Редакція Евакуація.City поспілкувалася з п’ятьма чоловіками, чиї дружини вимушено переїхали за кордон, рятуючись від війни.
Тарас з Івано-Франківська розвиває громадську організацію, а його дружина допомагає з Австралії
Тарас Бондаренко з Івано-Франківська. Він директор і співвласник маркетингової агенції NOSTRES, а також разом із дружиною Наталею заснував ГО "Опіка ангела". Організація займається розвитком системи підтримки батьків, які пережили втрату дитини до, під час чи невдовзі після пологів. Під час війни подружжя також започаткувало проєкт "Моя опора", через який українці можуть отримати безоплатну психологічну підтримку.
Тарас
"Коли почалася війна, я відразу кинувся в дії: у волонтерство, логістичну допомогу, гуманітарку тощо. Ми вирішили, що хочемо перемасштабувати нашу організацію з тематики втрати дитини до загальних втрат: близьких, дому, роботи тощо. Так запустили "Мою опору"", – розповідає Тарас.
Діяльність ГО пов’язана з психотерапією. Одна з волонтерок перебувала в окупації в Ірпені. Багато стали вимушено переміщеними. Підтримувати організацію в таких умовах тут було дуже важко, тож довелося призупинитися на якийсь час.
"Пізніше волонтери виїхали за кордон і могли надавати допомогу звідти. Ми вирішили, що буде ефективніше й легше продовжувати справу, якщо й Наталя (дружина Тараса – ред.) буде за кордоном. Зараз вона в Австралії. 3 червня ми провели фандрейзинговий івент для "Опіки ангела" разом із воркхабом Fishburners у Сіднеї. Паралельно був телеміст із Промприладом у Франківську. Ми домовилися, що гроші з квитків підуть на підтримку "Опіки ангела", а на івенті виступлять представники українських компаній", – розповідає Тарас про їхню діяльність.
Він каже, що дружини бракує, але допомагають сучасні технології.
"Ми щодня зідзвонюємося, постійно спілкуємося. Я не відчуваю відстороненості, хоча, звісно, хочеться бути разом. Але це не така розлука, яка була в наших бабусь і дідів: коли вони розлучалися й місяцями мали чекати на листа. При сучасних технологіях усе простіше. Хочеться бути разом, звичайно, бо втрачаєш якісь моменти, проживаєш життя на відстані", – пояснює чоловік.
Тарас і його дружина
"Ми з Наталею дуже любимо мандрувати. Власне, так і познайомились. До війни ми разом планували поїхати в Іран. І зараз у нас спільна мрія – щойно буде можливість, я полечу до неї в Австралію, а звідти ми вирушимо до Ірану", – ділиться планами Тарас.
Євген із Києва постачає берці ЗСУ, а його дружина волонтерить з Іспанії
Євген до війни був дизайнером у рекламній агенції, а також працював у сімейному бізнесі з пошиття зимового взуття. Відколи почалася війна він реанімував цех із виробництва берців, який функціонував у 2014-2015 році. Зараз бізнес постачає взуття нашим захисникам. З 24 лютого Євген зі своєю дружиною Марією волонтерить. Він допомагає із житлом для переселенців, координує постачання їжі й ліків для людей і тварин по Києву, а вона займається збором грошей, логістикою й пошуком бронежилетів для їхніх друзів на фронті.
Євген
Євген та Марія проживають у цивільному шлюбі вже 6 років та разом виховують 11-річного сина Марії. Коли почалося повномасштабне вторгнення, уся сім’я виїхала до Чернівецької області, де пробула місяць. Опісля разом прийняли рішення, що Марії із Сашком буде безпечніше за кордоном. Тож вже понад два місяці Євген мешкає сам.
"Знайшли дім через Аirbnb у Іспанії, винайняли на місяць. Я відвіз Марію із Сашкою до кордону з Румунією, там їх зустріли волонтери й допомогли дістатися аеропорту. Вони вилетіли до Валенсії. Згодом, коли місяць оренди закінчувався, ми вирішили, що поки все ще небезпечно повертатися. Продовжили оренду на місяць", – розповідає чоловік.
Марія дуже хоче назад в Україну. Тож повернеться, коли закінчиться термін оренди. Сім'я буде разом жити на заході України.
"Ми сумуємо один за одним, але ж я розумію, що вони наразі в безпеці. Хочу, щоби вони там і залишались. До того ж сам я тут більш мобільний, ніж із дитиною та Марією. Менше нервів та переживань. Марія теж усе розуміє, але хоче повернутися. Ми хвилюємося не лише через можливі прильоти, а й за психіку Сашка від впливу сирен. Звісно, зідзвонюємось щодня, це підтримує морально", – каже Євген.
Найбільше його вибиває з колії неможливість планувати життя:
"Найбільше дратує те, що немає можливості планувати майбутнє бодай на тиждень уперед. Живемо всі сьогоднішнім днем. Тут ще проблема є моральна і про те, що Марія вже налаштована через місяць повертатись. Але ми обоє розуміємо, що це взагалі не точно".
Євген та Марія
Євген з нетерпінням чекає повернення сім'ї.
"Я мрію, коли вони повернуться, винайняти з нею десь будинок, де не чутно сирен. У тиші провести трохи разом часу. А малому пообіцяв одразу піти в ресторан суші: він їх обожнює! До того ж у нього нещодавно був день народження", – мріє він.
Роман із Дніпра працює, а його дівчина живе в Польщі
Роман із Дніпра. До війни він керував рестораном. З 24 лютого ресторан не працював і лише нещодавно відновив роботу, тож чоловік повернувся до праці. Зі своєю дівчиною Юлією Роман неодружений, разом мешкають уже четвертий рік.
Роман із дівчиною
"Після повномасштабного вторгнення ми півтора тижня жили разом з іншою сім’єю в бомбосховищі. Коли одного ранку прокинулися й дізналися, що росіяни бомбардують центр Харкова, спільно вирішили, що Юлії треба їхати за кордон. Вона поїхала до Польщі. Так я живу сам уже два з половиною місяці", – розповідає Роман.
Навіть на відстані пара намагається проводити час у двох.
Юлія в Польщі
"Ми маємо свої традиції й навіть на відстані намагаємося їх підтримувати. Наприклад, ми разом дивилися чемпіонат із футболу. Шерили один одному екран, разом вболівали. Думаю, коли Юлія повернеться, це будуть найміцніші обійми в нашому житті. Бо дуже вже хочеться відчути рідний аромат своєї жінки", – каже чоловік.
Дмитро з Вінниччини чекає на офіцерське звання, а його дівчина й сестра в Німеччині
Дмитро з Вінниччини до 24 лютого займався фронтенд-розробкою та навчався на військовій кафедрі. Зараз він живе з батьками, а його дівчина Анастасія вже третій місяць мешкає в німецькому Кельні в далеких родичів.
Дмитро та Анастасія
"Ми разом з Анастасією вже майже 7 років, це наша перша настільки тривала розлука. Рішення про переїзд припало на першу половина березня, росіяни активно наступали на Київ. Ніхто не знав їхніх планів, як швидко й куди будуть просуватися. Тож і я, і рідні Насті наполягли, щоб вона з моєю сестрою виїхала до Німеччини. Я, зрозуміло, вдома. Закінчую військову кафедру – у липні отримую офіцера", – розповідає Дмитро.
Каже, що жодної свободи від розлуки з коханою не відчуває, сприймає ситуацію як вимушене рішення.
Дмитро до війни
"Коли Настя опинилася так далеко, я по-справжньому зрозумів, наскільки для мене важливі ці стосунки. Звичайно, я дуже сумую, хоч ми й переписуємося щодня. Думаю, це вже застарілий стереотип, що чоловіки без жінок почувають "свободу" й намагаються насолодитися часом, поки їх немає. Може, це колись і актуально, але не в обставинах, що склалися в Україні. Настя ж не у відпустку поїхала, і я тут не ходжу щодня на риболовлю (взагалі не ходжу). Ми приймаємо стан речей і обоє розуміємо, що так буде безпечніше для неї. І що вона повернеться, щойно ми переможемо і війна закінчиться", – каже він.
Як тільки дівчина повернеться, пара збирається одружитися.
"Насамперед коли Анастасія приїде, ми закінчимо одну справу – одружимося. Ми збиралися це зробити ще пів року тому, але з різних причин відкладали. Більше відкладати не будемо!", – резюмує Дмитро.
Денис із Києва працює в ІТ, а його дружина з донькою евакуювалися до Нідерландів
Денис працює програмістом і разом із дружиною Оксаною виховує маленьку доньку Варвару. Сім’я Дениса виїхала в Нідерланди 8 березня й оселилася там у сестри Оксани. Дівчата пробули там три місяці.
Денис із сім’єю
"На початку березня ми були в Каневі й постійно стежили за картою бойових дій. Коли побачили, що війська рф просуваються до Полтавщини, спільно вирішили, що Оксані з Варварою треба евакуюватися за кордон", – розповідає Денис.
На авто з колегою Оксани вони вирушили до Львова, звідти – до Словаччини.
"Найважче було на початку, коли вони поїхали, думки були лише про те, як дісталися, чи все добре. Хвилювався, чи пройдуть війська рф далі за Житомирську трасу. Я трохи заспокоївся тоді, коли через 4 дні вони нарешті перетнули закордон, а повністю – коли приземлилися в Нідерландах", – згадує чоловік.
Оксана з Варварою в Харлемі
Денис з Оксаною щодня спілкувалися онлайн, зідзвонювалися. 29 травня сім’я нарешті повернулася.
"Я взяв відпустку на роботі і протягом тижня буду лише з ними. Хочемо погуляти з Варварою по Києву, сходити на набережну, у кіно, у кафешки… Й Оксана буде з нами, звичайно", – ділиться Денис.
3020
