Елла Пашинська розповіла Евакуація.City, як виїхала з окупації на Київщині та евакуювалась з дочкою до Бельгії.
Елла Пашинська в Києві
Елла Пашинська – з поселення Клавдієво-Тарасове Бучанського району Київської області. Елла працювала шкільною медсестрою, проте нещодавно освоїла професію регресолога – спеціаліста, який намагається розв'язувати проблеми людини через гіпноз та роботу з підсвідомістю. Елла одружена, має сімнадцятирічну доньку. 24 лютого дівчина, яка вчилась у столичному коледжі, подзвонила батькам і сказала – мамо, тату, Київ бомбардують. Чоловік Елли поїхав та забрав доньку додому. Так для Пашинських розпочалось повномасштабне вторгнення росії.
"Десь на третій день війни у нашому поселенні зникло світло. За ним зник інтернет і зв'язок, не стало води. Перестало функціонувати опалення, а це був лютий, дуже холодно. Ми різко опустились в кам'яне століття", – згадує жінка.
"Певний час ми тримались. Хотіли лишатись тут, вдома, допомагати своєму народові, бути разом із сусідами. Але в якийсь момент всередині мене щось клацнуло – я зрозуміла, що повинна їхати та рятувати свою родину", – розповідає Елла.
Евакуація
Сьомого березня Пашинські виїхали з Клавдієвого на власній автівці. З ними евакуювалась сусідня родина – сім’я з маленькою дитиною. Їхати було страшно, адже всі знали, що поруч йдуть колони російських танків; Бучу, Немішаєве, Ірпінь та Гостомель бомблять; ходили чутки, що цивільні машини росіяни розстрілюють з тим же ентузіазмом, що і житлові будинки.
Мамі жінки 85 років, вона навідріз відмовилась евакуюватись з Клавдієвого.
Для Елли виїзд був ще болючішим, ніж для інших – напередодні евакуації помер її батько. Медсестра мусила їхати до того, як тіло тата віддали землі. Ситуація ставала все напруженішою кожного дня, чутки про смерті, зґвалтування та розстріли висіли в повітрі, і жінка дуже боялась за життя та здоров’я власної сімнадцятирічної доньки.
"Коли ми їхали, зустріли колону інших евакуаційних машин і прилаштувались до них. На першому російському блокпості військові зустріли нас без агресії, але питали про електроніку – телефони, комп'ютери, ноутбуки. Нас раніше попередили, що таке буде, тому ми дали їм старий кнопковий телефон. Росіяни тут же забрали його і перед нами розбили. На дорозі вже валялись інші знищені ноутбуки, телефони та комп’ютери", – розповідає Елла.
Коли Пашинські зі своїми пасажирами виїхали з окупованої Київщини, всі не змовляючись вийшли з машини – обійматись і плакати. Раділи, що живі.
"Ми не знали, куди їхати. Інтуїтивно повернули наліво, в бік Львова. На ніч зупинились в Рівному, у гуртожитку для переселенців. Нас зустріли як рідних. Така теплота – ніхто не питав, хто ми й звідки, всі просто намагались допомогти, нагодувати і обігріти", – говорить Елла.
На наступний день Пашинські виїхали до Львова. Опинившись в місті, спершу не знали, куди їхати.
Пашинські евакуювались до Львова
"Я для себе вирішила, що треба просити про допомогу. Ми зайшли у ветеринарний магазин, і продавці ледь не за руку нас завели до школи, яка приймала переселенців. Там спали на підлозі, проте це було неважливо – бо ми врешті були у безпеці", – розповідає жінка.
Переїзд до Бельгії
Коли Пашинські трохи відпочили, Елла почала замислюватись, що робити із життям далі. Повітряні тривоги у Львові нікуди не ділись, додому повертатись було занадто рано. Найбільше жінку тривожило майбутнє дитини, тож Пашинські вирішили, що треба шукати варіанти евакуації за кордон.
"Директорка школи, у якій ми жили, розповіла нам про можливість евакуюватись до королівства Бельгія. Бельгійці мали надіслати автобуси до Львова, і безкоштовно доправити до себе в безпеку всіх охочих евакуюватись. Ми порадились з нашим татом, і наважились", – розповідає Елла.
Евакуаційні автобуси до Бельгії
Тож в середині березня донька і мама Пашинських сіли в безплатний автобус до Бельгії назустріч невідомому. Чоловік Елли до деокупації Київщини лишався у Львові, а після неї повернувся до Клавдієво-Тарасового.
"Спершу нас привезли у провінцію Люксембург, в місто Арлон. Тут місцеве управління уже чекало, щоб розподілити по сім’ях, які погодились прихистити українців. В результаті ми приїхали в село, яке називається Аши. Нас дуже добре прийняли. Родина бельгійців сказала нам – наш дім, ваш дім. Люди поставились з такою добротою, ми шкірою відчували співпереживання до українців", – згадує Елла.
автобуси до Бельгії
Пашинських привезли в село, яке розташоване біля гір та найбільшого лісу Бельгії. Щоб походити по туристичних стежках і маршрутах, до Аши з’їжджаються не тільки піддані королівства, але і французи та німці. Після окупації, евакуації та повітряних тривог, дівчата потихеньку почали відновлюватись.
"Ми кожного дня по 2-3 години проводимо на лісових стежках. Природа тут навіть чимось схожа на українську. Ми настільки відновились за цей час, що тепер навіть не потребуємо психолога", – розповідає Елла.
Бельгія: статус А, фінансова допомога, школи і курси мови
Бельгійська громада потурбувалась про українців на всіх рівнях. Щоб зробити документи, переселенців разом з перекладачем повезли до Брюсселя. Там кожному оформили тимчасовий захист. У Бельгії він називається "Статус А" і дає право рік проживати на території королівства, легально працювати та отримувати фінансову допомогу в сумі прожиткового мінімуму, кожен кантон нараховує її індивідуально. Пашинські очікували на оформлення всіх документів, а відповідно і виплат, понад 2 тижні, проте почувались комфортно, адже всім необхідним українок забезпечувала бельгійська сім’я.
Такі листочки роздавали українським переселенцям по приїзді до країни
Зараз Елла отримує на місяць 750 євро (22 300 гривень) на себе, та 200 євро (5 900 гривень) на доньку. Крім того, українцям оформили медичне страхування і дали доступ до безкоштовної шкільної освіти. Проте з останнім можуть виникнути нюанси.
"Український атестат у Бельгії не визнається, тому моїй 17-річній доньці треба знову йти в школу та отримувати бельгійський. Інакше вона не зможе вступити в європейський університет. Тому поки донька вчить французьку, а після школи вступатиме до проміжного бельгійського коледжу – і аж тоді в університет", – розповідає жінка.
Сама Елла також вчить французьку – мову її кантону. Бельгійці не відразу відкрили курси мови для дорослих, але коли українці озвучили для громади свій запит, відреагували на нього. Елла планує працевлаштовуватись по своїй медичній спеціальності, проте для цього їй необхідне хороше володіння французькою.
Оренда і продукти
Рік Пашинські планують жити у своєї бельгійської родини. Оренда для переселенців – досить дороге задоволення.
"В середньому 600-800 євро (17 900 - 23 800 гривень) однокімнатна чи двокімнатна квартира. Варіантів небагато, винайняти складно. Бельгійці готові здавати житло на довгострокову перспективу – починаючи від року і до трьох, а ми маємо статус А тільки до березня. Тому з нами для них нічого не ясно", – розповідає Елла.
Продукти у королівстві також недешеві.
Бельгійські вулички
Бельгійський продуктовий кошик Пашинських може складати:
- 12 яєць – 2 євро. (60 гривень);
- буханець хліба – 2.5 євро (75 гривень);
- кілограм курятини – 8 євро (240 гривень);
- кілограм сиру – 3-4 євро. (90-120 гривень);
- сезонні фрукти, зараз це полуниця, можуть коштувати до 3.5 євро за кілограм (100 гривень).
Елла та її донька сумують за домом, але повернутись готові тільки тоді, коли більше не буде загрози. Пашинські хочуть бути повністю впевнені у своїй безпеці та знати, що більше не доведеться боятись.
Бельгійська вулиця
"Повернемось тільки тоді, коли закінчиться війна, бо я не хочу бути в стані страху і переживання. Постійно на зв’язку з рідними, чоловік повернувся до Клавдієво. Сподіваємось, що ми та інші евакуйовані дівчата навчимось за кордоном багато корисного, і зможемо привезти все нове і хороше додому. До України", – розповідає Елла.
3020
