Журналістка Евакуація.City поспілкувалася з Олею про організацію зустрічей для підлітків і відвідала кілька подій.
Спільнота – це люди, які обирають бути разом
До 24 лютого Ольга Макар з чоловіком та двома синами-близнюками жила в Києві. Викладала іноземцям українську та впродовж 14 років волонтерила у міжнародній волонтерській спільноті Sant'Egidio, учасники якої допомагали бездомним та бідним. Ольга багато працювала з молоддю в організації "Молодь за мир".
Ранок 24 лютого змінив багато чого в її житті: "Коли почалась війна, я прокинулась вранці від вибухів, як і мільйони людей. У мене двоє маленьких дітей, яким на той момент ще не було двох років. Наша перша думка, що треба їхати на захід України, звідки я родом, де родина моєї мами. Я виїхала з дітьми і мамою туди, мій чоловік з перших днів залишився в Києві, а потім також виїхав".
Оля Макар розбудовує спільноту підлітків у Варшаві
Спочатку Ольга разом з родиною жили в селі, згодом переїхали до Івано-Франківська, а звідти через якийсь час до Варшави: "Для нас основним питанням була безпека дітей, а реагувати з ними на тривоги нормально не виходило. В стані розгубленості та паніки, яка була перші два-три тижні, я вирішила поїхати до Польщі".
Дзвінок подрузі у спільноту Sant'Egidio в Варшаві, 20 годин дороги і вона разом з дітьми та мамою у новому місті. Житло та все необхідне також надали представники спільноти. Окрім цього, дуже допомогли морально та проявили багато уваги.
"Для мене війна стала моментом моєї глибокої внутрішньої зміни, коли я побачила, що все, чим я переймалась раніше, чому присвячувала дуже багато часу, виявилось абсолютного того не вартим. Я зрозуміла, що те, що дійсно важить – це твої зв’язки з людьми, твоя здатність любити, допомагати, твоя внутрішня стійкість.
І сам цей мир, не в політичному значенні, а в значенні взаємодії між людьми, а своєму складному значенні і це щось, чому можна присвятити все життя", – ділиться думками волонтерка. Оля каже, що хоче побудувати спільноту, і на її думку це люди, які свідомо обирають бути разом.
Дуже важливо, що я можу допомагати: про спільноту та волонтерство
Ольга з перших днів у Варшаві активно волонтерить. Спочатку разом з іншими учасниками спільноти Sant'Egidio ходили на вокзали, куди приїздило багато українців, які рятувались від війни.
Згодом почали приходити в центри для переселенців та займатись з дітьми: "Мені дуже важливо, що я можу допомагати. Ми робимо це разом, спільно. Це щось, на чому я будувала завжди своє життя, а зараз такий період, коли хочеться робити ще більше".
У центрах для переселенців волонтери помітили, що окрім дітей є дуже багато підлітків, які не мають чим зайнятись, адже з дітьми їм не цікаво, а активностей для них нема. Спостерігалась постійно одна й та ж картина – в ігровій кімнаті діти просто грають в карти або "лежать в телефоні", не йдуть в школу, не мають якогось інтересу.
Оля Макар почала працювати з підлітками у Варшаві
Значно вплинув на таку закритість і ковід, коли школярі були вдома. Тоді волонтери вирішили прийти і пограти з підлітками пінг-понг та отримали велику вдячність та інтерес з їхнього боку. Ольга розповідає, що не планувала працювати з підлітками: "Відразу організувалась група десь з 15 людей, вони потоваришували між собою. Ми планували працювати з дітьми, але зрозуміли, що підліткам також потрібна увага та зайнятість. З ними працює лише дуже особистісний підхід. Завдяки цьому ми змогли "витягнути" їх з центрів для переселенців та зацікавити чимось новим".
Волонтери завжди знайомляться з родиною підлітків, розуміють, яка у них сім’я, які є проблеми, які питання хвилюють: "В нас є батько з двома дітьми, мама померла. Він дуже радий, бо діти ще з часів пандемії ізольовані вдома, їм було дуже важко в цей час знаходити хоча б якесь спілкування, а сюди приходять задоволені. Батьки раді, що діти щось роблять", – говорить волонтерка.
Окрім підлітків з центрів для переселенців до спільноти часто долучаються ті, що живуть з батьками на квартирах. Саме їм, за словами Ольги, найбільше потрібна комунікація та підтримка. У Sant'Egidio надали житло багатьом переселенцям, тож підлітки відразу долучаються до допомоги.
Також дізнаються про зустрічі з Фейсбуку або через знайомих: "Наша ключова ідея – бути разом. В якісь моменти здається, що це тебе тормозить, але насправді це тебе рятує. Волонтерство стало порятунком для сотень-тисяч людей. Ти один не можеш все зробити, а з людьми можеш більше", – додає Ольга.
Курс польської мови
Ольга розповідає, що спочатку вона просто ходила з підлітками на пікніки та роздавали їжу бездомним. Потім зрозуміла, що їм всім восени в школу, а мову більшість взагалі не знає, що може значно вплинути на успішність та стане новим стресом для дітей. Так виникла ідея зробити курс польської мови для підлітків. Приміщення шукати не довелось, адже Sant'Egidio має свій простір майже у центрі Варшави, де відбуваються не лише заняття з польської, але й сімейні обіди, зустрічі з підлітками, перегляди фільмів.
Українці активно вивчають польську
На одному із таких занять у великій просторій залі за умовним круглим столом зібралась невеличка компанія підлітків та волонтерів спільноти.
"Сьогодні нас небагато: половина в літньому таборі, хтось захворів на ковід, хтось поїхав в Німеччину, хтось йде гуляти завтра з другом і відпочиває", – говорить Ольга.
На самому занятті панує легка атмосфера, підлітки активно включаються в роботу, але без хаосу, який часто буває на заняттях у школі. Здається, вони чітко розуміють свою ціль та максимально зосереджені на процесі. Волонтери постійно підтримують та допомагають з завданнями, сміються і помітно, що навіть ті, хто поводився більш закрито, – посміхається.
Допомога бездомним від українських підлітків
Один з основних напрямків спільноти – допомога бездомним та бідним. У Варшаві вони мають напівпідвальне приміщення, де щонеділі роздають їжу бездомним. "Завжди і всім ми пропонуємо допомагати іншим. Ми бачили в Україні, що багато переселенців, які отримали гуманітарну допомогу від спільноти, завтра приходять допомагати і дуже це цінують.
Ми подумали, що також можемо запросити підлітків на роздачу їжі бездомним. Я спершу переживала, що вони матимуть певні стереотипи щодо цього, але вони дуже відгукнулись на це і дуже були раді". – говорить Ольга, і додає: нещодавно одна дівчинка сказала "Це так круто, що ми можемо допомагати іншим". Це щось, що дає людям гідність. Що ти не тільки отримуєш допомогу, а робиш щось корисне для суспільства".
Допомагати безхатькам для підлітків – це можливість бути причетним до чогось доброго та важливого. Так з 13-річною Сніжаною з Вінниці ми познайомились перед заняттям польською.
Сніжана багато посміхається, але говорить дуже чітко, коротко та дещо сором’язливо. Хоча у спільноті Sant'Egidio у Варшаві її називають "Голова дружби". Вона такий собі неформальний лідер, який відразу попереджає мене, що ніхто не захоче говорити з журналістами, вони досить закриті. Сніжана приїхала разом з мамою та братом до батька, який тут вже давно працює у Польщі.
"В перші дні нам було чути, коли були вибухи в Калинівці, тоді почалась війна і ми злякались спочатку, а потім вже було не страшно і ми поїхали до Польщі", – розповідає Сніжана про переїзд в іншу країну.
Дівчинка говорить, що вже освоїлись тут: мама та батько ходять на роботу, вона ж волонтерила в одному з центрів для біженців, де роздавала їжу та предмети гігієни. Там і познайомилась з Ольгою та долучилась до спільноти:
Щодо спілкування з іншими українцями, підлітки намагаються не говорити про війну та пережитий досвід в Україні: "Ми або сміємось або кажемо "все норм". Ми не спілкуємось про сумне, ми це вже давно пережили", – говорить Сніжана.
Оля Макар поділилась, що вони планують роздавати їжу безпосередньо у приміщенні спільноти і максимально залучати до підготовки підлітків, адже це буде виховувати відповідальність і вони відчуватимуть свою важливість: "Для підлітків дуже важливо, щоб вони були головними героями цього дійства, щоб це була їхня справа.
Хочу, щоб вони знали: якщо вони не прийдуть, то подія не відбудеться, ніхто інший її робити не буде. Це для них дуже важливо. Тому що коли є дорослі люди, то вони автоматично відходять на другий план і втрачають роль. Ми бачимо з нашого досвіду, що вони можуть дуже багато, для цього потрібно, щоб вони відчули свою відповідальність і свою вагу".
У Варшаві можна вмикати світло: про прийняття і не прийняття нового життя підлітками
Підлітки, які пережили війну – це вже не ті підлітки, які були раніше. Вони не можуть так відкрито розповісти про почуття або пережите, як діти та не знаходять сил, щоб чітко пояснити, як дорослі. Майже всі, хто приходить в спільноту, пережили дні, коли вони були в зоні бойових дій або окупації, дуже мало тих, хто виїхав у перші дні.
Ці діти знають всю зброю, винищувачі та як вони звучать: "У нас був діалог з хлопчиком з Херсонської області, з Нової Каховки. Я кажу "Тобі подобається у Варшаві?", він такий "Так, тут можна вмикати світло, тут не стріляють, не ходять солдати російські по вулиці, мені тут дуже подобається", – ділиться Ольга.
Багато хто приїхав з Маріуполя, де тижнями сиділи у підвалах, у багатьох залишились рідні в Україні: хтось воює, хтось залишився на окупованих територіях. Якщо одним підліткам подобається у Варшаві, то інші категорично не можуть сприйняти нові умови, мають образу, що їхнє життя зруйнувалось. Вони пригнічені і часто почуваються дуже самотньо в новій країні.
"Ключове правило у спілкуванні з підлітками зараз – це просто слухати. Я не намагаюсь з них витягнути спогади про війну, намагаюсь про це не говорити. Навіть з бездомними ми стараємось говорити про те, що сьогодні для людини актуально. Якщо людина хоче – вона розповідає. Важливо не намагатись витягнути якусь інформацію", – розповідає Ольга.
Поради щодо розбудови спільноти з підлітками від Ольги Макар
- ставитись до підлітків серйозно, як до людей, що можуть змінювати світ, які можуть самі змінюватись і розуміти складні, важливі питання;
- робити щось разом: дружба та стосунки завжди розбудовуються, коли ми щось робимо;
- постійність: якщо ти один тиждень приходиш, а наступний ні, то люди забувають. Коли виникає постійність, то все йде значно легше і є більше довіри;
- потрібно бути з людьми: дуже часто є така спокуса хотіти робити великі проекти, але питання в тому, що кожен великий проект складається з багатьох маленьких. У нас дуже особистісний підхід до людей і це допомагає будувати міцну спільноту;
- потрібно створювати атмосфера та правила, які створюють атмосферу.
3020
