Українська студентка Анастасія Лагер розповіла Евакуація.City, чому Фарерські острови – одне з найкращих місць для евакуації українців і як туди можна потрапити. Спойлер – вам варто любити овечок, їх тут 80 тисяч при населенні у 55 тисяч.
- Війна почалася і тривала з 2014 року
- Війна знайшла Настю і в Києві
- Прихисток на Фарерах
- Дорога на острови
- Як українців адаптовують до місцевого життя
- Побут на ціни на життя на Фарерах
- Плани на Насті на майбутнє
Вид на узбережжя
У Торецьку війна триває з 2014 року
Анастасії Лагер 20 – вона з Торецька, Донецької області. Для її міста, розташованого на лінії фронту, війна розпочалась у 2014 і з того часу не закінчувалась.
"Ми ночували в підвалах, коли були обстріли. Звикли. Для мене, як дитини, такий спосіб життя був уже чимось нормальним. Постійно були вибухи – щодня, щовечора. Було таке, що снаряди перелітали навколо дому. Молодший братик постійно плакав – він не звик, його все одно лякали звуки вибухів та обстрілів", – розповідає Настя.
Ще у 2014 рідне місто Насті зазнало значних руйнувань.
"Нічого немає. Навіть залізниці немає, хоча була – треба їхати в інше місто, щоб доїхати потягом. Там більше немає перспектив", – пояснює дівчина.
Все своє шкільне дорослішання дівчинка росла з війною через стіну. Аж поки у 17 не вирішила вступати до Києва – як їй тоді здавалось, подалі від війни. Рідні Насті залишились у Торецьку – сподіватись, що все з часом налагодиться.
Настя на святкування Останнього дзвоника в Торецьку
Початок повномасштабної війни
Вибір Насті впав на факультет права Таврійського Національного університету ім. В.І. Вернадського. Після пережитого дівчина вирішила, що хоче більше знати про свої права та як їх можна захистити. З 2019 року вона спокійно навчалась, підпрацьовувала продавчинею-консультанткою та винаймала квартиру з подругами – аж поки зранку 24 лютого не почула вибухи.
"24 лютого зранку я була у себе у квартирі. Пам’ятаю чітко час, коли для мене почалось бомбардування Києва – 06:05. Після перших вибухів уже не спала – пішла заспокоювати дівчат з моєї квартири. Для них це було вперше, а я вже розуміла, що слід робити: вивела всіх в коридор, допомогла скласти речі в тривожний рюкзачок", – розповідає Анастасія.
У спільноті протестантської церкви, яку відвідувала Настя, ще до початку повномасштабного вторгнення узгодили план дій на випадок ескалації збройної агресії рф. Тому дівчата поїхали прямо до будинку знайомої, де зібралось 15 християн. Вони відразу розподілили зони відповідальності та почали волонтерити для киян.
"Весь перший місяць я була відповідальна за метро. За те, які продукти купити, скільки, чого потребують люди. Багато хто мусив ночувати на станціях, ми займалися тим, щоб забезпечити харчування і засоби елементарної гігієни. Рухались у декількох напрямках: евакуація, метро, територіальна оборона. Зараз ці люди піклуються про пошкоджені бомбардуваннями будинки – допомагають з ремонтами, де це можливо", – розповідає дівчина.
Евакуація на Фарери
Через місяць після початку війни пасторові Настиної церкви зателефонував давній друг, що десять років тому працював разом з ним в Україні – житель Фарерських островів, автономного острівного району королівства Данія.
Фарери розташовані за 3 607 кілометрів від України. Проте чоловік, також протестантський пастор, щиро турбувався про долю українців. Двоє парафіян його місцевої фарерської церкви запропонували прийняти до свого дому двох українок – обидві їхні дочки уже виросли та живуть окремо, тож у будинку пустувало дві кімнати.
"І так вийшло, що серед тих, хто перебував у цьому домі, зі всієї команди тільки я і ще одна дівчинка не були зі своєю сім'єю. Також у нас не було хлопців чи чоловіків, які б тримали нас в Україні. Я приймала рішення про евакуацію не з мотивів страху: розуміла, що мені потрібен відпочинок, а також робота. Якщо хтось з моєї сім'ї втратить місце праці, хотіла мати можливість допомогти", – згадує дівчина.
Один із Фарерських пейзажів
До переїзду Настя небагато знала про Фарерські острови: відсутність дерев (насправді виявилось, що їх все-таки трішки є); і те, що раз пастор особисто ручається за фарерську родину – значить, вона мандрує у хороші руки.
Перехід кордону
Машину, яка відвезла двох дівчат до польського кордону, друзі Настиного пастора знайшли по знайомству. Звідти вони мали їхати до Варшави, у центр для біженців. Там – заночувати та поїсти, проте затримались у черзі на кордоні та не встигли на жоден транспорт до столиці Польщі.
"Насправді, це було доволі стресово – ніч, якийсь прикордонний центр без можливості прийняти душ, ми вперше за межами України. Яскраво відчули, що біжимо від війни в якусь іншу країну. Я подзвонила фарерцям і сказала, що у нас немає можливості дістатись до Варшави вночі, не встигаємо на літак. Тому друзі, які мали нас зустріти вже у столиці Польщі, приїхали й забрали нас машиною від кордону. Хоча ми мали доїхати на безкоштовному автобусі", – згадує Настя.
Квитки на літак з Польщі до Фарерських островів доволі дорогі, 9-15 тисяч гривень. Проте польська авіакомпанія зробила величезну знижку для українців – вони заплатили лише 20 від 100 відсотків вартості.
"Я не знаю точно, скільки коштував цей квиток – його оплатили люди, які допомагали діставатись до Фарерських островів. Вони просто відкрили своє серце і допомагали у всьому. І також перебування в готелі до літака – теж вони оплачували. Після евакуації з України, перебуваючи на Фарерах ось уже півтора місяця, не витратила ні копійки", – вдячно говорить Настя.
Торсгавн: тимчасовий захист й інтеграційний курс у фарерське суспільство
До столиці Фарерів – Торсгавну, дівчата летіли близько чотирьох годин на двох літаках. Від Копенгагену до островів – півтори години лету.
"Ми одразу побачили з літака – як гарно! Океан! Природа шалена – люди просто живуть серед цього всього, їм не треба нікуди їхати, щоб це побачити. Вони живуть в центрі цих красивих вулиць, океану прямо з вікна", – захоплено розповідає дівчина.
Вихід до Атлантичного океану від одного з домів, біля яких живе Настя
Влада Фарерів оголосила, що може прийняти на острови лише 200 українців, щоб комфортно їх забезпечити всім. На кінець квітня на території автономного району було ще менше 50-ти людей, що врятувались від війни.
Після початку війни України з росією, парламент Фарерських островів ухвалив спеціальний закон про переміщених осіб. Громадяни України мають право на отримання дозволу на тимчасове проживання на Фарерах. Ця можливість надається на термін до 2 років, і гарантує право на працю, отримання чи легалізацію водійських прав та медичне страхування.
Прибуття українців на острів координує Фарерський Червоний Хрест, і саме його представники зустріли Настю та її подругу в аеропорту та відвезли до фарерської родини. Там дівчата змогли відпочити з дороги та поїсти, а потім їх направили до поліції – оформлювати документи.
У поліції Настю попросили пройти біометричне сканування: її сфотографували, взяли відбитки пальців та попросили український паспорт. Потім її заявку відразу відправили в Данію, на материк. І лиш після розгляду в Данії українка отримала тимчасовий захист – процес оформлення займає від двох до трьох тижнів. Якщо людина вже має біометричний закордонний паспорт, додаткового біометричного сканування не потрібно.
Як допомогу по безробіттю, Настя спершу отримувала 6 000 крон (25 500 гривень) – це мінімум на Фарерах. З цих грошей з неї навіть не знімали податок. З 25-річного віку люди отримують уже близько 8 000 крон (34 тисячі гривень). Цю допомогу можна отримувати, доки не знайдеш роботу.
Дівчата їхали уже за попередньою домовленістю. Але для українців, які поки що не знайшли житла, функціонує приймальний центр від Червоного Хреста. Тут новоприбулі можуть поїсти, отримати необхідну гуманітарну допомогу, безкоштовний одяг та навіть пройти інтеграційний курс, який допоможе ознайомитися зі своїми новими правами, ринком праці, можливостями освіти та суспільством Фарерських островів.
На перших порах центр надає новоприбулим українцям тимчасове помешкання, де можна залишатись від двох до трьох тижнів, а місцеві медики проводять огляди. У разі необхідності, відразу після нього людину можуть відправити на невідкладне лікування. Центр розташований за адресою Háskúlavegur 14, Tórshavn.
"Сюди може приїхати кожен українець. Потрібно звернутись на електронну пошту Червоного Хреста Фарерських островів ([email protected]) і зазначити свої дані – я українка, хочу переїхати, чи можете ви мені в цьому допомогти. Далі тримати з ними зв’язок аж до прибуття до Торсгавну", – розповідає Настя.
Фарерці допомагають з усім: від купівлі побутової техніки, посуду, меблів – до пошуку роботи. Від прибуття Насті до Торсгавну добросердечні остров'яни уже провели кілька профорієнтаційних зустрічей. Там розпитували українців про їх попередній досвід, навички, знання мов та підшукували для них відповідні вакансії. Так Настя влаштувалась на роботу до місцевої школи.
"Коли знайомилась з фарерцями, завжди казала – я з України, шукаю роботу. Я люблю дітей, сама з багатодітної сім’ї, тож у мене є досвід. І одного разу знайомі просто запропонували прийти на співбесіду до школи. Тут діти навчаються до одинадцятої години ранку, а до четвертої вечора – граються, займаються творчістю, спортом, якимось активними настільними іграми, тож я просто роблю це все разом з ними. Говорю з ними англійською – тут всі знають англійську", – розповідає Настя.
Фарерців – тільки 55 тисяч. За межами острова ніхто не знає фарерської, тож всі остров’яни обов'язково вчать інші мови, розмовляють: і данською, і норвезькою, і англійською. Острів рівновіддалений від усіх скандинавських країн, тож фарерські студенти навчаються на материкових Данії, Швеції та Норвегії. Між островами та цими країнами курсують пароплави та літають літаки. На території Фарерів українці можуть пересуватись поромом з одного острову на інший цілком безоплатно.
Побут та особливості життя на Фарерах
Торсгавен – не велике місто. За Настиними спостереженнями, більше нагадує один район Києва, ніж повноцінну столицю.
"Тут взагалі не мегаполіс. Зовсім немає багатоповерхівок – через вітер їх просто не будують. Хоча дуже багато приватних будників, на село Торсгавен зовсім не схожий – все дуже модернізовано. Тут дуже хороші дороги, супермаркети. Просто люди живуть посеред прекрасної території: вони не прибирають красивого самобутнього каміння, не забудовують це все асфальтами. Зате тут всюди озера, річки та водоспади. Погода ніколи не буває холоднішою, ніж -5 градусів. Тут зазвичай більш прохолодно, ніж в Україні – як вічною ранньою весною", – розповідає Настя.
За майже три місяці свого перебування на островах українка дуже прикипіла душею до фарерської життєвої філософії. Місцева родина прийняла двох студенток як власних дочок: українки і фарерці разом гуляють, готують та ходять до церкви.
"Фарерські острови – це маленька країна, яка дуже відрізняється від Данії. Спільна у них лише система судочинства. Тут дуже безпечно. Майже немає камер відеозапису, ніхто не закриває будинки. Вони довіряють одне одному, можна ходити вночі. У в'язниці нема ґратів – ти у в'язниці, але ти можеш, по ідеї, звідти вийти. Вона у такому гарному місці, що ти просто відновлюєшся, і в тебе виникає розуміння, що так робити не треба було", – сміється дівчина.
Настя вирішила привезти це в Україну – вважає, що у нас дуже жорстокі умови у в'язниці, і люди від того стають ще жорстокішими.
"Мушу зазначити, що тут дуже добрі і привітні люди. Ти приходиш – і всі посміхаються, з тобою вітаються. Ніхто не втомлений. Не в депресії. Фарерці різносторонні. Вони можуть займатися різними справами, мати водночас декілька робіт та декілька хобі. Тут всі постійно в'яжуть спицями – бо овечок тут більше, ніж самих фарерців", – сміється дівчина.
Відділ з овечою пряжею є в кожному супермаркеті
За підрахунками острів’ян, вони мають десь до вісімдесяти тисяч овець. Навіть на гербі регіону розташоване ні що інше, як бараняча голова. Коли корпорація Google дуже довго тягнула з тим, щоб прокласти на островах маршрути Google Maps, винахідливі фарерці просто повісили маленькі 360-градусні камери на голови своїм вівцям – замість Google Street View, вийшов Faroe Sheep View.
"Найпопулярніше м’ясо на Фарерах – баранина. Їжа така, як і в Україні – проста, звичайна. У них немає багато зернових культур, каш. Тут картопля, рис, дуже люблять бутерброди. Бутерброди їдять дуже різні – з різними паштетами, яйцями, ковбасами. У супермаркетах якась солодка некорисна їжа дорожча, ніж звичайна. На свята інколи їдять китове м’ясо. Дуже дорогі сигарети, а алкогольні напої тут можна купити тільки в трьох магазинах зі спеціальним дозволом", – розповідає дівчина.
Орієнтовні ціни на стандартні продукти:
- Молоко від 12 крон (50 грн);
- Яйця – від 21 крони (90 грн);
- Хліб – від 8 до 30 крон (35-130 гривень);
- Популярні тут сирні та м’ясні паштети можна купити від 16 до 40 крон за пачку (70-170 гривень);
- Рибні чи м’ясні консерви – від 12 до 20 крон за банку (50-85 гривень);
- На зубну пасту можна витратити від 25 крон (105 гривень);
- Рідке мило – від 14 (60 гривень);
- Різного роду дитяче харчування може коливатись від 8 до 12 (від 35 до 50 гривні) за баночку;
- До 157 крон (670 гривень) за великі сухі молочні суміші.
"Тут хороша система. Діти працюють з 14-ти років. Менталітет такий, що тут легко ходити на роботу – я працюю зараз в школі п'ять годин на день, і отримую приблизно 10 тисяч крон в місяць (42 500 гривень). І цього дуже достатньо для комфортного життя. Єдине що тут дороге – це оренда житла, тому що тут дуже маленька країна, і будинки постійно треба будувати. Тобто, нема такого широкого вибору, де б жити", – розповідає дівчина.
Додому
Настя збирається повертатися до України. Наразі вона здає екзамени в Українську академію лідерства.
Настя біля свого дому на Фарерах
"Якщо мене візьмуть, то я буду вчитися вже в Україні. Якщо ні, то я ще подумаю. Не хочу просто повертатись в Україну ні з чим – мені треба або досвід, або якась освіта. Я хочу бути спеціалістом в Україні, а не просто проживати своє життя для себе. Хочу змінювати коріння, систему. Але мені потрібні для цього знання, тут я намагаюсь використати всі можливості, які мені пощастило отримати", – говорить дівчина.
3015
