Редакція Евакуація.City поспілкувалася з Кариною Третяк, яка переїхала 10 березня з 2-місячним сином, мамою і братом з Черкас в Кошице, Словаччина.
У Черкасах Карина мала власну нейл-студію з трьома найманими працівницями. До цього вона 7 років надавала послуги з манікюру. Останні 2 місяці після народження сина не працювала в студії сама, маючи з неї пасивний дохід — орієнтовно 1 000 доларів на місяць. У Кошице знову працює майстринею з манікюру. Через малу дитину має часткову зайнятість і отримує 500 доларів.
У місцевому магазині закінчилися підгузки і дитяче харчування
Спочатку жінка виїхала з 2-місячною дитиною в село до родичів чоловіка. Там під час повітряних тривог бігали з сином і ріднею в погріб, потім почали сидіти в коридорі. Невдовзі в місцевому магазині закінчилися підгузки і дитяче харчування. Карина вирішила, що треба виїжджати за кордон.
Разом з мамою і братом вони кілька разів їздили до станції Долинська, щоб потрапити на евакуаційний поїзд, точного розкладу не було. 8 березня їм пощастило сісти в поїзд з Кривого Рогу, але там залишилися лише стоячі місця. Провідник люб’язно віддав своє купе. Далі Карина з мамою, сином і братом доїхали поїздом до Ужгорода, а звідти — автобусом у Кошице.
У цьому місті жили знайомі, які через державну програму "Підтримай Україну" допомогли знайти безкоштовне житло на 3 місяці. Місцева сім’я не лише безкоштовно дозволила жити у двокімнатній квартирі, а й забезпечила на перший час продуктами і побутовою хімією.
Далі пряма мова героїні...
Як Карина знайшла роботу
Роботу знайшла через знайому. Запитала, чи не треба її манікюрниці підміна, а та, своєю чергою, дала контакти салону, де працюють українки і порадила написати туди. Мене запросили на співбесіду, яка радше була знайомством у кафе. Туди прийшла власниця салону і одна з працівниць-українок, яка все перекладала.
Більше запитувала я — про інструменти, стандарти роботи. По факту мені поставили лише одне запитання, як довго я збираюся працювати. Я чесно відповіла, що не знаю, наскільки залишуся в країні.
На наступний день я прийшла в салон. Це невеличка студія з трьома столами для манікюру, одним місцем для педикюру і ще одним для бровіста. Така ж кількість місць і в моїй студії в Черкасах. Я подивилася на інструменти, бо мені важливо було зрозуміти, чи я морально готова на них перевчитися. З годинку поспілкувалася з дівчатами і наступного ранку вже мала перших клієнтів. У мене досить хороше портфоліо, тож випробувального терміну як такого не було. Та для перших 10 клієнтів ми зробили знижку, щоб їх зацікавити.
Основною проблемою в роботі став мовний бар'єр. У перші дні до мене приходили виключно словачки. Я нічого не розуміла і просила дівчат все перекладати. Вночі я вставала до малого, а вранці не хотілося йти на роботу. Виникали думки відмовитися, мені було некомфортно. Але я вирішила себе перелаштувати, перетерпіти перші кілька днів, і вже на п'ятий змогла втягнутися.
У принципі мені не важко вивчити нову мову, але зараз весь свій час я проводжу або на роботі, або з 2-місячним сином. Моя мама теж знайшла роботу. Вона працює в будні до 16-ї, я ж в будні виходжу лише двічі з 14-ї і допізна, також працюю на вихідних. А 2-3 години, коли ми з мамою обоє на роботі з сином сидить мій брат.
За роботою в Словаччині
Мене не хочуть відпускати, адже клієнти в захваті від моїх робіт, а власниця планує відкриття ще одного більшого салону. Але я хочу повертатися додому, тому що маю інші кар’єрні плани. Я залишу салон як один із видів заробітку, але робити манікюр сама вже не хочу. Мене цікавить фітнес і психологія. Планую вчитися на тренера, а також опановувати коучинг і психологію, далі розвивати бізнес ще й по цих двох напрямках.
📌 Допомога у Словаччині для дітей та батьків.
3020
