Матеріал MSNBC "These Ukrainian women lost everything in the war. Now they're business owners" скорочено та адаптовано українською мовою спеціально для Евакуація.Сity.
Зшивати своє життя знову
5 березня Олена Кулєшова разом із маленькими доньками та літніми родичами виїхала зі Слов’янська. Через п’ять днів вони прибули до Польщі.
"П’ятиденна дорога з України до Польщі була дуже важкою, особливо для молодших дітей і нашої 87-річної бабусі, – пригадує жінка. – Сльози, бомбардування, швидка допомога, ночівля в різних місцях…ми пережили все. Завдяки добрим людям знайшли будинок у маленькому польському селі Орле. Це тихе і спокійне місце".
Олена працювала журналісткою і бухгалтеркою, перш ніж у 2019 році започаткувала власний бізнес. Двоє з трьох дітей жінки народилися недоношеними. Коли жінка не знайшла одягу для своїх крихітних немовлят, вирішила створювати його самотужки, магазин назвала "Рання пташка".
Рятуючись від російських бомбардувань на початку березня, родина взяла лише найнеобхідніше. "В одну сумку вміщається все, що ми могли взяти з собою в евакуаційний потяг: документи та один змінний одяг на кожного члена сім’ї", – розповідає Олена.
Члени польської громади та друзі допомогли Олені відновити улюблену справу Автор: надане героїнею
Не маючи грошей і можливості відновити бізнес, сім’я працювала, де прийдеться. "Ми погоджувалися на будь-яку роботу, – зізнається жінка. – Ми ліпили вареники, пекли пиріжки на замовлення, допомагали місцевим із прибиранням, працювала нянею, робила масаж".
Олена ніколи не думала, що матиме можливість повернутися до шиття одягу – роботи, яку так любила. Проте коли друзі в польській громаді та за кордоном дізналися про важке становище жінки, вони придбали їй швейну машину.
Така щедрість відкрила вікно можливостей для Олени. Наразі вона рішуче налаштована стати на ноги. "Через місяць я відкрила магазин. Моя сім’я більше не переживатиме, чи зможемо ми купити їжу, оплатити житло і медичні послуги, – каже вона. – росіяни жорстоко знищують наш світ, однак завдяки їм ми побачили дива людської підтримки та турботи".
Творити красу попри невимовну втрату
Наталя Кузьменко з Мелітополя. Коли почалася війна, її чоловік поїхав в маленьке село за містом, щоб доглядати за трьома літніми бабусями. Сама ж жінка продовжувала працювати діловодом і бухгалтеркою місцевої мережі аптек. Вона була в Мелітополі наодинці та під загрозою смерті.
Сина Наталії Кузьменко Максима росіяни вбили 3 березня 2022 року
3 березня життя Наталі розсипалося на шматки. Її син-підліток Максим волонтерив у Бучі – розвозив місцевим їжу та годував безпритульних тварин.
Коли він їхав із двома друзями, їх авто впритул обстріляв російський танк. Усі померли. Наталі з чоловіком не дозволили забрати його тіло. Трьох дітей поховали на подвір'ї будинку одного з їх батьків.
Наталя працює з місцевою прокуратурою щодо звинувачення, хоче, щоб справа була представлена як військовий злочин. Поки що безуспішно.
Зіткнувшись з невимовною трагедією, жінка виїхала з Мелітополя в Київ. У столиці вона перетворила своє дизайнерське хобі на бізнес.
Наталя Кузьменко відкрила магазин попри війну в Україні Автор: надане героїнею
Використовувати нову можливість
До війни Наталя Оборозна була заступницею директора і вчителькою музики в Слов'янську. Коли почались бойові дії, вона разом із матір’ю та двома синами евакуювалася до Польщі.
Наталя не знала польської, тому їй було важко знайти хорошу роботу. Щоб прогодувати родину, жінка бралася за будь-що: прибирала будинки, допомагала на городі, прасувала одяг. Її старанність не залишилася непоміченою. Мешканці польського села бачили, як віддано жінка працювала і забезпечили її роботою на кілька тижнів вперед.
Наталя Оборозна викладає музику в польському дитсадку, а також займається репетиторством
Якось Наталя з двома подругами їхала прибирати в будинку і потрапила в аварію. Машина розбилася, але, на щастя, всі вижили. У Наталі були численні забої, зламана ключиця, шість тижнів їй довелося носити медичний корсет. Через травму жінка не могла працювати прибиральницею. Вона почала інтенсивно вивчати польську мову і за два тижні вивчила фрази, яких достатньо для проведення уроків фортепіано.
Через кілька тижнів її працевлаштували в дитячому садку. Жінка працювала один день на тиждень і викладала початкову музичну освіту. До того моменту, коли лікарі дозволили їй припинити носити медичний корсет, у неї не залишалося часу на прибирання. Зараз вона має власний репетиторський бізнес, працює з місцевими дітьми, а також викладає онлайн.
Так українки попри випробування відкривають свої бізнеси, щоб вижити і прогодувати сім’ю.
3020
