Як у Токіо працює українська недільна школа, асоціація партнерства України-Японії та склад для допомоги евакуйованим, розповідає Евакуація.City
Єдина сенсей в Одесі
Ольга Суедо-Хольц – українка, яка вже понад 20 років живе в Японії. Наприкінці 90-х жінка закінчила єдиний в Одесі коледж, в якому навчали японської мови – а її сенсеєм, тобто менторкою, була на той час єдина в місті японка.
Ольга та її подруга
"Якраз коли я закінчувала школу, в Одесі проводився відкритий конкурс японської мови, присвячений спорідненості нашого міста і Йокагами. Я перемогла на ньому, і місцевий муніципалітет запросив мене до Японії. Мені настільки сподобалась країна, що я вирішила здобувати професію, зв’язану з нею", – розповідає Ольга.
Ольга закінчувала обидва університети у Японії. Фотографії заблюрені за проханням героїні
Спершу жінка вступила до університету в префектурі Нара, а магістратуру закінчувала у Хіросімі. Ольга стала викладачкою японської мови й культури, і залишилась працювати у Токіо.
Коли у 2010 до влади в Україні прийшов Янукович, жінка для себе вирішила, що рідна країна пішла не тим шляхом – і отримала громадянство Японії. Уже понад десять років Ольга жила і працювала поміж японцями, і дуже мало що пов’язувало її з Батьківщиною.
Відмова від російської та поява токійського "Хробачка"
"Зміна у ставленні до України сталась стихійно – коли у мене народились діти. Мій чоловік не японець, але і не українець – тож у двох дівчаток європейської зовнішності рідною мовою і культурою стала японська. Їхня система освіти так побудована, що по закінченню школи ти стаєш повноцінним японцем, без прив’язки до інших країн. Але я розуміла, що маю передати своїм дітям частину своєї культури та ідентичності – і почала сама її досліджувати", – згадує Ольга.
У 2014 році росія вдерлась на територію Донецької та Луганської областей та анексувала Крим.
"Я з Одеси. Російськомовна людина з російськомовної сім'ї. Ходила до російськомовної школи, бо іншої просто тоді не було. Але після початку російської агресії я за один день перейшла на українську – зрозуміла, що треба змінювати курс на 180 градусів. Важко було, опиралась на словничок, але розуміла, що так треба робити", – пояснює Ольга.
Так одеситка і вирішила заснувати у Токіо українську недільну школу "Хробачок". Ольга інтегрувала у навчальний процес японський комплексний підхід: діти не лише вивчають українську, але і мають предмети, пов’язані з українською культурою. У "Хробачку", окрім власне мови, з’явились майстер-класи зі створення витинанок, вибійок, писанок, ляльок-мотанок та петриківського розпису. Інколи на майстер-класи приходять і японці.
Майстер-класи "Хробачка"
"Ми намагаємось брати участь у всьому, що будь-як зв’язано з Україною: якщо наші колеги проводять якийсь український культурний фестиваль, то йдемо туди з нашими майстер-класами. Японцям взагалі подобається український колорит, бо у них такого немає. Наша творчість: вишивки, вибійки, усе геометричне і правильної форми, отой код нації – він залишається в пам’яті", – розповідає жінка.
Писанки з "Хробачка"
"Партнери України-Японії"
Наразі у "Хробачку" навчається 16 дітей, а фінансують школу частково батьки вихованців, частково – організація "Партнери України-Японії", де одеситка стала президенткою.
Уроки писанкарства
Японія – великий мурашник з високою щільністю населення та пієтетом до виконання правил. Тому коли гримнув ковід, все життя у країні змінилось аж до створення вакцини, і організація виникла у липні 2020-го, хоча Ольга хотіла створити її на рік раніше.
"Партнери України-Японії" – це організація, яка налагоджує контакт між двома країнами. Різні люди приїжджали сюди ще до того, як почалася війна. Бізнесмени, айтівці, професори, українці робочих спеціальностей. Багато з них приїжджають, не знаючи мови, і ми мали на меті під'єднати їх до своєї спільноти і допомогти адаптуватись. Тобто, допомога, спілкування, взаємоповага", – розповідає Ольга.
"Асоціація партнерів України-Японії" займається перекладами, працює з японським телебаченням (переклад та монтаж програм зв’язаних з Україною).
Склад та допомога евакуйованим
Проєкти української громади в Японії розвивались цілком гармонійно – до 24 лютого 2022 року. З початком повномасштабного вторгнення японці та українські діаспоряни почали масово виходити на вулиці та протестувати проти військової агресії рф.
Ольга перші два тижні не могла спати – жінка розуміла, що потрібно координувати діяльність українців в Японії та включатись у допомогу Україні.
"Ми, як організація, одразу зв'язались з посольством України в Японії і почали штовхати дипломатів – ми хочемо включитись в роботу, допомагайте нам. Повідомили їм, що починаємо збирати гуманітарну допомогу для відправлення в Україну", – розповідає Ольга.
Гуманітарна допомога українців Японії
За перші 2 місяці повномасштабної війни українці Японії зібрали дві тонни гуманітарної допомоги, яку в кінці квітня відправили в Україну: дорослий та дитячий одяг, спальні мішки на всі сезони, предмети першої гігієни, антисептики, медичні засоби першої допомоги, турнікети, сухе та напівготове харчування, дитячі суміші та багато корму для тварин. 29 квітня величезний вантаж полетів літаком до України.
"З початку березня сюди почали прибувати евакуйовані люди, переважно – жінки з маленькими дітьми, хтось взагалі з немовлятками. Тому цей склад, де ми розсортовували гуманітарну допомогу в Україну, ми поділили на 2 частини – те, що полетить літаком на війну, і те, що потрібне тут нашим евакуйованим", – пояснила Ольга.
Місцеві бачили, що люди часто мало тільки той одяг, який встигли на себе накинути при евакуації.
"В Японії в квітні уже сакура цвіте, а дівчата в зимових чоботах. Всі могли взяти одяг, мами – памперси, суміші і все, що потрібно для малюків.
Ольга каже, що її асоціації було дуже важливо морально підтримувати своїх переселенців.
"Ми тут господарі, давно живемо у Японії. А новоприбулі українці не знають мови, у садочки дітей не беруть – тож ми почали набирати евакуйованих діток до "Хробачка". У дорослих стрес на кожному кроці, бо найскладніша мова у світі – то японська. Якщо якась допомога, то вона приватна, бо в Японії все приватне. Тут все функціонує завдяки приватному бізнесу і приватному сектору, ба навіть залізничні дороги всі приватні. Виплати переселенцям є, але кожна префектура вирішує по-різному, скільки кому і платити. Якщо пощастить, то допоможуть дуже добре, а якщо ні – потраплять туди, де не допомагають зовсім", – пояснює жінка.
На складі евакуйовані люди можуть взяти навіть меблі, якщо їх привозять волонтери. Також тут можуть порадити, куди звернутись за психологічною чи юридичною допомогою. Нещодавно Асоціація домовилась з банком їжі, і невдовзі за цією ж адресою можна буде прийти на гарячий обід.
На складі можна взяти навіть меблі
Українці в Японії отримали право легально працювати – для країни це велике досягнення, бо отримати такий дозвіл було раніше дуже складно. Кілька юристів, частина з них з Молдови, на волонтерських засадах допомагають евакуйованим розібратись з документами та візовою процедурою японського законодавства.
"Якщо не дай Боже щось трапиться в Японії, то я впевнена, що з ними все буде гаразд: вони дуже дружні. Тут не чекають, поки хтось прийде їх просити – допоможи, будь ласка. Вони пропонують свою допомогу першими. І цю рису я вважаю еталоном, на який треба рівнятись.
На складі допомогало і багато японців
Хоча ця країна не кожному підійде. Не кожен може її проковтнути з її мовою і культурою. Тут дуже специфічний суспільний устрій, і правила дуже жорсткі. Японці вимагають чіткого їх дотримання, і не всі люди дуже дисципліновані, щоб підлаштуватися, перевзутися і стати японцями.
Дорослі українці, я думаю, однозначно повернуться в Україну. А от діти ще мають можливість стати носіями японської мови. І це дуже цінна річ, цінна для України. У цих діток залишиться спогад про Японію. А японці бережуть своїх дітей, бо розуміють, що малята – це свого роду інвестиція в наступне покоління. Томі ті українські діти, які повернуться додому, будуть мати вже певну основу, щоб стати потім студентами японських університетів. І це буде дуже класно для України. Тому, що вибудуються нові зв'язки між країнами – бо коли розвалився срср, основні зв’язки залишились з москвою.
Ольга Суедо-Хольц
Чому не забула про Україну? Це елементарна повага до себе. До свого коріння. Історію не перепишеш, але її треба вивчати, а не викреслювати. Це нормально – допомагати одне одному. Якщо хтось поводиться негідно, треба просто на це вказати. Так роблять і японці, бо в них тут теж не всі святі. Але допомагати своїм – це база нормального суспільства", – коментує Ольга.
3481
