Журналістка Евакуація.City поспілкувалася з волонтерами Віталієм Дмитрюком і Романом Жиленковим, юристом Станіславом Ліфлянчиком та психологинею Еліною Кареповою і розповідає, як законно рятувати дітей з небезпечних територій.
Діти під обстрілами
Елі було шість і вона померла від серцевого нападу в Авдіївці. Історія про дівчинку, яку рідні не захотіли евакуювати з-під обстрілів, облетіла всі медіа. Дитина жила з бабусею та дідусем, які не були офіційними опікунами, мама залишалась за кордоном. Волонтер Влад Маховський писав, що кілька разів пропонував рідним вивезти Елю, але ті відмовились.
Тим часом на сайті Президента вже з’явилась петиція про примусову евакуацію неповнолітніх без згоди батьків чи опікунів.
Українці, які залишаються у містах біля лінії фронту, живуть у постійному страху, без води, електрики та газу. Родини до останнього тримаються за свої будинки, часто залишаючи при собі дітей. Скільки неповнолітніх у гарячих точках – сказати важко.
У Авдіївці, де жила загибла від серцевого нападу Еля, із 2 500 людей – 56 дітей (дані на середину січня), у Бахмуті на кінець грудня – 306 дітей, а у Соледарі їх 15. Ці неповнолітні не мають доступу до якісних медичних та освітніх послуг, а кожен день може виявитися останнім для них та їхній батьків, бо ворог б’є по містах без розбору.
За законом за дітей відповідають батьки або опікуни. Тому і виїхати вони можуть тільки разом із ними. "Без згоди цих рідних та без відповідної роботи відповідного органу опіки та піклування забрати дитину неможливо", – говорить Станіслав Ліфлянчик. Змусити віддати неповнолітнього може лише суд. Тому часто діти так і залишаються з дорослими у небезпечних умовах для життя.
Трагічні історії та приклади порятунку
Шестирічній Елі Федоренко з Авдіївки стало погано після того, як російські війська вісім разів били по місту з артилерії та "Градів". Пізніше розтин показав, що в дитини стався серцевий напад. Дівчинка залишалась із бабусею та дідусем, які відмовлялись віддати дівчинку волонтерам.
Родина Поліванових-Кісіль проживала у Лимані. Батьки не хотіли вивозити 14-річну Катю, 9-річного Сашка, 2-річну Олену та однорічну Людмилу. Говорили, що пересидять атаки ворога у підвалі. Туди і прилетіли російські снаряди. 24 травня загинула вся родина – троє дорослих та четверо дітей. Врятувався лише батько, який через три місяці підірвався на міні.
Трагічна історія сталась і з 15-річним Богданом з Білопілля. Мама Ольга хотіла вивезти сина та ще двох дітей за кордон, але підліток категорично відмовився покидати Україну. 30 листопада 2022-го хлопця вбили російські обстріли, коли він їхав додому з крамниці.
Є серед таких випадків і історії порятунку. У вересні з села під Куп’янськом волонтери вивезли 4-річну Єву та 10-річного Кирила, які жили з бабусею в окупації. Мама дітей залишалась у Польщі на заробітках. Дівчинку та хлопчика доставили до Харкова.
У жовтні із Бахмуту евакуювали шестирічного Богдана. Батьки дитини загинули від обстрілів, а він залишався на піклуванні знайомої родини хлопчика вивозили правоохоронці. Богдана передали рідній тітці.
Свідчення волонтерів
Віталій Дмитрюк – волонтер Helping to Leave та голова фонду Шлях України. Нині чоловік курує командами, які займаються евакуацією у Харківському регіоні. Сам чоловік у перші дні повномасштабного вторгнення працював як таксі – вивозив родини із рідного Харкова, пізніше це переросло у щось більше. Тепер він опікується всією областю.
"У перші тижні повномасштабного вторгнення найбільше вивозив мам з дітьми. 40% – це були неповнолітні", – говорить Віталій.
Волонтери Helping to Leave допомагають сім'ям з дітьми виїхати за кордон
У найгарячіші точки, де постійно ведуться обстріли, волонтер за людьми їздить сам. "У тій самій Ківшарівці Куп’янського району, якою ми опікуємось у Helping to Leave, живе близько трьох тисяч людей, дітей – понад 150. У них прильоти кожні чотири дні, то дитсадок розбомблять, то будинок", – говорить Віталій Дмитрюк.
Волонтер згадує, як йому батьки віддали дівчинку, щоб він вивіз її з села, яке постійно обстрілювали, до рідних у Харків. "Мені не виписували довіреність чи ще щось. Просто дали свідоцтво про народження дитини та її саму. Дорога була складна, їхали весь день. Але дівчинка була товариською, розповідала мені, як вони жили в окупації".
Волонтери намагаються спонукати людей виїздити, але ті не завжди слухають. "Ми один раз приїхали, сказали, що будемо у селищі ще раз тоді-то. Якщо не вдасться вмовити, то у нас немає часу бігати за жителями…".
Схожу ситуацію описує і волонтер Благодійного фонду "Восток SOS" Роман Жиленков. Каже, що навіть у Бахмуті зустрічав дітей, які гуляють вулицями та зовсім не реагують на вибухи:
Роман згадує випадок із Соледару. Неподалік міста на трасу вибігав хлопчик, він протирав машини військовим, ті давали дитині гроші. Як потім з’ясувалось, його батьки зловживають алкоголем. "Іноземні волонтери поговорили з хлопчиком, потім запропонували його рідним забрати дитину. Ті відмовились". Волонтер Роман Жиленков говорить, що таких батьків не переконати. А вивезти дитину без дозволу – не можна: "Ми ж не займатимемось крадіжкою".
Чи можна змусити рідних вивезти дитину у безпечне місце?
Для евакуації дитину можна забрати у батьків лише з їх дозволу або за рішенням суду. Або за відповідним рішенням органу опіки та піклування та участю поліцію. "Треба подати позивну заяву про відібрання дітей. У неї скорочений строк розгляду, туди додають докази про те, що дитині загрожує небезпека. Далі, якщо суд задовольнить позовну заяву, отримується рішення і тільки тоді можна забрати дитину", – говорить юрист Станіслав Ліфлянчик.
Ініціювати таку позивну заяву можуть або хтось із родичів, або органи опіки та піклування. Більше – ніхто. Якщо вивезти дитину без рішення суду та без органів опіки та піклування, то, за словами юриста, це вже незаконне позбавлення волі – викрадення дитини. Якщо до правоохоронців із заявою звернуться батьки, для людини, яка вивезла дитину, може настати кримінальна відповідальність.
Для евакуації дитини потрібна довіреність від її рідних
"Якщо батьки не хочуть виїздити зі свого міста чи села, але готові віддати дитину волонтерам або іншим людям, які виїздять, вони мають оформити відповідний документ: "я, такий-то, або ми, такі-то, є батьками такої-то дитини, вважаємо за необхідне довірити такій-то особі забрати дитину та доглядати за нею". Зазначити всі реквізити і передати разом зі свідоцтвом про народження дитини. Такий документ не зовсім відповідає закону, бо має бути затверджений нотаріально. Але враховуючи обставини, він підійде. Бо банально у вашому місті під обстрілами може не працювати нотаріус", – пояснює юрист.
Така довіреність потрібна в першу чергу для людини, яка вивозить дитину. Якщо до неї звернуться правоохоронці, вона зможе показати документ, який доведе, що дитину не забрали самовільно.
Також торік в Україні посилили відповідальність вихователів за відмову евакуювати прийомних дітей. Кабінет міністрів підтримав відповідну ініціативу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України.
Якщо сім'ї, патронатні вихователі або дитячі будинки, які опікуються прийомними дітьми-сиротами чи позбавленими батьківського піклування, наражатимуть на небезпеку своїх вихованців, відмовляючись від обов'язкової евакуації, то вони можуть втратити право на опіку.
Чому рідні не рятують дітей? Пояснення психологині
Психологиня Елліна Карепова, яка працює із переселенцями, говорить, що проблема не у тому, що родини не хочуть вивозити власних дітей. Багатьом дорослим самим важко покинути свої домівки, тому вони залишаються всією сім’єю під обстрілами.
По-перше, люди не завжди розуміють, як та куди їм евакуюватись. Особливо це може проявлятись у жителів сіл, які раніше мало їздили по своєму району чи області:
По-друге, в людей буває переконання: "Десь щось трапилось, але з нами такого не буде". Таким чином, говорить психологиня, хтось створює навколо себе ілюзію безпеки, відокремлює себе від подій.
По-третє, жителі до останнього тримаються за дім. "Людині, яка була тут щаслива, у неї все було, значно важче все кинути".
Психологиня Елліна Карепова
Що із цим можна зробити? Як переконати людину, що слід виїздити з дитиною або хоча б дозволити вивезти дитину?
Родині, яка все ніяк не виїздить, можна допомогти це зробити. З найпершого, що визначає психологиня, це може бути інформація: "Можна їхати сюди, ось вам два контакти на вибір, цей рейс приїздить на ось це місце. Люди наважуються швидше, коли відчувають, що вони не самі".
Родині із дітьми краще об’єднатись із іншою такою сім’єю. Бо у гурті, спілкуючись невеличкою групкою, можна швидше наважитись на виїзд. А ще це допомагає відчувати себе у безпеці, особливо, якщо жінка або чоловік самі ростять дитину або кількох.
При розмові із людиною, яка залишається із дитиною під обстрілами, слід апелювати до їхнього критичного мислення: "Вже прилетіло поряд. А що буде далі? Чи маєте ви план, коли станеться щось гірше? Що ви будете робити в такому випадку?".
Щоб вмовити дорослих виїхати, потрібно дати їм фніормацію і можливі варіанти для евакуації
Завдяки таким питанням людина має побачити, що щось погане може трапитись саме із нею. Коли почалось повномасштабне вторгнення, першими поїхали люди, які мали більший страх. Залишились витривалі. "На мою вулицю ще не прилетіло – і добре". Тоді слід питати інше: "Що повинно статись, аби ви поїхали? Яка ситуація вас спонукатиме поїхати?", – пояснює Елліна Карепова.
Тоді слід разом із людиною скласти детальний план виїзду. Це дасть змогу їй зорієнтуватись у разі найгіршого сценарію.
Якщо наважились, як підготувати дітей?
З малими дітьми, за словами Елліни Карепової, простіше. Головне, щоб поряд із ними були батьки або рідні люди. Виїзд потрібно показати дітям так, наче це пригода. Із собою можна взяти якусь рідну річ або зробити талісман чи амулет. Перед дорогою дитині можна проговорити, що на неї чекає. "Ми будемо їхати, там може траплятись це і це".
Для підлітків по життю важливо мати однолітків, це їхня зграя. Діти такого віку непокояться про те, як їх зустрінуть на новому місці чи впишуться вони в незнайомий колектив. Їм важливо залишатись на зв’язку із друзями. Батькам слід звернути увагу на ці думки та поговорити про це з дитиною.
3272
