Редакція Евакуація.City поспілкувалася з жителями Херсонщини про те, як вони виїжджали із затоплених територій на обох берегах Дніпра.
Наслідки підриву Каховської ГЕС
Внаслідок підриву Каховської ГЕС у зоні підтоплення опинилися понад 80 населених пунктів переважно Херсонської, а також Миколаївської областей. Силами влади й волонтерів розпочалася евакуація жителів потенційних зон затоплення на правобережній частині Дніпра.
Загалом звідти евакуювали 3 773 людини, 18 людей загинули, а 31 – зникли безвісти. Станом на 20 червня рівень води на Херсонщині поступово знижувався і о 8:30 становив 62 сантиметри.
Складна ситуація склалася на Лівобережжі: ці українські території залишаються в окупації, росіяни перешкоджали евакуацїї, стріляли в евакуаційний транспорт, а також оголосили карантин у Олешках.
"У нас не було паніки тоді, а зараз страшно", – евакуація з двома дітьми
Ольга Цілинко переїхала зі Скадовська до Херсона у 1995-му і з того часу жила у Нижній Забалці, розташованій через річку від району Корабел. Мала власний великий двоповерховий будинок і сад та квітник, за якими доглядала разом із дітьми. Її доньці 19 років, сину – 16.
Вдосвіта 6 червня Ольга збиралася у справах до Миколаєва, побачила пропущений дзвінок від знайомого і здивувалася, що він телефонує так рано. Той першим повідомив страшну новину про підрив ГЕС, яку жінка згодом побачила й у новинах.
Далі пряма мова Ольги:
"Спочатку люди у нас казали, що затоплення не буде сильним. Діти бігали до річки, дивилися, чи підіймається вода. Ми телефонували тим, хто живе ближче до Антонівського моста. Запитували, що у них.
Ольга Цілинко
О 10-й годині ранку ми ще залишалися вдома, а потім діти побачили, що вода йде швидше. Донька Соня сіла за кермо і в першу чергу забрала до мене на роботу в центр міста двох самотніх сусідських бабусь, а також собак і кішку.
Потім Соня повернулася за нами. Ми схопили якісь документи, а про ті, що були в столі, я навіть не згадала. Не взяли ніяких речей, тільки котячий та собачий корм. Коли ми стрибнули в машину, то у водостоках вже йшла вода. Згодом коли син повертався за документами, вода вже була в будинку.
Він прийшов звідти, плаче і говорить: "Мамочко рідненька, ми ж з тобою там кожен гвіздок прибивали, кожен сантиметр всі разом робили, це ж наш дім". Це дуже страшно.
Ми з дітьми дуже любили наш дім. Бувало, інші підлітки йдуть гуляти, а мої вдома то копають у квітнику, то щось пиляють, то свердлять…
Спочатку ми три дні прожили у мене на роботі. Зараз знайомі дали пожити в їхньому будинку у Херсоні. Наводимо тут лад, але розуміємо, що це тимчасово. Бігати, добиватися допомоги від когось у мене немає часу, я сама допомагаю іншим".
Про повернення додому Ольга поки навіть не думає. Жінка переживає, що чим довше цегла в будинку набирає воду і руйнується, тим складніше буде відновлювати дім:
"Я рахую дні й не уявляю собі відновлення, не уявляю, скільки грошей треба для відновлення. У нас не було паніки тоді, а зараз страшно. Діти поки зі мною, але донька хоче поїхати до Миколаєва чи Одеси, щоб шукати роботу. А я залишуся тут, тому що працюю з дітьми з інвалідністю як психологиня, і не покину свої родини".
Наслідки затоплення
Рятувалися цілим селом на пагорбі, – історія евакуації з окупованих територій
Тетяна має чотирьох дітей, її найстарший син працює в ДСНС у Херсоні, сама з сім’єю до затоплення проживала в одному з сіл Голопристанського району, яке перебуває під окупацією росіян (ми змінили ім’я героїні задля безпеки її рідних, які залишилися на тимчасово окупованій території).
Від початку великої війни родина не виїжджала з дому через сімейні обставини: у них є бабуся літнього віку, найменший 10-річний син має інвалідність, середній – новонароджену дитину. Про підрив ГЕС їй розповів старший син Олександр. Далі пряма мова жінки…
"Води до четвертої години пополудні не було. А потім вона ринула миттєво, і у нашому селі затопило всі будинки. Хату повністю залило водою – метрів на 4, а то й 4 з половиною, дах тільки трохи було видно...
Коли все почало затоплювати, ми чоловіком, дітьми й сусідами пішли на "кучугуру". Встигли витягнути туди свою машину, в ній спала дитина, бабусю розмістили у наметі, хтось лежав просто неба на ковдрі. Ми були в безвиході і просиділи так чотири доби. Мали те, що кожен зміг із собою взяти.
Селяни рятуються від води на місцевому пагорбі
Чоловік з місцевими хлопцями на човні привозив до нас все більше людей із села. Він також плив додому, пірнав в будинок, відкривав холодильник і діставав та привозив тушонку, щоб було що їсти.
Затоплене село Тетяни
Російські солдати, які нас окупували, не допомогли нам нічим, нікому. Як тільки почала підступати вода, вони швидко втекли з місцевих дач, у яких жили. Їх три дні не було, а потім сіли на човни та почали знову заходити у ті ж будинки, звідти і розстрілювали евакуаційні катери.
Ми писали всім, хто може допомогти. І на четвертий день волонтери з Херсона почали підпливати до нас і вивозили людей. Я не знаю, як вони наважилися так ризикувати. Так я змогла виїхати з найменшим сином і бабусею. Чоловік лишився у селі – не хоче виїжджати без доньки й сина з родиною, яким вдалося виїхати у Залізний Порт.
Подвір’я Тетяни у рідному селі
Ми вирішили розділитися, тому що синок і бабуся захворіли – треба було рятувати обох. Я приїхала до Миколаєва, тут нас на три місяці прихистили у своїй квартирі місцеві. Я взяла з собою трошки речей. Човники були маленькі, тому що схопила, з тим і попливла. А тут нам дали і каструлі, і тарілки, і постільну білизну, і матраци.
Зараз у нашому будинку вже води немає, чоловік туди зайшов. Він зняв мені на відео те, що робиться у хаті. У сусідів і по всьому селу лежать мертві корови, риба, собаки, це все дітям не треба бачити, тому хочу, щоб до мене виїхали син з дружиною та онукою, а також мій чоловік з донькою.
Я не хотіла виїжджати з дому, але зараз не хочу повертатися туди. Заради дітей буду шукати тут будинок для оренди та сподіваюся, що всі зможуть приїхати. Я коли розказую про це, у мене досі мурашки по тілу, наскільки мені боляче..."
3024
