Редакція Евакуація.City поспілкувалася з жителями Донеччини, які до останнього не хотіли евакуюватися, але все ж виїхали. Розпитала, їх, що змусило це зробити та як живуть зараз.
Виживав завдяки власній городині, але виїхав, бо стало шкода собаку Геру
75-річний Аркадій Сніткін прибув до Кропивницького першим обов'язковим евакуаційним потягом з Авдіївки. Чоловік має другу групу інвалідності. З собою взяв дві чи три сумки і німецьку вівчарку Геру. Вона для нього повноцінний член сім’ї, господаря обрала сама, коли була ще щеням.
Аркадій Сніткін з вівчаркою Герою
Аркадій каже, що виїжджати вирішив, коли закінчилася їжа. Стало шкода навіть не себе, а тварину. За словами чоловіка, в Авдіївці жив без електрики й газу. Виживали за рахунок власної городини біля будинку. Садили картоплю, буряк, помідори, огірки, перець. Також чоловік доглядав за своїм невеличким фруктовим садом. Коли запаси харчів майже закінчилися, їли засушені фрукти.
"У кінці травня у мене рясно зацвіли абрикоси. Думаю, засушимо, якщо доживемо. А потім дивлюся – вона вся чорна стала. Цвіт звернувся, наче обпалений. Пізніше мені сказали, що це якийсь вид теплових ракет", – розповідає Аркадій.
Разом з собакою їх доправили до Покровська. Погодували і посадили на евакуаційний потяг. Так і доїхали до Кропивницького. Зараз живуть у центрі тимчасового перебування для бездомних людей в Олександрії. Для переселенців додатково виділили 14 ліжок, і забезпечили харчуванням. Люди зможуть жити в центрі до кінця війни. В Аркадія окрема кімната на першому поверсі з виходом на вулицю та пандусом. Каже, що навіть може сам вигулювати Геру.
Директор центру Олександр Желізняк розповів, що чоловіку допоможуть з протезуванням ампутованої ноги. Зроблять це безкоштовно, за рахунок державних коштів.
В Аркадія Сніткіна туга за домом, хоча місцеві мешканці дуже тепло прийняли. Сподівається повернутися в Авдіївку з Герою вже після війни.
Евакуюватися змусила бомба, яка прилетіла у сусідній будинок і страх за доньку: історія бахмутчанки Валерії
Валерія разом 11-ти річною донькою, чоловіком, котом і собакою евакуювалися з Бахмута 18 травня. Виїхали на старенькому "Ланосі", який купили напередодні війни. Довго не наважувалися на виїзд, оскільки мали власне житло, та і сподівалися на краще. Адже в невідомість завжди боязко їхати. Більшість коштів витратили на автівку, тому заощаджень практично не було. На останні гроші заправили машину і поїхали з міста.
Валерія евакуювалася з Бахмута
"Кожного дня, щонайменше 3 рази, російські військові обстрілювали місто. Було страшно. Особливо коли прилетіло в сусідню будівлю. В нас летіло каміння, все навколо стало чорним, стояв сильний запах пороху. Я думала, що нашу машину розбило. Дивлюсь: вона ціла. Тоді зрозуміла, це – знак, треба їхати", – розповідає Валерія.
Після пережитого стресу готові були в полі ночувати, тому ніхто не вмовляв евакуюватися. Як каже жінка, "змусила бомба і страх за доньку".
Родина спочатку жила у селі в Миколаївській області. Їх прихистили знайомі. Тут зареєструвалися та раз на місяць отримували гуманітарну допомогу: дві банки тушонки, літр згущеного молока, пачку кави, борошно, макарони, пшоно, рис. Також оформили виплати ВПО, близько 5 тисяч гривень на сім'ю. Цього на місяць не дуже вистачає, але жінка каже, що все ж краще, ніж нічого. Пізніше чоловік знайшов роботу на будівництві у місті Нікополі.
Виплат від міжнародних організацій не отримали, хоча подавали заявки. Родина не відноситься до вразливих категорій населення: багатодітних чи людей з інвалідністю.
Найбільше зараз потребують безоплатного житла. Переселенцям допомагають з прихистком: селять їх у комунальні заклади, але для родини Валерії це не дуже підходить, бо мають домашніх тварин.
"Я не розумію, як можна жити в таких умовах, готувати, прати. Знаю, що надати кожному квартиру чи будинок держава не може. Але нам хоча б кімнату у гуртожитку або якомусь шелтері", – каже жінка.
Жінку з колишнього місця роботи не звільнили. Працювала продавчинею у магазині. Своїми руками виготовляла їстівні букети. Має надію, що поновиться на роботі вдома чи знайде щось в іншому місті.
Валерія жалкує про евакуацію, але заради дитини тримається. Переселенка розповідає, що з радістю повернулася б додому, але там небезпечно: люди гинуть на вулиці, коли йдуть в магазин.
"Рускій мір" доганяв Євгенія двічі, а евакуацію прискорив теракт на вокзалі у Краматорську
Євгеній Стрюков разом з родиною евакуювалися у квітні, але перед цим довго вагалися. Вони родом з Добропільського району. До війни чоловік працював у Покровську, проводив психолого-фізіологічну експертизу працівників шахти. Його керівник евакуювався ще 24 лютого. За словами Євгенія, ті люди, яким було що втрачати: родину, майно, поїхали у перші дні війни за власний рахунок. Каже, що евакуація коштує дорого, тому добре, що зараз є безплатні можливості виїхати з небезпечних регіонів.
Євген Стрюков евакуювався двічі
Переселенця "рускій мір" доганяв двічі. Перший раз у Донецьку, а другий – у Добропільському районі. Зрештою, виїзд Стрюкових прискорив теракт на вокзалі у Краматорську. Евакуювалися за свій рахунок, зранку викликали таксі і за 10 тисяч гривень їх відвезли у Кам'янське. Родині не хотіли здавати житло з домашніми тваринами і навіть "кинули" на аванс за квартиру. Тому питання пошуку житла і оренди для них дуже складне.
Батьки Євгенія пожили у Кам'янському близько двох місяців і повернулися назад на Донбас, бо там дім, рибалка, дача та домашні тварини. Чоловік був проти цього, але літнім людям важче усе покинути та адаптуватися до нових умов.
"Їх основний аргумент: а де зараз безпечно в Україні? Я ж відразу переїхав до Києва", – розповідає Євгеній.
Київ зустрів його не дуже привітно. Переселенець став на облік у Центрі зайнятості, отримав виплати ВПО, але вони прийшли десь через 2 місяці. Чоловік шукає роботу і ще не знайшов себе. Зараз у роздумах.
Євгеній каже, що у 2014 році на Донбасі тих, хто прагнув побачити "рускій мір" було досить багато, практично кожен другий бігав на референдуми. Після 24 лютого таких стало менше, але люди з проукраїнською позицією звідти теж поїхали.
"Я часто думаю: за що це нам, українцям? І мабуть маю відповідь. Запитайте угорця, поляка, хто вони за національністю, вам дадуть чітку відповідь, а запитайте нас, не всі скажуть відразу. В українців проблеми з національною самоідентифікацією. І це стосується не лише мешканців Донбасу", – ділиться роздумами чоловік.
Говорячи про небажання евакуюватися серед мешканців Донбасу, Євгеній пояснює, що багато хто залишається через роботу:
"Наприклад мій брат працює на шахті у Покровську, там їм доплачують за те, що працюють у військовий час. Виходить десь 40-50 тисяч гривень на місяць".
Тому багато людей тримаються і сидять там через зарплату. Є і "проросійські", але не виїжджають в основному через те, що звикли, складно прийняти зміни у житті.
За словами чоловіка, оптимізму не додають і випадки, коли місцеві "булять" переселенців.
"Моя знайома їхала на евакуаційному потязі "Покровськ-Чоп" і запитала у волонтерів в Закарпатті, чи можна помити голову, їй сказали "ти що сюди за 1000 км голову приїхала мити?". Люди повинні зрозуміти, що все покинути було аж ніяк не нашою мрією".
Загалом Євгеній Стрюков підтримує евакуацію з гарячих точок України, а мешканців Бахмута, Лисичанська, Авдіївки, Слов'янська навіть вивозив би силою. Каже, що там зараз немає нормального життя. Однак, зважаючи на те, що для багатьох людей, це вже не перша евакуація, варто шукати інший підхід:
"Жителям Донбасу треба говорити конкретно: що не буде тепла, показувати – тут ви будете жити, стільки вам платитимуть, пенсію збережуть, вас не хочуть вигнати з дому, де мешкали 70 років і це не зрада. Твої діти будуть ходити у садочки, школи, зрештою, життя – найцінніше, що є у людини".
Боляче читати пости у соцмережах про "не таких донеччан": історія евакуації та адаптації родини з Дружківки
Ірина Захарова разом з родиною та домашніми тваринами евакуювалися з Дружківки 7 квітня. Виїхали двома машинами: Ірина з чоловіком, батьками, 90-річною бабусею та 4 котами. Завантажили деякі речі до самого даху машини та рушили. Про евакуацію не жаліють. Батько Ірини довго опирався, в них залишився відремонтований будинок та пасіка у Дружківці. Його вмовила дружина, кожного дня плакала, казала, що їй дуже страшно.
Ірина разом з родиною евакуювалася з Дружківки у Кривий Ріг
"Перед цим я 3 дні провела на ОЛХ та у соцмережах в пошуках житла. Мені абсолютно чужа дівчина допомогла з телефоном людей, які здають будинок у Кривому Розі. Дозволили заїхати з котами, і 5 спальних місць є, все в домі, сад-город. Зірки зійшлися", – пригадує жінка.
Це вже друга евакуація родини. Перший раз виїжджали в 2014 році в Черкаси на 2 місяці, але батьки залишалися під окупацією. Тому і повернулися на Донбас.
"Я тоді плакала усю дорогу, не за містом, не за квартирою, а за батьками", – пригадує Ірина.
Цього разу були інші турботи: що взяти з собою, який маршрут обрати, оренда житла тощо. Тому жінка трималася.
"Мабуть, особисто ми з чоловіком трохи легше морально перенесли поїздку, бо це вже вдруге. Також від характеру людини залежить, як сприймати ту чи іншу ситуацію. Я – оптимістка і вірю що все буде добре", – каже Ірина Захарова.
За словами жінки, Кривий Ріг прийняв їх гарно. Тут були знайомі, які допомогли. Дуже швидко оформили усім довідки переселенця у Департаменті соціального захисту Кривого Рогу та подалися на виплати. Це зайняло годину часу. Чоловік Ірини став на облік у військкомат. Через місяць отримали перші "переселенські" гроші. Тричі батьків-пенсіонерів запрошували телефоном до Департаменту соцзахисту за гуманітаркою.
Ірина радить не читати місцевих пабліків. Бо де-не-де зустрічаються пости, коментарі, на кшталт, "понаїхали, чому їм вся гуманітарка йде, а нам нічого". Жінка намагається не ділити людей за місцем проживання.
"Один сусід нам намагався розповідати, що "на Донбасі одне бидло". Причому тут же стоїть наша машина з номером АН. Але інші сусіди допомогли з ремонтом машини та дали татові меду, помідорів. Я намагаюсь від поганого абстрагуватися, якби не було боляче, а за гарне – дякувати", – каже жінка.
Родина сумує за домом, жалкує за речами, квартирою, батьківським будинком. Але майже всі її подруги роз'їхалися по світу та Україні.
Як виїхати з Донеччини та отримати допомогу
Кабмін проводить обов’язкову евакуацію мешканців Донецької області у більш безпечні регіони. Людям допомагають виїхати, знайти безкоштовне житло, а також гарантують соціальні виплати та підтримку від міжнародних організацій.
Про це пишуть у розпорядженні на урядовому порталі.
Мешканців Донецької області планують евакуювати у 13 обласних центрів України:
- Вінницьку;
- Волинську;
- Житомирську;
- Закарпатську;
- Івано-Франківську;
- Кіровоградську;
- Львівську;
- Полтавську;
- Рівненську;
- Тернопільську;
- Хмельницьку;
- Черкаську;
- Чернівецьку.
На місці евакуйовані отримують від мобільного оператора повідомлення з переліком необхідних контактів. А також одноразову грошову допомогу:
- 3 000 гривень для дитини або людини з інвалідністю;
- 2 000 гривень для всіх інших.
Крім того, всі мають можливість:
- оформити щомісячну допомогу для переселенців,
- людей безоплатно розселяють у приватні будинки або комунальні заклади,
- надають психологічну та гуманітарну допомогу,
- волонтери консультують щодо оформлення підтримки від міжнародних організацій.
Як зазначають в Уряді "обов’язкова евакуація" не означає, примусового вивозу. Якщо людина не хоче, то її просять підписати спеціальну форму, в якій вказано, що вона розуміє та усвідомлює всі наслідки й несе персональну відповідальність за своє життя.
3497
