Юля Найдиш розповіла редакції Евакуація.City про свою евакуацію з Луганщини до Латвії через росію.
Юлі Найдиш – 28. Вона з Луганської області, з тієї місцевості, яку не окупували у 2014. Дівчина працювала сценаристкою ютуб-шоу "Телебачення Торонто" та мала власне птахопідприємство. Грант на нього Юля отримала від Організації Об’єднаних Націй. Чотири роки тому дівчина переїхала на Київщину: половину з цього часу прожила в Ірпені, а до Бучі їздила на заняття з вільної боротьби. У жовтні 2021 вирішила якийсь час пожити на Луганщині. У лютому 2022 збиралась повертатись на Київщину.
Юля Найдиш на своєму птахопідприємстві
"Коли психологічно мені потрібно було усамітнитись, я завжди їхала в село. Це був мій куточок безпеки, хоч до лінії фронту і росії – всього 50 кілометрів", – розповідає дівчина.
Передчуття
Після першого вторгнення рф на територію України пройшло 8 років. Село Юлі ніколи не було окупованим, проте сценаристка часто повторює – луганчани завжди відчували, що це ще не кінець. З початку лютого тривога була по всій Україні. В той час на Донбасі вона лежала свинцевою тяжкістю – місцеві розуміли, що щоб не замислили росіяни, східна частина країни точно страждатиме.
"Я читала українські медіа та телеграм-канали і слухала українських розслідувачів в той час, як у нас в Луганській області все ще працювало мовлення російського телебачення. Хто встановив звичайні супутникові антени, міг дивитись і українське, але зробили так далеко не всі. Тому коли ти живеш тут, на Луганщині, в режимі реального часу слухаєш усі ці новини, то розумієш – зараз воно піде на тебе. І ти відчуваєш усе відразу – тупість ситуації, її нереальність. Печаль. І страх", – згадує дівчина.
Біля рідного села Юлі вперше зробили гарні дороги за 30 років незалежності
21 лютого путін визнав так звані квазі-республіки "днр" та "лнр". Юля пам’ятає, як 22 лютого зайшла на кухню та увімкнула російський телеканал, де говорив президент рф.
"Він виходить, і перша його фраза – нам всім варто розуміти: України ніколи не існувало, її вигадав Ленін. І я починаю істерично сміятись. Хоча треба було, мабуть, плакати. З цього моменту моє життя перейшло у вільне падіння в прірву", – розповідає дівчина.
24 лютого Юля прокинулась о п’ятій ранку. З двох сторін її село межує з росією, а з третьої – з лнр. Тому дівчині здавалось, що земля рухається під ногами: звуки війни доносились з усіх сторін.
"Знаєте, у віддалених селах є така байка про Другу Світову: "у нас таке глухе село, що до нас не дійшли". Тому саме бойових дій біля нас не було, але приблизно через тиждень зник інтернет. Я і раніше часто виїжджала на кладовище в сусідньому селі, щоб попрацювати – то було єдине пагорбисте місце на околицях, де ловив 4G. Тепер зв’язок зник і там", – згадує Юля.
Відсутність зв’язку і перші спроби евакуації
Ще 24 лютого Юля подзвонила до служби порятунку. Працівники служби самі були в паніці та порадили евакуйовуватись, проте поки що дівчина не могла собі цього дозволити. Близька їй людина мала проблеми зі здоров’ям, і доки дівчина не пересвідчиться, що стан стабілізувався, не хотіла їхати. У місцевість без зв’язку не приїхала б швидка, ба навіть просто дізнатись про погіршення здоров’я цієї людини поза межами Луганщини Юля б також не змогла.
Своєрідним інформаційним спасінням був телемарафон "Єдиних новин", який ловила супутникова антена. Загальнонаціональний марафон не розповідав багато суто про Луганщину, проте принаймні дівчина знала: Україна бореться, і російська пропаганда бреше. З часом виявилось, що у селі за 30 кілометрів є можливість зловити слабенький сигнал в магазині. Там якимось чудом зберігся інтернет, щоб працював термінал.
Період, коли Юля жила в Ірпені
"Власники магазину зробили цю мережу доступною, щоб люди могли хоч якось вийти на зв'язок. Хоча б сказати своїм родичам, що у них все добре, і перевірити, як друзі та рідні в інших частинах країни. Я пам'ятаю, як це принизливо і як це страшно – проходити російські блокпости, щоб просто зайти на 2 хвилини в інтернет", – згадує Юля.
Коли стало зрозуміло, що ситуація тільки погіршується, дівчина почала серйозніше думати про евакуацію. Вся інформація розповсюджувалась чутками. Так в селі дізнались, що з Краматорська ходять евакуаційні потяги. Юля уже збиралась спланувати шлях до вокзалу, проте 28 березня станцію розбомбили росіяни – стало зрозуміло, що їхати поїздом небезпечно.
Врешті дівчина вирішила їхати власною машиною у колоні за перевізниками. Юля з чуток знала, що дорога прострілюється, і вирішила спеціально поїхати до водіїв за 30 кілометрів і перепитати, як відбувається виїзд.
"Він мені каже – ну так, снаряди літають, я звик. Питаю: а вам не прилітало? Він сміється і каже: "Якби прилітало, я б перед вами не стояв", – розповідає дівчина.
Їхати вирішила на наступний ранок, але це їй не вдалося: коли сценаристка змогла зайти в інтернет, то дізналась, що колону, в якій вони мали їхати, обстріляли росіяни. Цей маршрут евакуації також закрився.
На початку квітня Юля зверталась до українських волонтерів, які евакуйовували з фронтових міст Луганщини: Лисичанська, Сіверськодонецька та Рубіжного. Щоб евакуюватись на неокуповану частину України, Юлі потрібно було їхати через епіцентр бойових дій на захопленій росіянами території. Ризик був занадто високий, тому від цієї ідеї дівчина теж відмовилась.
Сумка "Україна" та маска-вишиванка: чого не слід було брати з собою до фільтраційного табору
Коли всі варіанти виїзду з Луганщини закінчились, дівчина зрештою опинилась перед вибором, яким гидувала найбільше – доведеться виїжджати через російську територію.
"Я по життю енергійна людина, яка швидко приймає рішення самостійно. А тут все, що я могла – це виїхати за тридцять кілометрів в інтернет і сказати друзям: я не можу нічого вирішити. Не можу думати, нічого погуглити. Все, що я можу – це завантажити голосове повідомлення і почекати, поки воно відправиться. Назвати дату, і попросити друзів прокласти для мене цей маршрут через росію. Ніколи в житті я так раніше не робила", – згадує Юля.
Уже наступного ранку друзі дівчини зв’язалися зі знайомою у Латвії, яка змогла вийти на російських опозиційних волонтерів. Юля мусила сама дістатись до кордону з росією, пройти фільтрацію, і вже звідти її змогли забрати та відвезти до кордону з Латвією.
"Зі мною зв’язались ці російські волонтери та пояснили: на фільтрації не можна мати жодної української символіки, ніяких підозрілих контактів на телефоні та виказувати любов до України. А я все одно скрутила з собою маску-вишиванку, яку мені подарувала мама на День Незалежності. І провозила її у сумці з написом "Україна" – тільки пришила зверху на текст шматок тканини", – згадує дівчина.
Юля у масці-вишиванці, яку подарувала мама на День Незалежності
Цю сумку Юля купувала спеціально для евакуації. І в доволі абсурдних обставинах. Продавець радив не брати валізу на коліщатках, посилаючись на досвід харків’ян – якщо доводиться тікати від обстрілів, валізи завжди кидають. А сумка компактна, є навіть шанс, що вціліє і власник, і речі. Це була одна з найдивніших побутових розмов у Юлиному житті.
Сумка "Україна", з якою Юля поїхала до фільтраційного табору
Як пройти фільтрацію
Знайомі довезли дівчину до поселення Мілового, на адміністративний кордон з рф. Звідти вона потрапила на фільтрацію.
"Там допитували. Спочатку залишаєш відбитки пальців, робиш фото. Потім ідеш в інше місце, де тебе ще раз допитують і перевіряють телефон. Випитують, де ти навчався, біографію, чи знаєш когось з українських військових. Вимагають їхні імена, прізвища, адреси. Питають, чи знаєш когось з Азова чи Правого сектора", – згадує дівчина.
Дуже важливо правильно відповідати на питання "куди ти їдеш". Росіянам не можна говорити, що ваш шлях пролягає до Європи, щоб не створювати собі зайвих проблем.
На території ворога
Після фільтрації опозиційні волонтери забрали Юлю з кордону. Повз колони російської техніки та розіпхані по всій трасі прапори срср, ордло та росії, дівчина доїхала до воронежа, щоб переночувати в готелі. Прямо в центрі міста там висить величезний російський прапор з буквою Z. Волонтери оплачували і бензин, і готель, а також намагались підтримувати морально. Далі дівчина поїхала до москви. В столиці країни-агресора її мали пересадити до інших волонтерів, і також безкоштовно довезти до кордону з Європою.
"Тут люди мені розказують, що вони проти війни, проти путіна і всьо понімают. І ми в кав'ярні. Всюди люди. І я сиджу і постійно дивлюся по сторонах. І весь час вони мені кажуть: заспокойся, тут всім все одно, у нас зараз така національна особливість – ми звикли не помічати нічого. І це такий контраст, такий шок, така тупість. Коли вони можуть казати серед людей, що вони проти війни, проти влади, проти путіна, і ті люди, які, можливо, те саме думають, сидять поруч і удають, що не чують цього", – згадує Юля.
Врешті дівчину довезли до російсько-латвійського кордону. Черги на перехід були настільки великими, що Юлю і ще одну українську родину, яка врятувалась з Маріуполя, мусили повезти на естонський. Перед тим, як перейти кордон, маріупольська бабуся спеціально повернулась та вручила Юлі клунок з продуктами, хоча та і відмовлялась брати. Ніякі аргументи типу "та мені не треба, я ж вже переходжу" не діяли – надто сильною для маріупольців лишилась травма голодування.
Від естонського кордону Юлю забрали європейські волонтери, та перевезли до естонсько-латвійського. Врешті дівчина була в безпеці.
"Я була рада бачити естонських прикордонників, щаслива нарешті не прикидатись ніким іншим. Бути нарешті людиною. Чула, що люди без документів нелегально стежками потрапляють до Білорусі – і потім з Білорусі можна виїхати в Європу по ксерокопії", – розповідає Юля.
Латвія: безкоштовне поселення та оренда
До латвійського кордону за Юлею приїхала родина, яка зголосилася її прихистити. Дівчину забрали не до столиці країни, Риги, а до маленького містечка під нею – Огре.
"Якщо не маєте куди йти, то в центрі Риги є пункт допомоги переселенцям. Там є такий кабінет "екстрене поселення". Ви можете піти в цей центр біженців і подзвонити на гарячу лінію. Вас екстрено поселяють, а вже потім розбираються, що там з документами.
Якщо люди приїжджають на вихідних, можуть бути проблеми з поселенням – в таких випадках українці ночують у церквах, доки не запрацює центр. Зайти можна в будь-який храм, там зорієнтують. Також можна знайти людину, в якої поживеш, самостійно. Дуже часто наші люди в фейсбук-групах пишуть: "ось, я прийму жінку з дитиною, у мене є кімната", або "ось, у нас сім'я, ми шукаємо або квартиру, або до кого підселитися", – пояснює Юля.
Плакат в центрі Риги
Ціни на оренду у Ризі – від 300 євро (9 300 гривень) В маленьких містах оренда може бути значно нижчою – від 150 євро (4 600 гривень). За 250 євро (7 800) уже можна орендувати цілу частину будинку. Проте наразі маленька Латвія переповнена українцями, і поселення зазвичай шукають через знайомих та волонтерів.
Документи та фінансова допомога в Латвії
Перший тиждень дівчина просто відходила від евакуації, а на другий пішла оформлювати латвійський тимчасовий захист.
На сайті ризької думи є чітка інструкція, як і де оформити документи. У Ризькому центрі допомоги України також можна поїсти – просто показати при вході в приміщення український паспорт.
Після приїзду до Латвії, українці отримують одноразову допомогу – 270 євро (6 400 гривень). Надалі доросла людина отримує 107 євро (3 300 гривень) щомісяця. Юлі також дали латвійську сім-карту з автоматичним поповненням рахунку на 3 місяці, щоб мала доступ до зв’язку та інтернету.
Вулиці Латвії всіяні синьо-жовтими прапорами
"Виплату я отримала через 2 тижні. Кожного місяця знову треба приходити в соцслужбу і там відмічатися, що ти все ще тут живеш. Також тут передбачено 2 чи 3 продуктових набори", – розповідає дівчина.
Юля каже, що ціни в латвійських супермаркетах загалом не такі високі для українців, ніж в Західній Європі.
Продуктовий кошик у Латвії може складати:
-
літр молока чи буханець хліба до одного євро (30 гривень);
-
за кілограм білого рису чи 12 яєць – до двох євро (50-60 гривень);
-
кілограм сиру може коштувати до семи з половиною євро (230 гривень);
-
кілограм курячого філе до п’яти з половиною євро (170 гривень);
-
за кілограм червоного м’яса можна заплатити до дев’яти євро (270 гривень);
-
яблука, банани та апельсини можуть обійтись +- у півтора євро за кілограм (40-50 гривень).
Допомога та корисні ресурси
Латвійці всіляко намагаються підтримати українців, в країні існує безліч ресурсів для допомоги переселенцям. Перший сайт, який варто відкрити після прибуття – "З України в Латвію". Тут можна знайти інформацію про можливості працевлаштування в Латвії: від сфери освіти до культурних та творчих професій. Також Латвія мотивує до пошуку роботи фінансово: при працевлаштуванні держава виплачує українцеві додаткову допомогу в сумі 500 євро (15 300 гривень).
На сайті Ukraine-Latvia.com латвійці збирають знижки і безкоштовні пропозиції від малого та середнього бізнесу – тут можна знайти ветеринара, перукаря, лікаря, купити велосипед чи відправити дитину в оздоровчий табір. Сайт регулярно оновлюється.
На сайті Latviesu Valodas Agentura можна дізнатись про актуальні курси латвійської мови, на SS LV – знайти все необхідне для побуту. На карті допомоги можна знайти всі контакти, розміщення та години роботи благодійних організацій.
Також у всіх латвійських музеях вхід для українців безкоштовний. Центр соціальної ініціативи Риги зробив коворкінг у центрі міста безплатним для українців: тут можна взяти одяг та взуття, випрати та висушити свої речі, пограти у пінг-понг, настільний футбол та хокей. На фейсбук-сторінці Латвія допомогає Україні українці просять про допомогу, в телеграм-каналі "Робота біженцям" – шукають роботу.
Місцеве кафе на якийсь час дало приміщення українкам, і тепер вони готують там українські страви. Зібрані з обідів кошти віддають на ЗСУ, а українців пригощають борщем безплатно.
Додому
Поки що Юля відходить від евакуації та подій на Луганщині морально, часом підпрацьовує для українських медіа. Проте до кінця літа планує повертатись до Києва – дуже сумує за домом.
"Варто розуміти, що у Латвії з країн Балтії найважче, бо тут найнижчий рівень зарплат. Близько 600 євро (18 440 гривень) в місяць. Доволі високі комунальні платежі та податки. В цілому, я б рекомендувала Латвію фрилансерам, бо можна жити в невеликих містечках за невелику орендну плату", – розповідає Юля.
3020
