Матеріал The StarTribune "Ukrainian mom keeps daughter safe in Minneapolis as husband fights Russians at home" cкорочено та адаптовано українською мовою спеціально для Евакуація.Сity.
Понад 700 українців знайшли прихисток у Міннесоті
Соломія Кучма міцно вчепилася за матір біля входу до громадської школи Лейк-Гаррієт. Після того, як її батько залишився воювати в Україні, маленька дівчинка боїться втратити й матір.
Щоранку протягом кількох тижнів вона ридала у школі Міннеаполіса. Її мати, Наталія Кучма, постійно повторювала: "Я тебе не покину – це просто школа".
Наталія та її дочка – у числі щонайменше 700 українців, які евакуювалися до Міннесоти після початку російського вторгнення. Більшість із них це жінки та діти, оскільки в Україні заборонений виїзд чоловіків призовного віку. Війна зробила 36-річну Наталію фактично матір’ю-одиначкою.
"Він залишився і захищає нашу країну, – каже про чоловіка Наталія. – Я... захищаю нашу дочку".
Через війну Наталія Кучма фактично стала матір’ю-одиначкою
"Почалося"
Родина жила в місті Суми. Зранку 24 лютого Наталії безперервно дзвонили колеги: "Почалося. Росіяни на нашій території".
Жінка працювала лікаркою, а її чоловік керував онлайн-бізнесом.
Їхнє рішення евакуюватися було швидким і важким. Спочатку Наталію, її чоловіка, доньку та сестру Ярославу прихистили родичі у Західній Україні. Всі думали, що війна скоро закінчиться. Але минув тиждень, другий. На третій чоловік вирішив вступити до лав Збройних Сил.
"Не йди, – благала Соломія батька. – Я люблю тебе. Я хочу, щоб ти залишився зі мною".
Володимир Кучма воює в лавах ЗСУ
Але він не міг. За декілька днів Наталія, Соломія та Ярослава перетнули кордон зі Словаччиною, де прожили півроку в гуртожитку для біженців. Завдяки допомозі людей вони сконтактуватися з подружжям із Міннеаполіса, Кетрін Енгельгардт-Кронкою і Томасом Кронком, які погодилися бути їх спонсорами за програмою "Єднаймося заради України".
Вони прибули до Міннеаполіса 13 вересня з однією сумкою речей.
"Ми боремося за рідну землю"
Наталія, її сестра та донька відвідують щотижневі заняття для українських евакуйованих в українсько-американському громадському центрі. Вчителька Кеті Манн розповідає про життя в Америці і просить своїх учнів – шістьох жінок, двох дітей і чоловіка – поділитися враженнями про нову для них країну. Наталія каже, що тут діти самі обирають, як виглядати та як одягатися.
Інші відзначають, що американці насолоджуються "особистим простором". Деякі відмінності між націями бентежать їх. Чому американські магазини починають продавати різдвяні товари на кілька місяців раніше? Чому так багато бездомних людей у такій могутній країні.
"А мій батько виживе?" – питає Соломія. "Так, – відповідає мати. – Він буде живий".
Щоранку Наталія намагається спілкуватися зі своїм чоловіком через відеозв’язок.
Наталія спілкується із чоловіком завдяки відеозв’язку
"Звичайно, я сумую за донькою та дружиною. Важко, коли вони дуже далеко звідси, але я щасливий, що вони в безпеці", – розповідає Володимир під час одного з таких дзвінків. Він залишився, бо "це мій обов’язок... як чоловік я повинен захистити свою країну, щоб зберегти її для майбутнього, щоб зберегти, коли моя дружина та донька повернуться".
Він служить поблизу Запоріжжя: працює фахівцем зі знешкодження вибухових боєприпасів.
"Я дуже вірю, що цю війну ми виграємо і все буде добре, бо ми на своїй землі, – каже Володимир. – Ми боремося за свою батьківщину; ми боремося за наші сім'ї, за наших дочок і синів і їхнє майбутнє. А росіяни воюють – я не знаю за що. За імперію, за амбіції, за путіна. Вони воюють ні за що".
Соломія з матір’ю біля стенду з малюнками в українсько-американському центрі
Наталія знає, що в умовах стрімкої інфляції та енергетичної кризи в Європі деякі люди втомилися від війни в Україні. Але якщо її батьківщина програє, каже жінка, то постраждають й інші держави:
"путін ніколи не зупиниться, він як Сталін… і Гітлер. Це типово для цих диктаторів. Вони не зупиняються. Чому люди думають, що якщо Україна впаде, це буде нормально?"
Соломія вже знайшла кількох американських друзів у школі, але все ще повільно розмовляє англійською.
В українсько-американському громадському центрі Соломія малює себе з батьками та котом, якого вони залишили в Україні. Хтось вивішує малюнок на стіні поруч з іншими дитячими зображеннями часів війни: винищувача, зброї, популярного мема про український трактор, який тягне російський танк.
Але коли чоловік у центрі намагається дати їй п’ять, вона чіпляється за матір. Коли Наталія каже їй приєднатися до інших дітей на уроках українських танців, вона не хоче відходити від жінки.
3020
