Емма Мухортова розповіла редакції Евакуація.City, як це – вперше побачити Париж, збирати гроші на ЗСУ українськими піснями, вчити англійську на пенсії – і не опускати рук. Попри все.
Мости і дзвінки
Зазвичай Емма Мухортова має не дуже міцний сон. Але в ніч на 24 лютого миколаївку не розбудив жоден вибух – будильник замінив дзвінок сина, який жив за 50 кілометрів від неї.
74-річна пенсіонерка зібрала речі за 15 хвилин – думала, що поїде на кілька днів. Син вивіз маму з міста якраз перед тим, як Миколаїв підняв свої мости через дві ріки, щоб не пустити всередину росіян – і повернутися додому жінка уже не могла.
Пенсіонерка спершу сиділа з сином у підвалі, слухаючи низький гул військових літаків.
"У якийсь момент у сина не витримали нерви і він попросив мене евакуюватись до сестри – моя донька, Ксенія, живе на Кіпрі, – згадує жінка.
Емма Мухортова з подругами (Емма в синій кофтині)
Емма уже мала досвід життя в острівній країні. У 2016 році помер чоловік миколаївки. Жінка не могла більше бути у тому ж місці, де стільки років прожила з коханою людиною – кожна дрібниця про нього нагадувала.
"Спершу поїхала до доньки, жила у неї три роки. А потім повернулась – як виявилось, щоб знову покинути Миколаїв", – сумно говорить Емма.
Кордони і бомби
Син зміг довезти матір до Одеси.
"На залізничному вокзалі була така страшенна купа народу, що знайти собі місце було неможливо. Проте мені вдалось "упіймати" таксиста. За приблизно 270 кілометрів дороги він узяв 10 тисяч гривень до селища Орловка, де можна було сісти на паром, та за 15 хвилин доплисти до Румунії", – згадує Емма.
Черга на паром в Орловці
Перш ніж відвезти пенсіонерку на паром, таксист обдзвонив знайомих – затоку уже бомбардували росіяни. Чудом автівка потрапила у вікно між обстрілами, і після довгої дороги миколаївка опинилась за кордоном.
"У Румунії нас зустріли чудово – не давали проходу з їжею та теплим одягом.
Поруч стояли автобуси до Німеччини, Угорщини, Бухаресту. Я доїхала до столиці Румунії, а далі дочка уже взяла мені квитки з Бухаресту на Кіпр з пересадкою в Афінах", – згадує жінка.
Кіпрський чай
Донька Емми, Ксенія Мухортова – учасниця "Товариства українсько-кіпрської дружби". Ксенія переїхала на острів влітку 2013, а вже взимку 2014 року приєдналась до акцій місцевої української діаспори, які відбувались синхронно з Майданом у Києві. Після початку повномасштабного вторгнення, діаспора відразу "включилась" в роботу: збір грошей для війська, допомогу переселенцям, реабілітацію "нових ветеранів", а також намагалась і досі намагається вплинути на позицію кіпрського уряду щодо російської агресії.
Емма, Ксенія та її донька разом про проукраїнській демонстрації на Кіпрі
Тому Емма не здивувалась, коли її соціальна активна і свідома донька почала підштовхувати маму до нових знайомств.
"Мама, ну чого ти? Одна будеш тут? Давай я напишу комусь, зберемо твоїх однолітків, щоб ви якось об'єднувалися", – згадує жінка події півторарічної давності.
Поштовхи Ксенії були вчасними – Емма і сама це розуміла. Миколаївка перші два тижні після евакуації відчувала на собі ніби багатокілограмовий вантаж шокового стану: не хотіла нікого ні бачити, ні чути. Сил пенсіонерки вистачало на механічні, практичні дії – приготувати обід, поговорити з онукою. Моральний стан не покращувався, дарма що за вікном більше не свистіли ракети.
Кіпрська архітектура подобалась Еммі - проте не викликала емоцій в перші тижні в евакуації
Ксенія розуміла проблему – і тихенько дала оголошення по всіх своїх активістських та волонтерських каналах.
"Для людей пенсійного віку, наших мам і тат, бабусь і дідусів на Кіпрі: влаштовуємо чайні вечори. Будь ласка, приходьте – знайомитись і спілкуватись", – запрошувало повідомлення.
Ще з початку війни з росіянами, з 2014 року, "Товариство українсько-кіпрської дружби" займалось реабілітацією ветеранів, які захищали Україну на Донбасі. Людей, які були так чи інакше залучені у процесі, було досить багато – і у багатьох з них на Кіпрі були старші родичі, врятовані дорослими дітьми від російської агресії. Проте не від самотності.
"Спершу прийшло дуже багато народу – людей 17. З часом ця цифра зменшилась, адже з громадським транспортом на Кіпрі проблема. А у старших українців, ще й евакуйованих, машин переважно немає, а діти не завжди можуть відвезти і забрати – на роботі", – пояснює Емма.
З часом "чайна" група зменшилась до стабільної п’ятірки – двоє людей з Києва, двоє з Одеси, та сама Емма з Миколаєва. Інші пенсіонери також час від часу доєднуються, проте не так стабільно.
Про корисне і приємне
"Я вважаю, що тут приношу більше користі, ніж в Миколаєві. Бо основне наше завдання – це допомагати ЗСУ. Ми збираємо гроші", – гордо пояснює Емма.
Щосуботи, на головній набережній Лімасолу пенсіонери-переселенці, та інші люди, які хотіли підтримати військо, влаштовували міні-концерти української пісні на підтримку ЗСУ. Одного разу за два дні "Чайній" вдалось заробити піснями тисячу євро (38 тисяч гривень), які пенсіонери віддали своїм дітям – а ті, своєю чергою, купували тепловізори військовим.
Пісні для ЗСУ на набережній Лімасола
Проте кіпрська влада заборонила концерти на набережній.
"Чайна" змінила тактику: перейшла на патріотичні плакати, караоке та благодійні ярмарки. Для них українці почали виготовляти прикраси з українською символікою.
На базі місцевої школи організувалась балакалка з українською викладачкою, де російськомовні пенсіонери вирішили вдосконалювати державну мову.
"Писати можу, а говорити складніше", – пояснює миколаївка.
Не зважаючи на те, що Емма та її "чайна" ідентифікують себе більше як атеїсти, пенсіонери несподівано для себе подружились з місцевим священником української церкви, отцем Василієм.
Молебен за жертв російської агресії
"Нас так вчили в радянському союзі, ми не дуже вірили все життя. Але отець нам показує художні фільми і заохочує дискусії після них. Влаштовує паломництва по Кіпру і виконує функції гіда – ми вже були на кількох екскурсіях по місцевих автентичних селах, храмах, соборах. Дає матеріал для думок, словом", – розповідає Емма.
Також "Чайна" має заняття з англійської – і разом з "Товариством українсько-кіпрської дружби" готує українську платформу для щорічного кіпрського карнавалу.
"Ми вперше вивели Україну на лютневий конкурс. Взяли старий кабріолет доньки, і оформили його від душі в національному стилі – віночки, помпони і купа всього. Мали фурор. Нам аплодували усі", – з гордістю розповідає миколаївка.
Цього року "Чайна" теж планує зробити платформу – наразі все ще у творчому пошуку варіантів, яку саме.
Подорожі
Кілька тижнів тому "чайна" зібралась в Париж. Українки придбали найдешевші квитки, і відправились досліджувати Лувр, Версаль, музей Дорсе та Марсові поля. Вперше в житті Емма спробувала цибулевий суп та жаб’ячі лапки – рецепт супу пенсіонерка привезла з собою на Кіпр.
Одеський якір на Кіпрі
Маючи кілька десятиліть стажу інженеркою на одному з миколаївських заводів, жінка навіть не думала, що колись зможе кудись поїхати та побачити світ – радянський союз не випускав людей кваліфікації Емми.
"Казали, ніби ми вивеземо якісь секрети. Які секрети? Не знала я ніяких секретів", – стинає плечима миколаївка.
Син Емми наразі служить у ЗСУ.
Емма та Ксенія служать країні також – кожна у власний спосіб.
4318
