Матеріал The Washington Post "A shelter in Ukraine saved hundreds of cats and dogs – and a lion" скорочено та адаптовано українською мовою спеціально для Евакуація.Сity.
Я свідомо йшла на війну
Ася Серпинська виросла з тваринами. Працювала викладачкою математики та у вільний час волонтерила у групах порятунку тварин. Вийшовши на пенсію 22 роки тому, створила притулок, і чотирилапі почали наповнювати його.
Її улюбленою була Джина – чорна собака, що мала очі різного кольору.
Коти спостерігають із вікна як собаки розляглися у дворі притулку
Чоловік Асі Валентин розбудив її 24 лютого о 7 ранку та повідомив про початок вторгнення росії.
"Перше, що спало на думку, – треба бігти до притулку", – згадує вона. "Я свідомо йшла на війну. Тут були мої люди, тут були мої собаки".
Для деяких притулків вторгнення стало трагедією. У передмісті Києва, у Бородянці, власник державного заповідника залишив тварин у клітках і втік. Без їжі та води 335 із майже 500 собак загинули.
Ася Серпинська була спустошена, коли побачила фото виснажених тіл тварин. Перше, що вона зробила, приїхавши 24 лютого до свого притулку, – це відкрила всі клітки, щоб тварини могли вільно ходити.
"Чому вони теж не відкрили клітки?", – сказала вона. "Це ж не складно".
Ася Серпінська і цуценяти, що народилися в притулку під час російського вторгнення
Під час обстрілів собаки виривали метрові ями
Працівники підтримували у притулку порядок, попри постійні обстріли Гостомеля. Годували тварин о 6 ранку та о 6 вечора. Решту часу прибирали й доглядали за ними. Вночі не менш ніж 10 собак тулилися під ковдрами жінки. "Вони думали, що я можу їх захистити", – каже вона.
Друзі та рідні благали Асю Серпинську залишити притулок, але вона відмовлялася. "Моє місце тут", – відповідала їм.
Жінка прикріпила до вхідних дверей притулку золоту ікону, щоб відлякувати богобоязливих воїнів. Але вони все одно проникали і часто тероризували персонал.
Одного разу, коли два солдати – "одягнені як термінатори", – рушили до воріт притулку, собаки кинулися вперед, щоб захистити Серпинську. Російський солдат вистрілив у Джину через паркан.
– Навіщо стріляєш? Вони хороші та добрі, – кричала на нього жінка, коли її собака вже лежала мертвою.
– Ну, а чому вони на мене гавкають?, – відповів він.
Павич у притулку в Гостомелі
Під час обстрілів собаки настільки лякалися, що деякі виривали ями метрової глибини. А декілька померло.
Годували лева п’ять тижнів під обстрілами
Якось снаряд впав у сусідній приватний зоопарк, де мешкали екзотичні тварини. Ася Серпинська з жахом спостерігала, як полум’я охоплює будівлю. Власники покинули його, тому її команда почала рятувала павичів і черепах із диму.
"Тільки лев залишився", – згадує вона, нахмурившись. "Протягом п’яти тижнів ми годували його під обстрілами та кулями. Він був замкнений у клітці, а у нас не було ключів".
Одного разу російські солдати встановили міну перед кліткою. 77-річна жінка спробувала домовитись: "Ми їм сказали: "Ось вода у відрі, ось їжа". Будь ласка, нагодуйте лева".
Чоловіки не зрушили з місця, тож вона дала їм дві пачки сигарет. "Відійди на 10 метрів і поклади їх на землю, а потім іди", – сказав їй солдат. Він нахилився, щоб схопити "здобич", а потім підірвав міну.
Приміщення в притулку, де утримуються кури
"Стався справжній вибух", – згадує Ася Серпинська. Але лев був у безпеці – вона годувала його щодня, поки українські війська не повернули контроль над містом на початку квітня.
Рятувати тварин – бути людьми
Зараз у Гостомелі тихо. Багато будинків згоріли або в руїнах, не всі люди ще повернулися. Їдучи вулицями міста, жінка плаче.
"Моїх батьків залякували в радянські часи, їхніх батьків теж", – каже, підходячи до притулку. "Наше покоління має вистояти".
Коли вона відкриває ворота, собаки кидаються на неї, а їхні хвости виляють в унісон.
Так Асю Серпинську зустрічають собаки з притулку
Електрику в притулку ще не полагодили, але тварини, здається, щасливі.
"У нас є приказка, і вона важлива", – зазначає Ася Серпинська, дивлячись на чотирилапих. "Для нас рятувати тварин – це бути людьми".
3020
