Редакції Евакуація.Сity жінка розповіла, як їй вдалось знайти роботу та адаптуватись на новому місці.
Життя до великої війни
До великої війни Оксана працювала адміністраторкою у центрі мистецтв "Astra". За фахом вона тренерка-хореографиня, тож ще працювала із танцювальним колективом, який відвідували 120 дітей.
Після повномасштабного вторгнення жінка спочатку не планувала виїжджати із рідного міста. Навпаки, активно займалася волонтерством, допомагала розселяти людей із Волновахи та Маріуполя. Але, турбуючись за життя 17-річної доньки, яка дуже боялася залишатися у місті, родина ухвалила рішення виїхати за кордон.
Оксана Головізніна
"Плану евакуації я не мала. Ми просто сіли та поїхали. Під час дороги тричі змінювали маршрут, поки не опинились у Львові. Там нас прийняла родина моїх вихованців з "Аstra". Потім дізналась про програму підтримки українців у Болгарії. Ця країна пропонувала розміщення у готелях з харчуванням протягом двох місяців. Так ми з донькою дістались до Варни", – пригадує пані Оксана.
Спочатку родині виплатили разову допомогу у розмірі 375 левів (6 тисяч гривень). У Болгарії відсутні щомісячні виплати для біженців. Тож розраховувати на постійну допомогу Оксана та її донька не могли. Хоча болгари дуже активно підтримували українців, а різні благодійні організації надавали харчові продукти, засоби гігієни та одяг.
Вимушений відпочинок став періодом тиші у житті
"Поки ми перебували в готелі, зовсім не будували ніяких планів на майбутнє, – каже Оксана, – Це була така "а ля відпустка", тому що в Україні я дуже багато працювала. І цей вимушений відпочинок на березі моря став періодом тиші у моєму житті. Я багато в’язала, релаксувала. Навіть у думках не допускала, що залишусь у Болгарії та буду тут працювати".
Але робота сама знайшла жінку. У готелі було багато дітей з України, тому вона, як людина активна й небайдужа, почала проводити з ними різні заняття, зустрічі, дискотеки. Щоб відвернути від тривожних думок про війну та підняти настрій. Події були волонтерськими.
Оксана з донькою
Після того, як безплатне перебування у готелі завершилося, власниця комплексу провела письмове анкетування стосовно подальших планів переселенців. Оксані було важко давати відповіді, бо вона чекала на перемогу й сподівалась якнайшвидше повернутись до Покровська.
«Зовсім скоро готель мав прийняти перших гостей, тому власниця запропонувала мені вакансію аніматорки. На той час моїй доньці Валерії вже виповнилося вісімнадцять років, тому вона залишилась працювати офіціанткою. Через два тижні мене зробили старшою аніматоркою й донька перейшла до мене в команду. Свого часу вона займалась танцями, відвідувала музичну школу, тому це було найкраще рішення», – розповідає Оксана Головізніна.
За її словами, були й погані моменти. Одного разу вона захворіла на коронавірус й опинилась у лікарні без надії на якусь підтримку та допомогу. Хоча лікування було безплатним, моральний стан жінки був дуже вразливим. Але земляки з Покровська про це дізнались та розшукали місцевих людей, які допомогли у скрутному становищі.
Оксана зазначає, що робота аніматоркою близька до того, що вона робила в Україні. Це ті ж танці, розваги, естафети. Але чужа країна, інша ментальність, незнайома мова, великий потік людей у готелі – все це було новим та невідомим. Найчастіше жінка ставила собі питання "Що робити?". Поки не вирішила робити те, що вміє й любить – дарувати людям посмішки та радість. Це допомогло адаптуватись на новому місці.
"Більшість працівників готелю – українці. Решта – болгари. Іноді у нас виникали непорозуміння через різний світогляд та виконання своїх обов’язків. Я люблю, щоб все було ідеально, завжди прагну справедливості. Іноді плакала, було навіть бажання звільнитись, але я змусила себе зібратись та працювати далі", – говорить українка.
Оксана почала працювати аніматоркою
За словами Оксани, зарплатня аніматора складає 1000 левів, або 500 євро. Бонусом в цій роботі є безплатне проживання та харчування у готелі. Саме цей фактор й став для жінки вирішальним. В Україні вона заробляла більше, але обирати було ні з чого. Так минув перший літній сезон. Потім готелі зачинились. Родина залишилась без житла й роботи.
Від перевтоми втратила свідомість
Власниця комлексу запропонувала Оксані з донькою продовжити працювати або на гірськолижному курорті, або в казино. Українці вирішили відпочити від анімації та спробувати свої сили в ігровому бізнесі. Наступні пів року мама з донькою працювали в іншій частині Болгарії в казино. Зарплатня складала 35 євро на день. Харчування й проживання входили в пакет послуг.
"Працювати в казино виявилось набагато складніше, бо це дванадцятигодинні нічні зміни. До того ж я – людина з інвалідністю. Свого часу перенесла п’ять складних операцій та вже п’ятнадцять років як маю групу. Але треба було якось жити, в Болгарії дуже складно знайти роботу взимку. А на наступний літній сезон ми з донькою знов повернулися до готелю працювати аніматорами", – каже пані Оксана.
Пів року Оксана працювала у болгарському казино
Але цього разу вона переоцінила свої можливості. Окрім посади старшого аніматора працювала ще й барменом. Чотирнадцять годин кожного дня без жодної перерви сорок днів поспіль. Організм жінки не витримав, вона втратила свідомість від перевтоми та опинилась в неврологічному відділенні місцевої лікарні.
Обстеження коштувало 400 євро, але якщо людину госпіталізують, то всі послуги надають безплатно. Лікування у стаціонарі має умовний характер – це мінімальний набір ліків та процедур. У Оксани виявили кілька неврологічних проблем. Оскільки вона офіційно працевлаштована, то офіційно була на лікарняному. Але повернулась до роботи раніше ніж видужала, бо не могла дозволити собі довго залишатись без зарплатні.
Оксана на роботі у Болгарії
Держава мала виплати гроші за лікарняний на карту, якої у пані Оксани не було. До того ж виникли складнощі з банком, щоб її отримати. Жінка не має закордонного паспорта, лише український, тож, на жаль, карту так і не вдалось отримати. Оксана залишилась без страхових виплат. Після виписки їй рекомендували лікуватися далі та пройти реабілітацію. Але наразі Оксана обійшлась лише ліками, які коштували 200 євро.
Оксана наголошує, що вартість житла в Болгарії стартує від 500 євро, а розмір її зарплатні складає стільки ж. Якби не безплатне проживання та харчування, родині було б важко. Це специфіка Болгарії– дуже дороге житло й продукти, та маленькі зарплати, каже жінка.
"Попри всі обставини, мені подобається моя робота у Болгарії. Коли я займаюсь з дітьми, то уявляю своїх вихованців із Покровська. Я дуже за ними сумую та не можу згадувати минулі часи без сліз. Діти надсилають мені відеопривітання, їх теж розкидало по світу", – говорить Оксана.
Головною трудністю в чужій країні вона вважає інтеграцію у суспільство без заниження свого статусу. На жаль, болгарам платять набагато більше, ніж українцям, за однакову працю. Вона радить всім, хто обирає Болгарію для постійного проживання, не втрачати гідності та вірити в себе. У новій країні для людини можуть відкритись й нові можливості. Не треба боятись спробувати себе у інших сферах. Можливо, вони виявляться більш комфортними.
3020
