Редакція Евакуація.City поговорила з волонтеркою про її діяльність, роботу Центру та долю врятованих тварин.
- Допоможіть нам стати кращими: пройдіть опитування читачів Евакуація.City за посиланням.
"Швидка допомога" для тварин під час війни
"Зараз я на операції, телефонуйте пізніше", – відповідає на мій дзвінок Наталія. Ми швидко домовляємося про інтерв’ю після 22-ї за Києвом. Пізно ввечері набираю її номер, жінка ще в дорозі додому. Звук розмови час від часу пропадає, моя співбесідниця попереджає, що переходить блокпост.
Наталія Попова – засновниця і керівниця Центру порятунку диких тварин
"У мене зараз 13 левів, 2 тигри і леопард. Це не враховуючи дрібних тварин, таких як лисиці, єноти та інші. Ми їх вивозимо із зони бойових дій – працюємо як швидка допомога: реабілітуємо, лікуємо, підгодовуємо і шукаємо гарні центри для передачі на пожиттєве утримання.
Найчастіше відправляємо за кордон. На жаль, зараз в нашій країні немає нормальних умов для великих хижаків. На заході України знаходимо місця переважно для копитних, – розповідає Наталія. – Ми тварин не накопичуємо, ми не зоопарк і це не наша мета. Коли виїжджаємо в зону бойових дій, військові, водії і особисто я ризикуємо життям не заради того, щоб тварина потім знову жила в клітці".
Наталія живе у столиці і вже понад 30 років займається психологією звірів, хоч і має економічну освіту:
"Я живу у Києві, виїжджала звідси тільки на евакуацію тварин. Працюю з ними все життя, не пам’ятаю року, коли я була без своїх підопічних. І зараз у мене вдома живе три кішки, дві з них врятовані".
Рятували тварин від жорстокого поводження: створення притулку
Притулок Наталія організувала у 2018 році, його появі передував сумний випадок:
"Одна організація шукала, куди прилаштувати левицю, яку ніхто не брав. Тварина була виснажена, з переламаним хребтом. За ніч ми змайстрували для неї велику клітку, і я її забрала. Там рахунок ішов не на дні, а на години. Представники тієї організації обіцяли збудувати вольєр і забезпечити м'ясом, але коли я забрала левицю, не побачила ні вольєра, ні м'яса".
Тоді жінка створила сторінку на фейсбуці і звернулася по допомогу. Наприклад, просила метал для вольєра. Замість допомоги їй почали надходити звернення: там тигр помирає, там гімалайського ведмедя хочуть приспати...
Жінка не могла відмовити і шукала варіанти, як допомогти приреченим звірам, а у 2018 перейменувала фейсбук-сторінку в "Притулок для диких тварин" і відкрила притулок під Києвом:
"Ми в основному рятували тварин від невідповідних умов утримання або від жорстокого поводження: тигрів, левів та інших. Або допомагали диким тваринам, які потрапили під автівку чи в капкани тощо. Забирали, лікували і шукали їм місця".
Наталія Попова і керівник Межигірського притулку для лебедів біолог Сергій Григор'єв
Якщо було можливо повернути тварину назад, у дику природу, – це не обговорювалося, її повертали у природне середовище, крім випадків, коли це могло призвести до загибелі:
"Наприклад, потрапила лисиця в капкан, у неї ампутація лапи, у природі вона не виживе – тоді вже шукали, куди передати її на постійне утримання".
"Інші бояться і не їдуть, а я боюся і їду"
Після повномасштабного вторгнення росіян волонтерка об'єднала зусилля із командою зоозахисної організації UAnimals. З 24 лютого робота центру змінилася повністю:
"Зараз до мене потрапляють багато тварин, які страждають, а ми взагалі не розраховані на таку чисельність. Якось у мене одночасно було 16 великих хижаків – більше, ніж у будь-якому зоопарку України".
Так оперують косулю
Волонтерка каже: попри те, що має всього три вольєри з нормальними умовами, тварини продовжують надходити до притулку. Вона переконана, що це краще, ніж залишити їх під обстрілами. Звірів евакуюють із зони бойових дій і розміщують, де тільки можливо.
Наталія боїться війни, але продовжує робити свою справу. Каже, інформація про звірів надходить до неї переважно від військових:
"Вони звертаються до захисних організацій, а потім виходять на мене, тому що крім мене ніхто цього не робить. Вивозом тварин займаємося я і UAnimals. Все фінансове забезпечення іде від них. Я готова поїхати, але без дизеля мій "кінь" не їде. На точку вогню їздити страшно, це правда, лише дурень не боїться. Тільки інші бояться і не їдуть, а я боюся і їду".
Волонтерка вбачає велику проблему у тому, що не кожен охочий може допомогти великим хижакам:
"Рятують собачок, котиків, а таким ніхто не може допомогти. Думаєте, мені хочеться туди? Звісно, ні. Але тому і їжджу, бо сказати "ні" і залишити тварину напризволяще не можу. Якщо запит є, беру себе в себе в руки і виїжджаємо".
Від початку війни у притулку було понад 600 тварин
Ще одна проблема – фінансування. Наталія каже, що під час війни в її Центрі перебуває понад 100 різних тварин одночасно. Щомісяця для них потрібно близько мільйона гривень, з них більше 400 тисяч йде тільки на їжу. Наприклад, зараз необхідно близько 127 кілограмів м'яса на день, плюс ветеринарні послуги, медикаменти тощо.
За словами зоозахисниці, у неї є помічники, але з тваринами працює тільки вона і, попри всі труднощі, її діяльність приносить не тільки клопоти, а і задоволення:
"Спілкуватися з хижаками мені легше, ніж з людьми, вони чесні: з твариною легше знайти спільну мову, тому що вона відчуває різницю в умовах існування і цінує свою безпеку. А от ті тварини, які, наприклад у мене живуть з дитинства, переконані, що я народилася, щоб їх балувати. Постраждалі зовсім інші – вони слухняні, їм є з чим порівняти".
Історія появи кожної тварини у Центрі загалом типова. Наталія згадує: "Військові їх знайшли, військові мене завезли. Ми заїхали, вольєри відкрили, тварин забрали, а хто власники – невідомо, вони ж виїхали".
Лев, врятований з Краматорська
"Ми не можемо врятувати тих, про кого не знаємо"
Волонтерка каже, що господарі тварин переважно навіть не повідомляють нікому про підопічних, яких залишили:
"За всю війну у мене був єдиний випадок, коли до організації UAnimals звернувся сам власник, який сказав, що його населений пункт почали бомбити. Він мусить виїхати, а у нього сидить у клітці лев. Цей чоловік попросив: допоможіть, врятуйте лева! Решту тварин всю війну знаходять кинутих напризволяще. Вони сидять без їжі, без води, без нічого. До деяких встигаємо приїхати, а до деяких, звісно, ні. Я навіть сварюся: навіщо ви мені дзвоните, що там десь знайшли мертвого лева? Я дуже засмучуюся".
Один із випадків, який найбільше вразив жінку, – це доля Yampol Zoo, контактного зоопарку в Ямполі на Донеччині. Наталія розповіла про побачене:
Жінка радіє, що багатьох тварин все-таки вдалося вивезти:
"Дякувати Богу, що з усіма тваринами, до яких ми приїжджали і знаходили живими, все гаразд. Через мої руки за цей рік пройшло більше 600 тварин".
Наталія говорить, що розуміє тих, хто виїжджає із зони бойових дій і що в таких умовах важко забрати з собою тигра, лева чи ведмедя. Однак звірі, яких людина закрила у клітці, абсолютно беззахисні, вони не мають можливості втекти і шансу врятуватися.
Ведмідь Ямпіль, якого врятувала волонтерка
Волонтерка надала коротку інструкцію щодо дій у подібних випадках:
- слід повідомити про тварину до зоозахисної організації,
- якщо не знаєте, куди звернутися, розкажіть військовим, наприклад, на блок-посту.
Зоозахисниця звертається до всіх власників тварин:
"Якщо ви змушені терміново виїжджати і не можете взяти з собою тварину, не кидайте її напризволяще. Повідомте про неї, ми приїдемо і заберемо, це врятує їй життя!"
3020
