Світлана Василенко розповіла редакції Евакуація.Сity про свій досвід виїзду з окупації через Крим і територію росії.
Далі пряма мова жінки...
Найстрашніше було за внука: перші дні війни
Ми живемо в Херсоні. Недалеко від Чорнобаївки і від об’їзної дороги з Криму на Миколаїв. Перші 4 дні війни було дуже страшно, постійні бомбардування. Ми все чули ті 4 дні, як брали Олешківський міст, як вони один день ідуть, на другий день назад, постійно бомбили.
Я вже дату не пам'ятаю, але в ті дні прилетіло в три будинки поряд з нашим. Здається, тоді 5 людей загинуло. Це дуже близько від нас. Потім ці орки почали блокпости ставити, ходити по домах.
У мене троє дітей: одна дочка і син живуть у Польщі. Старша донька з сином жили в Херсоні, а середньої доньки син, мій онук, жив зі мною і моїм чоловіком.
Найстрашніше було за внука. Хлопчику 10 років і як подумаєш, що вночі лягаєш спати, і не знаєш, проснешся ти чи ні… Ми не бачили сенсу бігти кудись ховатися. У нас 9-поверховий будинок, якщо в підвал йти і попаде в будинок, то це буде братська могила. Можна і не вибратись, тому що дім не з цегли, а панельний.
У перші дні влучило в три будинки поряд з домом Світлани. Фото ілюстративне з ліквідації пожежі в Одеській області
Ночами ми практично не спали, зранку просинаєшся і думаєш: ніч пройшла, ми живі, і слава Богу. В основному стріляти починали з 20-21 години вечора до 1 ночі, і зранку з 4-5 до 6-7 ранку. А цілий день могло бути тихо, тільки ракети над нами летіли. Діти вже навчилися розрізняти прильоти різних видів зброї по звуку. Це страшно, це дуже страшно.
В онука через нерви почався висип по тілу, аж ранами побралося. Ми вирішили зі старшою донькою, що треба виїжджати.
Спочатку боялася їхати через Крим
Спочатку думали їхати через Станіслав, люди ніби їхали туди, а коли ми зібралися, сказали, що там бої і нікого не пускають. Ще 5 днів до того донька казала мені їхати через Крим, але я боялася. Думала, що нас можуть не випустити звідти. Потім наші знайомі так виїхали, ми послухали їх і буквально за дві години вирішили, що теж їдемо через Крим.
У вівторок о 17 годині вечора вирішили і о 9 годині ранку в середу ми вже виїхали. Я їхала з онуком, дочка з сином і її подруга з двома дітьми. Перевізників знайшли в групі у Вайбері. З документів брали з собою закордонні паспорти. Сумки невеликі: їжа, вода, найелементарніші речі. Багато не брали, тому що в цих бусиках незручно з речами.
Мені 56 років, зі здоров’ям проблеми, тому брала з собою багато ліків: від тиску, заспокійливі. Нас лякали, що по дорозі можуть ліки забрати, але в нас нічого не забирали.
Перевіряли документи, телефони. Там валялося багато розбитих телефонів. Перед дорогою нам сказали видалити "Дію", видалити всі фотографії, видалити все, щоб вони нічого не побачили. На всіх наступних блокпостах вже тільки чоловіків перевіряли.
У голові не вкладається, що таке може бути в нашому столітті
Дуже страшно було їхати, за Херсоном на обочинах було стільки розбитої техніки зі знаками Z. Все розбите, все вигоріле. Я в цей момент згадала фільм "Иди и смотри", який дивилась в юності. Там хлопець йшов полем і оце все таке вигоріле, чорне. Якраз їхала, ці кадри згадувала. У голові не вкладається, що в нашому 21 столітті оце таке може бути, що росія може так напасти на Україну. Воно як кіно в голові крутиться, не можна в це повірити.
Примітка від редакції: "Йди та дивись" – радянський антивоєнний фільм про фашистську окупацію Білорусії, який випустили у 1985 році.
На обочинах була розбита російська техніка. На фото техніка росіян в Бучі
Ближче до Криму вже було спокійніше. Ми не знали, що казати на кордоні. Нам спочатку радили: скажіть, що ви їдете в росію в гості. Потім кричали: не кажіть так, тому що вас не випустять з росії. Як завжди, всіх лякали. Ми сказали, що їдемо в Білорусію, щоб було таке ні туди ні сюди.
У мене цукор "стрибає", мені стало погано, донька там воду носила, "відкачувала", то вони мене не сильно допитували, онука запитали, з ким він їде, сказав що з бабусею і нас відпустили. Ну а доньку почали розпитувати, де чоловік, чи воює, чи ні. Вона сказала, що вдома сидить хворий, нема здоров'я воювати.
Їй ще говорили: якщо вас не приймуть в Білорусії, повертайтеся, ми вам тут оформимо біженство в Криму, будемо вам допомагати. Звичайно, в Криму ніхто не збирався лишатися.
Нам казали ні з ким не говорити в росії
Нас зустріла племінниця жінки, з якою ми їхали, зняла нам квартиру на одну ніч. Ми переночували там і навіть нікуди не виходили, в квартирі посиділи, а зранку знов на таксі до точки збору, з якої везли на Грузію.
В Криму таксист, який нас віз, розказував, що люди всі обурюються, але всі тихенько. Всі бояться влади цієї, тому що багато донощиків. Люди, які за Україну, просто зненацька зникають, а куди – ніхто не знає.
Чому вирішили їхати через Грузію? На той момент всі їхали в Польщу через Латвію, там треба було понад добу стояти на кордоні. А в Грузії ще не було такого ажіотажу, туди ще не їхало стільки народу, тому ми вибрали цю дорогу.
Через територію росії ми їхали вночі, два чи три рази зупинялися, вже було темно. Хлопці-водії сказали нікому нічого не говорити, ні куди їдемо, ні звідки.
Загалом ми поміняли 4 бусики: одним доїхали до Криму, там пересіли на інший до Сімферополя, з Сімферополя до Владикавказу, і потім звідти до Грузії. Дуже важко було їхати, автобуси не облаштовані для далеких маршрутів.
Дорога коштувала близько тисячі доларів з людини
На кордоні росії і Грузії мене взагалі нічого не питали, чоловіків дуже затримували. Старших за 60 недовго допитували і пропускали. А тих, що до 30 років, довго допитували, мабуть, по 2 години. Подружку доньки теж російська сторона допитувала хвилин 20. І її, і дітей. Питали, де тато, що робить, як заробляє гроші, чого їдете, звідки їдете, хто залишився вдома.
Грузинська сторона пропустила буквально за 5 хвилин, нічого не питали. В Грузії в Тбілісі нас зустрів знайомий. Ми приїхали в 9 вечора. На ранок квитки до Польщі були дуже дорогі, 520 доларів з людини, а через 3 дні були по 280 доларів, ми купили дешевші. Цей знайомий допоміг нам орендувати готель, показав трохи Грузію.
У Грузії на літак до Варшави сіли, ніхто на контролі і посадці жодного питання не ставив. Ми коли їхали, то в Грузії ще не було центрів допомоги українцям. Бачу по групі перевізників у Вайбері, що зараз там допомагають, дають де переночувати безплатно.
До Варшави ми приїхали 4 квітня, зараз живу в Польщі в доньки.
1 000 доларів з людини
Якщо в тебе немає грошей, то ти нікуди не поїдеш, це дуже дорого. Нам на одного дорослого обійшлося в районі 1 000 доларів, на дитину десь 800. Це повністю з ночівлею, дорогою, харчуванням.
Нас ще лякали, що хто виїхав через Крим, не зможе повернутись в Україну, будуть штрафи. Я вважаю, що кожен рятується тим шляхом, який вважає для себе безпечним. Розказують дуже багато страшних історій, як виїжджали через Станіслав і сім'ю розстріляли. Я звичайно не бачила цього, знаю тільки по чутках.
Я думав, що знов війна
Онук маму майже рік не бачив, тому одразу після приїзду все було добре. А одного дня почалася гроза, грім гримів, світло виключили. Дитина сіла в кутку, пальчики схрестила і каже: "Хоч би все було добре". Я питаю "Ти думаєш, що це війна?". Він аж стрепенувся.
Потім ми з ним говорили і він каже: я думав, що знов вибухи, я думав, що знов війна. Знову в нього через стрес зробилися ранки по ногах, ще раз два-три тижні будемо лікувати його.
А загалом він вже другий тиждень ходить тут до школи, бо не знаємо, скільки часу ще будемо в Польщі. У Херсоні вже онлайн-навчання закінчилось, а він в 4 класі. Чи повернемось до вересня, чи тут залишимось, ніхто не знає. Якщо там будуть росіяни, туди однозначно не поїдемо.
Люди на проукраїнському мітингу у Херсоні
Зараз там весь товар російський
Перші 10 днів війни продукти порозгрібали і було пусто. Потім з'явилося м'ясо. Як виявилось, люди виїжджали по селах і відпускали худобу, навіть знаю що свиней випускали, інші їздили, шукали тих тварин і продавали м’ясо. Воно було дуже дороге, приблизно по 300 гривень за кілограм.
Ще в нас є птахофабрика, там кормів не було, тому бусики по дворах розвозили зарізаних курей, ще теплих. Роздавали всім безплатно, казали: хто може, дайте просто на пальне. Ми тоді з чоловіком 9 курей взяли. Ми заморожували овочі до того, а в перший місяць війни де м'ясо з'являлося, там брали і заморожували. Зараз на ринках в основному весь товар російський.
З ліками було дуже проблемно, через тиждень в аптеках вже не було ліків для серця, тиску, цукру. Я за 4 дні дороги випила понад 100 таблеток валер’янки. Я їх пила по 4-5 штук одразу і мені вистачало на 2-3 години. Потім знов починало накривати, починалися істерики, а тоді в мене цукор підвищується.
Я б нікуди не їхала, якби не онук
Чоловік не мав закордонного паспорта, тому не наважився їхати з нами. Йому теж 56 років, в нього проблеми з зором, для служби непридатний. Йому стало шкода квартиру. Сказав: що ми, залишимо трикімнатну квартиру? Все життя заробляли на неї. Він все життя прожив в Херсоні, нікуди звідти не їздив.
Поки залишився там. Буде можливість, я б хотіла, щоб він виїхав. Він вже і сам розуміє, що не треба було залишатись. Зранку чи ввечері щодня дзвоню йому, плачемо, ридаємо, тому що там все ближче і ближче лінія фронту, все ближче вибухи, стрілянина, все чутно у нас в дворі.
3020
