Редакція Евакуація.City поспілкувалася з Михайлом Головеєм, який 24 лютого вранці виїхав у Польщу з вагітною дружиною, про роботу у сусідній країні.
В Україні він працював сервіс-інженером машин металообробки. Заробляв понад 1 000 доларів. У Польщі влаштувався наладчиком пакувальних машин. На період випробувального терміну отримуватиме зарплату в межах 500-600 доларів, після — 700-800 доларів.
Купили гречку і каністру бензину
До війни подружжя мешкало в орендованій квартирі в Києві. Світлана була на 8 місяці вагітності і готувалася до пологів, тому більше переймалася новинами, моніторила ситуацію і попросила Михайла про всяк випадок купити гречку і каністру бензину.
Коли посольства почали вивозити своїх дипломатів з України Світлані і Михайлу зателефонував їхній друг поляк. Сказав, що дуже ймовірно буде війна і запросив до себе. Михайло до останнього сподівався, що ворог лише грає м’язами, а до реального нападу не дійде.
Та, коли путін виголосив свою промову з визнанням "ЛНР" і "ДНР", чоловік задумався, що це нагадує грузинський сценарій. Тож 23 лютого вивіз дружину до своїх батьків у Сарни, переживаючи, що Київ буде однією з цілей противника.
Вранці 24 лютого родина порадилася і вирішила, що найголовніше зараз вивезти з країни Світлану. Бензину вистачило, щоб доїхати до заправки перед кордоном, але заторів на дорогах ще не було. На кордоні довелося трохи почекати, бо зранку Польща ще не відмінила ПЛР-тести на в'їзд, але потім спростила процедуру перетину кордону.
Подружжя скористалося запрошенням польського друга Тимотеуша і поїхало до нього в містечко Олесниця, що під Вроцлавом. Перший час Світлана з Михайлом жили в нього в квартирі. Потім друг допоміг їм знайти житло в цьому ж містечку. Його знайомий живе з мамою, а її квартиру здає в оренду. Цю квартиру він погодився надати Світлані з Михайлом на перший місяць безкоштовно, а далі за символічну плату.
Спочатку ще не було розроблено програм для українців, але вже за кілька днів з’явилося багато інформації. Українцям надали Pesel — польський "ідентифікаційний код", що дає дозвіл на роботу, відкриття банківських рахунків, доступ до медицини, тощо. Світлану одразу записали до лікаря на огляд. Оскільки були певні ризики доношувати вагітність, їй призначили планове кесареве. 17 березня народилася донька Поліна.
З собою з України Головеї забрали лише цінні речі, документи і трохи одягу для себе. Для дитини не мали нічого. Ще в лікарні їм дали два пакети підгузків і побутової хімії для малюка. Потім з ними почали знайомитися сусіди, які принесли ліжечко і ванночку. Автокрісло і візочок знайшли на гуманітарці. Решту речей зі списку, яких бракувало, як то градусник для води, придбали польські друзі. Українці не сподівалися на таку щедрість. Всі побутові питання дуже швидко допомогли вирішити місцеві.
Зараз подружжя оформляє документи, щоб отримати соціальну допомогу від держави — 300 злотих на місяць на кожного українця, одноразову допомогу на народження дитини — 1 000 злотих і 1 000 злотих щомісяця у перший рік життя дитини від MOPS (Муніципального центру соціального забезпечення).
Далі пряма мова героя...
Як Михайло знайшов роботу
Я шукав роботу так само, як і в Україні через інтернет-ресурси, переважно на OLX. Дивився технічні спеціальності. Маю вищу освіту з пакувальних технологій і досвід роботи на листозгинальному верстаті в Чехії та Україні. Резюме склав польською. Друзі допомогли виправити в ньому помилки.
Мене покликали на співбесіду на підприємство, що виготовляє пластиковий одноразовий посуд і запропонували обрати роботу з двох вакансій — оператором токарного станка або наладчиком машин.
Врешті я влаштувався наладчиком. Працюю в команді з 6 людей позмінно — з 06:00 до 14:00; з 14:00 до 22:00; з 22:00 до 14:00. Наше основне завдання — слідкувати за тим, щоб всі машини працювали і швидко їх лагодити. Випробувальний термін — місяць. Роботодавці, власне, його так не називають. Просто сказали, що за цей період я зрозумію, чи хочу працювати на цій посаді. Виспатися не вдається, але фізично працювати набагато легше, ніж на листозгинальному верстаті.
Я не відчуваю мовного бар’єру ані на роботі, ні в побуті. Ми зі Світланою вивчили базові фрази, що дозволяють нам порозумітися, а коли не знаємо, як правильно сказати польською, просто говоримо українською і всі нас розуміють.
У колективі на роботі багато українців. Жінки в основному займаються фасуванням готової продукції, а чоловіки наладкою і механікою. Багато з них живуть тут уже кілька років. Як на роботі, так і в побутовому спілкуванні поляки в цілому гарно ставляться до українців. Вони знають, що ми працьовиті і цінують сімейні цінності.
Ще в Україні почав вивчати програмування, але ще не доріс до того рівня, щоб працевлаштуватися. Зараз дуже сприятлива ситуація на ринку — польські компанії масово беруть на роботу українських IT-фахівців, які переїхали. При цьому поріг входження в професію досить високий — джунів брати не хочуть, шукають мідлів.
Далі планую вдосконалювати свої навички і шукати роботу програмістом. На перше місце я поставив безпеку сім’ї. У нас маленька дитина, тож в найближчі роки ми плануємо залишатися в Польщі.
3020
