Редакція Евакуація.City поспілкувалася з трьома переселенками. Жінки поділилися щемливими новорічними спогадами, планами на цьогорічне святкування, а також розповіли, чи переймають традиції країн, в яких зараз живуть.
Оксана Косяк, Бровари – Дрезден
Через війну дизайнерка інтер’єрів Оксана Косяк разом із трьома синами виїхала до Німеччини. Натомість її чоловік як доброволець пішов захищати рідну Батьківщину.
Жінка ніколи не планувала емігрувати з України. Проте попри всі життєві обставини вже готується святкувати прийдешні свята на новому місці. Ялинку замовила на Amazon, поставила та прикрасила її наприкінці листопада.
Оксана Косяк із трьома синами евакуювалася до Дрездена
"Люблю, коли ялинка вдома стоїть. Вона мене завжди тішить, а особливо тепер. Прикрашаю сама, бо як можна таку важливу справу довірити дітям? – розповідає переселенка, – Накупила іграшок і кульок, а ще якусь неймовірну кількість гірлянд".
Щоранку, відразу після пробудження, жінка вмикає гірлянди. Різнокольорові вогники додають їй новорічного настрою та дарують надію на краще майбутнє. А ще нагадують про нормальне життя, символом якого з самого дитинства є новорічне дерево.
Оксана розуміє, що її діти пережили стрес після переїзду до Дрездена. Тому вона хоче подарувати їм якомога більше приємних спогадів і емоцій. Новий рік і Різдво – гарний привід для цього.
Жінка обожнює дарувати подарунки, тож наразі активно шукає чим потішити трьох синів.
"Наймолодший 6-тирічний Сашко написав листа Діду Морозу та, за традицією, поклав його у морозилку. Але вчора родичі з України сказали сину, що Діда Мороза вбили ЗСУ. Тепер не знаю, що мені робити. Вся ідея поламалася", – розповідає вона
Наймолоший син Оксани, 6-річний Сашка, надане Оксаною
Старші сини, яким 16 та 18 років, кілька років поспіль просили дарувати гроші. Але не цьогоріч: після пережитого стресу хлопці хочуть отримати подарунки. Оксана вважає, що дарунки повертають їх у часи щасливого дитинства на рідній землі та створюють атмосферу радості, тепла та світла за тисячі кілометрів від дому.
Припали до душі й деякі суто німецькі традиції. Зокрема ідея з адвент-календарем та великою зіркою, яку німці кріплять біля вікон своїх будинків і квартир. Тепер такі атрибути свята має й українка.
Традиційна німецька зірка у помешканні Оксани
Новий рік і Різдво родина зазвичай зустрічала вдома. Понад усе жінка хотіла би зустріти прийдешні свята з чоловіком, якого не бачила з березня. Її найменший Сашко дуже сумує за зведеним братом і бабусею, з якими був нерозлучним до війни.
Жінка не вірить у швидке закінчення воєнних дій, тому одразу після евакуації вирішила не ставити життя на паузу.
"Я живу так, наче поїхала з України назавжди. Це дає мені сили та бажання вчити німецьку, шукати роботу, влаштовувати дітей у школи, думати про їх майбутнє, а не про те, що ми перебудемо тут півроку і повернемось", – каже Оксана.
Юлія Демченко, Кропивницький – Ліверпуль
Фітнес-тренерка та блогерка Юлія Демченко евакуювалася з рідного Кропивницького через три місяці від початку війни – після обстрілу міста, внаслідок якого вперше загинули люди.
Спочатку приїхала до Німеччини. Країна їй не сподобалась, тому вже за кілька тижнів дівчина повернулась в Україну. Згодом вирішила їхати до Великобританії.
Юлія Демченко евакуювалася з України до Великобританії
"Я не можу насолоджуватися всім цим"
Уже три місяці Юлія живе, навчається та працює у Ліверпулі. А ще підтримує зв'язок та волонтерить разом із місцевою українською спільнотою.
"10 грудня ми організували український вечір. Наліпили вареників, наварили компоту, накрутили голубців – мали цілий стіл української кухні! Так ми відсвяткували День Святого Миколая та Різдво. Дату обрали навмання, – пригадує вона, – До війни не знали один одного. Але зараз об'єднані спільною долею та трагічними обставинами".
Чи відзначатиме Новий рік і Різдво у традиційні для України дати дівчина ще не вирішила. Зізнається, що зовсім не має святкового настрою. Тому ялинку не поставила та помешкання не прикрашала.
Дівчину запросили на класичну британську вечерю до Різдва, що відзначатимуть 25 грудня. Попри пригнічений емоційний стан вона планує її відвідати. А перед цим співатиме у церковному хорі з нагоди свята. Каже, що ця традиція припала їй до душі. А ще полюбила пити чай з молоком та молитися перед кожним прийомом їжі.
"В Україні щороку 31 грудня батько зранку їхав у лісництво та купував обов'язково живу ялинку – найкращу, найбільшу, найширшу. Приносив додому інколи навіть дві. Одну ставили в найбільшій кімнаті та одразу ж наряджали. Потім всі разом прикрашали будинок і готували святкові страви під різдвяну музику", – ділиться спогадами дівчина.
Ввечері за одним столом збирались родичі, друзі та сусіди. На Різдво відвідували бабусь і дідусів. Саме бабусі, як зізнається блогерка, їй зараз дуже не вистачає. Старенька найбільш емоційно переживає всі події та дуже сумує за онукою.
"Мене розриває відчуття пустоти: наче маю все, але навіщо все це, якщо немає з ким розділити?" – каже дівчина.
Ніна Прокоп’єва, Павлоград – Дублін
Масажистка та інструкторка з йоги Ніна до 2002 року жила в Грузії. Згодом разом із родиною переїхала в Україну.
На початку війни жінка була змушена виїхати за кордон, зараз вона із двома дітьми зупинилась у Дубліні та живе в готелі для українських переселенців. Евакуювалася до Ірландії за рекомендацією двоюрідного брата, який вже кілька років живе у цій країні.
"Прийняла остаточне рішення виїжджати після того, як побачила, в якому стресі була моя донька під час однієї з повітряних тривог", – пригадує Ніна.
Через повномасштабне вторгнення росії Ніна Прокоп’єва та її двоє дітей переїхали до Ірландії
Її найстаршому синові 26 років. З огляду на вік він не може виїхати з України, тому залишився в Павлограді.
Чоловік жінки не встиг набути українського громадянства, тому мав право на перетин кордону та також приїхав в Ірландію.
Про наближення зимових свят тут нагадують різнокольорові вогники та сніжинки, що власноруч вирізала та розвісила в кімнаті донька Ніни. Місця для ялинки у маленькому номері немає. Однак вона зустрічає жителів готелю у холі.
Прикрашена ялинка в готелі для українських евакуйованих
Переселенка ще не знає, де та з ким зустрічатиме Новий 2023-ий рік. Припускає, що для всіх українців організують свято у готелі.
"Я не почуваюся як вдома. Але я не впадаю у крайності чи депресію. Заспокою себе тим, що я не одна така. Життя продовжується попри все! Будинок і машину можна повернути. Найголовніше – це життя і здорова психіка", – каже вона.
Як зустрічали Новий рік і Різдво в Україні? Завжди у родинному колі. Прикрашанням помешкання та ялинки займалися діти й чоловік, Ніна поралася на кухні.
Запашні хачапурі, хінкалі, салати, домашнє вино… На столі завжди був мікс грузинської та української кухонь. І обов'язково звучали чудові тости, які грузини, вміють виголошувати.
На святковому столі родини Прокоп’євих завжди грузинські та українські страви
"Подарунки діти розкривали ще до опівночі. Вони мають нюх на все це. Куди би не заховала, всюди знаходили", – пригадує жінка.
На Різдво родина ходить на вечерю до кумів, як прийнято за українськими традиціями. Такими були святкові реалії до війни. Цього року все буде інакше: зателефонують рідним та привітають зі святами дистанційно.
"Так сумно та образливо на душі від всього, що сталося. Ми добре жили в Україні. Ми дійсно були щасливі", – каже Ніна.
3020
