Журналістка Евакуація.City, яка зараз теж вимушено перебуває в Іспанії, поспілкувалася з трьома українськими родинами про їхній досвід життя на новому місці.
Переїзд в Іспанію
Українцями, які прибули до Іспанії через війну, великою мірою опікується Червоний Хрест Іспанії.
Коли 24 лютого в Україні почалась повномасштабна війна, в Іспанії на відпочинку перебувало чимало українців, які вже не могли повернутися додому. Червоний Хрест з перших днів допомагав забезпечити українців житлом, їжею, засобами гігієни, необхідними речами.
Запрацювала програма "Відновлення сімейних контактів", це означає, що якщо ви перебуваєте в Іспанії, а у вас в Україні залишись родичі, вони можуть приїхати до вас, а Червоний Хрест розмістить вас разом.
Скільки точно українців перебуває в Іспанії через війну не відомо. Черга для реєстрації в поліції триває місяць і більше, а в країнах ЄС українцям можна жити без реєстрації протягом 90 днів. За даними Червоного Хреста, в Іспанію від війни втекло приблизно 30 тисяч людей. Очікується, що число виросте до 70 тисяч. Переважна більшість людей перебуває в Каталонії, в районі Барселони та Таррагони.
Якщо у вас в Іспанії немає родичів, друзів, у яких ви могли би оселитися, і немає грошей на придбання чи оренду житла, вам нададуть житло у готелі, їжу, а також медичну страховку. Допомагають також і з пошуком роботи.
Але це не так просто, наплив людей великий, українцям потрібно отримати документи, а також вивчити мову, а це, звичайно, робиться не швидко. Багато українців продовжують віддалено працювати на українські компанії, установи та планують повернутись додому.
Влаштуватись тут можна, наскільки добре, залежить від якості зусиль
Мар'яна Сорочук в Києві мала власне житло і працювала у консалтингу, експертом з місцевого економічного розвитку. Вона вільно володіє англійською.
У Самаркандському університеті
Зараз безкоштовно живе разом з іншими українцями в хостелі Alberg Сoma-Ruga в Комаррузі. Завдяки добрій англійській спілкується з представниками каталонського уряду та Червоного Хреста, місцевими волонтерами. Це допомагає налагодити побутове життя українців у хостелі, а також долучитися до активної громадської діяльності.
У Барселоні на мітингу
Мар'яна вчить іспанську, зокрема і на безкоштовних курсах для українців прямо в хостелі. Жінка не припиняє свою громадську діяльність, а також шукає роботу, аби "не сидіти на шиї іспанців".
Роботу радить шукати у місцевих центрах зайнятості, а також у групах в соцмережах:
За словами жінки, переважно іспанці пропонують українцям посади будівельників, працівників кухні, манікюрниць, а також перекладачів і ІТ-спеціалістів.
"Можливо, це не ті посади і не та заробітна плата, на яку я могла розраховувати в Україні, але те, що зараз ми живемо в курортному містечку, в корисному для здоров'я кліматі, на морі, маємо доступ до продуктів харчування високої якості, до доброї інфраструктури, це теж чогось вартує. Скажу, що влаштуватись тут можна, а наскільки добре, то залежить від якості ваших зусиль", – каже вона.
Робочих місць не вистачає навіть місцевим жителям
Вікторія Салімонович родом з Житомира, працювала в Києві в будівельній компанії інженером, жила в достатку і винаймала житло. 25 лютого вона поїхала з Києва до Львова, там майже місяць волонтерила, а 18 березня поїхала зі Львова до Іспанії. Зараз вона з родичами безкоштовно живе у хостелі Соma-Ruga Xanascat в Комаррузі.
У хостелі в Комаррузі
"Я не збираюся залишатись за кордоном. Хоча я вчу іспанську, я не планую тут працювати, дуже хочу повернутись додому. Зараз я дистанційно працюю на українську компанію, в якій працювала і до війни. Компанія вже зараз домовляється з іноземними інвесторами про нові будівництва. Я сподіваюсь, що це все так і станеться", – каже Вікторія.
Вона додає, що чекає повернення додому.
"Я бачу, що деякі українці дивляться на своє теперішнє перебування за кордоном як на "золотий квиток Віллі Вонка", як на шанс полишити Україну, покращити своє життя, шукають, де більші соціальні виплати і щось таке. Моя мрія – повернутись в Україну", – каже Вікторія.
Дівчина не шкодує, що на час війни переїхала, адже досі здригається від мирних звуків літаків, салютів, феєрверків.
"Але якщо хтось серйозно хоче працювати в Європі, то я би, мабуть, радила їхати не до Іспанії. Тут дуже добре відпочивати, але небагато робочих місць, їх не вистачає місцевим жителям. Варто їхати до країн з сильнішою економікою, до Німеччини, я думаю", – резюмує українка.
Пляж Комаруги
Ми сподіваємось повернутись до Києва
Катерина Бутко з чоловіком та шестирічною донькою була у відпустці в Барселоні, коли почалась війна. Ії чоловік – програміст, вона займається побутовими питаннями. У Києві вони жили у власній квартирі, любили відвідувати численні міські дитячі та спортивні заходи, подорожувати Київщиною та Україною. І не планували емігрувати за кордон.
Катерина з донею вдома у Києві
"У нас були квитки на літак до Києва на 24 лютого. Коли ми зрозуміли, що не зможемо потрапити додому, звернулись до консульства. Спочатку нас прихистили волонтери. Потім нам надали безкоштовне житло, їжу та засоби гігієни на перший час", розповідає Катерина.
У Києві дівчинка ходила до дитячого садка, у перший клас мала піти у вересні. Але її перший клас виявився іспанським.
В хостелі в Іспанії
"Думаю, нам пощастило, що її взяли до школи. Кажуть, це рішення місцевої мерії, бо не в усіх навіть сусідніх містах діти зараз ходять до школи. І в нашому містечку діти тих українців, хто приїхав пізніше, ще не ходять до школи, бо школи не можуть прийняти такої кількості дітей", – каже жінка.
За її словами, у школі діти та вчителі дуже привітно поводяться з дітьми з України.
"Взагалі здається, що дітей тут обожнюють. Дочці сподобалось у школі. Перший клас тут схожий на наш садочок: власне уроків небагато, діти малюють, грають, гуляють на дворі. І донька взаємодіє з іншими дітьми, вони грають разом. Приходячи зі школи, вона просить нас перекласти деякі слова, які вона почула і запам'ятала, мабуть, які там часто вживають. І так потрошку щось розуміє", – розповідає Катерина.
У Каталонії, де живе тимчасово зупинилися українці, дві офіційні мови – каталанська та іспанська. Викладання в школі ведеться саме каталанською, але люди можуть розмовляти між собою іспанською.
"Вдома вчимо іспанські і каталанські слова, роздивляємось дитячі книжки, які безкоштовно беремо у місцевій бібліотеці. Також з планшету читаємо українські книжки, вчимо англійську, бо ми все це робили і в Києві", – пояснює українка.
Родина мріє повернутися в Київ
Чоловік Катерини на місці купив ноутбук, знайшов віддалену роботу у Києві, професія програміста це дозволяє.
"Звісно, на київську зарплатню ми не зможемо жити тут так, як раніше в своєму місті, де у нас було своє житло, і машина, і побутова техніка, і одяг та взуття. Ціни на продукти тут вищі, а дещо з побутової хімії дешевше, ніж у нас. І податки тут вищі. До речі, якщо працювати на Україну, то податки треба сплачувати і Україні, і Іспанії. Ми сподіваємось повернутись до Києва", – завершує вона.
3024
