Чоловік розповів редакції Евакуація.City, для чого створював покрокову інструкцію та з чим стикаються українці у Франції.
З Анталії у Францію
"Я типовий мандрівник. Коли стався Майдан і Янукович втік, я пішов з офісної роботи на фриланс та зайнявся копірайтингом. Через рік уже створив власну агенцію. Всі мої копірайтери – українці, які пишуть тексти на різних мовах, можуть працювати з будь-якої точки світу. Тож минулого року поїхав з України подорожувати та працювати онлайн", – розповідає Дмитро.
24 лютого застало чоловіка в Анталії, Туреччина. Дмитро з Дніпра, а частина його родичів – з Нової Каховки. Росіяни вломились в місто в перший день повномасштабного вторгнення та захопили ГЕС.
Коли українці під бомбардуваннями намагались евакуюватись за кордон чи у порівняно безпечніші області України, за словами чоловіка, росіяни тікали за Босфор. Ердоган не закрив Туреччину для громадян країни-агресорки, і літаки з росії прибували до Стамбулу у величезній кількості. Дмитро розповідає, що турків було чи не менше, ніж новоприбулих москвичів.
"В Туреччині у заможних росіян дуже багато нерухомості. Анталія й Аланія мають квартали, де складно почути турецьку. Тому було дуже помітно паніку, коли росіяни не могли зняти грошей з карти. Як завжди, засвітились ті з них, що відкривали ногами двері турецьких магазинів і вимагали говорити до них російською, але були й інші, які мають гроші та не хотіли бути причетними до режиму – проте з ними я не спілкувався", – згадує Дмитро.
Тому з Анталії чоловік переїхав в Стамбул, звідти в Болгарію, а далі подався у Францію. 15 березня Дмитро став у чергу на оформлення тимчасового захисту в префектурі Ніцци.
Українці на Лазурному Березі
Перед дверима французьких чиновників стояло по 300 людей на день. Українці займали чергу о 3-4 ранку, знаючи, що приймати їх будуть тільки з 14:00: до обіду в префектурі працювали з людьми інших національностей. Впродовж трьох днів очікування у черзі, Дмитро побачив, як налякані та втомлені українці намагаються розібратись з французькою бюрократією.
"Францію я знав добре, їхав сюди вже вп’яте. Навіть возив авторські тури на Лазурний Берег, щоб показати українцям країну. Знав ціни на продукти та на оренду, менталітет, бюрократію, куди варто та не варто звертатись. І зрозумів, що структурувавши свої знання і досвід, зможу допомогти онлайн тисячам людей, які поїхали від війни до Франції. Так створив на гугл-диску розгорнуту інструкцію, телеграм та фейсбук-групу "Українці Лазурний Берег", – розповідає чоловік.
В інструкції можна дізнатись про особливості тимчасового перебування у Франції, фінансову допомогу, пошуки житла, особливості працевлаштування, медичне страхування, корисні посилання, чати та групи для переселенців та інші речі. Чоловік постійно доповнює інформацію.
В черзі до префектури стояли і з домашніми тваринками
Дмитро розповідає, що зараз у групі на фейсбуці більше 5 тисяч учасників, які намагаються знайти допомогу, інформацію чи порадити щось іншим. В п'ятницю і понеділок можна постити пропозиції роботи та пропонувати свої послуги; негатив, сварки та образи Дмитро видаляє, щоб люди принаймні десь мали вільне середовище.
"Зараз у Францію уже не приїжджає багато людей. Спершу можна було отримати соціальне житло від держави навіть на Лазурному Березі. Коли воно закінчилось, українців почали відправляти в Марсель і Ліон, працюють розподільчі центри для біженців у Парижі, Страсбурзі та Ніцці. З орендою складніше, бо літо, туристичний сезон і ціни втричі вищі", – пояснює чоловік.
Тимчасові прихистки для українців
Культурним напрямком промоції українців у Франції займається AFUCA (франко-українська асоціація Лазурного Берега). AFUCA активно намагається розповісти французам про українську дійсність. Раніше організація влаштовувала національні вечори та виставки українських художників, а зараз благодійні концерти та мітинги. А також візуалізує культурні втрати українців. 12 червня на Лазурному березі виступали ONUKA, Друга ріка та KAZKA, а всі гроші з квитків пішли на підтримку України.
"Зараз будь-яка допомога цінна. Українці якраз у процесі вирішення, що робити зі своїм життям. Їхати за соціальним житлом десь в глибинку? Шукати роботу нянею, кухаркою чи покоївкою після керівних посад та бізнесів в Україні? Тут нелегко, проте вдома багато в кого вже нічого не залишилось", – розповідає чоловік.
Дмитро продовжує працювати віддалено, планує ще принаймні пів року залишатись у Франції. Кожного дня він виділяє годину на волонтерство у своїх інформаційних просторах та говорить, що люди поступово налагоджують життя за кордоном, хоча практично кожен хотів би повернутись додому, в мирну Україну.
3020
