Історію евакуації української сім’ї пише ірландське видання The Journal, редакція Евакуація.City переклала та вибрала найцікавіше.
Втеча від війни
До війни Ніна працювала директоркою з комунікацій у великій будівельній компанії. Вона вирішила покинути Київ, адже Росія бомбардує українські міста ракетними ударами.
Вранці 28 лютого жінка з сином сіли на потяг до Львова, ущент забитий людьми. Всі допомагали один одному і підтримували. Коли вони приїхали до Львова, Ніна розплакалася у супермаркеті, бо побачила там стільки ж продуктів, як до війни. Натомість в містах, які постійно обстрілюють люди сидять у сховищах без їжі і води.
Потяг з Києва до Львова
У Львові вони зупинилися в друзів, але вирішили їхати до Ірландії, де вже 20 років живе сестра Ніни. Виснажлива подорож, тривалістю майже тиждень, продовжилась.
Сім’я 6 годин стояла у черзі на кордоні, щоб потрапити до польського міста Перемишля. Там волонтери і люди з сусідніх сіл приносили людям все необхідне: чай, суп, кашу, бутерброди, солодощі, пелюшки для немовлят і дитяче харчування.
Подорож продовжили до Кракова, далі їхали до Відня і звідти вирушили до Дубліна в Ірландії. Ніна і її син Андрій зараз в її сестри, там тихо і безпечно, але сім’я досі чує війну у буденних звуках:
"Звук, коли потяг від’їжджає, схожий на вибух, який чути, коли протиповітряна оборона збиває ракету. На вокзалі в Кракові сигнал поїзда схожий на сирену повітряного нальоту. Звук мотоцикла звучить, як кулеметний постріл".
Зараз Ніна далеко від свого чоловіка. Вона була змушена залишити кар’єру і своє звичне життя у Києві. Попри це, жінка плаче від радості, адже щодня зустрічає людей, готових підтримати і допомогти одягом, їжею та всім необхідним.
3025
