Про свою історію евакуації Вікторія розповіла виданню Торецьк.City.
Дорога до Львова
Рішення про те, щоб евакуюватись до Львова Вікторія прийняла спонтанно. Разом з доньками 12-річною Дарією та 9-річною Владиславою, вона виїхала з Торецьку о 8:00 ранку наступного дня. Зі собою взяла лише трохи речей, документи та їжу на дорогу.
"Їхати з дому було дуже тяжко. Зараз кажу про це, і в мене сльози на очах. Ми розуміли, що не скоро вернемося. Дай Боже, щоб було куди повертатись. Дуже тяжко було. Діти плакали, я теж. Це відчуття безпорадності, бо ти не розумієш, куди ти їдеш, що буде далі", – ділиться роздумами жінка.
Вони автобусом вирушили до Краматорська. Десь 40 людей було в ньому, переважно це жінки та діти. У самому Краматорську поїзд прибув швидко і вони поїхали до Львова. Дорога була важкою та холодною. Сім’я їхала 26 годин.
"Уперше їхала на західну Україну, я там ніколи не була", – зауважує жінка.
У Львові Вікторію зустріли волонтери, нагодували та дали теплого чаю. Пізніше сім’я поїхала до Центру підтримки людей, які були змушені покинути свої будинки на "Арену Львів". Після всіх реєстрацій, жінку з дітьми поселили в дитячий садок в смт. Красне Львівської області (саме тут 25 квітня внаслідок ракетного удару стався вибух на тяговій підстанції залізничної станції, – ред.).
Як воно жити не вдома
Донька Вікторії Дар'я у садочку смт Красне, що на Львівщині
Волонтери сказали жінці, що вони можуть жити в садочку місяць, а далі потрібно шукати собі дім для довгого проживання. Для цього спершу потрібно зареєструватись як ВПО та почати отримувати виплати. Проте, жінка каже, що новоприбулих переселенців дуже довго не реєстрували. Їй вдалось це зробити аж на 3 тиждень проживання в Красному.
Можливо це пов’язано з тим, що є великий наплив людей. Вікторія каже, що людей, які змушені тимчасово проживати у Красному зараз більше 1 000 і не вистачає працівників, "підвисає" програма.
"Багато з того, що мають робити для переселенців, тут не роблять. Кажу, як є, бо тут перебуваю і все бачу на власні очі. Єдине що, про керівницю нашого садочка тільки хороше можу сказати. Вона готова останнє віддати, щоб нам було добре", – розповідає жінка.
Вона скаржиться на побутові незручності. Наприклад, на платні чай і каву, а також те, що переселенці не мають як самостійно готувати.
"Гроші закінчуються... У мене була із собою певна сума, також чоловік відправляє, він у місті залишився. Питає, куди я витрачаю так швидко гроші. А в мене двоє дітей тут", – ділиться вона.
Є пральна машина, але там можна прати лише своїм засобом до прання, і тільки джинси, постіль та великі речі.
"Усі інші речі перемо руками. Нас багато, місця для сушіння не вистачає, мотузок, щоб речі розвісити, також. Ми усі з різних областей, у всіх різні характери, і скандали були…І їжі не вистачало на усіх, і води гарячої покупатись", – скаржиться Вікторія.
Надувні матраци, постільну білизну, ковдри, подушки їм видали. Вікторія каже, що зараз в садочку живе десь 40 людей, раніше було 90. В її кімнаті залишилось 10 людей з 23, хтось повернувся додому, інші виїхали за кордон чи в іншу область.
Я б не кидала дім, щоб пройтись Львовом
Донька Вікторії на прогулянці у Львові
За час свого перебування тут, у Вікторії були і конфліктні ситуації. В один з днів вона вирішила поїхати з дітьми до Львова, щоб погуляти у місті. Вони їхали електричкою. Конфлікт виник, коли якась пані дорікнула Вікторії, що вона живе тут за чужий рахунок, а місцеві чоловіки воюють.
"Я сюди приїхала не для того, щоб пожити на курорті вашим коштом, я сюди приїхала врятувати дітей від війни. Була б моя воля, я б не їхала і не кидала свій дім, щоб просто пройтися Львовом", – обурюється вона, але каже, що інші пасажири підтримали.
Вікторія скаржиться, що її захочують говорити українською. Жінка розмовляє українською, але зі "своїми" у садку може поговорити і російською.
Сім’я не планує залишатись в Красному, адже жінка вважає, що там не є достатньо безпечно, та і нормального сховища немає.
"Коли сирена, ми виходимо до коридору, чи йдемо в укриття, яке нам зробили – але це сарайчик для зберігання овочів, там дуже мало місця. У самому садку сховища немає", – розповідає Вікторія.
Жінка потоваришувала з іншими трьома родинами з Донецької та Харківської областей, подальший маршрут вони будуть планувати маршрут разом. Можливо переїдуть до Ужгорода.
3024
