірина.
Речі, які здаються в Україні простими, тут потребують надзусиль, каже жінка. Інколи це нагадує квест, правил якого людина не знає.
"Багато місцевих чиновників не знають англійської, завжди потрібна допомога німецькомовного друга. Звісно, можна спілкуватися через перекладач, але тоді є ризик втратити важливі нюанси".
Вона радить завчасно зібрати всі документи та завчасно налаштуватися на можливі складнощі.
Повернуся, коли відновляться авіаперельоти
Перший час у Німеччині Ірині було складно адаптуватися.
"У перший місяць війни було не зрозуміло, який саме горизонт планування. Старого життя немає, нового – не хочеться. Це не було твоєю мрією, ти не хотів виїхати за кордон, але повертатися страшно".
До переїзду жінка вела ютуб канал про подорожі і пропагувала самостійні мандри. Під час евакуації вона зняла відео, де розповідала про ситуацію в Україні англійською мовою. Потім – на деякий час зупинила роботу над каналом.
"Ютубу рівно рік. Я пропагувала самостійні подорожі, хотіла про це знімати. На початку війни тревел виявився не на часі, я сама загубила бажання і думала навіть поставити канал на паузу", – розповідає Ірина.
Відновити зйомки вирішила тоді, коли зіштовхнулася із німецькою бюрократією – хотіла допомогти іншим людям розібратися зі складнощами, які виникають з оформленням документів у Німеччині.
"З'явився інсайт, що можу цим ділитися. Я сиджу у різних групах в соціальних мережах, знаю найпопулярніші питання, які постійно повторюються. Це був імпульс, про що треба розповідати на каналі. Так народився перший ролик. Згодом я зрозуміла, що ютуб – мій спосіб повернутися до себе", – каже Ірина
Вона почала записувати власні поради щодо адаптації в Берліні, а також шукати експертів, наприклад, соціальних працівників чи громадських активістів, які допомагають українцям.
Намагається показати можливості для роботи та навчання українців, адже, на думку Ірини, зовсім не обов'язково працювати за кордоном на низько оплачуваній роботі.
"Мені не подобається наратив, що потрібно "забити" на свою кваліфікацію, натомість швидко влаштуватися на роботу з низьким заробітком. Ми і так багато втратили, не варто втрачати себе ще більше”, – розмірковує жінка.
Знімає Ірина Лісова на невелику блок-камеру, яку взяла з собою з Києва, з монтажем їй допомагає друг. Повертатися в Україну планує тоді, коли в Україні відновляться авіаперельоти.
"Це моя планка безпеки. Якщо пускатимуть іноземних туристів, якщо буде закрите небо, якщо літатимуть літаки. Я прив'язана до України, люблю полишати країну надовго, але мені подобається мати дім і туди повертатися".
Вона розглядає можливість повернутися в Україну влітку, щоб забрати деякі речі та побачити рідних.
"Можливо, я б і розглядала можливість еміграції, але не хочу робити це через війну. Зараз туга за домом значно більша ніж під час звичайних мандрів. Ти не обирав таке життя, ти не обирав втратити свій статус. Тут я не засновниця видавництва, не кандидатка наук – просто біженка. Тужливо за своїм контекстом, де все знайомо та зрозуміло".
3019
