Редакція Евакуація.City поспілкувалася з трьома людьми, які нещодавно виїхали з окупації, про умови виїзду, маршрути та перепустки.
Ми не називаємо прізвища людей і не показуємо фото задля безпеки їх рідних, які зараз в окупації.
Постійна небезпека
Мешканці Запоріжжя, Оріхова та інших міст Запорізької області вночі спускаються до підвалів. В обласному центрі від ракетних атак росіян зруйновано багато житлових будинків, є жертви. У сусідньому Оріхові ситуація критична. Максимальна кількість прильотів протягом доби складала 324. В місті немає газу, а через постійні обстріли комунальники не встигають ремонтувати електромережі.
В окупації ситуація докорінно відрізняється. Запорізька область окупована російськими військами на 60%.
В Мелітополі, Токмаку, Бердянську, Енергодарі Запорізької області, а також на лівобережжі Херсонщини, які контролюють російські військові, люди скаржаться на високі ціни, відсутність будь-якого соціального захисту, перебої зі світлом, водо- та теплопостачанням, а також наголошують на постійній небезпеці для життя з боку окупантів.
Крім того, все більше українців, які досі не евакуювалися, розповідають про випадки мародерства з боку росіян. Військові вивозять все з будинків, музеїв і навіть церков.
Небо і земля: евакуація з Бердянська до Києва і три тижні в Запоріжжі
Катерина з чоловіком та сином виїхали з окупованого Бердянська на початку вересня. Жінка каже, що вони довго вагалися, чи варто їхати. Серед основних аргументів за евакуацію були відсутність газу, високі ціни та гуманітарна блокада міста: "У нас газу не було з 7 березня і ми не вірили, що він з’явиться. До того ж інколи виключали світло у всьому місті, а через це зникала вода.
Ми уявили, як в таких умовах з дитиною вижити взимку, це просто жах. Це перша причина.
Друге – космічні ціни. Поки можна було отримати якусь посилку із підконтрольної, ми просили друзів щось купити та передати, особливо ліки, яких у нас або нема, або тричі дорожчі. А коли окупанти заборонили провозити посилки, стало ще важче".
Разом з тим жінка розповіла, що відсутність українських банків, державних служб, пошти, а також нормального мобільного зв’язку та інтернету спричиняє чимало проблем.
За її словами, вони з чоловіком вирішили почекати, поки спаде спека, але дуже важливо було встигнути до проведення псевдореферендумів та закриття умовного кордону. Молодій родині вдалося виїхати за один день: "Ми виїхали з Бердянська о 6-й ранку. Їхали через Мелітополь, враховуючи вбиту дорогу шлях зайняв майже три години.
Десь о 12 ми вже у складі колони поїхали на перевірку речей. Сам огляд зайняв близько пів години, перевіряли поверхово, не чіплялися, не питали телефони, не дивилися татуювання, навіть не цікавилися воєнніком чоловіка. Припускаю, що таке ставлення було через маленьку дитину, до сімей вони менше чіпляються", – зауважила дівчина.
Жінка порадила проїжджати сіру зону швидко, але обережно. Триматися інших машин, щоб не заблукати. Деякий час Катерина з сім’єю мешкала в Запоріжжі, але злякавшись активних ракетних атак ворога подружжя вирішило поїхати далі.
"Це дуже страшно, коли просинаєшся вночі від прильоту. Хапаєш дитину і бігом в коридор. Ми так десь три тижні витримали. Але коли почалися прильоти навіть вдень, коли складалися цілі під’їзди в центрі міста, ми вирішили, що треба тікати. Зараз живемо в столиці, але і тут буває неспокійно", – каже переселенка.
Бердянка порівнює життя в окупації та на підконтрольній Україні території з двома сторонами однієї монети.
"Ми в одній країні, але такі різні умови. В Бердянську ти наче у великій в’язниці, просто кожен в окремому будиночку, разом з сім’єю, але ви всі в’язні, ви живете за чужими правилами, вас не поважають, вас можуть перевірити, затримати, що завгодно зробити. Ще й умови життя жахливі.
А тут ми на свободі. Люди жаліються, що складно. Ціни ростуть, повітряні тривоги.. А я вам скажу, що бути тут, жити отак, як живуть в Києві чи інших містах вільної України, то щастя. Люди просто не уявляють, що таке окупація та як їм пощастило", – каже Катерина.
Далі від атомної станції: евакуація з Енергодара
Степан мешканець Енергодара – міста-супутника Запорізької атомної електростанції, яке в окупації з початку березня. Чоловік з дружиною та 4-річною дитиною виїхали звідти 7 листопада. Степан розповів, як люди живуть в Енергодарі зараз: "Там постійні обстріли і по гаражах, і по дачних кооперативах, були прильоти в місті. Ситуація складна, постійно є перебої зі світлом, зв’язком. Людям важко".
Ціни в місті теж дуже високі, а особливо важко жити пенсіонерам.
На полицях магазинів Енергодару лише ті українські товари, які виробляють підприємства окупованих міст. За курсом, який встановили росіяни, 1 гривня дорівнює 1,25 рубля. Наприклад, Степан згадує, що завод "Степний" допомагав Енергодару та прилеглим селам виживати в цих умовах і своєю продукцією рятував людей від голоду.
Степан виїхав з окупації на власному авто, за його словами, знайти перевізника, щоб дістатися Запоріжжя на автобусі, дуже важко. Нагадаємо, з 1 жовтня окупаційна влада оголосила про перетин так мовити кордону у Василівці виключно за перепустками, які треба оформлювати у місцевих "органів влади".
За словами Степана, багато людей їдуть отримувати дозвіл на виїзд саме до Енергодару, адже там ця процедура спрощена: "В Мелітополі черга з охочих виїхати розписана аж до грудня, наскільки я пам’ятаю. Дуже багато херсонців їдуть саме через Енергодар (ми спілкувалися до деокупації Херсона – ред).
Енергодар перебуває в окупації росіян
Там наступного дня після подачі заявки ти вже гарантовано будеш у списках на виїзд. А через Мелітополь нереально і багато хто намагається приїхати до Енергодару, щоб там оформити. Черга там жива і дуже багато людей привозили при мені на автобусах. По Бердянську чув інформацію, що це можна онлайн зробити та якось у людей через телеграм-канали виходить".
Для отримання перепустки треба вказати, де живеш, склад сім’ї, місце роботи або, якщо людина не працює, рід діяльності.
Документ, який окупанти дають для виїзду на підконтрольну Україні територію, діє протягом 7 днів. Якщо людина не встигла виїхали за цей час, треба знову отримувати дозвіл. Чоловік радить одразу оформити перепустку на в’їзд, тобто повернення. Остання, на відміну від перепустки на виїзд, безстрокова.
Також він порадив тримати телефони зарядженими, не перевозити з собою понад тисячі доларів або в еквіваленті гривні готівкою, а також взяти в дорогу поліетилен або ковдру, щоб при огляді речей не вивалювати їх просто на брудне узбіччя.
Він розповів, що в суху погоду сіру зону можна проїхати навіть на авто з низьким кліренсом. Також чоловік згадав, що неподалік було чутно бойові дії.
"Обстріли ведуться там постійно. Тобто по сірій зоні безпосередньо не було, але поруч все всюди шуміло. Чули і гради, і прильоти", – згадав Степан.
Переселенець з Енергодару розповідає, що в Запорізькому хабі волонтери пропонують безкоштовну їжу та ночівлю, а також надають гуманітарну допомогу від Червоного Хреста та набори гігієнічних засобів.
Стало дуже небезпечно: виїзд з Новопавлівки
Віктор виїхав 14 листопада з села Новопавлівка Каланчацького району, що на лівобережній Херсонщині. Перепустку чоловік оформлював в Телеграмі через мелітопольський номер. Для отримання дозволу на виїзд треба заповнити анкету, прикріпити копії документів:
- паспортні дані;
- свідоцтво про народження;
- ідентифікаційний номер;
- водійське посвідчення;
- технічний пасорт на авто;
- дані пасажирів;
- дані родичів, які будуть зустрічати на підконтрольній Україні території.
Ці дані вписують в анкету, там також треба вказати причину виїзду. За словами Віктора, окупанти не мають знати, що людина збирається виїхати на зовсім, тож він розповів, які причини пишуть найчастіше:
Він розповів, яким саме маршрутом він їхав з Новопавлівки до Василівки: "Їхав по Каховській трасі до Чаплинки, через Нову Каховку, Каховку, потім Горностаївку, Велику Лепетиху, Малу Лепетиху і через Дніпрорудне на Василівку.
Блок-постів дорогою було багатенько. Були такі, що просто пропускали, були такі, що дивилися водійське посвідчення, техпаспорт, місце прописки, багажник обов’язково".
За його словами, станом на 14 листопада, в селі були світло, вода та газ. Так само в доступі є ліки та їжа, але їх якість бажає кращого. Він розповів, що багато людей виїхало перед початком навчального року та активно евакуюються зараз, після деокупації правобережжя Херсонщини.
Разом з тим Віктор пояснив, чому сам лише зараз вирішив виїхати з окупації: "Я вірив, що звільнять Херсон, вірив в те, що звільнять нас. Але чому вирішив саме зараз виїхати? Тому, що ті військові, які були на правому березі, перемістилися на лівий. Їх стало значно більше, це людям не подобається.
Те, що вони робили на правобережній частині Херсонщини, зараз робиться на лівобережній. Вони зупиняли людей, зупиняли транспорт, якщо їм щось не подобається або листування, або якась інформація, карали людей, вели у поліцію, утримувати їх там могли п’ять днів, могли десять, могли п’ятнадцять. Деякі навіть понад п’ятнадцять діб були в полоні. Стало дуже небезпечно, є реальна загроза для життя".
Віктор виїхав до Дніпра, статус внутрішньо переміщеної особи та гуманітарну допомогу ще не отримав, але каже, що вже відчув різницю між якістю життя в окупації та на підконтрольній Україні території.
Також він розповів, що дехто в окупації отримував матеріальну допомогу від міжнародних організацій, але не всі. Віктор радить евакуюватися на територію вільної України, але каже, що не у всіх є така можливість, адже багатьом немає куди їхати, нема можливості орендувати житло, а дехто залишається доглядати за батьками літнього віку, яких не може покинути.
3740
