Матеріал The New York Times "In Warsaw Park, Ukraine’s Teen Refugees Hang Out and Hang On" адаптовано українською мовою спеціально для Евакуація.Сity.
Бути підлітком під час війни
Багато хто кинув школу, щоб поїхати у Варшаву. Навіть у віці 14-15 років деякі з підлітків палять та п’ють пиво в парку. Вони збираються під кленами, грають у пінг-понг або просто лежать на лавках.
Підлітковий вік досить важкий за будь-яких обставин, але для цього покоління українських підлітків він став ще складнішим. Коли вони ставали дорослими, світ спантеличив Covid-19.
І саме в той час, як пандемія нарешті стихала, на Україну пішла з війною росія. Міста бомблять, родини розділилися, самі підлітки поїхали на чужину. Через чотири місяці бойові дії все ще тривають, а вони все ще не знають, коли повернуться додому, та чи повернуться взагалі.
Після 24 лютого багато батьків вирішили відправити своїх дітей у безпечне місце. Більшість з них переїхали в сусідні країни з мамами, але без татів через обмеження в щодо виїзду чоловіків призовного віку.
Дехто виїхав з країни взагалі без батьків – з друзями, родичами або самостійно. Вони живуть в орендованих квартирах, польських сім’ях або гуртожитках і є дуже вразливими.
Підлітки приходять до парку, щоб поспілкуватись з іншими українськими переселенцями та подумати про своє майбутнєФото: The New York Times
Максим
17-річний сирота Максим Куцик розповів, що сам виїхав з України. Зараз він живе зі своєю зведеною сестрою, трьома її маленькими дітьми та її хлопцем поблизу Варшави в крихітній квартирці.
В Україні Максим навчався у ПТУ, але у Польщі він не ходить на заняття – за його словами, йому це не цікаво. Проте у хлопця є мрія.
"Я хочу поїхати до Сполучених Штатів. Там дуже красиво, я бачив у TikTok", – сказав він.
Максим Куцик (справа) займається боксомФото: The New York Times
Катя
На іншому кінці міста живе переселенка з Києва 13-річна Катя Сундукова.
На початку війни вибухи в Києві, де жила дівчина, бентежили її, і мама вирішила вивезти доньку. Сама виїхати не змогла, адже вона юристка з безліччю клієнтів – їй потрібно себе забезпечувати. Тому Катя поїхала жити до своєї старшої сестри Софії, яка працює в журналі у Варшаві.
"Я вважаю війну безглуздою, – каже вона, – Я постійно питала маму: чому вони на нас напали, але так і не отримала відповіді".
Ця родина, як і багато інших в Україні, стала прикладом стійкості. Катя навчилася готувати вечерю, пішла у середині семестру в нову школу у Варшаві. Вчиться самостійно справлятися з емоціями та страхами, адже сестра постійно працює, а мама залишилась в іншій країні.
Катя Сундукова малює картину Фото: The New York Times
Марк
Через кілька днів після початку війни Марк самостійно евакуювався з Харкова. Він боявся, що його зупинять на кордоні, тому що йому було 17, а їхав сам. Хлопець прибув до Варшави за чотири дні до свого 18-річчя – віку, з якого він уже не зміг би виїхати.
"Я не хотів воювати на цій війні. Це дурна війна", – сказав він.
Марку дали кімнату в гуртожитку коледжу неподалік річки Вісли, що протікає через Варшаву. Він вивчає комп’ютерне програмування онлайн у двох університетах та тусується в тому самому парку.
Марк проводить час у Варшавському паркуФото: The New York Times
У Варшаві – зеленому місті, особливо гарному в червні – багато парків, але той, про який говорять усі українські діти, лежить у тіні Палацу культури і науки. Перед російсько-українською війною він був занедбаний і став прихистком для бездомних, але з березня українські підлітки це виправили. Волейбольний майданчик та скейт-парк тепер завжди повні людей.
Марк сказав, що в парку не говорять про війну.
"Якщо ви хочете мати друзів, ви не говорите про політику. Тому що у кожного різний погляд на ситуацію", – сказав він.
І хоча йому важко бути без батьків і він не знає, що чекає попереду, він також відчуває, що в нього є майбутнє, яке ще треба викарбувати.
3020
