27-річна львівська IT-спеціалістка Марія Демчук розповіла редакції Евакуація.City, як проходить її релокація до мексиканської культурної столиці – Гвадалахари.
- Життя до війни
- Пропозиція переїхати в Мексику
- Переїзд у Мексику: візи, квитки, підготовка
- Маршрут тривалістю 26 годин
- Гвадалахара: що це за місто
- Ціни на життя у Мексиці
- Менталітет мексиканців
- Плани Марії на повернення додому
Далі пряма мова героїні...
Марія Демчук
Життя до війни
Сама я з Хмельницької області, але вже 10 років живу у Львові. А останні три тижні – в Мексиці. (розмова була записана на початку травня – ред.)
Почалась історія моєї релокації 24 лютого. Я в душі дуже стара людина, яка любить о дев'ятій годині вечора лягти спати, а о шостій ранку вже прокинутись і працювати. Тому новини про війну мене застали о 7:00 біля автомата для води, пролунав телефонний дзвінок від мами – "Доню, почалась війна". Врахуйте, що новин я не дивлюсь і не читаю. Ні за чим не слідкую, зате працюю на фултаймі в IT-компанії – для мене це дійсно були НОВИНИ. Великими такими літерами.
Що далі? Встигла зняти кілька тисяч в банкоматі, та й пішла додому збирати тривожні валізки. У батьків є окрема квартира, вони теж мешкають у Львові останні десять років. Проте ми вирішили, що в цьому часі краще триматись вкупі – так і жили разом весь перший місяць війни.
У перший день тато пішов на роботу. Ми з мамою складали евакуаційні валізи з перервами на сльози. Не знали, чи будемо кудись їхати – просто про всяк випадок складали.
Далі почались бігання в підвали. Єдиний позитивний момент – я жила на тій квартирі вже 3 роки, а з сусідами познайомилась тільки в укритті.
Операція "релокація"
Основний клієнт моєї компанії в США, а це величезна різниця в часі з Україною. Щоб було зручніше працювати, компанія відкрила офіси в Мексиці – і попросила тих, хто вже мав досвід роботи у фірмі, на якийсь час релокуватись туди. Вони й так збирались, а тут ще й війна.
Не те, щоб я дуже хотіла поїхати в Мексику – мене просто не дуже багато що тримало у Львові. Чоловіка і дітей у мене немає, за квартирою батьки подивляться, а два місяці, які нам запропонували – не такий довгий термін, можна спробувати.
Так я і вирішила – принесу трошки користі компанії, бо є можливість працювати. А не просто сидіти вдома, боятись і намагатися щось робити на фрилансі.
Від України до Мексики: що треба зробити заздалегідь
Від рішення до виїзду пройшло два тижні. Ніхто не знав дат і чи поїдемо взагалі. Усі документи та дозволи від клієнтів оформлювали наші менеджери – від нас було купити валізу, сидіти на ній і думати, що з собою взяти на два місяці.
З боку компанії було дуже багато паперової роботи – вони збирали мільйон дозволів на релокацію. Клієнти з Америки теж не дуже хотіли нас чіпати, бо розуміли, що нам важко. Серйозно думали, чи варто нас в Латинську Америку взагалі пускати. У Мексики та Штатів не ті відносини, які можна назвати ідеальними.
Дуже коротко про відносини США та Мексики
Отож, ми погодились на релокацію в середині березня, а виїхали зі Львова аж 17 квітня. Візу робили кілька разів – наш від’їзд постійно переносили через нюанси з дозволами та документами. Віза в Мексику оформляється просто як двері: на сайті заповнюється анкета. Дія у неї тільки 30 днів, потім потрібно робити запит знову.
Для проходження міграційного/паспортного контролю в Мексиці потрібно мати електронну візу та міграційну форму. Електронну візу обов’язково заповнити та видрукувати перед подорожжю. Міграційну форму також можна заповнити онлайн та видрукувати наперед, але не обов’язково, бо її та форму для декларації багажу видають в літаку. Якщо сторінки не відкриваються, варто використати VPN – інколи інтернет-провайдер не дозволяє завантаження сторінок з мексиканським доменом.
На міграційній формі вам поставлять штамп при проходженні паспортного контролю – її потрібно обов’язково зберігати весь час перебування в Мексиці. Ще бажано постійно мати її з собою, бо цей документ – підтвердження легальності перебування у країні.
Раджу купити перехідник. Розетки в Мексиці – американського типу. Їх можна купити в аеропорті, але дорого. Наприклад, в аеропорті Гвадалахари перехідник коштував 15 євро (470 гривень), аналогічний на радіоринку у Львові – 45 гривень. Напруга в розетках – 100-110 Ватт, потрібно звертати увагу, якщо плануєте брати якусь техніку.
Картки українських банків у Мексиці працюють. Проте перед подорожжю потрібно подзвонити до вашого банку та попередити, що ви будете робити розрахунки в цій країні, щоб картку не заблокували.
У місцевих банкоматах можна знімати гроші, але обережно – комісія на зняття готівки 174 песо (260 гривень). І вона не залежить від суми, яку ви хочете зняти. Тому краще знімайте більшу – щоб хоч не так образливо. Також тут не працюють магнітні стрічки – на карті має бути саме чіп. І PayPas тут теж не працює.
Маршрут: Львів-Гвадалахара
Що ми переважно знаємо про Латинську Америку з американських фільмів? Усе дуже жовте, і там дуже страшно.
Марія говорить, що єдине аж таке жовте, як бачила у фільмах, тут хіба це дерево
Нашим місцем прибуття мала стати Гвадалахара – мексиканська культурна столиця. Ми мали три перельоти та один автобусний переїзд до Кракова. З Кракова ми вилетіли в Амстердам, з Амстердама – в Мадрид, з Мадрида – до Гвадалахари. Перельоти загалом зайняли у нас 26 годин, не рахуючи доїзд зі Львова до Кракова. Найдовшим був переліт Мадрид-Гвадалахара – 12 з половиною годин.
Автобус з України до Кракова – 800 гривень. Усі перельоти з Кракова до Гвадалахари і назад – біля 2 тисяч доларів (38 тисяч гривень). Але це залежить від днів, в які замовляєте квитки – потрібно слідкувати за цінами.
Коли ми прилетіли, нас зустрів працівник аеропорту і чітко направив нас спершу на паспортний контроль, потім на отримання валіз, і на митний контроль. Відразу було ясно, що люди тут на своєму місці і знають, що роблять. Нас спокійно перевірили, поставили штамп і відпустили. Колегу з іншого міста, який летів іншим рейсом, дуже довго питали – чому летиш, нащо, що ти будеш робити, де ваш офіс, де будеш жити.
Словом, перше враження про Мексику було позитивним, ще з аеропорту.
Особливості Гвадалахари: спека, сміття, небезпечна вода та охорона
Майже у всіх українських медіа до приїзду я бачила таку фразу: Гвадалахара – це мексиканський Львів. Друге-третє місто по площі та по населенню.
Центр дійсно схожий на історичний центр у Львові. Всюди бруківка, великий і гарний костел. Саме місто світле, чисте і зелене, а будинки всі дуже білі. Навіть поруч з найменшими тротуарами ростуть дерева чи кущі.
Гвадалахарський пейзаж
Тут спекотно. Спекотно – це не те слово. Це перший шок. Хоча моїй херсонській колезі було дуже навіть окей – як додому приїхала. А я ж з Поділля! Не звикла до такого. Особливо, коли їдеш в квітні зі Львова під дощем, а приїжджаєш у 33 градуси тепла. Єдине що рятує – невисока вологість, сезон дощів ще не почався, тому спека трошки легше переноситься. Обов'язково треба користуватися сонцезахисним кремом, тут дуже легко згоріти.
Сонце тут встає доволі пізно – о 7:30, і так завжди, незалежно від пори року. У Мексиці дуже сильні перепади температури – вночі 13-15 градусів, а вдень – за 30.
Гвадалахарці нечасто ходять пішки. Або мають власні машини (що, як мені здалось, тут більше для статусу), або громадський транспорт. Проїзд в автобусі – 10 песо, тобто майже 15 гривень. Маршрути автобусів покривають територію всього міста, курсують вони доволі часто.
Один з типових районів Гвадалахари
Кажуть, що є тут райони, в які ходити не варто – але я не була в таких. Тут немає сміттєвих баків – тут просто виносиш пакет на вулицю, ставиш біля будинку, і з понеділка по суботу їздять комунальні працівники та забирають. Тому зранку просто на вулиці може лежати сміття, доки його ще не встигли прибрати.
Я живу у звичайному мексиканському будинку, схожому на нашу хрущівку з ремонтом. Оренду та комунальні не плачу – це вже відповідальність компанії.
Є три найпопулярніші сайти для пошуку житла: Vivanuncios, MetrosCubicos, immuebles24. Чим більше місто, тим дорожчою буде оренда. У Гвадалахарі ціни починаються від 500 доларів за місяць (14 тисяч гривень).
Люди живуть максимум у двоповерхових чи триповерхових будинках на 3-4 квартири, або вже в приватних особняках. Тому Гвадалахара дуже велика за площею.
У мене хороший район і хороша власниця квартири. Хоч англійською і не говорить, але що змогла, пояснила. Тут проблема з водою – взагалі не можна пити воду з крана. Мити овочі обов'язково потрібно з дезінфектором, бо фільтрації як такої немає. Вся вода йде з якогось сховища, після якого можна досить серйозно захворіти, якщо вживати як питну. Господиня сама мені купила перший бутель хорошої води та проінструктувала, де брати наступну.
Є три основні бренди: Acura, Ciel і Bonafon. 10-літрова пляшка коштує 30 песо, десь 45 гривень. Купити її можна будь-де – в будь-якому найменшому локальному магазинчику, в аптеці, а у великих супермаркетах так тим більше.
Відразу по приїзду бажано купити місцеву sim-карту, щоб мати доступ до інтернету, і можна було користуватися мапами та перекладачем – англійською тут трохи говорить тільки молоде покоління, всі решта – іспанською. Аби порозумітися з місцевими – необхідно знати хоч кілька фраз іспанською.
Картка місцевого оператора TelCel коштує 32 песо (48.23 гривні), активація картки – 50 песо (75 гривень), 3Гб інтернету на 4 тижні – 150 песо (226 гривень). Картку можна купити в аеропорту, або в місцевих магазинчиках OXXO – їх дуже багато по місту.
На відміну від України, у Гвадалахарі дуже мало світлофорів для пішоходів. Потрібно бути уважним і орієнтуватися на світлофори для машин. Тут все ще діють карантинні обмеження. Хоч обмеження на в’їзд до країни зняли, але в закладах міста діє масковий режим та скрізь є антисептики. Але сертифікат про вакцинацію у мене ніхто і ніде не запитував.
Світлофори у Гвадалахарі тільки для водіїв
У магазинах та супермаркетах доволі часто є окремий працівник, що пакує покупки. Просто треба дати йому свою сумку, або якщо немає з собою, купити на місці. У торгових центрах, магазинах, школах доволі багато охорони – це нормально, лякатись нічого.
Продукти, їжа, ціни: ніколи не мовчіть про халапеньйо
Сайт Numbeo, який порівнює вартість життя у різних містах і країнах, вважає Гвадалахару на 15 відсотків дорожчою, ніж Львів.
Стандартний продуктовий набір орієнтовно коштує:
- курячі гомілки – 100 грн за кілограм;
- свинина – 200 гривень за кілограм;
- борошно – 18 гривень;
- яблука по 100, 150 гривень за кілограм;
- лимони можуть коштувати 70 гривень за кілограм;
- лайми – 50;
- банани – 36 гривень за кілограм.
Ціни десь у півтора раза вищі, ніж у нас. Зате багато смачних місцевих сирів, які обійдуться десь у 120 гривень за кілограм.
А от хліб у Мексиці – дорогий, і зовсім не такий, як в Україні. Тут набагато більше цукру і розпушувача – його можна дуже легко зім'яти в маленьку кульку. Півкілограмова буханка буде коштувати десь від 30 до 50 песо (від 45 до 75 гривень). Є приватні пекарні, де готують на заквасках – і там він коштує 90 песо – 130 гривень. Хліб один із найдорожчих щоденних продуктів.
Але борщ можна зварити – я вже варила, стандартний набір українських овочів цілком можна набрати. І сметана тут є, мексиканці дуже люблять додавати сметану до всього на світі, щоб трошки перемагати спеції.
Мій чек за попередній похід в магазин склав 730 песо, тобто 1 100 гривень на тиждень на одного. Враховуючи, що я поклала до холодильника м’яса на потім. У локальному магазині буде трішки дешевше, ніж у супермаркеті.
По ресторанах я не дуже ходжу, здебільшого готую вдома. Але ті декілька разів, що була, то виходило десь під 200 песо – від 150 до 250 песо за страву+чайові. Загалом вийде до 600 гривень – залежно від того, що і де ти замовляєш.
Одне з мексиканських кафе
У кафе і ресторанах треба чітко просити не гостре – інакше є вірогідність пошкодувати про своє мовчання. Порції в Мексиці величезні – ми з дівчатами замовляємо одну порцію на двох, то наїдаєшся – ще й не доїдаєш. Офіціанту варто чітко сказати, яку суму залишаєш у якості чайових, інакше решту можна не дочекатися.
Мексиканці: work-life balance по-латиноамериканськи
Якщо мексиканець запрошує тебе додому – він не робить це, тому що варто запросити. Якщо він каже – я буду радий тебе бачити, він це має на увазі.
Водночас вони дуже працьовиті. У сусідньому будинку йде ремонт – сонце встає в 7:30, а уже в 8:30 є працівники, які будують до вечора (за виключенням сієсти).
І всі мексиканці носять переважно джинси і футболки. Практично національна форма одягу.
Але – для них нормально посеред робочого дня, в обід, замовляти алкогольні напої. Пиво чи щось схоже до нього – це нормально. Я не п'ю, тому відчула трохи культурний шок.
Української спільноти чи яскравої діаспори тут нема, наскільки я знаю. У нас в офісі знайшли тільки одну жіннку з України, ніби як засновницю невеличкої української спільноти у Гвадалахарі. Вона живе в Мексиці 30 років, і людей у тій спільноті теж десь 30. У неї тут невеличкий бізнес – готує українську їжу.
Додому
У мене вже питали, чи не хочу я залишитись у Мексиці – у компанії є можливість дати нам тут три роки, переоформити з українського оподаткування на мексиканське.
Але я точно не зможу. Я звикла до іншої погоди, до того ж – тут інша культура в плані соціальності. Я інтровертка, мені комфортніше сидіти вдома, в Україні на мене за це ніхто косо не дивиться. А тут таке є – сидіння вдома на вихідних та спокійніший спосіб дозвілля тут вважають чимось дуже дивним.
Мексиканські дерева
До того ж, я дуже прив'язана до своїх батьків, які точно сюди не переїдуть. А тут непогано пожити місяць-два, відпустку – навіть пів року. Якщо є бажання та емоційно комфортно, то це прекрасна країна, щоб бути молодим.
А я повертаюсь додому в середині червня, в мене вже є квитки. 17 квітня ми вилетіли, 17 червня повертаємось назад, якщо не буде ніяких змін в політиці авіакомпаній, бо нам уже раз змінили дату і час відправлення.
Бо в Мексиці добре, але я хочу додому.
3015
