Редакція Евакуація.City поспілкувалася з українками, що виїхали за кордон під час війни, і мешкають там майже три місяці. Чим здивували або розчарували переселенок Норвегія, Польща, ОАЕ, Угорщина і Франція?
Некваплива Норвегія
Вікторія Крупа прибула до Осло 22 лютого. Вікторія жила в Обухові, але часто їздила в Норвегію до свого хлопця, який працює тут вже 4 роки. Напередодні війни дівчина вчергове приїхала в гості, повертатися збиралася 15 березня. Проте через повномасштабне російське вторгнення дівчина була змушена залишитися за кордоном і мешкає там досі.
Вікторія до війни
Вікторія розповідає, що Норвегія намагається українцям всіляко допомогти. Зокрема, держава на рік дає дозвіл на життя і працевлаштування. Проте роботу треба шукати самостійно. Хоч тут усі розмовляють і розуміють англійську, щоб знайти роботу, варто володіти норвезькою. Тому українцям Норвегія надає безоплатні курси норвезької й курси адаптації в країні. Ба більше, за відвідини цих курсів навіть виплачують щось на кшталт стипендії (орієнтовно це 1 700 євро на місяць, але з них ще треба заплатити податок).
Далі пряма мова Вікторії...
Морально я готувалася до переїзду сюди протягом останніх чотирьох років. Але все одно продовжувала приїжджати як туристка. Зараз помічаю те, чого не помічала раніше.
Норвегія дуже бюрократична. Два дні я сиділа в центрі, щоб зареєструватися на тимчасовий захист від Норвегії. Дозвіл на проживання чекала півтора місяця, хоча чула, що в інших країнах їх видавали за кілька днів. Найгірше – на час, поки готують цей документ, забирають паспорт і видають тимчасове посвідчення. Мені навіть цієї картки не дали: тоді система не працювала й папірець надіслали пізніше. Тож півтора місяця я взагалі була без документів. Можу це зрозуміти: раніше Норвегія приймала всього кілька тисяч біженців щороку, а тут за два місяці – 20 тисяч українців. Вони не були готові до такого.
Вікторія в Норвегії
Дуже затягнена робота банків. Хочеш оформити картку – приходь до банку, подай заявку, тебе скеровують додому й наздогін надішлють лист у конверті. Ти маєш заповнити анкету, запакувати його в конверт, надіслати й чекати перевірки. Якщо все ок – запрошують у відділення банку забрати картку. В Україні це все можна зробити в Monobank за два кліки.
Норвегія наче відокремлена від Європи. Тут люблять свої місцеві бренди, а звичних нам європейських відносно небагато. У самій країні людей мало, тож асортимент послуг значно нижчий, ніж ми звикли в Україні. Я знаю, що в наших величезних ТРЦ можна знайти все й коли хочеш: і в неділю, й об 11 ночі. А тут, наприклад, аптеки зачиняються о 17:00, а в неділю взагалі не працюють. Місцеві так звикли, для нас це дивно.
Проте в Норвегії в мене ні разу не було відчуття, що мені страшно йти вночі по місту. Знаю, що машини не зачиняють, будинки також. Усі бояться порушувати закон, бо штрафи дуже великі. Але насправді, коли поліція бачить, що ти, скажімо, їдеш у недозволеному місці, то не штрафують відразу. Вони розуміють, що ти міг просто заблукати. Залюбки все пояснять, допоможуть виїхати.
Місцеві загалом дуже привітні, але не треба очікувати, що ви відразу станете друзями. Соціалізація в їхньому суспільстві займає деякий час.
Усі говорять про високий рівень життя. Це правда. Але треба розуміти, що норвежці багато не просять: їм не треба Lamborghini, вони собі спокійно їздять на Tesla. Немає помпезних місць у місті. Зарплати не дуже відрізняються між собою. Наскільки я знаю, у країні немає мінімальної зарплати, є мінімальна в кожній галузі. Якщо ти працюєш, ти живеш добре. А коли не стоїть питання фінансів, звертаєш уваги на інші аспекти життя.
Тому тут розслаблений темп. Відпрацювали свою норму – йдуть до сім’ї, займаються хобі, живуть життя.
Відсталий сервіс Польщі
Андріана Мужик евакуювалася зі Львівщини 11 березня, за два дні до ракетного удару по Яворівському полігоні. До польського кордону її з мамою й сестрою відвіз батько, далі йшли пішки, кордон перетнули за 40 хвилин. У Польщі їх зустріли працівники польського ДСНС та бусами доставили до найближчого міста, де вимушених переселенців приймали у спорткомплексі. У тимчасовому прихистку українці могли перепочити, поїсти, заночувати й отримати інформацію про трансфер в інші міста.
Андріана до війни
Андріана з мамою й сестрою вирушили до Вроцлава: там уже кілька років мешкає сім’я Андріаниного хлопця Антона. Сестри живуть тут і досі, а мама повернулася до України за два тижні.
У Польщі можна отримати одноразову фінансову допомогу в розмірі 300 злотих (приблизно 67 доларів). На дітей виплачують щомісяця 500 злотих. Андріана ні на PESEL, ні на соціальну допомогу не оформлювалася. Каже, потреби такої не було.
Дівчина розповідає, що за останні два місяці Вроцлав значно виріс через українських вимушених переселенців і став офіційно містом-мільйонником. А відтак зріс попит на житло й ціни на оренду. Українців настільки багато, що працівників Вроцлавської ужонди (міської ради) скеровують на курси української мови.
Далі пряма мова Андріани...
У мене не було ніяких очікувань, бо я не переїжджала як біженка. Я вже тут була не раз, знала, куди їду. Але є певні відмінності з Україною, дивлячись на які розумієш, що в нас із цим набагато краще.
Андріана у Вроцлаві
Я фотограф, у Львові й у Києві дуже добре розвинений сервіс фотостудій. Тут не так. Тут, загалом, сфера послуг значно відстає від української. Наприклад, кальянні. Чому в нас багато таких закладів? У польських містах кальянних майже немає, але не тому, що кальяни не курять. Бо встановлювати дорогі системи не хочеться. У Вроцлаві є один заклад, і то – від українців. Чи суші-ресторани. Рівень конкуренції такий самий, як в Україні, сервіс доставки навіть трохи кращий. Але "просідають" роли за якістю: вони тут дуже посередні. Банкомати: що в селі, що в місті однакові, й однаково "відсталі", якщо порівнювати з українськими.
Аполітичні ОАЕ
Маша Баня одразу 24 лютого намагалася виїхати з Києва автобусом із центрального автовокзалу. Спершу автобус виїхав пізніше, потім – 8 годин у заторі на проспекті Перемоги між станціями метро "Політехнічний інститут" і "Шулявська". Наближалася ніч, було лячно залишатися в автобусі. Тож дівчина повернулася на вокзал і перебувала там, доки "Вокзальну" не зачинили на комендантську годину.
Маша Баня
О 21-й Маша сіла в евакуаційний потяг і о 9-й ранку прибула до Львова. 26 лютого дівчина виїхала до Варшави через пункт пропуску "Рава-Руська". Дорога до польської столиці зайняла 28 годин. Каже, витратила понад 5 000 грн на квитки, які так і не використала: вона не мала із собою багато речей, тому її брали в евакуаційний транспорт безоплатно. 27 лютого Маша вилетіла до Об’єднаних Арабських Еміратів, де перебуває й досі.
Зараз Маша живе в центрі Дубаї в сестри з її чоловіком. У країні дівчина перебуває за туристичною візою, але планує розпочати оформлення резидентської візи на рік, зараз її видають українцям за спрощеною процедурою. За словами українки, пропозицій роботи багато, але переважно у сфері послуг. Мало специфічних вакансій: висока конкуренція. Маша піарниця, продовжує дистанційно працювати на американську компанію.
Далі пряма мова...
Я знала, куди їду. Була тут раніше із сім’єю на відпочинку. Зізнатися, я просто сподівалася, що зможу сюди дістатися. Мабуть, це панівна думка в усіх українців, які намагалися евакуюватися в більш безпечні місця.
Тут немає соцвиплат переселенцям. Єдина "поступка" від держави – спрощена процедура отримання резидентської візи. Але й це поки добре не налаштовано: лише 1 травня завершився великий мусульманський піст – Рамадан. Але мене вразило, що місцева українська діаспора дуже об’єдналася, легко знайти "своїх" отримати допомогу. Наші люди підтримують тих, хто лише приїхав до Еміратів або застряг тут через війну.
Маша до війни
Пощастило, що тут завжди тепло, до +40, і можна не перейматися, що я не взяла із собою багато речей.
Тому ми робимо патріотичні тату, купуємо українську символіку, співаємо гімн там, де чуємо, що поруч говорять російською.
Добре, що я разом із сестрою, яку дуже люблю. Якби не вона, я не уявляю, як би з усім впоралася. Але я не вдома, не в Києві, не в Сумах із батьками. Я дуже сумую.
Непривітна Угорщина
Дар’я Новікова евакуювалася з Києва на 7-й день війни. Її мама є критичним співробітником банку, тож потрібно було перебувати в безпечному місці зі зв’язком, світлом та інтернетом. Жінки вирушили до Львова, де планували залишитися. Проте там їм не вдалося знайти житло.
Дар’я Новікова
Але отримали запрошення від подруги Дар’ї оселитися в Будапешті. Перетнули кордон із Євросоюзом по біометрії, тимчасовий прихисток поки не оформлювали. Але легально перебувати в Угорщині як турист можна лише 90 днів. Тож Дар’я планує таки оформити статус тимчасово захищеної, який дозволяє офіційно проживати, навчатися і працювати в Угорщині протягом року.
Далі пряма мова Дар’ї...
Угорщина не дуже привітна до українців.
Проблема з мовою – майже всюди треба угорська. Особливо, якщо ти маєш вищу освіту і хочеш працювати за спеціальністю.
Ще одне своєрідне розчарування – оренда житла. У Будапешті ми намагалися знайти квартиру для знайомої сім’ї, що виїхала з Чернігова. Їхній старший син служить у ЗСУ, а мама з донькою-підлітком евакуювалися, коли біля Чернігова відбувалися бої. Так, ми натрапили на хорошого чоловіка, який здав квартиру. Але до того витратили на пошуки житла півтора тижня.
Закон передбачає захист матерів із дітьми: якщо вони не мають можливості сплачувати квартиру, то власник не має права їх виселити. Люди живуть безоплатно, а власникам квартири це не вигідно.
Дар’я на проукраїнському мітингу в Будапешті
Тут мені складно комунікувати через брак практики іноземною. Складно працевлаштуватися. Після випуску з Могилянки я вступила до театрального вишу. Зараз у мене 3-й курс, практичний, нас мають залучати в спектаклі і вистави. А все, що я маю зараз, – онлайн пари, що не несуть великої цінності. Можна було б практикуватися тут. У Будапешті є один Університет культури. Але він не має програм, як у Німеччині, наприклад, коли українські студенти мають змогу відвідувати майстер-класи як вільні слухачі. В Угорщині ніхто не буде спеціально переходити на англійську, щоби провести заняття. Усе угорською. Та й сама кіноіндустрія тут не розвинена, її практично немає.
Бюрократична Франція
Наталія Ренкас евакуювалася з Київщини 7 березня. За 4 дні разом із мамою, бабусею і її чоловіком вона дісталася до німецького Ессену. За деякий час рідні повернулися до України, а Наталя поїхала до подруги в Париж.
Наталія
Дівчина розповідає, що роботу закордоном не шукала (в Україні вона працює фотографкою), але працювати можна: європейський тимчасовий прихисток дає право на офіційне працевлаштування й освіту в ЄС.
Далі пряма мова Наталії...
Не можу сказати, що мене щось уперше здивувало, до цього я вже приїздила до подруги у Францію. Досі незвично, що в Німеччині і Франції не працюють магазини в неділю, багато закладів зачиняються дуже рано. Щоб піти до лікаря, потрібна страховка, без неї потрапити ніяк.
Важко зробити замовлення онлайн: у Франції сутужно з поштою. Ми-то в Україні звикли до гарного і швидкого сервісу доставок. А там це дуже дорого й довго. До того ж у Франції є така "фішка" – замовлення приходить не у відділення пошти, а в якийсь пункт. А це може бути й магазин, і ремонт, й аптека. Будь-що, словом.
У Парижі складно орендувати квартиру, це стосується не лише переселенців, а загалом. Величезний ажіотаж! До того треба багато документів, гарант-француз і ще багато деталей.
Та й загалом – у Франції, порівняно з Україною, усе дуже складно. Сім-картку ти не зможеш просто купити: тільки з паспортом і підв’язавши її потім до документів.
Наш сервіс у закладах, проти їхнього, – небо й земля: у нас важливий кожен клієнт, а там усім байдуже, французи головніші. Про сферу краси й фотографії немає що й казати: зазвичай, хороші майстри вихідці з країн, які входили до складу СРСР. Місцеві – або непрофесійні, або посередні, але при цьому надзвичайно дорогі. Водночас мені сподобалося, що у Франції дуже цінують роботу, особливо ручну. Поважають час один одного. Але французи, у порівнянні з нами, працюють набагато менше.
Мітинг на підтримку України
Ще така неочікувана річ. Мені в Україні, за відчуттями, спокійніше: у Європі є різні місця, такі кримінальні райони, у які заходити просто небезпечно для життя.
Загалом, я була здивована ставленням до українців за кордоном. Поляки – надзвичайно доброзичливі, дуже підтримують наших. Німці – вельми правильні, я в цьому сама переконалася. Старше покоління тримає лише свій устрій у голові, не сприймає інші світогляди. Французи – привітні, також відкриті допомагати.
3020
