Редакція Евакуація.City зібрала інформацію, що робити людині, яка під час війни опинилась в росії і хоче звідти виїхати. Також ми поговорили з людьми, які тікали від війни через територію ворога, вони розповіли, як це виглядало та що потрібно врахувати.
Як українцям евакуюватись через росію
Перед виїздом в росію доведеться пройти фільтраційний табір на території т.з. "лднр". Перед фільтрацією необхідно ретельно почистити телефони: контакти, галерею, месенджери, новинні чати. Усе, що стосується політики і війни видалити. Лишити кілька нейтральних фото і якийсь месенджер, де мінімум повідомлень. Повністю чистий телефон викличе підозри.
На кордоні з рф обов'язково оформити міграційну карту. У жодному разі не можна оформлювати статусів біженства чи тимчасового прихистку. Краще, якщо у ваш паспорт не поставлять жодних штампів чи позначок.
Звідти можна поїхати у табори для біженців (своєю машиною або запропонують автобус) у ростов, таганрог або білгород. Там можна безкоштовно переночувати і поїсти. Залишатись там можна до трьох діб.
Також в деяких таборах видають сім-карту мобільного оператора. Отримати її або купити можна за наявності закордонного чи внутрішнього українського паспорту. З українських операторів на території рф краще працюють Vodafone та Life. Рахунок треба поповнити на велику суму (роумінг в Україну дорогий) ще в Україні, з рф поповнювати українські сімки не можна.
З табору біженців, або одразу з кордону, треба потрапити до санкт-петербургу. Звідти – до Талліну. Це найпоширеніший маршрут виїзду з найбільшими шансами, що вас випустять без проблем.
В Естонії допомогу та консультації можна отримати за телефонами:
- Посольство України в Естонії +372 601 5815.
- Українська громада Естонії +372 5650 2572.
Варіанти проїзду через росію
- Машиною
Якщо ви виїхали з України власною машиною, то треба дістатись до прикордонного пункту Івангород-Нарва (це 2 000 км від Таганрогу, 1 400 км від Білгорода). Для перетину знадобиться документ, що посвідчує особистість і міграційна карта. Аби було менше питань, скажіть, що їдете до родичів, телефони теж попередньо треба почистити.
Відпочити, переночувати і отримати юридичні консультації можна у центрі допомоги біженцям "Друзі Маріуполя" у Нарві (Естонія). Адреса: Vaksali 19. Час роботи: з 08:00 до 01:00.
- Громадський транспорт
До санкт-петербурга можна дістатись потягом. Сайт російської залізниці.
Аби купити квиток на потяг, треба вказати, що маєте "іноземний документ", громадянство Україна. Якщо паспорт внутрішній український – при купівлі треба ввести ПІБ пасажира кирилицею, якщо внутрішня ID-карта або закордонний – ім'я і прізвище латиницею і поставити позначку "без по-батькові".
З санкт-петербургу до Талліна вартість квитка 20-30 євро (600-1000 грн).
Квитки до Талліна можна придбати тут:
- Евакуаційний транспорт
З табору біженців можна частину дороги проїхати безкоштовним потягом для біженців. Найкращі варіанти таких потягів – напряму до санкт-петербурга, до великого новгорода чи пскова.
Підійдуть також потяги на тулу, владімір, рязань, калугу. Звідти можна електричками дістатись москви, а далі до санкт-петербурга.
Якщо потребуєте консультації, потяг якого маршруту обрати, пишіть сюди або телефонуйте +7-917-511-4142 (WhatsApp, Telegram) Тетяна.
Що робити українцям в росії з різними обставинами
- Якщо маєте закордонний біометричний паспорт і гроші
Якщо ви маєте закордонний біометричний паспорт, то виїхати можна до Естонії, Грузії, Фінляндії. Також з закордонним можна придбати квитки на літак з росії у будь-яку країну Європи.
- Якщо маєте лише внутрішній український паспорт і гроші на евакуацію
Якщо ви не маєте закордонного паспорта, а лише внутрішній український, то краще їхати до Естонії через КПП Івангород-Нарва або до Грузії. З проїздом до Фінляндії, пунктами перетину у калінінградській області та авіаперелітом можуть виникнути проблеми.
Також, якщо ви в'їхали до росії до початку повномасштабного вторгнення, то в Європу вас не пропустять без закордонного паспорта. У такому випадку можна спробувати проїхати через Білорусь.
- Якщо у вас є закордонний паспорт, але немає грошей на евакуацію
Поміняти гривні на рублі в рф дуже складно. Долари та євро міняють в будь-якому обміннику без проблем.
У таборі біженців можна оформити виплату 10 тисяч рублів. Але її оформлюють близько місяця, якщо плануєте якнайшвидше виїхати з рф, сенсу в оформленні немає.
Після отримання цієї виплати можна обміняти гривні на рублі за курсом 2,5 не більше 8 тисяч гривень на людину у відділеннях сбербанку лише в ростові, таганрозі, білгороді, воронежі, ульяновську, курську, тамбові.
Якщо ви не маєте рублів (чи грошей взагалі), напишіть у ці чати, там люди допомагають придбати квитки й необхідні речі:
- https://t.me/+O5FDrSzB8B5lNGUy
- https://t.me/+QdQMjZWCEQpmODli
- https://t.me/+ni1KenvCwAZlN2Yy
- https://t.me/helpingtoleave_bot
Якщо маєте родичів чи друзів в інших країнах, квитки на транспорт вони можуть купити вам через інтернет, оплативши своїми картками.
- Якщо ви без документів взагалі і без грошей
Проїхати без жодних документів буде складно. Але якщо людина потрапила в таку ситуацію, можна попросити допомоги у цьому чат-боті: @helpingtoleave_bot.
Евакуація через рф: власний досвід
Марина, евакуювалася через росію за маршрутом: Маріуполь-Ірландія
Я жила з батьками у дев'ятиповерхівці на Лівобережжі у Маріуполі. На другий день, 25 лютого ввечері я зрозуміла, що залишатись небезпечно. В сторіс інстаграм побачила адресу бомбосховища, взяла батьків, килимки для йоги і ми пішли у ПК Будівельників.
Зі мною були батько, мама і кішка. Тоді в палаці культури було ще небагато людей, але за десять днів, їхня кількість зросла втричі, було багато дітей.
Обстріли були дуже сильними і здавалось, ось-ось буде пряме влучання. Навкруги багато вирв, всі автівки спалені, на вулиці стояв дим, увесь Лівий горів. 5 березня ДСНСники евакуювали нас до сховища ПДТУ (Приазовський держуніверситет у центрі міста – ред.). Увесь шлях я з закритими очима молилась. Там ми дві ночі провели у сховищі, але було дуже холодно. Потім переселились на перший поверх, звідти тато пішов у туалет і не повернувся. Ми досі його розшукуємо. До ранку ми з мамою його прочекали і вирішили йти далі.
Я думала, що з драмтеатру може бути евакуація і 8 березня ми прийшли туди, але людей було забагато і нас не пустили. Добрі люди підвезли нас звідти до маминої сестри у сховище під рестораном у старій частині міста. Спочатку я почувалась там у безпеці, але гатили все сильніше і страху стало більше ніж спокою.
Руїни драмтеатру в Маріуполі
14 березня першими з нашого сховища виїхала родина з дітьми. Їхня мама була волонтеркою і дізналась, що люди почали виїжджати, тож спробували. За пару годин отримали звістку, що вони благополучно дістались Мангуша і прямують на Бердянськ.
Коли кинули бомбу на театр, усі думки були про те, що треба виїжджати з міста. Люди потроху їхали, в одних людей був мікроавтобус, я попросила, щоб забрали нас, заплатила 100 доларів
Уся дорога була в осколках, ще на початку шляху пробили два колеса. Водій дуже швидко гнав, в машині семеро людей: три жінки, троє стареньких, дві кішки… На виїзді з міста була черга, але не було чутно вибухів. Я весь час молилась і боялась, коли чула гул літака.
Ми їхали через Мангуш, коли почало темніти, і колесо зовсім "з'їло" гуму, ми зупинились на заправці, військові сказали, що неподалік село Осипенко, де пустять переночувати у будь-який будинок.
Ми зустріли чоловіка на велосипеді, він запропонував залишитись у нього, нагодував нас борщем.
Пішла в село за хлібом, черга величезна, давали по одному батону, мені дали три, бо я сказала, що ми з Маріуполя, і нас багато.
Водій тим часом змінив колеса, заправився пальним, заплатили за прихисток, виїхали на Бердянськ.
Наш водій був родом з Мелітополя і далі їхав туди. Ми поїхали з ними. Там поміняли долари, купили їжі. Були величезні черги за хлібом і в банках за грошима. Люди кілька днів стояли, щоб отримати тисячу гривень.
Я планувала доїхати до росії і далі в Європу. Бо донька вже була в Ірландії. Вона виїхала з Києва в перші дні з чужою родиною. Я хотіла якнайшвидше бути поряд.
У Мелітополі переночували у гуртожитку. Там на залізничному вокзалі мені сказали, що до Криму йде електричка. Але сам вокзал був зачинений, вхід забитий дошками. Місцевий таксист дав контакт перевізника, домовилась, що наступного ранку нас заберуть, довезуть до адмінмежі, далі піший перехід й інша машина завезе нас до Сімферополя. Це коштувало 3 тисячі грн з людини, ми дали 200 доларів, нам дали 2 тисячі рублів решти.
У Криму нас зустріли люди з храму, в який я ходила. Вони допомагали в усіх містах, де ми були далі. Нас поселили у Ганни, яка родом з Маріуполя, але в Криму живе давно. Люди з храму купили нам квитки до москви (ціна одного понад 3 тисячі рублів – 1 300 грн), дали з собою освячену їжу.
Наша кішка протягом п'яти днів була у переносці, відмовлялась їсти, дуже стресувала. Нас не хотіли пускати з нею до потягу. Але через начальника потягу вдалося домовитися. Ми їхали 32 години. У москві нас зустріла подруга на машині, допомогла з необхідними речами, завезла у підмосков'я до брата, де ми прожили два тижні.
Дізналась, що можна вилетіти до калінінграду, а звідки пішки перейти польський кордон. Але поки я збиралась, скасували автобуси до кордону з Польщею. Можна було їхати на таксі.
Я подзвонила у Посольство Латвії, мені сказали, що Латвія приймає українців, я подала заявку, мені передзвонили волонтери, спитали чи потрібна мені допомога з їжею та ночівлею. Потім дізналась, що з москви на Ригу курсує автобус. Українців там пропускають лише з закордонним паспортом, на кордоні стояли 8 годин.
Два двоповерхових автобуси були повні українців. Перевіряли швидко, ніхто нічого не питав. Довго чекали тих пасажирів, які не мали біометрії, їм закордонний паспорт там заново оформлювали. Їхали люди з собаками з Харкова, Дніпра, Маріуполя. Квиток Москва-Рига коштував 8 тисяч рублів (3 300 грн). Дорогу з Москви мені оплатив брат.
У Ризі мене знов зустріли члени моєї релігійної громади, поселили у центрі міста, купили кросівки. Я ночувала там три ночі, очікуючи дату вильоту.
Зранку за три години долетіла до Дубліна. Там мене зустріла донька. Мені оформили документи, ппс-номер, видали на рік дозвіл на проживання. А далі почалась складнощі, щоб нас поселили разом. Нас відвезли до центру, де розподіляють, кого куди поселити. Тоді вже в готелі не селили, а лише в спортзали. А донька жила в готелі 4 зірки біля аеропорту Clayton hotel.
У підсумку нам знайшли спільний номер, але в іншому місті. Нам викликали таксі, і довезли до того готелю. Там понад 200 людей, лише українці. В основному, з Києва, Львова і Харкова. А коли чують про Маріуполь, роблять квадратні очі…
Маріупольчанка Алла евакуювалася через росію за маршрутом Маріуполь-Нідерланди
Її історію розповідає донька Марія Бубнова. Фото героїнь ми не розміщуємо з міркувань безпеки, в Маріуполі залишився чоловік Марії.
Мамі 76 років, її сестрі 81. Вони вийшли пішки з 23 мікрорайону Маріуполя в бік Нікольського. Інформації про евакуацію не було. Просто пішли на свій страх і ризик. На виїзді з міста зустріли автобус, який завіз їх до Нікольського. Там три дні провели у жахливих умовах у школі. Було дуже холодно та дуже багато людей... Це були 20-ті числа березня, ще не було жорсткої фільтрації, але людей безліч.
Зруйнований Маріуполь
Три дні сиділи в малесенькій кімнатці, де було лише два стільці. Так і спали. Їжі там не було. Дали один пластиковий стаканчик з чаєм, потім з тим стаканчиком усюди ходили в надії дістати ще чаю.
Чекали там на автобус до Новоазовська. Коли той автобус прибув, черги організованої не було, люди ринулись натовпом, "днр-рівці" кричали, що якщо не буде порядку, почнуть стріляти.
З Новоазовська довезли до таганрогу, висадили і сказали, робіть, що хочете. Запропонували лише потяг на тулу. Але племінник живе у москві, тому розуміли, що треба дістатись туди. На безкоштовному евакуаційному потязі доїхали до тули.
У цьому потязі вперше за довгий проміжок часу побачили світло, воду та чисту постіль. Коли прибули до Тули, там тих, хто з потяга, збирались селити по якихось пансіонатах. Але вони знали куди конкретно їм треба, тому їх спокійно відпустили. Сіли в таксі, яке племінник замовив, і доїхали до москви. Звідти потягом до санкт-петербурга, потім автобусом до Талліна. Звідти літаком до Амстердаму. І двома електричками в Нейвердал, куди я з дітьми приїхала ще раніше. По дорозі координували друзі й знайомі.
Ольга Мішра, маршрут пересування Делі-Маріуполь-Канада
Ольга приїхала до Маріуполя з Індії, аби вивезти доньку і маму.
Ольга Мішра з донькою прямують з Маріуполя
З Маріуполя на авто я вивезла своїх до Мангушу. Там нас прихистили на пару днів добрі люди. Там же пройшли фільтрацію.
Звідти поїхали до Нікольського і ввечері автобусами нас евакуювали в Новоазовськ. На кордоні провели 12 годин. Волонтери нас нагодували, мені навіть дали вегетаріанський обід.
Після митниці евакуаційні автобуси мали поїхати до табору біженців у таганрог. Але ми не хотіли втрачати час і взяли таксі до ростова. Ввечері були на ростовському залізничному вокзалі. Квитків до москви не було.
Але начальник потягу пішов нам назустріч, нам знайшли квитки до липецька, і з липецька до москви у цьому ж потязі, але в іншому вагоні. Пасажири помінялись з нами місцями, мамі уступили нижню полицю. Коли дізнались, що ми з Маріуполя, пригостили вечерею та дали ліків і трохи грошей. Квитки дорогі, приблизно 5 тисяч рублів (2 100 грн) один квиток.
У москві зустріла моя університетська подруга. Друзі з Індії пустили пожити в їхній квартирі. Зараз чекаємо новин з Маріуполя. Зв'язались з сусідами, вони поштою мають переслати документи, які забули вдома. Ми подали візи в Канаду і очікуємо рішення. Якщо вдасться, плануємо виїжджати через країни Прибалтики.
3020
