Анна Таран разом з двома дітьми подолала понад дві тисячі кілометрів машиною від Варшави до Євротунелю у французькому Кале, щоб дістатись ним до Британії. Подробицями своєї евакуації, та деталями участі у програмі "Дім для українців", вона поділилась з редакцією Евакуація.City.
- З чого почалася війна для родини
- Життя у Польщі
- Рішення їхати у Великобританію
- Де знайти спонсора у Великобританії
- Дорога до Великобританії
- Життя українців у Великобританії: ціни та умови
Анна Таран зі своїми донями
Війна. Готель. Жовква
Анні Таран 29. Вона жила у Софіївській Борщагівці – селищі під Києвом. Анна – мама двох дітей, веде поетичний блог в інстаграмі та вчиться на психологиню. 24 лютого почалось для неї не з новин, вибухи були безпосередньо під вікном її дому.
"Коли побачили з вікон дим, я зрозуміла, що треба їхати – бо Київ будуть бомбити. Толком не знали куди – тільки те, що це має бути Західна Україна", – розповідає Анна.
Вибух під вікнами квартири сім'ї Таран
Перший день війни провели у величезному корку з Києва, скролячи стрічку новин – пощастило, що мали запас бензину. IT-компанія, в якій працює чоловік Анни, швидко зреагувала на воєнні виклики – для родин працівників на місяць винайняли ледь не цілий готель в Жовкві у Львівській області. Родина мала оплачувати лише харчування та власні витрати.
Багатоквартирний будинок на Борщагівці, у якому жила Анна з сім’єю, не спорожнів – хоч на початку район відчував нестачу харчів та був ризик опинитися в окупації.
"Наш ЖК дуже гарно підтримував людей. У перші дні безкоштовно привозили картоплю, коли з'являлись якісь сосиски чи молочка для дітей – роздавали тим, хто потребував", – розповідає Анна. Попри те, що район не потрапив під окупацію – Софіївська Борщагівка розташована ближче до Києва, ніж до Ірпеня – у перший місяць родина вирішила поки що не повертатись додому.
У готелі, в якому поселили сім’ю, не було ні підвалу, ні бомбосховища. Будь-який похід у ванну діти почали сприймати виключно як сигнал тривоги. Дорогим для родини виходило і харчування – готувати самостійно не було де. Наступний місяць життя уже потрібно було оплачувати зі своєї кишені.
Анна з дітьми під час повітряної тривоги
"І тут компанія мого чоловіка знайшла нам житло за кордоном – у Польщі. Це вийшло і безпечніше, і по сімейному бюджету значно дешевше, ніж коли ми винаймали житло в Україні. Якби не чоловік, ми б не виїхали, але він переконував: йому буде легше переховуватись в підвалі, якщо він буде сам, а не зі мною і маленькими дітьми. Ми маємо бути в безпеці", – згадує Анна.
Польська квартира: PESEL на стадіоні та боротьба з тиснявою
За кордон Анна їхала не лише зі своїми дітьми, але з ще однією сім’єю, яка мала разом з ними розділити варшавську однокімнатну квартиру квадратів на сорок. Жінці було дуже страшно – вперше в житті вона виїжджала в іншу країну машиною. Прикордонники багато не запитували – бігло продивились документи та пропустили.
"Я раніше ніколи не була у Варшаві. У мене там ні родичів, ні знайомих. Але я відчувала підтримку людей. Вони настільки перейнялись тією ситуацією, що сприймали нас як дуже близьких і рідних людей", – згадує Анна.
Перших півтора тижні жінка думала оформлювати PESEL – польський ідентифікаційний номер. Реєстрація для українців проходила на величезному варшавському стадіоні: люди приходили займати чергу о третій ночі, хтось взагалі приносив з собою матраци та ковдри. З двома дітьми Анна не ризикнула оформляти PESEL таким чином, та спробувала податись на електронну чергу в місцевій адміністрації (Urząd Miasta). Результатів потрібно було чекати 2 тижні.
Дочка Анни в польській квартирі
За цей час киянка зрозуміла, що довго залишатись у Польщі для неї стає все складніше.
"Ні нам, ні іншій родині не вистачало простору усамітнення. Квартира маленька, ми виходили з кімнати лише тоді, коли треба було приготувати поїсти або сходити до ванни. Інша сім'я фактично жила на кухні – матрац вони кидали на підлогу, і там спали. І я розуміла, що це їхній простір. Мені було занадто складно дівчат утримувати на одній території – діти 3-5 років хочуть гратися, веселитися і виходити з кімнати. Потихеньку усі ці новини, відстань від чоловіка, маленький простір не дуже добре повпливали на мою психіку – мені бракло терпіння та спокою у цій ситуації та у поводженні з дітьми. Я зрозуміла, що треба щось змінювати", – згадує Анна.
Кімната, в якій жила у Польща сім'я Таран
Дім для України: пошук спонсорів, умови програми і як податись
Чоловік Анни був проти, щоб його дівчата повертались до України – вважав, що це ще надто небезпечно. Тож жінка почала шукати прихистки у Європі.
"І я знайшла варіант – Великобританію. Тут мінімум, на який надають житло – 6 місяців, українцям не потрібно за нього платити. Плюс, людям, які приймають – їх називають спонсори – держава виплачує 150 фунтів (5 580 гривень)", – розповідає Анна.
"Дім для українців"("Homes for Ukrainians") – це програма британського уряду, яка виникла як відповідь на військову агресію рф. Великобританія не пропонує українцям тимчасового захисту, як це роблять країни ЄС. Проте дає можливість знайти спонсора – британця або британку, які готові прийняти українців у себе вдома.
За умовами програми, спонсор має забезпечити безкоштовне житло для своїх гостей терміном на 6 місяців, а право на проживання українці отримують на 3 роки. За цей час люди, що врятувались від війни, можуть податись на соціальну допомогу, яка виплачується індивідуально.
Британська соціальна служба запросить людину на інтерв’ю, де запитає про склад сім’ї, попередній досвід та освіту – і за цими даними нарахує щомісячну допомогу. За умовами програми, українці також мають право:
- на працевлаштування,
- доступ до медичних послуг,
- безоплатну шкільну освіту для дітей.
Щоб податись на програму, бажано мати український закордонний паспорт та проживати в Україні до 1 січня 2022 року. У разі, якщо закордонного паспорта немає, у процесі подання заяви потрібно буде передати копії будь-яких документів, які підтверджують вашу особу, наприклад:
- паспорт громадянина України (у формі ID-картки);
- декілька офіційних документів: наприклад, посвідчення водія з фотографією плюс свідоцтво про народження;
- екстрена довідка, видана українським органом влади після березня 2022 року.
Проте, щоб отримати візу до Британії, потрібно заздалегідь знайти спонсора, який разом із вами заповнить необхідні документи та підходитиме під усі критерії програми. Одного бажання британця (-ки) замало.
Що потрібно громадянам Великобританії, щоб стати спонсорами:
- вказати як мінімум двох людей не-членів сім’ї, які згодні поручитись за порядність спонсора;
- володіти, а не винаймати житло, яке надають як дім українцеві;
- у будинку повинен бути окремий вхід-вихід для українців;
- спонсор повинен перейти перевірку на наявність кримінального минулого;
- бажано бути громадянином Британії або ж жити там не менш ніж 5 років;
- а також пройти перевірку будинку на дотримання вимог пожежної безпеки, санітарних норм та мати окремі спальні для українців (або ж забезпечити проживання родичів однієї статі/чоловіка і дружини в одній кімнаті). Також у будинку повинні бути гаряча вода, опалення та достатньо простору для всіх мешканців будинку.
Перед заселенням українців, британські службовці перевіряють спонсора за всіма критеріями. Цей фактор для Анни був найважливішим.
"Я мусила знати, що їду до перевірених людей і везу туди своїх дітей. Я не бачила аж такої детальної перевірки в інших країнах. Для мене це було гарантією безпеки", – розповідає жінка.
Процес відбору спонсорів: групи у фейсбуці і користь відеодзвінків
Пошук спонсора – було нелегким завданням. Зараз уже можна зареєструватись на програму через форму, створену урядом Великобританії. Проте в середині квітня Анна шукала спонсорів на сайтах типу "I can help Ukraine", де охочі виставляли оголошення.
"Там потрібно було самій писати людям – я прочитала ваше оголошення, чи ще актуальне воно? Майже ніхто не відписував, або відповідали, що вони вже знайшли сім'ю. Хтось з цих людей порадив мені звернутись у Фейсбук – я розумію, що це виглядає дивно – шукати спонсора у чужих людей через соцмережу. Але як бачу зараз, на початку квітня це була найефективніша можливість знайти спонсора", – пояснює Анна.
Жінка звернулась у групи UK accommodation for Ukrainian refugees та Sunflower Sisters - Ukraine/UK.
"Сама написала оголошення: я, Ганна Таран, мені 29 років, я з двома дітьми – 5 і 3 роки. Шукаємо житло у Британії. Не курю, ми веселі і таке інше. Додала одне фото, щоб люди розуміли, як ми виглядаємо. І уже до вечора мала пропозицій 30. Люди дзвонили, писали, скидали фотографії, розповідали про себе. Я навіть не встигала відповідати. Розповідаю, і в мене мурашки – зовсім незнайомі люди, незнайома мені країна, у мене там немає друзів, родичів. І люди так готові були допомагати", – розчулено коментує Анна.
Серед 30 Анна обрала 2 спонсорів, та домовилась з ними про відеодзвінки, щоб познайомитись.
У результаті жінка обрала сім’ю з маленького містечка Stock St Michael у графстві Сомерсет. Двоє дітей подружньої пари Ендрю та Кетрін (син 31 та дочка 25 років) уже давно живуть окремо, тож англійці вирішили взяти участь у "Дім для українців", щоб допомогти тим, хто цього потребує. Сім’ї Таран запропонували власну кухню, ванну та дві спальні – одну для мами, одну для дівчат. Така окремішність є вимогою британського уряду – щоб люди мали власний простір.
Містечко Ендрю та Кетрін дуже маленьке – в ньому живе не більше ніж 600 осіб. Чесніше було б назвати його чепурним та розвиненим селищем. Школа та садочок розташовані в межах Stock St Michael, проте до державних установ, лікарень, великих магазинів та іншої важливої інфраструктури потрібно їхати.
Громадський транспорт у цій місцевості та загалом по Британії дорогий (6 фунтів за квиток в автобусі – 220 гривень). Користуватись метро у великих містах теж дорого – квитки можуть вартувати 200-300 гривень, залежно від часу поїздки.
Люди та саме селище Анні попередньо дуже сподобались – окрім того, чим менший населений пункт, тим менші в ньому ціни на продукти. Також гостро стояло питання з машиною – у Варшаві її лишати було би також незручно і дорого, як і шукати спосіб перегнати назад до України. Тому підрахувавши всі за та проти, жінка вирішила їхати до Британії на машині – щоб мати більшу свободу пересування на новому місці.
Болюче дорогими як для українців, так і для британців, стали ціни на бензин. Проте з огляду на вартість громадського транспорту, родина Талан виходить практично на ті ж самі цифри.
Бензин тут коштує 68 гривень за літр. Ціна збільшилась після початку війни в Україні. Парковки коштують від одного фунту до шести(від 37 до 220 гривень) за годину, залежно від того, де ти саме паркуєшся і що це за місто.
Водійські українські права у Великобританії дійсні 12 місяців – далі їх потрібно замінити на британські. Страхування обов’язково оформити в межах 6 місяців, а вартість залежить від року випуску машини та її марки.
"Ціна приблизно така ж сама, як в Україні КАСКО – 1000 фунтів (37 тисяч гривень). Оплачувати треба за рік. Але якщо я повернусь додому раніше, гроші за ті місяці, які лишаться, мені повернуть", – пояснила Анна.
Шлях до Британії: від Варшави до євротунелю в Кале
8 квітня Анна подалась на візу – за 15 днів їй прийшло підтвердження. За цей час жінка повністю спланувала свою поїздку.
"Кале – це місто у Франції, де є Євротунель – дорога під Ламаншем. Там можна переправитись власною машиною чи спеціальним потягом. Для українців діє знижка 50%, якщо хочеш переправитися машиною – й абсолютно безкоштовно, якщо переправляєтесь судном, через порт. Але це набагато довше – сама поїздка довша, як і очікування, щоб вас переправили", – розповідає Анна.
З Варшави вона з дітьми доїхала до Ганновера, за день перетнувши 850 кілометрів; з Ганновера – до Брюгге; і вже з Брюгге – до французького Кале, де розташований євротунель до Британських островів.
Євротунель в Кале
"Наші спонсори пропонували оплатити і бензин, і готель, і переправу. Але через те, що чоловік продовжує працювати в IT-сфері, ми мали можливість взяти ці витрати на себе", – розповідає Анна.
Найдорожче родині Таран обійшовся бензин, який подорожчав після нападу росії на Україну. Анна заправлялась тричі – разом їй це коштувало 200 євро (6 298 гривень). Двічі зупинялись у недорогих, як для Європи, готелях – 60 євро (1 900 гривень). Не зупинятись не могли – жінка фізично не змогла би здолати увесь кілометраж без відпочинку.
Щоб проїхати з двома дітьми і на власній автівці по Євротунелю, Анна заплатила 60 євро (1900 гривень) замість 120-ти.
На території Великобританії українці мають право на безкоштовне добирання до дому спонсора. Така опція для українців стосується транспорту всіх операторів Національної залізниці, легких залізниць та більшості міських та міжміських автобусів в Англії, Шотландії та Уельсі. В українців є 48 годин з часу прибуття, щоб завершити свою подорож безкоштовно.
Британія: ціни, школи та побут
"Всюди дорогу, що ми їхали, Ендрю мені писав, запитував: як у вас проходить дорога? Як ви себе почуваєте? Скинув мені фотографію їхнього будинку, відміченого українськими прапорами. Ендрю з Кетрін видрукували їх на листках, щоб я точно не пропустила оселю", – згадує Анна.
Ендрю та Кетрін видрукували українські прапори на листках, щоб Анна не пропустила їхнього будинку
Спершу українці було складно розібратись із лівостороннім рухом в Британії.
"Боялась, дивилась відео на Youtube, як краще їхати. Але насправді, на місці звикаєш швидко. Найважче – це кругові розв’язки. А так все подібно до України", – пояснила жінка.
Родина Ендрю і Кетрін підготувались до приїзду українок серйозно. На "своїй" частині будинку Анна зустріла новий тостер, мікрохвильовку, новий холодильник та дві полички, повністю заставлені новим посудом.
"Вони все продумали до дрібних деталей: ніби я приїхала в своє житло. Рушники, уже застелена нова постільна білизна, білизна на зміну (хоча вони й не мали б про це думати). Дівчаткам – постіль з єдинорогами, зірочками. Купа іграшок – величезний плейдо, купа фломастерів, олівців. Стоматолог Кетрін нам передав електричну зубну щітку. Навіть рушнички на кухню – вони навіть про них подумали! Купили тостер – хоч мені не потрібен тостер, але вони вирішили, що він має бути. От просто все. Це не просто житло – це колосальна підтримка", – згадує Анна.
На підвіконні Анну чекали дві папки. В одній була інформація про те, де можна розважити дітей. Жінка соромилась її навіть відкривати. В іншій папці – детальні покрокові інструкції щодо школи, медицини, банків, подання на допомогу.
"Ендрю розписав навіть, що я можу робити в будинку. Виявилося, я можу ні про що не турбуватись, якщо діти щось зламають, помалюють. Тому що це діти, а життя занадто коротке. Я можу залишати дівчаток на них, якщо потрібно; можу користуватись їхньою ванною і кухнею. Навіть відпочивати у їхній вітальнею з диваном, коли дочки лягають спати – щоб перевести дух і відпочити", – розповідає Анна.
Британці дозволили дівчаткам з України рвати квіти в саду.
"Це було перше, про що я подумала – "Боже мій, дівчата, не чіпайте квіти! Тільки нюхайте". А вони все одно зірвали один дзвіночок – мамі подарувати. Мені було соромно, не хотілось, щоб діти тут щось зіпсували. А Ендрю сказав: це просто квіточка, вона наступного року виросте. Оця їхня доброта мене дуже розчулює. Здається, що я вже все добре від них отримала. Але кожного разу чую щось нове і дивовижне. Щастя зустріти настільки хороших і теплих людей допомагає хоча б трішки зменшити градус переживання за свою сім'ю в Україну", – розповідає Анна.
Одразу по приїзді і оформлення рахунку в банку, Великобританія нараховує першу допомогу – 200 фунтів (7 300 гривень) в місяць на двох дітей. Процес займає від тижня до двох, адже банківська карта приходить на пошту у конверті. Також у перші два тижні варто звернутись у Червоний Хрест, який дає 50 фунтів допомоги та безкоштовну англійську сімкарту українцям – вона потрібна для оформлення банківського рахунку.
Першочергова допомога по приїзді до Британії
"Для українців тут є безкоштовні садочки і безкоштовні школи. Для старшої доні школа подарувала шкільну форму. Для молодшої в садочку надається 15 годин на тиждень. Якщо я хочу більше, уже потрібно платити", – пояснює Анна.
Щодо цін – українка очікувала, що британські продукти коштуватимуть їй цілих статків.
"Супермаркети тут майже всі ті самі, що в Польщі – Aldi, Lidl. Вони доступніші. Є ще супермаркет Tesco, там дорожче. Але не все так все страшно, як я думала", – розповідає Анна.
"Медицина безкоштовна, ліки наразі не купували. У ресторани ми теж не ходили. Якщо морозиво в супермаркеті – заплатиш 30 грн, на вулиці воно буде коштувати 90 або 100. Тут на їжу на вулиці ціна значно більша. Можеш купити собі пачку кави та пити її місяць за 2 фунти (74 гривні), а на вулиці ти віддаси ті ж два фунти за паперовий келих з американо чи лате. Такі ж ціни в кав'ярні або десь в кафе. Картопля з рибою – від 4 до 8 фунтів (від 150 до 300 гривень)", – розповідає Анна.
Перерахунок продуктів в британському супермаркеті на українські ціни
Зараз українка дистанційно навчається на психолога, має заняття онлайн. Поки що подалась на Universal Credit – місцеву допомогу по безробіттю, чекає виклику на співбесіду. Також Анні запропонували роботу онлайн в організації психологів Великобританії – допомагати їм з емейлами, зумами та налаштуваннями вебінарів для співпраці з українськими психологами, наразі вона вивчає цю пропозицію.
"Мені б дуже хотілось повертатись тоді, коли буде завершення війни – підписання мирного договору. Або хоча б тоді, коли зникнуть повітряні тривоги. Це найстрашніше – ти ніколи не знаєш, де і коли що може прилетіти, чи будеш ти в безпечному місці. Але дуже хочу повернутись – там мій чоловік, моя родина – моє життя", – ділиться Анна.
3749
