Жінка розповіла редакції Евакуація.city, як врятувала себе і сина з окупованої Бучі та потрапила до Сеулу.
Початок війни
Марія Тимошенко народилася у Бучі. До війни навчалась на факультеті психології в Українському Гуманітарному інституті та паралельно працювала на фабриці з виготовлення голограм у рідному місті. Потихеньку починала практику в професії – консультувала людей, на останньому курсі психології це уже допустимо. Марія має 13-річного сина та чоловіка, який працював на заводі у Південній Кореї.
Сакури у Бучі неподалік церкви святого Андрія
"Всі навколо казали, що треба готуватись, буде війна. Я цього не робила. Нічого не складала. Розуміла, що якщо щось почнеться, це буде дуже масштабно і страшно. А я собі жила як жила", – говорить жінка.
24 лютого на кухню Тимошенків постукалась свекруха. Батьки чоловіка живуть у тому ж дворі, що і родина, а мама і тато самої Марії жили в сусідньому Ірпені.
"Каже мені: Маша, почалася війна. А я їй кажу – та нє, не може бути. Ми ще так посміялись. А потім я почула вибухи у гостомельському аеропорту, там саме висаджувався російський десант", – згадує психологиня.
Після перших вибухів жінка вибігла до балкона, щоб подивитись на вулицю. З сусідніх домів так само стривожено виглядали сусіди. Буквально за кілька секунд усі відсахнулись від вікон – небо над Гостомелем густо вкрилось стовпами диму, від вибухів тремтіло скло. Так бучани зрозуміли, що жарти закінчились – почалась повномасштабна війна.
Різдвяна передвоєнна Буча
"Навчання 24 лютого скасували, син залишився вдома. Мій батько працює у Києві, проте на роботу не доїхав і повернувся в Ірпінь – уже бомбардували столицю", – згадує Марія.
Буча 24 лютого рясніла довжелезними чергами. Кілометрами стояли машини на заправках, в заторах скупчились автівки на Київ. В той час у місті ще працювали магазини й базари, сусіди Маші активно скуповували їжу. Жінка не хотіла виїжджати – вона дуже любить своє місто і не думала його покидати за жодних обставин.
25 лютого ситуація почала стрімко погіршуватись. Продовжувались обстріли Гостомеля, бучани чули кожну канонаду і кожен вибух – відстань між містами не більше семи кілометрів. Базар не працював, купити продукти було проблематично, проте все ще можливо.
Бучанський ринок до війни
"25 лютого мені подзвонив вітчим, що його не пускають через блокпост з Ірпеня до Бучі. Я почала шукати шляхи евакуації, проте було вже пізно. В цей же день до нас зайшов сусід і попередив – не виїжджайте, росіяни розстрілюють цивільні машини", – згадує Марія.
Нападники розпочали окупацію через Ворзель і Гостомель. Попередньо вони зайняли Макарів та Бородянку. Бучани вже знали, що ті міста у вогні, а на трасах лежать розстріляні машини.
Автоцвинтар на околицях Бучі
"Дехто з наших виїхав в перші два дні. Люди знайшли лазівки через Житомирську трасу. А з 26 лютого там вже теж розстрілювали. Так згоріли в машинах наші знайомі. Тому тепер ми точно вирішили сидіти вдома", – згадує Марія.
26 лютого закрилися останні магазини. Хто не купив їжу до того, втратив шанси запастись їжею.
Пів години, щоб вижити. Окупація Бучі
27 лютого російські танки прорвались в центр Бучі. Розпочалась окупація міста.
"В суботу і неділю ми остаточно зрозуміли, що не виїдемо. Це була безвихідь. Клітка. З суботи на неділю ЗСУ розстріляли колону кадирівців прямо посеред Бучі. Якщо раніше обстріли були в Гостомелі, то тепер вони перемістились в наше місто. Ми сиділи в погребі, але чули усі звуки – це було дуже страшно", – згадує жінка.
Залишки кадирівської колони
До другого березня родина ховалась у підвалі. Зверху точились бої, на вулицю Тимошенки не виходили й не розуміли, що діється у місті.
"Нам допоміг кум. Прийшов пішки з Ірпеня в Бучу, транспорт не ходив. І каже – ЗСУ вибили рашистів, але вони вийшли на якийсь час, ще повернуться. У нас є пів години, доки росіяни не перегрупувались і не прийшли назад", – розповідає Марія.
Збирались швидко. Свекри дали невістці машину, проте самі не поїхали, щоб не наражати маму з дитиною на небезпеку – чули, що росіяни витягували чоловіків з авто, і далі могло статись що завгодно: від кулі в голову на місці, до розстрілу танком машини з дітьми. Бензину було обмаль, до евакуації родина не готувалась. Батьки Марії врятуються з Ірпеня пізніше, коли звідти вже будуть зелені коридори, проте навіть ними не скористаються – підуть навпростець через ліс.
"Було страшно дуже. Ми поїхали на Київ, встигли рівно в цей півгодинний коридор – пізніше дізнались, що як тільки ми виїхали на неокуповану частину України, росіяни повернулись до Бучі", – згадує Марія.
У Києві Тимошенки відразу подались на вокзал, на евакуаційний потяг до Львова. З собою мали один рюкзачок з речами – все, що встигли зібрати перед евакуацією. Місця у поїзді були тільки в проході, всю ніч дороги мама з сином провели на підлозі тамбура.
Всю дорогу Марія з сином провели у тамбурі евакуаційного потяга
Польща та переїзд до Південної Кореї
У Львові Тимошенки не лишались. Ще одним евакуаційним потягом переправились до Польщі. На кордоні волонтери направили маму з сином до безкоштовного готелю у Парчеві, в східній частині країни. Там бучани місяць прожили разом з іншими українцями, весь цей час були на зв’язку з батьком сімейства. Чоловік працював у Південній Кореї, але вже збирався повертатись до України та вступати до лав ЗСУ.
"Ми спершу не планували їхати до нього, думали, що пересидимо в Польщі. Але атмосфера в березні було жахливою – з Європи майже не давали зброї. Ми боялись, що якщо над Україною закриють небо, може бути загроза ядерного удару. Тому я зрештою поїхала до посольства Кореї у Варшаві та отримала сімейну візу до чоловіка. Він вирішив, що спершу мусить захистити нас", – згадує Марія.
Марія з сином на вокзалі
В Південній Кореї немає програм тимчасового захисту для українців. Після введення ковідних обмежень й так доволі суворі правила в’їду пожорсткішали – тепер отримати туристичну візу стало дуже складно, можна в’їхати лише до офіційно працевлаштованих родичів по сімейній, або ж на працю по робочій.
Квитки з Варшави до Сеулу Марія купувала сама, проте зі знижкою для українців від LOT, польських авіаліній. Зрештою жінка заплатила 33 тисячі гривень за двох.
Новини з Бучі
На початку квітня, практично перед виїздом Тимошенків до Кореї, українські медіа опублікували фото зі звільненої Бучі. Готель у Парчеві, населений сотнею евакуйованих українців, плакав усіма поверхами.
Ексгумація тіл вбитих українців перед храмом святого апостола Андрія у Бучі
"Я дізналась, що мого родича вбили рашисти. Тітка і сестра спершу відмовились їхати, але потім евакуювались. А дядько лишився. Мовляв, ви їдьте, я тут похазяйную. Його застрелили в кінці окупації. Просто так. Росіяни стріляли у всіх, кого бачили, перед тим як втекти", – розповідає Марія.
Будинок Тимошенків розташований у провулку в центрі міста, у старій частині Бучі. Родині "пощастило" – росіяни не розграбували оселю, а "просто" заїхали у двір на танку. Сусіди розповіли Тимошенкам, що рашисти навіть толком не могли звідти виїхати – їм, бачте, було мало місця.
Будинок Тимошенків розташований на провулку Героїв Майдану
"Думаємо, що наш будинок вцілів, бо там залишився дядько чоловіка. В сараї ми мали стару дров'яну піч, і люди там варили їжу. Бучани сходились з усіх вулиць, хто міг. Сусідки казали, що рашисти вичищали переважно порожні домівки. А у нас завжди була тусовка, бо люди і звірі приходили їсти. Так наш будинок на "Героїв Майдану" вцілів", – пояснює Марія.
Жінка має десятки далеких знайомих, які загинули в окупації. Маму-волонтерку синового однокласника вбили, коли вона пішла допомагати пораненим – однією з перших. Бучанка досі дивується, як їм пощастило потрапити в ті рятівні пів години виїзду.
Південна Корея
В Південній Кореї Марію і сина зустрів батько сімейства. Тепер родина живе у Сеулі: Марія продовжує свою психологічну практику через інтернет та консультує українок, а її чоловік працює на корейському заводі. Син Тимошенків закінчив навчальний рік онлайн, в українській школі. Бучанські вчителі уже у квітні зібрались та відновили онлайн-навчання, чим неймовірно здивували батьків, які не очікували від післяокупаційного міста такої швидкості та завзятості.
Сеульська архітектура
"Південна Корея дивує тим, наскільки вона безпечна. Камери на кожному кутку. Можна покласти на столик в кав’ярні телефон, вийти до вбиральні, і не переживати за нього. Місцеві дуже багато працюють, але мають високу оплату праці, тут сильний середній клас. Люди привітні, ввічливі. Наприклад, ні разу за кілька місяців не бачила, щоб хоч один кореєць спробував порушити порядок та полізти кудись поза своєю чергою", – розповідає Марія.
Природа Південної Кореї
Оренда за однокімнатну квартиру в Сеулі коштуватиме в межах 400-500 доларів і більше (14 000 – 15 000 гривень). Обов’язковий депозит за квартиру, який може складати й кілька тисяч доларів. Він служить гарантією власнику, що орендарі будуть відповідальними та акуратними. Марія навіть не впевнена, що цей депозит повертають назад орендарям при виїзді.
Сеул
Закупка їжа на тиждень обходиться родині десь у 200 доларів (5 900 гривень). Всі продукти, потрібні для української кухні, у Сеулі є – Тимошенки готують і борщ, і голубці, і вареники.
"У корейців все гостре або кисло-солодке. Вони люблять вимочувати та засолювати овочі та зелень, багато специфічних закусок. Не те щоб ми часто ходили у заклади, але коли бували, кухня сподобалась. Смачно", – коментує жінка.
корейська кухня
Проукраїнські мітинги
Щодва тижні Марія виїжджає на проукраїнський мітинг.
"Нас тут є до 50 людей, які об'єднались. Українці, які проживають у Кореї давно, взяли дозвіл у посольстві та збираються на мітинги. І до нас приходять корейці – з українськими прапорами. Вивчили гімн, співають з нами патріотичних пісень. Ходить кореянка, яка знає всі наші кричалки", – розповідає жінка.
Проте без "русского міра", звісно, і тут не обійшлось.
"Якось підходить до нас після мітингу кореєць. І питає – а як ви з нацистами там уживаєтесь? Я почала йому розповідати – нема у нас нацистів, це надумана пропаганда, щоб розв'язати інформаційну війну. Спілкувались ми з ним через перекладач на телефоні. Було видно, що кореєць дуже вражений", – згадує Марія.
Марія на проукраїнському мітингу
Ситуація загострилась, коли підійшли українці, які давно в країні й знають мову. В хід у чоловіка пішли пропагандистські проросійські канали, перекладені гарною корейською.
"А там суто російські новини. Показує нам прапор Правого Сектора з нацистською свастикою. Ледь пояснили, що то фотошоп. Але кореєць зрештою нас послухав, ми йому порадили, що реально варто читати", – розповідає всю ситуацію Марія.
Курси корейської у країні безкоштовні, проте ні жінка, ні її син поки що не вчать мови – сподіваються, що не знадобиться.
Сеул
"Як тільки перестануть літати ракети, ми будемо вертатись до Бучі. Я планувала, що це буде липень, але поки обстріли не вщухають. Але ми чекаємо Перемоги, і сподіваємось на краще", – розповідає жінка.
3020
