Олександр розповів редакції Евакуація.Сity, про що питали прикордонники країни-агресора, скільки тривала дорога і як готуватися до евакуації через росію. Ми не називаємо прізвища чоловіка, і не використовуємо його фотографії, тому що в окупації залишилися його рідні.
Далі пряма мова…
Мелітополь захопили швидко: життя в окупації
Ми обдумували виїзд довго, а виїхали 9 квітня. Останньою краплею було відключення зв'язку. Його взагалі не було. Ми вирішили їхати в повній невідомості.
Мелітополь захопили швидко, у перші два-три дні. Перший день було спокійно, крім обстрілів. У другий-третій день у нас були бої, стріляли, а потім пройшли далі. Після цього містом всюди ходили росіяни, нікого з наших вже не було: ні поліції, ні інших служб.
Потім почалося мародерство. Згодом у нас збиралися групи місцевих добровольців, ми ганяли і карали тих, кого ловили за мародерством. Потім закінчувалися продукти. Було все стихійне, я навіть не знаю, як це описати. Торгівля з бордюрів, там досі так.
Мелітополь захопили в перші дні війни
Незрозуміло, звідки ті товари привезені. Хтось з Криму привозив, награбоване там теж напевно було. Такий асортимент був: туалетний папір, горілка і гречка.
Говорив з батьками, які залишилися в Мелітополі, кажуть що недавно там відкрились російські супермаркети.
Вже коли ми поїхали з Мелітополя, на вулицях міста почали перевіряти документи. Коли я там був, особливо ще людей не чіпали, але перевіряли на виїздах з міста, крали активістів, стріляли на мітингах.
Про виїзд неможливо було дізнатися: життя без зв’язку
Дуже важко було без зв’язку, в батьків на околиці міста трошки пробивався Лайф, і то не на всіх телефонах. Інтернету не було взагалі. Ми збирали інформацію: хто де їздив, хто куди виїжджав зі знайомих. Актуальної інформації майже не було, все застаріле.
Перед нашим виїздом у напрямку на Запоріжжя почали обстрілювати автомобілі.
Про евакуацію через Крим розповідали люди, казали, що так можна виїхати. Спочатку Крим взагалі не розглядав, тому що там нібито забирали документи. Я не знаю, чи це правда. Потім почали говорити, що все нормально, всіх без проблем пускають. За два тижні до нас виїхав мій знайомий, я з ним постійно спілкуюся і точно знав, що це робочий кейс.
З Мелітополя до Туреччини: маршрут
Ми їхали вчотирьох машиною мого друга, з його дружиною та дитиною. Збиралися в дорогу три дні. Речей взяли по мінімуму, в мене був з собою свій маленький рюкзачок. У салоні речей не везли, тільки їжу.
Поїхали машиною, тому що в нас був такий варіант, а перевізниками їхати дуже дорого. Знаю що прямі рейси в Латвію або Грузію без пересадок коштують від 400 до 700 доларів.
Тим більше перевізники везуть через Сімферополь, туди не дуже хотілося їхати, було неприємно, ми хотіли максимально швидко проїхати окупований півострів і росію.
З Мелітополя ми виїхали зранку, в Крим потрапили близько 19 вечора. Там одразу біля кордону є селище, в якому живуть наші знайомі, ми зупинилися в них. Потім за день доїхали до Владикавказу, перед ним заночували в мотелі дорогою. На третій день пройшли кордон, заїхали в Грузію і доїхали аж до Батумі. Там провели кілька днів, ремонтували машину, тому що в нас заклинило колодку. Далі за дві дні доїхали через Стамбул до міста Давутлар у Туреччині.
У мене було небагато варіантів, куди саме їхати за кордон: Німеччина, де живе мій друг, або Болгарія чи Туреччина. У принципі, я розглядав дешеві країни, крім Німеччини. У Німеччині просто було б до кого їхати. У Туреччині ми на місяць, але плануємо їхати до Німеччини.
Ми знайшли найдешевший варіант квартири на Airbnb. Здається, 24 долари за добу за 4-кімнатну квартиру і продовжили її на місяць, домовились про 550 доларів разом з комуналкою.
Дорога через Крим і росію
Ми мало з ким спілкувалися дорогою. В Криму зупинялися в знайомих, в мотелі в росії хазяйка буквально два слова сказала нам, бо це було вночі, вона сама з трудом російською говорила, в неї був сильний акцент. Ще на заправці зупинялися. Там був якийсь чоловік. Зрозуміло, що він абсолютно нічого не розуміє. Настільки, що з ним не хотілося ні говорити, ні відповідати. Він казав що сам з Закарпаття, але так говорив, ніби відірваний від реальності.
Допити були на в’їзді в Крим і виїзді з росії. Питали у двох випадках приблизно те саме: як ти ставишся до війни, чи бачив нацистів, чи маєш татуювання, чи служив, де живеш, ким працюєш. Як анкета якась.
І постійно перевіряли телефон. Якщо на виїзді з Росії він дивився при мені на телефон, то коли до Криму заїжджали, телефон забирають, тебе ведуть в огороджену парканами територію і ти чекаєш, поки його повернуть.
Допит в Криму був коротший, 10-15 хвилин, потім ще чекали на телефон, на все ми витратили годину, але це нам пощастило. З нами були люди, які дуже довго чекали на телефон: і по 4 години, і по 7 годин.
На виїзді з росії все було повільно, довго, ніби вони працювати не хочуть. Ми приїхали о 9 годині, почалася якась перезмінка, о 10 тільки почали пускати всіх, потім допит. У Грузії теж перевіряли документи, там була черга до кабінету, ми близько години чекали, поки нас приймуть, мене коротко питали, хто я, ким працюю, куди їду і навіщо, сфотографували паспорт і кудись відправили. Сказали вийти почекати хвилин 10, потім дали якийсь листочок. До російського кордону ми приїхали о 9 ранку, а з грузинського виїхали близько 15 години.
Крім того, дорогою нас зупиняли тричі. Один раз коли ми заїжджали на новий міст в Криму. Там у нас взяли відбитки пальців. Для чого це робили, було незрозуміло, сказали так треба. Ще біля Північної Осетії перевіряли документи. Коли зупиняли на постах, ми не знали, що від них чекати – чи вони просто перевірять документи, чи щось інше зроблять. Пройшло все нормально, але морально було важко.
Ми їхали давніше, тому ця інформація може бути не актуальна. Дівчина, яка їхала 10 травня, писала мені, що на кордоні з Кримом вони стояли 14 годин, а допити були довгі і жорсткі.
Як готуватися до евакуації через Крим і росію
Найважливіше – вони дивляться на телефони, і перевіряють не тільки контакти, а й хто кому коли дзвонив – вхідні і вихідні дзвінки. З нами їхав чоловік з Мелітополя в Латвію своєю машиною. Йому хтось 4 місяці тому дзвонив, в нього питають: хто тобі дзвонив? І показують номер телефону.
Він каже: звідки я знаю? Цей номер не підписаний. Вони сказали, що це хтось з органів і причепилися до людини через це, а він навіть не знав, що це за номер.
Ще один знайомий з Мелітополя мав контакт в телефоні дядя ГУР, він займається гідравлічними циліндрами, чи щось таке.
Перед дорогою варто "почистити" телефон
Вони кажуть: хто це в тебе з розвідки? А він: я взагалі не знаю, яка розвідка, про що ви говорите? Це гідравлічний підсилювач керма.
Я перед дорогою видалив інстаграм, телеграм залишив, видалив тільки деякі чати. Ми боялися за соцмережі, може вони їх і перевіряють, але всі питання були тільки по контактах і дзвінках.
Їхати через росію було реально страшно, бо ти як серед зомбі якихось, ти не знаєш, що там у них в головах, а ми ж як на долоні на українських номерах. Бігборди, автобуси, і щось комунальне з буквами z і пропагандою це одне, а коли ти це все бачиш на приватних автомобілях, це вже по-іншому сприймається.
Навіть враховуючи те, що ми про це чули бачили в інтернеті, в різних мемах. Коли бачиш це на власні очі, воно по-іншому сприймається.
3020
