Журналістка Евакуація.City поспілкувалась з жінкою та розпитала про її шлях пошуку роботи в Данії.
Ірина Виртосу – журналістка, співзасновниця громадської організації людей з інвалідністю Fight For Right, експертка з недискримінації. Останні 10 років працює у правозахисній сфері, обіймала проєкти з захисту прав людини, зокрема з протидії дискримінації, гендерної рівності, протидії мови ворожнечі тощо.
Далі пряма мова Ірини…
Робота, яка мене наповнювала
Мені довелось евакуюватись, бо було страшно. 25 лютого, на 2 день наступу, над Києвом збили ракету, а її уламки прилетіли у будинок, що недалеко від мого дому. Бахнуло так, що затремтіли стіни, вікна. Дочка спала уже в коридорі, але як завжди – в улюбленій піжамі. Я вже через страх спала взута. Після цього удару ми 25 лютого сіли в машину і поїхали на західну Україну. Далі знову невідоме.
Мої колеги з організації людей з інвалідністю Fight For Right, запропонували мені поїхати з ними до Данії. Мною керували тоді страх, розгубленість і нерозуміння, що робити далі.
З одного боку, я була впевнена в собі, бо мала робочу англійську, досвід подорожей в понад 20 країн, і були друзі та колеги, до кого я могла приєднатися.
З іншого боку – я зовсім нічого не знала про Данію, і що це за країна в плані пошуку роботи та життя.
Ірина Виртосу в Данії
28 березня приїхала туди з дочкою. Це був важкий період: постійно моніторю новини, чоловіка поряд немає, зв’язок з Херсонщиною пропадав і я не знала, як там мій батько. На щастя, потім йому вдалось виїхати з окупації і він зараз зі мною.
Упродовж мого життя, є річ, яка допомагає мені пережити будь-які труднощі – моя робота. Саме тому я так боролась за неї в Данії. Мені було важливо зберегти свою кваліфікацію, а не піти куди-небудь.
Я мріяла про журналістику з дитинства, навчалась в Інституті журналістики КНУ імені Тараса Шевченка. Усе моє професійне життя – журналістика. Останні 10 років працюю у правозахисній сфері, мала проєкти з захисту прав людини. З початку війни в особистому блозі в Facebook веду онлайн-щоденник #ХронікиБіженки про непростий особистий досвід евакуації та пошук роботи.
Я завжди була активною і рятувала себе за допомогою роботи, яка мене наповновала.
Хто я і де я: процес пошуку роботи в Данії
Перші місяці у Данії мені довелось збирати себе докупи, намагалась зрозуміти: хто я і де я.
Спочатку ми оформили тимчасовий захист, який передбачав отримання житла, безкоштовний садок для дочки, дозвіл на проживання та роботу.
В Данії українським переселенцям дозволили працювати, навіть поки чекаєш дозвіл на проживання. Я від самого початку розглядала будь-яку країну Європи як укриття, перебути допоки не завершиться війна в моїй країні. А тому не розривала зв’язки з Україною, продовжувала працювати журналісткою, вести проєкти.
І водночас вирішувала всі побутові справи – оформлювала дитину в садок, кілька разів переїжджала, шукала меблі в нову квартиру, відкривала банківську картку і багато чого іншого…
Як тільки дитина пішла в садок – мене одразу запросили в так званий місцевий Центр працевлаштування, надіслали контакти мого консультанта й призначили годину зустрічі.
Я така людина, що готуюсь до зустрічей, інтерв’ю, розмов. Тому перед тим, як ми мали зустрітись, надіслала на пошту цього консультанта лист: своє резюме, відскановані дипломи, пояснила, чим займалась в Україні. Для себе перед зустріччю виокремила, що мені цікаво, що ні; чим би я хотілау займатись, тут, у Копенгагені.
За перші 5 хвилин нашого спілкування я зрозуміла, що він нічого із цього не читав. Гаразд, це не входить в його обов’язки, бо мене про це не просили. Вже на зустрічі консультант відкрив таки моє резюме і тут я зрозуміла, що людина живе в своїй реальності, а я – в своїй.
Наприклад, він мене питає: "А як так сталось, що у вас в один період три роботи?".
"Це Україна, тут люди працюють на 3 проєктах одночасно", – пояснюю я.
Читає резюме далі. Вирішив, що його варто переписати. Я була не проти, бо сама це часто робила залежно від вакансії. Проте він забрав все з резюме і переклав на данську мову.
Ірина Виртосу на акції підтримки людей, які постраждали від домашнього насильства
Сказав, що воно не кваліфіковане. Там залишилось лише: фото, ім’я і прізвище, кілька прикметників, які мене характеризують, пару згадок про український досвід. Якщо забрати прізвище, то таке резюме підійде будь-кому. В ньому немає персональності.
"Можливо ви в Україні хороша журналістка, але тут вам потрібно починати все з нуля", – переконував мене він.
Я розуміла рівень своєї кваліфікації для цієї країни
У нас було мінімум 2 зустрічі на тиждень, де він мені повторював одне і теж: "У вас недостаня англійська, ви не знаєте данської, ви не впораєтеся, вам треба починати все заново". Як мантру повторював.
Українка, яка довго живе і працює в іншому Центрі працевлаштуванні пояснила мені, що це тиск з його боку, і я ходжу туди як на роботу.
Якби ми з консультантом зустрілись 3 рази за три місяці – я б вже давно знайшла роботу сама. А так я всі свої зусилля спрямовувала на те, щоб довести, що я можу. Замість того, щоб цей час використати на пошуки роботи та співбесіди.
Проте найбільше здивувала мене така розмова: "Я вам запропоную роботу, але ви не можете від неї відмовитись," – каже консультант. Запитую, чому, в він відповідає: "А чому ви думаєте, що можете?". Я сказала, що я людина, а не просто раб, щоб іти, куди мені скажуть.
Його дії зводились до того, що я маю вибрати одну із трьох пропозицій: пекарня, прибирання, пакування коробок.
На той момент важливим фактом було те, що я мала опору: невелику фінансову подушку та знання спецзакону, який надавав українцям прихисток. І це давало мені впевненості в захисті своїх прав. Я не просила більшого ніж те, що гарантувало мені як переселенки данське законодавство.
Кожний раз при зустрічі з консультантом я говорила про свої права. Можливо за інших обставин я діяла б інакше. Але точно знала одне. За останні пів року я втратила майже все: моє звичне безпечне життя, мій дім, можливість бути поруч із чоловіком і спільно виховувати нашу дочку, моя країна – у війні. І все, що в мене лишалося мого – це робота, мій професійний досвід. І втрачати ще її я точно не збиралась.
Коли перетнули межу
Мені вдалось самостійно знайти стажування за моєю кваліфікацією – робота в соціальних мережах та комунікаціях.
Однак мій консультант з Центру працевлаштування почав писати потенційному роботодавцю умови, на яких він має мене взяти на роботу. Зобов’язав його взяти мене через 3-5 днів стажування. Звісно, що роботодавець на таке не погодився
Я розсилала резюме й шукала роботу в україсько-данських проєктах, де могла б: консультувати, перекладати, бути менторкою для українських родин в місцевих комунах, допомагати з перекладом на співбесідах тощо. Спеціально на журналістику не подавала, бо там вимога: 100% знання данської.
Усе моє спілкування з консультантом дуже було схоже на аб’юзивні стосунки. Він забирав мою впевненість, нівелював мою кваліфікацію, заганяв мене в глухий кут і переконував, що мій максимум – це лише ці 3 низькокваліфіковані роботи. І постійно нагадував, що я маю відпрацювати витрачені на мене кошти з данських податків. При цьому забуваючи, що в Данії я тому, що в Україні – війна. І саме Україна як щит захищає всю Європу і Данію, зокрема, від російської агресії.
Ірина Виртосу на акції підтримки людей з інвалідністю
Усе закінчилось тим, що я написала на нього скаргу на його непрофісійні дії: він скасував моє стажування, принижував мою гідність і цькував.
Реакція його керівництва була блискучою. Вони мені зателефонували зранку з вибаченнями, змінили консультанта, дозволили повернутися на стажування на умовах від 2 до 6 місяців. Більше працівника цього центру з пошуку роботи я не бачила.
Для мене пазли склались
Паралельно із співпрацею з цим центром я шукала роботу самостійно. Тут найбільше мені допомогли:
- Linkedin – основний інструмент для тих, хто хоче вийти на міжнародний рівень. Він гнучкий, особливо, якщо не знаєте місцевої мови. В нас є фесбук і всі контакти там, а тут Linkedin.
- Українські колеги та їхні друзі. Коли я почала писати на своїй сторінці у Facebook про свій досвід співпраці з цим центром, мені відгукнулось дуже багато людей з різними пропозиціями, рекомендаціями, підказками в фейсбуці. У мене була робота – знайти роботу. Я читала кожен коментар, дивилась, підходить мені чи ні, що треба робити і разів 10 оновлювала своє резюме під різні напрямки.
- Контакти з місцевими українцями в Данії. Це було найефективніше. Власне, їхні рекомендації допомогли знайти вакансії, найближчі до моєї кваліфікації та очікувань від роботи.
Так мені вдалось знайти роботу в школі. Це була група продовженого дня з українськими учнями. Це не було те, що робила останні 10 років, але це відгукувалося. І я знаю, що впоралася б: опираючись на свій досвід тренерства, розуміння, як працювати з групою, знаючи психологію дітей молодшого віку (постійно цікавлюся, бо маю дочку 5 років), зрештою, я мала три валізи українських книжок і готова їх була всі перечитати.
Для іншої українки, щоб мала сили діяти
В Данії реально знайти роботу за фахом, але треба дати собі час і набратись сміливості.
Мені було важливо написати цю скаргу. Знадобилося майже два місяці, щоб усвідомити проблему і її викласти в офіційному листі. Але якщо моя історія допоможе хоча б одній українці захистити себе - це все було недарма.
Додатково раджу:
- Оцініть свої ресурси. По можливості подбайте про фінансову подушку, відшукайте всі можливі й неможливі контакти, які б допомогли не тільки в пошуку вакансій, а й корисними знайомствами..
- Сплануйте план Б, В, Г. До прикладу, якщо я розриваю співпрацю з Центром працевлаштування, що я втрачаю? Квартиру, садок/школу, медичне обслуговування? Чи можу самостійно усе це оплатити і всюди без допомоги консультантів зареєструватися? Або ж я готова переїхати в іншу країну – чи матиму змогу там подбати про себе і свою родину? Чи простіше погодитися на будь-яку роботу як плату за тимчасовий прихисток? Спробуйте самі для себе знайти цю відповідь. А можливо, справді варто змінити роботу і почати щось нове! Це може бути зовсім "не примус", а новий шанс у вашому житті, яким варто скористатися. Послухайте себе – що відгукується саме вам!
Між роздумами підписати контракт на роботу чи повернутись додому, я вибрала – Україну.
3020
