Редакція Евакуація.City поспілкувалася із жінками, які виїхали з небезпечних територій, щоб народити в безпечних умовах.
Далі їх пряма мова.
Вагітність в окупації
- Антоніна Шульженко, друга вагітність, с. Качкарівка, Херсонська область;
- Евакуація: з окупованої частини Херсонщини до Кривого Рогу;
- Місце пологів: Кривий Ріг, січень 2023 року.
На другу дитину ми чекали довгих дев’ять років, а вона з’явилась з приходом великої війни. Наше село Качкарівка, що на Херсонщині, вісім місяців було під окупацією. Це було життя посеред розрухи і невідомості. Ночі і дні були сповнені звуками вибухів та бойових дій, колони ворожої техніки, розбомблена інфраструктура, яка з’єднували наше село з великим містом. Здавалось ми загубились у власній країні.
Про свій стан я дізналась аж на четвертому місяці вагітності, на п’ятому місяці окупації. Я була розгублена. Через інтенсивність бойових дій евакуюватись було неможливо, а доступу до медицини не було. Така проста потреба, як огляд лікаря, виявилася неможливою.
Одного разу ми спробували проїхати до сусіднього міста, аби стати на облік, але в дорозі потрапили під обстріл. Після пережитого я відкинула будь-які спроби прорватись до лікарні. Через війну ця дитина росла в мені без медичного супроводу, під наглядом одного лиш Бога.
Антоніна Шульженко
Коли настав час деокупації Херсонщини, лінія бойового зіткнення проходила в суміжному з нами селі. Потреба евакуюватись стала вже питанням життя-смерті. Тож, на 32 тижні, маючи, так би мовити, вибір без вибору, попри ризики, ми все ж вирішили спробувати евакуюватись.
Виїжджати із села росіяни заборонили, оскільки вогнем патрулювали кордони від проникнення наших солдатів. Проте серед них був один лікар, який згодився нам допомогти. Ми власне стали третьою сім’єю, яку він потаємно переправляв степами до української сторони.
Ту дорогу до безпеки згадувати важко. Ми потрапили під обстріл, йшли посадками, карабкались розбомбленим БТР-ом, який стояв як переправа замість знищеного мосту, а далі – фільтрація та адаптація у новому місці.
Пологи відбулись в Кривому Розі. Той день, немов бонус за пережите, був мирним, без тривог і без ускладнень. Наша дівчинка Владислава народилась здоровою, в терміни, у вільній частині України. Сьогодні їй 10 місяців.
Її появі я завдячую Богу та людям. Лікарям, волонтерам, які допомогли зібрати необхідні речі для немовляти, нашому головному агроному, який забезпечив евакуаційні рейси по ту сторону степів і навіть тому російському лікарю, який зберіг в собі людину, не побоявшись переправити нас на сторону ЗСУ.
Через десять днів, як ми виїхали наше село визволили, але ми туди так і не повернулись. Після деокупації у населеному пункті оголосили обов’язкову евакуацію.
Важко усвідомлювати що в моєму рідному домі господарює війна. Та я не перестаю вірити, що одного дня наша новонароджена донечка, побачить свій рідний край вільним і мирним.
Пологи за німецькою пунктуальністю
- Олександра, перша вагітність, м. Рубіжне, Луганська область;
- Евакуація: з окупованої Луганщини до Німеччини;
- Місце пологів: Німеччина, червень 2023 року.
Моє місто Рубіжне за розмахом воєнних дій стало побратимом Маріуполя. У ньому немає уцілілих будинків, повсюди височіють зруйновані, обпалені цегляні коробки. До травня 2022 року ми залишались в місті під окупацією з надією, що війна відступить. Говорити про умови життя у той час не хочу, ця тема ще болить. Скажу лише, що коли в місті не залишилось води ні питної, ні для прання білизни, потрібно було негайно шукати шляхи порятунку. Виїхати нам допомогли волонтери.
Про свою вагітність я дізналась в Німечинні, куди евакуювалася. Країну цю обрала, орієнтуючись на європейський рівень життя, в чому країна завжди була взірцем якості. Власне, мої очікування справдились. Медицина, як і вся інша інфраструктура тут дійсно першокласна. Вагітною, я почувала себе немов в приватній елітній лікарні, проте догляд був державним і безкоштовним.
А от щодо відомої німецької пунктуальності, чутки мені здались дещо перебільшеними. Німці живуть неквапним ритмом, ніби у іншому часовому вимірі. Так, наприклад, прийоми до лікарів строго за розкладом не відбулися, а стати на облік за вагітністю мені запропонували аж в березні, за кілька місяців до очікуваного терміну пологів.
Прийми лікарів у Німеччині відбуваються за розкладом
Та й зареєструватись вийшло не з першого разу. Після довгих спроб самостійно організувати запис, до моїх зусиль долучилася соціальна служба.
Без німецької чи англійської мови комунікувати у державних органах доволі складно. Це власне ключова проблема з якою зіштовхуються українські переселенці в Німеччині. Лікарні перекладача не надають, оскільки тоді вони повинні бути відповідальними за якість перекладу. Але без перекладача потрапити до лікаря неможливо. Тож організація цього процесу лягає на плечі евакуйованих.
Офіційні послуги перекладу коштують 100 євро за одну годину. Проте волонтери-перекладачі допомагають українцям за 15 євро за годину.
Німеччина надала нам захист за програмою параграфу 24. Ця програма надає українцям опіку соціальною службою, та зокрема, медичне страхування на два роки.
Все, що стосується вагітності та пологів, для українок в Німеччині безкоштовно. Окремо оплачувати потрібно лише аналізи. Лікарню та лікарів для пологів тут обирають самостійно. Облік вагітності відбувається за загальною практикою:
- щомісячні огляди;
- УЗД;
- та всі необхідні аналізи.
Попри страх повільної госпіталізації, мене до пологового забрали швидко. За потреби лікарі викликають перейми, за бажання – надають епідуральну анестезію. Мені в анестезії відмовили, бо було вже запізно, і ця процедура потребувала перекладача, а я була саме без нього. У пологовому залі я швидко порозумілася із лікарями, навіть без знання мови.
Німецькі палати облаштовані сучасним обладнанням та допоміжними речами для полегшення болю (фітбол, ванна). З собою потрібно було брати лише речі на виписку. Все необхідне для гігієни матері та дитини забезпечили в лікарні. Пологи та реабілітація після зайняли три дні.
Стать дитини в Німеччині не прийнято говорити раніше четвертого місяця. Так зменшують ризик переривання вагітності через невідповідність очікуванням батьків.
Німецькі палати сучасні та добре облаштовані
А от коли вже дитина з'явилася, стримані німці, дивують своєю розкутістю. Я звикла в Україні, що на новонароджене немовля було неетичним задивлятись стороннім особам. Німці ж не стримують своєї цікавості і майже в коляску зазирають аби роздивитись та поагукати в обличчя немовляті.
З народженням дитини німецький уряд надав нам підтримку, як і своїм громадянам. В очікуванні пологів виділяють близько 800 євро для меблювання дитячої кімнати, а після народження дитині призначають щомісячні виплати в розмірі близько 250 євро.
Німеччина надала вагітним українкам комфортні умови для пологів та головне безпечне середовище. Все інше деталі та нюанси адаптації, які кожен проходить індивідуально.
Мені звикнути до чужомовного середовища важко, адаптація проходить не просто. Особливо гнітить думка, що ми не можемо повернутися до рідного міста і невідомо коли зможемо. Тоді, евакуюючись, двері з міста немов відкрились лише в одну сторону – на вихід. Від цього усвідомлення стає важко.
Проганяю сум подалі, і зосереджую всю увагу на донечці Кірі. В ній вся моя сила, весь мій дім і вся любов до рідного. А стіни відбудуються, нехай не сьогодні, але точно колись.
Народжена на шостому місяці вагітності
- Любов Шаляпіна, четверта вагітність, Київщина
- Евакуація: з Білої Церкви до Австрії
- Місце пологів: Відень, Австрія, 2022 рік
Я не знаю чи мала б ця дівчинка право на життя, якби за воєнних обставин я не опинилась в Австрії.
Країну для евакуації я не обирала, воно якось так склалось в течії бурхливих лютневих подій. Друзі рятувались до безпечної країни, з собою взяли мою старшу дитину, а десь за місяць приїхала сюди і я, з іншими двома.
Вагітність наступила вже в евакуації. Цей пережитий досвід мені особливо хочеться розповісти співвітчизницям, бо ж австрійські лікарі створили справжнє чудо для моєї маленької Емілії.
Моя четверта вагітність проходила зі значними складнощами та високими ризиками до переривання. Низька посадженість плоду, відкрита матка та супутні з цим проблеми вимагали операції, яку австрійські лікарі провели якнайкраще. Це дозволило виграти додатковий час для розвитку плоду.
Дитинка народилась крихітною, масою всього один кілограм. Здавалось, один лиш Бог знав чи судилось їй життя. На три місяці малеча опинилась в кувезі, де під наглядом лікарів підростала до моменту самостійного прийому їжі. Серце розривалось бачити таку крихітку, з різними засобами забезпечення життя. Проте турбота та догляд лікарів, якими вони оточили малечу наділяла надією, що вона в професійних руках.
Любов Шаляпіна з донькою
Ставлення медичного персоналу до, здавалось би, чужої дитини вражав. Медсестри брали дитину на руки, наспівували колискові, розмовляли з нею. Поки мама була відсутня, вони огортали малечу не меншою любов'ю.
Коли дитина досягала нового місяця росту, на візочку вони писали українською вітання. Такий рівень емоційної підтримки на чужині безцінний.
У лікарні нас тримали стільки, скільки було потрібно. Коли малеча набрала вагу більше трьох кілограмів, нас відпустили додому. У день виписки все відділення вийшло прощатись з нашою донечкою. Це була дуже щемка подія. За три місяці медсестри дуже зріднились з нею і прощання відбулось зі сльозами радощів та дрібкою доброго суму.
Австрійський стандарт медичної якості та догляду за вагітними й немовлятами позитивно вражає. Родові зали та палати облаштовані сучасним обладнанням. Породіль забезпечують всіма необхідними речами для малечі, вони уважні і можуть зробити масаж під час переймів, складають індивідуальне меню, та подають харчування в пологовий зал. З собою до пологового будинку вагітні беруть мінімум речей, які потрібні на виписку мамі та дитині. Тим, хто має мовний бар'єр, надають перекладача.
При належних показаннях австрійські лікарі рекомендують природні пологи, але не будуть змушувати, якщо ситуація потребує втручання.
В Австрії я отримала захист по параграфу 24. Згідно з ним отримала медичну страховку на рік, яка передбачає безкоштовне ведення вагітності та пологів. Окремо можуть попросити заплатити лише за деякі специфічні аналізи, наприклад скринінг. Якщо людина обирає для пологів приватну лікарню, держава може частково компенсувати витрати. Я народжувала в державній, у Відні.
Підтримка вагітних українок прирівнюється до допомоги громадянам Австрії. Після народження призначають фінансову виплату, близько десяти тисяч євро, яку виплачують частинами протягом одного чи двох років. Речі для дитини забезпечили волонтери.
Зараз ми залишаємось в Австрії, щоб бути у безпеці і забезпечити малечі лікарняний догляд.
Пологи в Парижі. Хочеться народжувати ще
- Яна, перша вагітність, Київщина;
- Евакуація: з Києва до Франції;
- Місце пологів: Париж, 2022 рік.
Чи могла я уявити, що моя перша вагітність наприкінці стане забігом на велику дистанцію? Коли почалася велика війна, я була в Києві на восьмому місяці вагітності. Саме б осісти, а не мандрувати світом.
Звучить дивно, але початком війни, в тому хаосі навколо, я зовсім не відчула внутрішнього переживання. Я була спокійна. Вагітність мене немов заспокоювала. Лиш коли я почула вибухи, малеча в мені незвично активно почала крутитися. Від цього з’явився страх передчасних пологів і бажання протидіяти цьому.
Ми одразу покинули столицю, зупинившись спочатку на деякий час в мами на Вінниччині, а потім ще на тиждень в Молдові. Мені хотілось вірити, що далеко їхати не потрібно, бо за короткий час все як страшний сон закінчиться і я повернусь до чоловіка, до звичного мирного життя, в якому мала народити нашого первістка. Проте воєнні події лише набирали обертів, а відлік часу до пологів стрімко добігав до кінця.
Вагань куди їхати особливо не було. Я вільно розмовляю французькою, тож одразу направилась до Парижа, де мене вже чекала подруга. Одягу ні дитині, ні собі не брала, навіть шкарпеток. Все, що при собі мала – подушку для вагітної, документи та надію безпечно евакуювати малечу в собі. Все решта було просто не важливим.
Після пологів у Парижі хочеться народжувати ще
Франція проявила неабияку допомогу українським переселенцям. Особливо мамам з дітьми, чи тим, хто лише готується до материнства. Після приїзду я оформила тимчасовий захист у країні і стала готуватися до пологів.
Моя страховка передбачає безкоштовну медицину, зокрема ведення вагітності та пологи. Відкриття дозволів займає десь місяць, але оскільки я була в кінці вагітності, процедура відбулася швидше.
Лікарню у Франції вибирають самостійно. Через наплив людей спочатку було дещо важко стати на облік, оскільки місць не було. Але тут діє правило: якщо дві лікарні відмовили, третя вже зобов'язана взяти до себе.
Хоча моя страховка не була повністю готова, мене прийняли у історичній паризькій лікарні. Французькі лікарі поставили людину вище ніж папірці.
Сам день пологів, займає особливе місце в моїй пам'яті. Все минуло так позитивно, що мені хочеться народжувати ще. Хоча сама лікарня відповідає найвищим стандартам якості, найцінніше в ній безумовно – персонал. Лікарі проявляють до пацієнтів неабияку чуйність та турботу. Крізь біль не змушують проходити, якщо людина хоче, пропонують анестезію.
Породілям надають окрему палату та забезпечують повним обслуговуванням. З собою до лікарні я брала лише речі на дитину та собі. Всі інші предмети гігієни для малюка та мами видали у лікарні. Наслухавшись нашого українського досвіду, я морально готувалась до строгої дієти в період лактації. Тут же, їсти дозволили все, але з розумом.
В лікарні зазвичай перебувають три дні, все інше – за обставин. Так, наприклад, ми затрималась на тиждень, оскільки в дитини проявилась жовтяниця.
У процесі підготовки до пологів, та й потім, мені надавали потужну підтримку волонтерські центри. Різноманіттю дитячих речей, які безкоштовно роздавали в центрі підтримки, позаздрив би будь-який магазин. Тут було все: гігієна, одяг, харчові набори, меблі.
У цих же центрах можна знайти волонтера-перекладача. Його потрібно знайти самостійно перед походом до лікаря. Багато людей з України охоче допомагають один одному з перекладом. Я теж часто долучалась, як перекладачка, у цій волонтерській ініціативі.
Українські переселенці у Франції також можуть розраховувати на фінансову підтримку. Так, організація "сімейна каса" надає допомогу малозабезпеченим. Якщо вагітна прибуває до сьомого місяці їй виділяють 900 євро, якщо після – 183 євро в місяць на дитину. Від міграційної служби українці отримують банківську картку, на яку щомісяця зараховують для матеріальних потреб 420 євро в місяць на дорослого (якщо людина самостійно оплачує житло) та 100 євро на дитину. .
Мені особливо мріється, аби в цій війні єдність сімей була непорушна. Наш тато побачив сина лиш через рік. Бути на відстані безумовно важко, але між нами є те що сильніше за кілометри. Вірю, одного дня, між нами не буде стіни кордону.
Я повернулась народжувати в Україну
- Заріна, третя вагітність, Київщина
- Евакуація: з Києва до Німеччини, із поверненням до столиці
- Місце пологів: Київ, 2023 рік
До війни завжди хотілось європейської краси та життя в покращених умовах. Коли опинилась в омріяному європейському середовищі, сталась дивна штука – виявилось, що жити я хочу лише в Україні.
Лютий 2022 року розділив нашу сім’ю. З перших днів великої війни я евакуювала двох дітей до Німеччини, а чоловік-військовослужбовець залишився в Україні. Коли в евакуації я дізналась що чекаю третю дитину для мене стало зрозуміло – я повертаюсь в Україну.
Це рішення не через недоліки Німеччини, яка нас прийняла. У нас був захист і всі необхідні умови для комфортного життя. Я вивчала мову і в цілому, за потреби, могла б адаптуватись до нового середовища.
Проте затишок не міг наповнити душу. Я немов відчувала себе вирваною з корінням рослиною, яка не може цвісти в нових умовах. Туга за домом брала верх. Відчуття розірваності сім’ї не давало спокою. Статус переселенки пригнічував, а те, що з народженням малечі в Німеччині, мені нададуть статус самотньої матері було для мене страшнішим за обстріли.
Вісім місяців я спостерагілась в німецькій лікарні і не могла дочекатись весни, аби повернутись. Наша третя дитина мала народитись вдома, в оточенні повної батьківської любові.
Коли почався березень, я хутко спакувала всі пожитки, взяла двох дітей і з третьою в мені, сама за кермом вирушила додому, на свою землю, в Україну.
О, якою радісною стала мить перетину нашого кордону! Все-все навколо немов нас вітало з поверненням. Любими і дорогими стали найдрібніші деталі. Ніколи не забуду радості від почутого рідного "Вам потрібен пакет?". Я готова була обійняти кожного.
Заріна вирішила повернутися народжувати в Україну
Я зовсім не мала імунітету до звуку вибухів, бо виїхала в перший день війни. Тож, коли вперше почула сигнал тривоги в Києві, зчитувала реакцію з облич перехожих людей. Вчилась реагувати у них і ця рівновага дій киян на вулиці наділила мене спокоєм.
Тепер озираючись я можу впевнено сказати, що війна в Україні емоційно переживається спокійніше, ніж за кордоном. Хоча моє повернення співпало з найінтесивнішим обстрілом столиці весною 2023 року, мене це зовсім не лякало. Навпаки заряджало силою та радістю новому дню після пережитої ночі обстрілів.
Самі пологи пройшли в спокійний день. Потім, в розпал нічних атак, за малечою мені не було коли боятись. Радари безпеки у мам працюють зовсім по-іншому. Спочатку мене будила дитина, а вже потім ракети. Та й спокійна реакція мого чоловіка мінімізує стан тривожності.
Безумовно, у кожного свої обставини та свій рівень стресостійкості. Мені здається, що у війну слухати потрібно лише себе. Немає правильних порад на тему "Їхати чи залишитись".У кожної свої інтуїції, які прокладають шлях до самозбереження. Головне лиш правильно себе чути.
В нашій історії, ми обрали єдність сім'ї попри військові обставини. В ніч тривоги тримаємось правила двох стін, тиснемось один до одного і тихо радіємо, що попри будь-які обставини наша сім’я разом. Ми будуємо плани в Україні, живемо тут і зараз. А Європу відтепер розглядаємо лиш як гарне місце для сімейного відпочинку.
Пологи під небом полярного сяйва
- Галина Примак, друга вагітність, Вінниччина;
- Евакуація: з Вінниці до Норвегії;
- Місце пологів: Тронделанд (Норвегія), 2023 рік.
До Норвегії я прибула вагітною на 12 тижні. Ситуація в рідній країні, на жаль, альтернативних опцій для рішення не залишала. Наша сім'я була розділена війною, бо ж чоловік учасник бойових дій і ми, навіть в рідній країні, бачились рідко. Коли настав період масштабного обстрілу енерго інфраструктури, я вже була вагітною. У зимовий період блекауту ми залишились без води, світла та тепла, тож мій чоловік- військовослужбовець наполіг на тому, щоб я з сином виїхала.
На початку цього року я опинилась на півночі Норвегії, де під небом полярного сяйва, в безпеці, народила нашу донечку Анюту.
Я отримала колективний захист за спрощеною процедурою. Друзі, які вже освоїлися тут, дали запрошення. Я приєдналася до них і оминула етап мутак. Я одразу поселитись в районі Тронделанд – це північний район Норвегії, проте холод тут мене не лякає. Кліматично я споріднена з Норвегією – люблю мороз, красу зими.
Прибула я на 12 тижні вагітності, але на облік мене взяли на 22. Моя вагітність проходила без ускладнень, тож огляд відбувався за легким сценарієм. Один раз на місяць я приходила для загального заміру параметрів, аналізу сечі, психологічних бесід з акушеркою.
Акушерка тут дійсно більше, ніж медична працівниця. Вона слідкує за емоційним станом, відвідує після народження. В Україні я здавала безліч аналізів, а тут навіть УЗД без потреби на проводять. За рішенням акушерки я мала лише одне УЗД за всю вагітність.
Друге провели вже за моїм проханням, коли я хибно відчула, що декілька днів не чую дитину. Коли вагітність стала довшою ніж 40 тижнів, був ризик переношування дитини, мене теж викликали на УЗД.
Я вільно володію англійською та норвезькою, то ж мовного бар'єру не мала з перших днів приїзду. Тим, кому потрібен перекладач, за попереднім запитом, в лікарні його надають.
У пологовий з собою брати нічого не потрібно було. Засоби гігієни, накладки для вигодовування, мазь та навіть одяг дитині, сорочки мамі, все забезпечили в палаті. Єдине що я взяла з собою – це тапки.
Мої другі пологи пройшли екстра швидко: всього 1,5 години минуло від перших переймів до появи дитини. Якби я залишилась для пологів в Україні, то цілком, можливо, я б і до лікарні не встигла доїхати. Тут же я жила за три хвилини від лікарні, тож госпіталізація відбулась миттєво.
Галина з родиною
Через дуже стрімкі пологи біль від переймів мене неначе четвертував. Було вже запізно робити епідуральну анестезію, тож мені запропонували подихати газом, який замінив знеболююче і значно полегшив відчуття болю.
В норвезькій лікарні ставлення до вагітних та новонароджених на дуже високому рівні. Ніхто не тиснув, не кричав, чи не "видушував" дитину. У Норвегії процес пологів проходить в теплій, доброзичливій атмосфері, а лікарі намагаються створити максимально позитивне середовище і за бажанням знеболюють перейми та допомагають налагодити грудне вигодовування.
Хоч я народжувала не вдома, процес пологів пройшов якось по-домашньому. Після цього, подали святкову вечерю, зі свічками та прапорцями. Малечі подарували в'язану шапочку з рожевим бантиком та покривальце. Все це так мило і незабутньо.
У зв'язку з пологами, кожній вагітній надають фінансову підтримку в розмірі близько 90 тисяч крон (302 тисячі гривень). Від наших українських дівчат, я не раз чула що частково із збором речей допомогає служба у роботі із біженцями. Проте від комуни до комуни різниться рівень підтримки.
У Норвегії пологи минають у доброзичливій атмосфері
Окрім власних зусиль, точкою опори для мене стали друзі та самі норвежці. В організації речей вони активно підключились. Мене вразило як співчувають норвежці українцям, та проявляють підтримку.
Я дуже рада, що народжувала в цій країні. В Україні я мала дуже травматичний досвід з першими пологами, тож коли я дізналась що знову вагітна, мене охопила розгубленість, паніка і страх народжувати знову в нашій державній лікарні. Моєму синові вже п'ять років, а я й досі стресую згадуючи пережитий досвід.
З народженням другої дитини все пройшло настільки чудово, легко й позитивно, що я не раз ловлю себе на думці, що хотілось би й третє, але обов'язково з пологами в Норвегії.
3020
