Журналістка Евакуація.City побувала на заході і поспілкувалася з евакуаційниками про історії, зафіксовані на фотографіях, і особливості їхньої роботи.
Брати у свої руки і допомагати
За півтора року повномасштабного вторгнення "Схід SOS" вивіз у безпечніші місяця більше 50 тисяч людей літнього віку, українців з інвалідністю і маломобільних мешканців прикордонних областей. Усі історії порятунку не помістилися у три зали Галереї протестного мистецтва, де розмістили виставку.
Частину діяльності евакуаційних екіпажів, зафіксували у фотографіях.
"Насправді цих історій – у тисячу разів більше. Неможливо передати всі емоції, які охоплювали команду: коли ми бачили евакуаційні потяги – в кожному тисячі знедолених людей. Ми дотичні до двадцяти-тридцяти з них, а повз нас проходили ще тисячі. Війна — це дуже страшно", – каже координатор напряму евакуації Ярослав Корнієнко.
Поруч з ним кудлатий талісман команди – пес Федір. Чотирилапий у команді з першого дня роботи Ярослава у фонді: спершу приходив з господарем працювати на "гарячій лінії", потім поїхав у Дніпро і допомагав координувати евакуацію, тепер вирушає у прифронтові регіони і надає психологічну підтримку тим, хто її потребує.
Пес Федір – талісман команди
Евакуаційна команда фонду сформувалася у квітні 2022 року. "Здається, що це було два життя тому, а насправді півтора року тому ми сиділи на гарячій лінії і отримували запити від людей, які хочуть виїхати. Ми розуміли, що не можемо це проігнорувати, маємо вчитись", – згадує про початок діяльності з порятунку Ярослав. – Найважливіше, що я почув на початку створення команди: якщо ми бачимо потребу, ми маємо брати все в свої руки і допомагати людям. Ми не маємо шукати кошти, нам з цим допоможуть, ми маємо казати, скільки нам потрібно, бо ми рятуємо людей. І це безцінно".
На стіні одного з виставкових залів – величезний прапор. Організація "Схід SOS" виникла з Євромайдану в Луганську, на який люди виходили, щоб, тримаючи в руках прапор, заявити, що Україна є незалежною, суверенною державою. "На жаль або на щастя, той прапор чекає нас всіх в Луганську. Минулого року команда вирішила, очікуючи на деокупацію Луганщини, створити новий. Його ви бачите сьогодні. Ця частина прапору – 50 метрів, ще 50 не змістилося в зал з експозицією", – розповідає членкиня правління Оксана Куянцева.
Передусім – гідність
Крім фотографій від учасників евакуаційних екіпажів, на виставці були світлини іноземців: канадської волонтерки Медісон Тафф, німецького фотографа Карстена Гайса та інших.
Світлини для виставки організаторам було важко обирати. На жаль, багато людей з цих кадрів померли. "Ці люди пішли з життя у спокої, без болю, в чистоті, доглянуті, у дбайливих руках. Завжди на запитання "Навіщо ви їх вивозите? Ви не бачите, наскільки вони вже старі і хворі?" я відповідаю, що для нас це – про гідність. Ми маємо пройти це життя гідно і закінчити його так само: неважливо, скільки тобі років, звідки ти і який в тебе статус", – каже координаторка медичного супроводу та розселення Ольга Владимирова.
Ольга Владимирова
Вона прийшла фотографувати евакуаційний поїзд на платформу в Дніпрі у квітні минулого року. Тоді зрозуміла, що може бути корисною не лише у фотографуванні. Тепер жінка опікується евакуйованими, зокрема допомагає їм з відновленням документів та медичними послугами.
"Коли ми пояснюємо людям особливості своєї роботи, найпростіше сказати, що це – ніби щоденна робота в прямому ефірі. Евакуаційний потяг проходить щодня о певній годині. І цього не зміниш, ти не можеш зробити це пізніше. Це режим постійного дедлайну і постійного ефіру. Іноді є вихідні, іноді їх немає, але це взагалі не важливо: це – відповідальність. Нас часто питають "Як ви опинилося саме там? Як ви обираєте?" Ми чого не обираємо. Ми робимо те, що у нас перед носом", – розповідає евакуаційниця.
Більшість світлин на виставці зробила Ольга, однак жінка не називає себе фотографом: каже, що просто фіксувала побачене.
Більшість світлин на виставці зробила Ольга Владимирова
Спершу вона хвилювалася, що під фотографіями немає підписів. А потім побачила, як реагують на цю ж виставку під час "Фестивалю думок", який відбувся у вересні, і усвідомила, що кожна історія та деталь – зрозумілі, тож не потребують пояснень.
"Я дивилася і слухала, що кажуть люди. Вони собою говорили: "слухай, кожна історія зрозуміла. Ці деталі: обличчя, очі, капці, руки… Не треба пояснювати тим, хто в контексті, тим, хто живе війною, чому хлопець у куртці "Схід SOS" несе на руках якусь жінку", – підкреслює авторка світлин.
Для неї вони водночас стали своєрідним архівом майже двох років евакуаційного життя. Коли здавалося, що вже не пам’ятає, коли і що відбувалося, відкривала папку в комп’ютері, в якій зберігала фотографії у хронологічному порядку, – і все відновлювалося у пам’яті.
Як працюють евакуаційні екіпажі?
Евакуаційник Роман Жиленков каже, що пам’ятає майже всіх людей з фотографій: затертися в спогадах могла локація, але не обличчя й історії порятунку. До повномасштабного вторгнення він займався деревообробкою і працював тренером боксу в Луганському спортивному ліцеї. Після 24 лютого 2022 року разом із друзями почав вивозити людей з міста Кремінна, звідки він родом. За кілька місяців долучився до "Схід SOS".
Роман тримає у руках пряник у формі евакуаційного бусу волонтерів. Ця копія автівки нагадала йому сумну історію: у схожому бусі чоловік віз влітку на похованні тіло молодої дівчини у Миколаївку, поблизу лінії фронту за Слов’янськом.
"Її чоловік попросив перед тим, як заїхати на цвинтар, поїхати і постояти біля подвір'я. Коли ми під'їхали, вибіг собака. Вони його залишили, тому що жили у шелтері і не мали можливості забрати пса. Коли я вирушив, в дзеркалах бачив, що собака біг за мною, сказав про це чоловіку – він заплакав".
Едуард Скорик та Ярослав Корнієнко
Історії людей, яких рятували евакуаційні екіпажі, залишаються "під шкірою" учасників команди. Приміром, скульптури та картина українського художника Ігора Баликова. Евакуаційники вивезли чоловіка з двома собаками і 35 картинами, які він створив під час перебування в окупації, з Ольгівки на Херсонщині. За декілька днів після того, як його врятували, будинок художника зруйнували військові дії. Нині митець в Херсоні: він повернувся, бо вважає, що писати може тільки вдома, а свої емоції необхідно далі фіксувати.
Едуард Скорик до повномасштабного вторгнення працював водієм самоскидів у кар'єрах із видобутку глини. Коли почалася велика війна, допомагав людям виїхати з Сєвєродонецька та Лисичанська. У травні 2022 року приєднався до "Схід SOS". Перші чотири місяці працював без вихідних.
"Про втому ніхто не думав у той час. Уже зараз я розумію, як було насправді важко. Хоча тоді дійсно відчувалася величезна єдність нашої країни, величезна підтримка іноземних волонтерів, тому були сили", – пригадує він.
Ланцюжок від отримання запиту до безпосередньої евакуації – досить довгий: працівники колцентру дізнаються детальну інформацію про людей, яких необхідно вивезти: від інформації про фізичний до психічного стану здоров'я, точну локацію. Повідомити про бажання виїхати можна за номером: (0 800 332 614).
Евакуаційники отримують якнайбільш повну інформацію, визначають маршрути. Регламентів щодо часу на порятунок не мають, але, приїхавши у потрібне місце, намагаються вкластися у десять хвилин – за цей час на екіпаж вже можна скоригувати вогонь, тож намагаються бути якомога обережнішими.
Евакуаційні буси "Схід SOS"
У команді – переважно по троє хлопців, вони часто носять людей на руках. Усі члени екіпажу – взаємозамінні: якщо когось уразять, повинні вміти перебрати ролі один одного.
За словами Едуарда, порівняно з темпом у перші місяці повномасштабного вторгнення, зараз вивозити людей стало легше, однак команди продовжують працювати майже кожен день, адже у цьому є велика потреба. Нині серед найгарячіших напрямків – Донеччина, Луганщина, Херсонщина, Запоріжжя, Дніпропетровщина (Нікополь). Також команда працює на Сумщині, де відбувається евакуація з гуманітарного коридору. Там вони зустрічають людей і допомагають їм вирішувати різні питання.
Якось Едуард їхав на завдання, не знаючи за ким. Виявилося, приїхав до родичів.
"Ми на той момент не бачилися років 8–9. І коли зустрілися, я спочатку взагалі його не впізнав. Питаю: "Діду, як вас звати? Володимир?" А він каже: "Едічку, я знав, що ти за мною приїдеш". Це дуже чуттєво. Ще був випадок, коли я їхав на евакуацію до батьків своїх друзів (там була маломобільна жінка), але для них це був великий сюрприз. Це теж була дуже приємна зустріч", – розповідає чоловік.
Едуард часто помічає в очах людей велику безнадію: їм здається, що вони абсолютно нікому не потрібні. Тож команда надихає, наповнює людей відчуттям несамотності. Часто їх доводиться вмовляти їхати: люди не розуміють, що своєю присутністю не врятують будинок від влучань або ж бояться покидати дім.
"Коли ми приїжджаємо і кажемо: "рідні попросили вас евакуювати", люди відповідають: "Та кому ми потрібні? Ми своїм рідним не треба, а вам і поготів". Я кажу, що ми ж приїхали, ризикували життям – одна дорога чого вартувала. Буває дуже важко вмовити, таких ситуацій тисячі", – ділиться працівник евакуаційного екіпажу.
🗓 16 листопада 2023 року у Галерея протестного мистецтва Музею Майдану (місто Київ, вулиця Липська, 16) відбулося...
Опубліковано Восток SOS Пʼятниця, 17 листопада 2023 р.
Едуарду буває болісно, коли люди навідріз відмовляються виїжджати:
"Найстрашніше, що дорога складна, буває, ми потрапляємо під обстріли, приїжджаємо, а людина каже "я не збиралася виїжджати". Поки є продукти, вони вирішують залишатися. Ось бабуся з Часового Яру, – чоловік вмикає відео, – яку ми довго вмовляли, але нам це вдалося. Її дім рознесло: ні світла, ні води. Чи-то син, чи-то онук замовили її евакуацію, а вона каже, що не потрібна йому. Гляньте, як тут можна жити? Там чутно вуличні бої".
Якщо завдання екіпажу – вивезти людину із небезпечних територій, то завдання команди з Дніпра – зустріти її або організувати медичну евакуацію.
"Мені дають опис людини заздалегідь. І якщо я бачу, що там реально потрібна госпіталізація, то вирішую це питання в Дніпрі до того, як людина приїхала: знаходжу місце, домовляюсь з лікарями, зустрічаю, слідкую, щоб все було добре, заспокоюю, розчісую", – розповідає Ольга Владимирова. – Маломобільних людей, які самі не можуть добратися до потяга, але можуть на ньому їхати, хлопці саджають у спецвагони потягу "Покровськ – Дніпро – Львів". Хто не має куди їхати, приїжджає в Дніпро".
Самотніх людей прилаштовують у шелтери, будинки для літніх людей, лікарні та інші заклади, де за ними доглядатимуть.
Евакуація маломобільних людей – вузька ніша, яку опановує фонд. Команда навчається, як поводитися з такими людьми, як рухати колісне крісло, як обходитися з ношами, члени екіпажів уміють міряти тиск і рівень цукру в крові.
"У нас був епізод, коли на платформі жінка втратила свідомість. Один з наших евакуаційників має початкову медичну освіту, він одразу почав реанімацію – просто на платформі. Поки бігли лікарі і до вокзалу їхала швидка, він тримав її серце", – розповідає Ольга.
Ще одне завдання жінки – допомогти родичам, якщо хтось з евакуйованих помирає, або вирішити питання з похованням, якщо це була самотня людина. "Я пам'ятаю першу урну з прахом: це не був прямо шок, бо я розумію, що люди помирають. Але я цій людині фактично ніхто, і це також достатньо емоційна історія. У мене в телефоні є номери всіх санітарів, моргів. Якщо мені дзвонить хтось із них, я вже розумію, що зараз почую", – каже жінка.
Розрулювати питання їй допомагає журналістський бекґраунд. Трапляються і щасливі історії, каже Ольга, коли фонду вдається прилаштувати людину в заклад у Німеччині, Норвегії чи Чехії. Є історії, коли онуки чи племінники бачать світлину в пабліках "Схід SOS" і впізнають людину, відновлюють зв'язки. "Таке теж буває. Не часто, на жаль. Часто молоді родичі забувають про своїх дідусів, мам, татів. Це, на жаль, така історія. Але в них є ми ", – додає Ольга Владимирова.
Найтепліший комплімент, який вона коли-небудь почула, був від жінки, яку команда вивозила з міста Часів Яр. Вона подякувала і сказала "Ви якісь… нормальні! " "Я вперше почула те, про що мріяла: що допомагати один одному – це не героїзм, це нормально", – підсумовує евакуаційниця.
3020
