В час, коли ЗСУ звільняють Харківщину, Евакуація.City розповідає про святого родом з Адамівки, селища біля міста Ізюм, якому довелося виїхати з рідної країни, щоб врятувати не одне життя.
Шанхай, 1939 рік
Широкі пухнасті брови, невисокий зріст, горб на спині, неправильний прикус – тому не дуже розбірлива і чітка вимова. Цей чоловік часто ходив босоніж або ж у незручних китайських колодках, інколи тримаючи пару черевиків в руках – як добрий жарт у відповідь тим людям, які просили його завжди приходити з взуттям.
Іоан Шанхайський (Максимович)
Його можна було зустріти в лікарнях, біля безнадійно хворих емігрантів з колишньої російської імперії; на смітниках, де рились безхатні та нікому непотрібні місцеві діти.
Михайло Максимович в 30 років прийняв монаший постриг у сербському Белграді, та взяв чернече ім’я Іоан. В 34 молодого ієромонаха обрали єпископом на шанхайську кафедру, та відіслали за тисячі кілометрів від дому на Донеччині, до якого він і так ніколи не зміг би повернутись – тому, що дім зайняла Червона армія та радянська влада.
Шанхай 1940х
Становлення святого
У російських джерелах походження єпископа замовчують, ніби його життя почалось з тридцяти років, після постригу в монахи у російській церкві – проте реальна історія Іоана тісно пов’язана з Україною, від якої він ніколи не відрікався.
Коли отця Іоана запрошували до Шанхайського університету, він казав – мене завжди живила енергія мого роду, який служив добру і правді.
В роду Іоана було як мінімум 2 видатні особистості: святий Іоан Тобольський, який був другом та соратником Івана Мазепи – служив у війську гетьмана, за що той йому дав устав на землю, а потім і грамоту на дворянство.
За підтримку Мазепи, російський князь Олександр Меньшиков відправив Тобольського в Сибір. Ще одним видатним родичем Іоана став Михайло Максимович – український філолог, історик України, ботанік (один з перших еволюціоністів у Російській імперії), один з основоположників української фольклористики.
Ікона Іоана Тобольського
Батьки Іоана були відомим благодійниками – вони фінансово підтримували Святогірську лавру (ту саму, яку у 2022 уже кілька разів бомбили росіяни). Маленький Михайло з дитинства бував у лаврі та відчував своє покликання священника, збирав ікони – в домі їх було стільки, що нікуди було ставити. Проте батьки віддали його у престижний полтавський кадетський корпус, адже тато Іоана був провідником місцевого дворянства.
В 1918 році тоді ще Михайло закінчує свою вищу юридичну освіту у Харківському університеті. За часів гетьманату Скоропадського, дворянин ще міг спокійно займатись юридичною практикою. Але коли радянські війська захопили Харків – мусив з усією сім’єю тікати з країни. Спершу – в Константинополь, а потім – в тодішню Югославію.
Коли батьки спішно евакуйовувались з міста, Іоана-Михайла лишили на купі валіз, щоб перепитати щось у сусідів. Проте він так зачитався Біблією, що всі валізи у нього вкрали прямо з під носа.
Іоан за роботою
Пізніше виявиться, що якби вони мали ці речі, нікого з родини б не взяли на евакуаційний пароплав – туди вони теж потрапили абсолютно випадково, бо капітан пароплава теж мав прізвище Максимович. Аристократів просто сплутали з родиною моряка.
У Белграді, куди втекли Максимовичі, чоловік не відразу зміг піти до семінарії, як завжди хотів. Кілька років для цього він просто продавав газети на сербських вулицях.
А після семінарії був довгий священицький шлях: Шанхай, Філіппіни та США.
Шанхай
В сорокових роках 20-го століття владика Іоан відкриває в Шанхаї сиротинець для дітей-безхатьків. Хворих та покинутих малят владика підбирав на вулиці, когось витягував ледь не зі сміттєвих баків. Годувати вихованців було практично нічим. Одна з його тодішніх вихованок розповідає, що однієї ночі владика молився до світанку, не засинаючи – і зранку хтось з місцевих багатіїв привіз цілий віз з мукою.
Шанхайський сиротинець Іоана
В 1949 році отець Іоан знову стикається з червоними – Шанхай захопили китайські комуністи. В соборі, де він служив, влаштували біржу, а православна спільнота мусила швидко евакуювалась на Філіппіни, тікаючи від переслідування християн.
Тисячі людей висадились на островах прямо посеред вологих і спекотних джунглів. І прості робочі, і заможна раніше інтелігенція мусили власними руками споруджувати містечка з благенькими тентами замість будинків.
Всі ці різні за походженням люди налагоджують систему спільного харчування: вирощують фрукти й овочі на місцевому ґрунті в умовах тропічного клімату. Живеться всім складно: місцеві хвороби, інфекції, токсичні рослини та комахи підкошують здоров’я переселенців.
Тоді єпископ Максимович пише листа Конгресу США з проханням відкрити кордон для евакуйованих людей з Китаю. Коли це не спрацьовує, Іоан вирішує їхати у Вашингтон самотужки та виступає перед Конгресом – просить 2 тисячі віз для своїх людей, щоб врятувати їх від злиднів і смерті.
Іоан Шанхайський
На диво, до єпископа Івана дослухаються в конгресі і видають візи, дозволяючи громаді прибути до Каліфорнії. Вже через пару місяців українець вивозить своїх вірян з Філіппін до Сан-Франциско. Спершу він домовився, щоб офіцери міграційної служби США прибули до табору мігрантів й проставили усім американські візи в паспорти, щоб віряни точно потрапили до Сполучених Штатів. Каліфорнія зустріла людей тепло – не таким вибагливим кліматом, більшим ринком праці та надійнішою політичною системою.
Для єпископа ж нічого не змінилось. У невеличкому будиночку, який слугував і храмом, і домом священника, навіть не було ліжка – все життя Іоан засинав у кріслі.
Франція, смерть та канонізація
В кінці п’ятдесятих років двадцятого сторіччя владика Іван був переведений у західноєвропейську єпархію – до Парижу. Він опікувався закордонними церквами РПЦ не тільки у Франції, але і в Нідерландах. Там собором йому служило приміщення старого гаражу.
На паризькій кафедрі
Коли владика йшов паризькими вулицями, французькі жінки виносили своїх дітей до нього – вважалось, що якщо Іоан торкнеться до дітей, вони оздоровляться.
На схилі років священника знову перевели до Сан-Франциско.
Архієпископ західноамериканський та сан-франциський помер у 70 років.
Через 20 років гріб владики відкрили – мощі виявились нетлінними. 2 липня 1994 РПЦЗ (російська православна церква за кордоном), прилічила його до лику святих. Практично ніде у російських джерелах не вказано, що насправді святий був українцем.
Стаття підготована за матеріалами культурно-освітнього хабу та медіа "Накипіло".
3025
