Михайло розповів редакції "Евакуація.Сity" про виїзд із Криму, адаптацію до нового життя, волонтерство та проєкт для людей, які втратили житло через війну.
Або на підвал у Криму, або на Київ
Зустрічаємось із Михайлом на території його комерційного проєкту під Києвом. Перед нашою зустріччю він уже встиг поїхати до організації "Армія SOS", а за час інтерв’ю йому телефонували не менше, ніж 5 разів. Каже, що звик працювати 24/7.
Михайло виріс у Криму, а після вступу до університету у 2000 році практично жив на два доми: у Києві та Севастополі. У 2009-му він повернувся на півострів, де прожив до початку російського вторгнення.
Згадує, що до 2014-го у Севастополі було багато ілюзій щодо росіян, зокрема через велику концентрацію військових РФ, які отримували зарплату як за роботу за кордоном, тож могли витрачати значно більше грошей, ніж місцеві.
"Багато кримських татар, які повернулись після виселення (у 1945 році), були більш проукраїнськими. У них не було ілюзій щодо того, хто такі москалі. У нас, в інших, на жаль, ці ілюзії були. До 2014 ніхто не уявляв, що вони можуть напасти", – каже Джамаль.
Михайло підтримував Революцію гідності, влаштовував автопробіги у Севастополі та допомагав журналістам, які висвітлювали вторгнення. Через проукраїнську позицію йому та сім’ї довелося виїхати з Криму 9 березня 2014 року.
"Рішення ухвалили швидко. СБУшник подзвонив і сказав: або на підвал, або на Київ. За годину ми виїхали", – згадує підприємець.
Чекає моменту, коли зможе повернутись до Криму, і вірить, що це обов’язково станеться.
Хоча Київ і не був чимось новим для Михайла – тут він навчався, мав свій бізнес та друзів, – спершу після переїзду почувався розгубленим. Швидко адаптуватись до нової реальності допомогла робота та волонтерство. Михайло відкрив у Києві, а згодом переніс у Вишневе, а з часом взагалі закрив, скейтпарк, який планував зробити ще у Севастополі. Зараз він має будівельний бізнес та продовжує волонтерську діяльність.
"Коли ти у двіжі, у тебе немає часу розгублюватись. Зібрались і побігли", – пояснює підприємець.
Якщо не допомагати армії, переселенцями будемо всі
Волонтерити Михайло почав з 2014 року, тоді у нього з’явилися підшефні севастопольські загони, які після виходу з Криму залишились без свого регіону базування, а отже – без підтримки. Для цих військових Михайло знаходив обладнання та екіпіровку.
"Я ще у 2017 році говорив, якщо не будемо допомагати армії, то переселенцями станемо всі. Не послухали", – згадує Михайло.
Оскільки у волонтерстві Михайло давно, має безліч знайомих із різних сфер. Знає, до кого звернутися з різними запитами, знає, з ким і чим можна обмінятися. Усі нові підрозділи, що звертаються до нього, Михайло ретельно перевіряє: де їхні позиції, навіщо вони там, яку функцію виконують.
Зараз у кримчанина декілька підшефних підрозділів, у яких служать його друзі: дві бригади у Краматорську й Лисичанську та дві зведені роти тероборони у Миколаєві. Допомагає їм як із побутовими, так із непобутовими запитами: уже передавали військовим газові балони для їжі, балони для води, лопати, навігатори, тепловізори, бронежилети, квадрокоптери тощо.
Особисто Михайло гроші не збирає, він працює з власним благодійним фондом UAct, а також з іншими організаціям такими як "Армія SOS", "Повернися живим" та "Благодійний фонд Сергія Притули".
Раз на один або два тижні Михайло розвозить автівкою цільову допомогу військовим. Охочі можуть "побажати йому щасливої дороги", тобто скинутись на бензин. Завдяки таким донатам дорога обходиться не більш ніж у 2-3 тисячі гривень замість 15. Активно кошти перераховують мешканці житлових комплексів, які створив Михайло. Він знає, що може покластися на цих людей, оскільки сам обирав своїх сусідів.
Місто для своїх: "Кримський квартал" і "Херсонес"
"У 2014-му я зіштовхнувся з тим, що мої сусіди зійшли з розуму. Тоді я вирішив, що хочу жити у суспільстві, яке я можу скорегувати, щоб воно було мені близьке по духу, й мої сусіди різко не з‘їхали з глузду", – розказує Михайло.
У 2016-му він відкрив проєкт "Кримський квартал", за три роки – "Маллорн", а у 2021 році розпочалось будівництво "Херсонесу". Через повномасштабне вторгнення будівництво довелось зупинити, але вже у травні роботи відновили. Восени Михайло планує віддати перші будинки мешканцям та продовжити будівництво. А ще планує висадити на території кримські сосни, лаванду та ялівець.
Усі проєкти зводились у Крюківщині на території, яка не мала вулиць, тож Михайло придумував і реєстрував нові назви: так з’явились вулиці Кримська, Севастопольська та Антична.
Попри те, що назви нагадують Крим, проєкти не задумувались як щось таке, що замінить півострів. Як у Криму вдасться почуватись лише у Криму.
"Назви – це лише назви. При Катерині виселяли греків із Криму на Приазов'я. Моїх якраз теж виселяли, я з греків. Тому в Донецькій області є Ялта, Гурзуф – це греки, яких насильно виселили, присвоїли назви новим населеним пунктам у Криму. Від цього ти себе вдома не відчуєш", – розповідає Михайло Джамаль.
Концепція усіх проєктів – місто для своїх, тобто в одному просторі мають жити люди близькі одне одному за переконаннями. У двох збудованих комплексах Михайло об’єднав навколо себе військових, волонтерів, активістів, журналістів та партнерів. Усі будинки він продає особисто, а усіх потенційних мешканців – ретельно перевіряє.
Перших жильців знайшов завдяки допису волонтера Романа Сініцина, пост поширювали й інші волонтери. Згодом мешканці почали радити житлові комплекси своїм друзям і знайомим, а вони – своїм. Так інформація ширилась і створювався простір для своїх.
Михайло особисто обирає собі сусідів: спілкується з клієнтами у месенджерах та переглядає їхні профілі у соцмережах.
"Я дотримуюсь принципу: краще довше, але вибрати своїх людей. Для мене це важливіше, ніж швидко обернути гроші. Усі мені казали, зокрема маркетинг, що ніхто так не робить і ти будинки так не продаси. А я вже третій проєкт продаю так, як ніхто не робить", – пояснює свій підхід підприємець.
Мешканці житлових комплексів Михайла Джамаля під час зйомок рекламного ролику.
Попри те, що після декількох відмов Михайла критикували, він від своєї концепції не відмовився: "Я відмовляю тим, хто після анексії Криму просто так відпочивав на півострові, противникам вакцинації, фанатам чинного президента Зеленського та представникам Української православної церкви Московського патріархату.
Я речнику УПЦ МП відмовив. Він виклав у себе у Facebook, що не вам вирішувати, кому і де жити. Але хто житиме у моїх проєктах, точно вирішувати мені. Навіщо мені підставляти своїх сусідів. Вас же там бити будуть".
Однак відмовляти доводилось небагатьом, оскільки рекламні ролики одразу фільтрують тих, кого не хочуть бачити потенційними мешканцями. Тож випадкові люди рідко з’являлись.
Концепція про життя зі своїми людьми добре спрацювала з початку повномасштабної війни. Мешканці організувались у добровольчі формування територіальних громад, проводили навчальні стрільби та патрулювали вулиці. Після того, як пряма загроза Київській області минула, мешканці перемкнулись на гуманітарну допомогу.
"Хтось пішов воювати, хтось у ДФТГ, хтось – волонтерити. У нас немає жодної людини, яка заховала голову в пісок та думає над схемами, як звалити", – розповідає Михайло.
"Фенікс" для тих, хто втратив житло
Михайло згадує, що коли переїхав у 2014-му, йому ніхто не допомагав. Тому зараз він хоче стати опорою для людей, які втратили житло.
"Мені б хотілось, щоби у людей були ми, які їм допоможуть. Багатьох ламає, коли вони втрачають усе. Хочу дати їм першу точку, а далі людина, яка вміє ходити – піде", – пояснює чоловік.
Зазвичай він допомагає військовим, але нинішній проєкт стосується цивільних. Його назвали "Фенікс" – на честь міфічного птаха, що постає з попелу. Поки він на початковому етапі: є ескізний проєкт та попередній генплан території.
Уже підписаний меморандум про співпрацю з лідером кримськотатарського народу Мустафою Джемілєвим та Олексієм Скориком, які надають власну землю в Гостомелі для реалізації проєкту. Також підписаний меморандум про співпрацю з районною адміністрацією Бучі, за яким вона поміж іншого допомагатиме з підведенням інженерних мереж до території проєкту.
Як довго триватиме реалізація проєкту, залежить від фінансування. Орієнтовна вартість "Фенікса" – 25 мільйонів доларів. Гроші шукають за кордоном, оскільки для відновлення економіки потрібна допомога ззовні. Зараз тривають перемовини з американськими партнерами про запуск фандрейзингу.
"Я розумію, що війна це надовго. Нам потрібно допомагати не лише військовим, а й цивільних облаштовувати. Якщо ми не перезапустимо економіку, то ми вже програли війну. Будівництво – це завжди великий обсяг роботи. Ти створюєш купу робочих місць не лише у себе, де триває будівництво, а й створюєш попит: фабрики виготовляють різні матеріали. Як тільки щось побудовано, виникають маленькі бізнеси обслуговування, соціальні об’єкти", – пояснює Михайло.
Загальна площа будівництва – 33 тисячі квадратних метрів. У чотириповерховій будівлі планується 656 однокімнатних квартир на 23 метри квадратні. Орієнтовно тимчасовим житлом вдасться забезпечити до двох тисяч людей. Житло зможуть отримати люди з будь-яких постраждалих регіонів, зокрема і з Київщини.
Ескіз проєкту у Гостомелі.
"Я прекрасно розумію, що Ірпінь, Гостомель, Буча – це та територія, куди багато кримчан переселились. Вони раз втратили житло і вдруге втратили. Вони для мене рідні люди. А з Криму не від війни тікали, з Криму виїжджали через переконання", – пояснює Михайло.
Комплекс збудують за ізраїльським типом: тут буде підземне сховище для всіх мешканців. У кожній квартирі – спальня без вікон та за правилом двох стін, товщина яких – 40 сантиметрів залізобетону. Це буде суцільна бетонна конструкція з першого і до останнього поверху, яка не зможе завалитись внаслідок бомбардування. Вхід у під’їзд також буде захищеним і не прострілюваним. А на даху хочуть передбачити укріплення для мінометів.
Спершу квартири тимчасово передаватимуть тим, хто втратив домівки через війну. Щойно житло людей відновлять або держава виплатить їм компенсацію, вони зможуть з’їхати, а житло на постійній основі передадуть військовим, ветеранам та їхнім сім’ям.
Допомогти усім переселенцям одразу не вдасться, тому наглядова рада проєкту разом із Мустафою Джемілєвим визначить критерії, за якими видаватимуть житло. Джамаль наполягатиме, щоб у першу чергу квартири отримали сім’ї загиблих військових, які ще й втратили житло. Обирати мешканців Михайло пропонує через рандомайзер, щоб не виникало питань про особисті вподобання та хабарництво.
Самим будівництвом Михайло не займатиметься. Він даватиме технічне завдання, шукатиме підрядників та контролюватиме процес. Не виключає, що підрядники можуть залучати до будівництва і переселенців, і ветеранів.
Крім того, зараз тривають перемовини з польськими колегами про модульні будинки. Михайло хотів би, щоб на час будівництва на частині території були тимчасові будинки, щоб люди вже мали, де жити. Однак просто закуповувати будинки за кордоном не хоче, планує, щоб українські підприємства самі їх виготовляли, таким чином розвиваючи економіку.
Якщо фінансування на "Фенікс" вдасться знайти швидко, перші секції можуть бути готові у вересні-жовтні, а повністю завершити будівництво можливо до наступного літа. Після успішного завершення першого такого проєкту, Михайло хотів би запустити франшизу, щоб будівлі за ізраїльським типом для переселенців з’являлись по всій Україні.
"Думаю, що таких "Феніксів” буде десяток по країні. Я дам механізм, як це реалізовувати", – розповідає підприємець.
Проте для Михайла цей проєкт не про заробіток, а про внутрішню потребу допомогти іншим.
"Я зароблю на своїх проєктах, мені вистачає. Тут я можу поділитись досвідом та створити щось корисне. Побудувати перші будинки за ізраїльським типом – це ж круто. Багато людей сьогодні розгублені, тому їм треба показати, що в Україні є люди, які готові їм допомагати", – пояснює Михайло.
3020
