Редакція Евакуація.City запитала, що думають про обов'язковий виїзд українці з прифронтових територій, та чи підтримали б вони примусову евакуацію і у яких випадках?
Катерина Стінберг, Маріуполь
Я виїхала з Маріуполя ще 19 березня. Вже п’ятий місяць мешкаю на Закарпатті. І я дуже розумію людей, які залишаються на території бойових дій та не хочуть їх залишати. Але підтримую обов’язкову евакуацію. Потрібно розуміти, що ситуація ззовні, на неокупованих територіях, і всередині, на окупованих, виглядає по-різному.
По-перше, люди звикли. Вони вже знають, як виглядають усі можливі небезпеки. І ці небезпеки стають звичними – а коли до чогось звикаєш, воно вже не здається таким страшним. Що на них чекає на тій території України, де бойових дій немає, люди не знають. Зате налякані чутками та страшилками. Росіяни на окупованих територіях пакують людей інформацією, що їх ніхто не чекає, що вони зможуть покладатись лише на себе і мешкати тільки по спортзалах і дитячим садочкам.
Тому під час евакуації треба розповідати людям про ту підтримку, яку вони отримають на неокупованій території України; що їх чекають і не полишать на самоті. Якщо українці все це знатимуть, то не потрібно буде ніякого примусу – будуть самі виїжджати.
Катерина Стінберг
Ярослав Нестеренко. Попасна
Я вважаю, що треба вилучати дітей у батьків, які наражають їх на небезпеку. Але хто це буде робити? Куди дітей будуть забирати? Як батьки зможуть їх повернути? Ці питання залишаються відкритими. Служби, які робили це раніше, у містах і населених пунктах, де є постійні обстріли, можуть не працювати.
Ніхто не має права змусити співробітників піти й вилучати дітей під снарядами і градами. Необхідно делегувати такі повноваження поліції або рятівникам – тим, хто буде у суді пояснювати потім, чому вилучили дитину та на яких підставах.
Зазвичай працівники служби у справах дітей стикаються з такими проблемами, коли у них питають, що вони зробили для того, щоб такої ситуації не виникло. І якщо батьки зловживали спиртним, то що було зроблене стосовно вихованої роботи у сім’ї? А як її провести під обстрілами?
Тому треба прописувати в законодавстві, за яких підстав можна евакуйовувати дітей, вилучаючи їх із сім'ї.
Ярослав Нестеренко
Єлизавета Кудиненко, Суми
Чи мають діти бачити війну? Я вважаю, що ні. Ми виїхали з Сум разом з дитиною, якій шість років одразу – 24 лютого. Коли по моєму місту поїхали танки, російські війська почали стріляти, я зрозуміла, що діти не повинні здригатись від вибухів, сидіти в підвалах – мусять жити щасливе дитинство. А щасливе дитинство – не дорівняє війна. Тому наскільки це можливо, ми маємо берегти наших дітей. Від війни, від пострілів. Тому я вважаю, що потрібно робити примусову евакуацію дітей в безпечні місця. За згодою одного з батьків, з підписом про відмову від евакуації. Бо наші діти варті того, щоб жити повноцінне дитинство.
Єлизавета Кудиненко
Владислав Хасанов. З Донеччини до Ірпеня
Я народився в Донецькій області, та вже кілька років живу в Ірпені. Коли почалась війна, був вимушений виїхати. Як людина, яка пережила обстріли та евакуацію, я відверто не розумію громадян, яких до останнього доводиться вмовляти евакуюватись. Бо кожна людина, яка там залишається і не несе ніякої очевидної користі, наражає на небезпеку не тільки себе, але й навколишніх. Звісно, я не вважаю, що евакуація повинна бути примусовою. Врешті-решт, кожна доросла людина має самостійно приймати такі рішення. Але категорії громадян, які не в змозі адекватно оцінювати ситуацію, як на мене, повинні бути вивезені примусово.
Владислав Хасанов
Юля Найдиш, Луганщина
Я вважаю обов’язкову евакуацію необхідною мірою, але треба забезпечити евакуйованих нормальним житлом. Тому, що ті люди, які не виїхали, тримаються якраз за своє житло.
Юля Найдиш
Оксана Лісовська, Сєвєродонецьк
Я сама переселенка. Бачила побиті міста, і розумію, що нормального життя там немає. І в найближчому майбутньому не буде. Там немає світла, води, газу. Не буде води та опалення. І всі обіцянки окупаційної влади, що вони зможуть розбудувати квітучі сади на знищеній землі є безглуздям. Для цього в них немає ані матеріальних, ані людських ресурсів.
Наприклад, наразі в Сєвєродонецьку 300 працівників Азоту, яких рашисти змогли знайти, займаються тим, що розбирають завали підприємства. За їжу та обіцянку майбутньої зарплати. Навіть щоб прийняти душ, ви повинні взяти талони і записатись у чергу. За два-три тижні до самого дійства.
Тому потрібно виїжджати.
А як? Давайте думати.
По-перше, за евакуації великої кількості народу, Україна повинна гарантовано взяти на себе зобов’язання забезпечити цих людей житлом та роботою.
Чи може держава адекватно відповісти на такий запит десяти мільйонів ВПО? Мій досвід переселенки доводить, що ні. Всі ці питання – де мешкати, де працювати, як виїхати, кожен з нас вирішує для себе самостійно. А це величезний пласт соціальних, матеріальних, психологічних і навіть світоглядних проблем.
Також купа людей втратять роботу за фахом. Всі знають, що Україна має уже 5 мільйонів переселенців за кордоном з дітьми. Це люди працездатного віку. І багато хто з них не повернеться. Я не думаю, що є слушною думка збільшити кількість таких евакуйованих примусово. Хтось сказав, що неможливо зробити людину щасливою проти її волі. Цей хтось був дійсно правий. Не треба вважати людей безпорадними. Не треба говорити, що хтось на окупованих чи прифронтових територіях є недолугим, чогось не розуміє. Це не так.
Оксана Лісовська
Я вважаю, що держава повинна зосередитись на організації якісної евакуації, не втручаючись у думки людей. Кожен з нас відповідає за власну долю – це торкається усіх дорослих, усвідомлених осіб.
Наталія Засядько. Миколаїв
Питання евакуації, тим паче примусової, завжди складне і неоднозначне. Я живу в Миколаєві, місті, яке щодня піддається обстрілам та ракетним ударам з боку військ рф. На мою думку, перш за все при небезпеці мають евакуюватись люди з дітьми. Тому, що – діти це наше майбутнє, і вони точно не мають бути травмовані війною.
Але якщо в людини є сили, є бажання волонтерити, працювати і допомагати своєму місту – це її вибір, залишатися тут і допомагати йому залишатись містом. Тому, що якщо всі виїдуть, то територія без людей – то просто територія.
Водночас якщо людина відчуває, що бойові дії негативно впливають на неї, вона не може нормально спати, їсти і працювати, або ж зовсім не має роботи – звичайно треба виїжджати. Наш емоційний стан надзвичайно важливий. Тому якщо відчуваєте, що стає нестерпно, треба їхати.
Якщо говорити про Миколаїв, то в нас немає примусової евакуації. В нас вона добровільна: пенсіонери, жінки з дітьми. Усі охочі можуть виїхати на муніципальному транспорті, або на власному. Примусової у нас і не буде – все виключно добровільно.
Наталія Засядько
3025
