Тореччанка Аліна Михайленко розповіла редкції Евакуація.City, як опинилась з дитиною у гірському італійському містечку, розташованому за дві тисячі кілометрів від України.
Аліна Михайленко – з Торецька Донецької області. Вона одружена, має маленьку дочку Мілану. Чоловік Аліни працює в поліції, донька ходить до дитячого садочка, а сама вона відкрила з подругами невеличкий салон манікюру.
Аліна Михайленко відкрила власний салон манікюру в Торецьку
Тридцятитисячне місто розташоване за 40 кілометрів від окупованої Горлівки. Про події липня 2014 року Аліна згадує спокійно: Торецьк вже був під окупацією сепаратистів та бойовиків, проте тоді пара ще не мала дитини та дочекалась визволення. Навіть обстріли околиць міста та спалений будинок виконавчого комітету не змусив подружжя виїхати з міста. У 2022 році ситуація стала інакшою.
З Торецька до Львова: 29 годин у потязі
"Коли третього березня в наше місто прилетіли перші снаряди, ми з чоловіком вирішили: мені з дитиною треба виїхати. Другий раз переживати цей кошмар уже не хотілось. Зараз є заради кого жити, страшно за дитину", – пояснює жінка.
Чоловік Аліни з Торецька надовго виїхати не міг. Як поліціянт, він залишився виконувати свої обов'язки у місті. До Італії Аліну з Міланою кликали друзі родини, які виїхали за кордон вісім років тому, ще за першого нападу росіян.
Аліна з дочкою Міланою
"Я всю ніч з третього на четверте березня шукала шляхи, як можна виїхати. Знайшла інформацію, що з Костянтинівки, міста за 20 кілометрів від нас, їздять евакуаційні поїзди. Зранку ми з чоловіком зібрались і поїхали. Приїхали вчасно: саме був евакуаційний потяг до Івано-Франківська, на який чоловік посадив нас з дитиною. Ми тоді навіть не уявляли, де будемо виходити. Я просто знала, що мені треба потрапити до Польщі. А як це буде, ми вирішували по ситуації", – згадує Аліна.
До Івано-Франківська жінка не доїхала. Вирішила виходити у Львові, бо за 29 годин у потязі Мілана дуже втомилась.
"Я вирішила, що зі Львова я в будь-якому разі зможу дістатись до Польщі. Діяла по ситуації: побачила, куди йдуть люди, і пішла за ними. Далі спитала волонтерів, де зупиняються автобуси до Польщі. Мені підказали, що треба йти на автостанцію. Там уже були волонтери, які запрошували в автобуси для евакуації за кордон. Сам кордон потрібно було перетинати пішки", – розповідає жінка.
донька Аліни дуже втомилась за 29 годин дороги
Черга на перетин кордону: холод, сварки і плач
Спершу черга на перетин кордону не здавалась Аліні аж такою страшною: тореччанка каже, що "не усвідомлювала масштабів трагедії". О 20:00 мама з дитиною стала у хвіст черги, а пройшла її тільки о 8:00 наступного ранку. Атмосфера була тяжкою: діти та жінки плакали, всім було боляче покидати дім. На початку березня було холодно: Мілана мерзла, Аліна намагалась максимально її зігріти.
Всю ніч Мілана проспала у мами на руках. Зранку, коли змучені люди стали дратуватись і вимагати пропустити хоча б тих, хто стояв з дітьми, прикордонники зробили для мам окрему чергу. О 8:00 5 березня Аліна з Міланою опинились у Польщі.
Польський центр для українців
"Ми спершу думали переночувати у центрі для біженців на кордоні. Це був супермаркет з мільйоном розкладних ліжок і біженцями зі всіх країн, не тільки з України. Волонтери возили в тачках їжу і товари першої необхідності, підказували, де є окремі центри з медикаментами. Все було для людей. Полякам величезне дякую. Я ніде не бачила такої допомоги, як вони організували", – згадує жінка.
На кордоні з Польщею знову стояли волонтерські автобуси, які розвозили українців як до польських міст, так і до інших країн ЄС. Аліна сіла в той, що прямував до Варшави, не залишаючись у центрі для біженців.
Табір для переселенців, Польща
З Варшави до Болоньї
Після приїзду польські знайомі зняли для мами з дитиною номер у готелі, щоб дівчата переночували та набрались сил. Зранку наступного дня на варшавському вокзалі Аліна купила квиток до італійської Болоньї.
"З Болоньї мене мали забрати друзі. Для українців була якась кількість квитків у міжнародній касі. Завдяки ним можна було дістатись у будь-яку точку Європи. Але поки до мене дійшла черга, їх розібрали, тому я купила квитки сама. Вони коштували 1200 злотих (7 800 гривень) на двох з Міланою", – розповідає Аліна.
Ще 19 годин мама з дитиною їхали в автобусі до Болоньї, аж поки 8 березня дівчата не опинились на італійській землі. Вся дорога з Торецька до Італії зайняла 4 дні, з однією ночівлею в готелі.
Болонья, Італія
Квестура і фінансова допомога: навіщо українцям йти в поліцію
З Болоньї Аліну і Мілану забрали друзі родини у містечко поруч з Флоренцією – Прато. Там тореччанки прожили місяць. Перший тиждень Аліна з дочкою просто відходили від стресів дороги та відпочивали, а потім звернулись до місцевого відділення поліції – квестури.
"Там є відділення для біженців – приходиш, пояснюєш ситуацію, звідки ти, хто ти. І подаєшся на спеціальну програму для біженців, заповнюєш заявку на житло. Хто приїхав і не знає, куди податись, відразу йде у квестуру. Якщо тобі ніде переночувати, то тебе заселять в готель, і в будь-якому випадку знайдуть вихід з цієї ситуації", – пояснила тореччанка.
"До того ж нам дають кишенькові гроші. Мені – 2.5 євро (75 гривень) в день, і стільки ж на дитину. В місяць це виходить приблизно 125 євро (4 580 гривень) кишенькових. Загалом – 425 євро (15 600 гривень) допомоги. Плюс всі засоби гігієни та побутові речі нам теж купують. Тобто, ми витрачаємо гроші на продукти, а кишенькові на що захочемо", – розповіла Аліна.
За місяць українкам прийшла відповідь на запит про поселення – є місце в гірському містечку Ваяно, провінції Прато.
Церковний прихисток, курси італійської та оформлення документів
Українок поселили в незвичайний двоповерховий будинок – колишню церкву.
"Тут уже жило 5 сімей. Коли я приїхала, ми були шостими. У кожної родини є своя кімната, туалет один на дві сім'ї. У нас на поверсі три кімнати та два туалети. На першому поверсі – спільна кухня", – розповідає про умови Аліна.
Італійська програма для переселенців чинна протягом року. За цей час українцям організовують школу італійської на виїзді. Через те, що Ваяно розташований в горах, жителі церкви-прихистку не мають можливості щоразу їздити в школу до Прато, де є ще один центр для біженців. Тому двічі на тиждень вчителі приїжджають у Ваяно самі, щоб навчати українців італійської.
"Нам зробили документи: волонтери нас зібрали, відвезли знову до квестури, з нами був перекладач. Окрім Permesso (дозволу на проживання у країні) нам зробили і Tessara Sanitaria, медичну карту. Для цього потрібні були документи, які посвідчують особу. У мене були закордонні паспорти – мій і дитини. Процедура така: заповнюєте бланк, потім у вас беруть відбитки пальців. Поставили підпис, на тому все. А через 2 тижні прислали 2 пластикові карти, наше медичне страхування. Тепер можемо звернутись за медичною допомогою де завгодно", – розповідає Аліна.
Аліна біля свого нового дому
Школи і садочки
Для дітей спеціальних курсів мови немає, проте щоранку до гірської церкви приїжджає волонтер на машині і забирає українських дітей до шкіл та садочків.
"Дитячий садочок прекрасний. Хороша будівля, великий дитячий майданчик, вид на гори. Годують двічі на день. Часто дають макарони – італійське національне надбання. Все виглядає дуже гарно, вихователі ставляться до дітей чудово, а батьки-італійці на дитячому святі підходили та намагались нас підтримати. Все безкоштовно. Вихователі дуже дружні, веселі. Тут взагалі інші люди. Вони якось активніші, життєлюбніші, в садку все відбувається у форматі гри", – пояснює Анна.
Аліна з Міланою в Італії
Продукти та працевлаштування
Permesso дає рік дозволу на роботу в країні. Тож українці можуть робити все те ж саме, що і звичайні італійці.
"Проблема тільки в мові. Мене уже могли працевлаштувати в один салон: показали мої роботи, господиня була готова мене взяти навіть без італійської. Просто приходь і працюй. Але садочок для дитини розташований в Прато, до нього ще треба якось дістатись. А враховуючи, що ми живемо в горах, це проблематично. Возити мене туди щодня ніхто не буде. Виходить, що дитина в садку на цілий день, тому що у волонтерів кілька об'єктів, за які вони відповідають, і не завжди у них вийде забрати Мілану. Тому нам сказали: нікуди не поспішайте, живіть, вчіть мови. Але з професіями краси взагалі нема проблем влаштуватись. Тут наших майстрів дуже цінують", – похвалилась Аліна.
Щодо цін на продукти у євро, українка звикала довго. Каву, чай та молоко біженцям привозять волонтери, а все інше потрібно купувати самостійно.
"Тут все натуральне. Продукти дорожчі, ніж українські, але за якістю вони супер. Нам з Міланою 100 євро (3 600 гривень) на 10 днів вистачає з головою", – розповідає Аліна.
Продуктовий кошик в Італії:
- Пачка макаронів – від євро до 2х (36-73 гривні) в залежності від сорту;
- Куряче м'ясо – 3-4 євро (110 - 145 гривень) за 700 грамів;
- Молоко (1 л) – 1 євро (36 гривень);
- Хліб (500г) – 1,59 (45 гривень);
- Яйця (12) – до 3х євро (110 гривень);
- Кілограм сиру – 12 євро (440 гривень);
- Кілограм яловичини – 15 євро (550 гривень);
- Кілограм яблук – до 2х євро (73 гривні);
- Кілограм бананів – до 2х євро (73 гривні);
- Кілограм апельсинів – до 2х євро (73 гривні);
- Вода (пляшка 1,5 л) – до 0.5 євро (15 гривень);
- Пляшка вина – 5 євро (180 гривень).
Піца в Італії може коштувати до 15 євро (550 гривень) в ресторані, і до 4-5 (140-180 гривень) як заморожений напівфабрикат в магазині. Аліна говорить, що піца тут смачна вся, завжди й всюди.
Піца в Італії смачна завжди, вся і всюди
Подорожі і повернення додому
Перші два місяці Аліна боролась з нападами депресії. І жінка, і її маленька донька сумують за татом у далекому від Італії Торецьку. До того ж Аліна переживає за його життя.
"Тут все треба брати у свої руки. Кудись рухатись далі, звикати до нової країни, вчити мову. Це все страшно. Ми все життя залишили в Україні – приїхали сюди без нічого, з маленькою сумкою. Я людина сентиментальна, коли читала всі ці новини про дітей, проєктувала на себе. Було соромно, що я поїхала і врятувалась. Я думаю, багато українців, які полишили дім, це відчувають. Потім я зрозуміла: так, нам пощастило. Не все так погано, ми не одні. Нам допомагають", – розповідає українка.
На католицьку Пасху до колишньої гірської церкви приходили місцеві, щоб привітати дітей зі святом. Кошиків з пасочками на Великдень тут не зустрінеш, італійці традиційно купують великі шоколадні яйця. Одна така шоколадка може коштувати до 15 євро (550 гривень), 11-12 євро (400-440 гривень) по акції. Проте такий подарунок вручили кожному з 12-ти дітей, які живуть у церкві-прихистку. Дорослим італійці принесли десерти і ласощі.
Аліна з дочкою в італійському зоопарку
"Люди тут дуже добрі. Дуже хороше ставлення і в школі, і в дитячому садку. Якось стараються знайти спільну мову з дітьми, допомогти. Можливо тому, що нас підтримують, мені стало трохи легше", – пояснила Аліна.
З часом тореччанка подружилась з іншими українцями, які живуть з нею в будинку. З новими друзями вона почала подорожувати Італією: щовихідних українці їдуть до нового міста. Перші 5 днів після прибуття проїзд у всьому італійському транспорті для українців безкоштовний, потім уже потрібно платити. Квитки в автобусах можуть обійтися до 1.5 євро (46 гривень) з однієї людини.
Українки у Флоренції
Поступово в Аліни народилась ідея ютуб-каналу "Dolci emigranti", там жінка розповідає про особливості програми для українців, на яку потрапила та про саму Італію і її міста. Так Аліна намагається допомогти українцям, які теж думають про евакуацію до Італії, трішки впевненіше почуватися у новій країні.
Про повернення до України думає часто, проте наразі до цього не готова.
"Я переживаю цю ситуацію вдруге. І поки мені не скажуть: все, війна закінчилась, я не повернусь. Я знаю, як було у 2014, і на що це все перетворилось зараз. Наш дім у Донецькій області. І я навіть не загадую, що там може статись. Зате бачу, що відбувається в сусідніх містах. Їх руйнують і зносять під нуль. Хоч і хотілось би додому, не вистачає рідних людей, нашого менталітету. В чужій країні ти поки що чужий. Далі можливо буде інакше – люди ж якось уживаються, звикають", – стинає плечима жінка, і завершує розмову.
3017
