Діана розповіла редакції Евакуація.City, як відрізняються українська та французька системи освіти.
Українська школа
До війни Діана з родиною мешкала у Дніпрі – вела блог в інстаграмі, займалась консультаціями, чоловік працював в IT. Син Діани та дочка чоловіка від перших шлюбів жили наполовину з Лєбєдєвими-Кашкіними(у родини подвійне прівзище), наполовину зі своїми татом і мамою. Молодші мали няню та ходили до садочка: на "Супермамі" Діана відстоювала позицію максимального делегування побутових обов’язків, фокусуючись на якісному часі у спілкуванні з дітьми. Окрім няні, сім’я мала прибиральницю, кухаря, особистого бухгалтера та нутриціолога.
Освіту дітям Діана також обирала прискіпливо. Старші діти родини змінили декілька шкіл.
"Рівень викладання в державній нам не сподобався. Перейшли на навчання екстерном, і в якийсь момент це рішення для нас працювало", – розповідає Діана.
На екстерні син блогерки навчався в школі, де кожна дитина мала власну програму. Під керівництвом викладачів та супервайзерів, кожен учень міг рухатись у власному темпі. Проте іспити потрібно було складати у державній школі.
"Було круто, що кожна дитина могла проходити шкільну програму у комфортному для себе темпі та з фокусом на тих напрямках, які для нас були пріоритетнішими. Десь швидше, десь затриматись. Але з часом зіткнулись з тим, що в екстернаті нема конкуренції. Те, що здавалось плюсом, через рік стало мінусом. Інколи дитині корисно подивитись на інших, щоб працювати трохи активніше. А відчуття, що ти класний, що б не зробив, створює такий вакуум, де не пробуєш нічого нового", – пояснює жінка.
Діана з дітьми
Зрештою Лєбєдєви-Кашкіни скористались рейтингом шкіл на сайті освіта.ua, та перевели дітей в державний дніпровський ліцей. Син обрав клас з посиленим викладанням фізики, хімії і математики. Також Діану влаштувало, що в цій школі була обов'язковою друга іноземна та досить серйозна увага до гуманітарних предметів.
"Син мав десять академічних годин на тиждень. А крім того, ходив у басейн і на гуртки", – розповідає Діана.
Лєбєдєвим імпонувала сильна внутрішня культура українського ліцею. Школа мала багато власних традицій: до пандемії для дітей влаштовували шкільні бали, спеціально орендували для цього великі зали. Хлопці приходили у ліцейських жилетах, класичних сорочках та штанах, а дівчатка наряджались у довгі вечірні сукні. Кілька перших танців ліцеїсти кружляли в класичних танцях – а потім в цьому ж залі та в цьому ж одязі відривались на дискотеці.
"Ліцей навіть робив сімейні пікніки всіх класів. Пам’ятаю, як тато з Азербайджану готував величезний чан з пловом – там тусувались батьки. Діти в основному їли солодке, бігали і пили воду", – сміється жінка.
Проте пандемія поруйнувала ці традиції – все перейшло в онлайн.
24 лютого
"Щоб ви розуміли, як ми не очікували війни – хотіли полетіти відпочити в Туреччину, і вже навіть збирались оплатити 30 відсотків за путівку. Не встигли", – згадує жінка.
24 лютого Діану розбудив чоловік. Росіяни вдарили по дніпровському аеропорту, тож Лєбєдєви-Кашкіни почули про повномасштабне вторгнення не з новин.
"Коли я була у восьмому класі, до нас приходили ветерани і розповідали про війну. Про голод, холод, партизанство та небезпеки. Я ще тоді, у дитячому віці, вирішила, що раптом що – відразу заберу дітей та поїду. Війна – то не той досвід, який варто проживати малятам. Так і сталось", – згадує жінка.
Діана з чоловіком швидко зібрались в евакуацію: батько старшого сина та мама старшої доньки Лєбєдєвих-Кашкіних дозволили вивезти за кордон дітей.
Лєбєдєви-Кашкіни в евакуації
Близько чотирьох діб родина їхала до молдовського кордону – дороги все ще були порожніми, доки в перші кілька годин країна відходила від шоку. Лєбєдєви-Кашкіни бачили через вікна автівки, як Україна поступово стає на свою оборону: і діти, і дорослі, і люди літнього віку будували блокпости, тягаючи важкі мішки з піском.
"Ми були шістдесяті в черзі на виїзд, на кордоні були 4 години. Коли врешті виїхали в Молдову, була уже глибока ніч. Чоловік їхав за кермом близько дванадцяти годин. До Кишинева ми діставались через завірюху і снігопад, я через телефон знайшла волонтерський центр в столиці Молдови, де можна було переночувати. Там були просто матраци з постільною білизною на підлозі, але ми цінували можливість поспати", – розповідає жінка.
Прихисток в Молдові
З Молдови Лєбєдєви поїхали у Болгарію, де родичі погодились на якийсь час прихистити родину в порожній квартирі.Розуміли, що мають обрати країну, яка прихистить їх принаймні на рік. Абсолютно випадково зустріли свого знайомого з Дніпра – мандрівника та копірайтера Дмитра Огиря, який з початку війни почав допомагати евакуйованим у Францію українцям.
"Він порадив нам податись у Францію, на Лазурний Берег. І ми вирішили спробувати поїхати у невеличке містечко біля Ніцци", – розповіла жінка.
Коледжі і садочки
На Лазурному Березі українці орендували квартиру. Родина подалась на тимчасовий захист, адже спершу і Діана, і її чоловік втратили роботу. Лєбєдєви-Кашкіни постали перед іншою важливою проблемою – навчанням своїх дітей.
"Для усіх переселенців процедура однакова – приходите в мерію свого міста, і кажете, скільки у вас дітей і якого віку. Далі вам допомагають їх влаштувати, спочатку цілком безкоштовно", – розповідає Діана.
Десятигодинна черга на оформлення тимчасового захисту
Так старші діти дніпрян, Максим і Аліса, опинились у французькому коледжі, а молодші – в дитячому садочку.
"У французів дещо не так працює освітня система, як у нас. Державна "школа" тут рахується з чотирьох до десяти років. В приватний садочок можна віддавати ще з пів рочку дитини, в державний – з двох до чотирьох. Садочок у них називається école maternelle. Туди у нас ходить молодша донечка", – пояснила Діана.
Дитячі садки у Франції оплачують по прогресивній ставці, яка залежить від доходу сім'ї. В перший місяць евакуації Лєбєдєви-Кашкіни були на тій ланці соціальної драбини, яка вважається незахищеною. Тому спершу заплатили 14 євро (560 гривень) за місяць, що, як зазначає Діана, для Франції ніщо. За харчування в садочку і в школі також платить держава.
Молодша донька родини після садочку
З десяти до вісімнадцяти років у французів не старші класи, як в Україні, а коледж. Cтарші діти Діани потрапили в місто на Лазурному березі, Beaulieu-sur-Mer, у коледж імені Жана Кокто.
Французька система освіти
"Коли ми приїхали, по французькому телебаченню вийшов сюжет. Ніби українські діти у французьких школах показали слабкий рівень з усіх предметів. Себто, велика французька освіта попереду всієї планети, бідні українці, які так погано вчаться.
І це не зовсім правда. Коли Максим вперше прийшов додому зі школи, він сказав: "вони математику вчать на рівні четвертого класу, а я в шостому. Ми це проходили 2 роки тому". Французи дуже поступово проходять всі предмети. Інші науки порівняти складно – наприклад, біологія тут природознавство, гуманітаристику всюди викладають по-різному. А от математика плюс-мінус всюди однакова", – розповідає жінка.
Вся родина під час подорожі в Монако
Максима взяли в клас з додатковою німецькою мовою, яку хлопчик вчив в Україні. Все викладання відбувається на французькій, на уроках англійської він показав вищий рівень, аніж французькі діти.
"До наших малих приєднали російськомовних дітей, які перекладають, щоб всім було легше – бо Максим і Аліса абсолютно не знають французької. Мої спершу пропустили всі контрольні – сиділи і малювали на листочках. Ну бо які контрольні, якщо вони приєднались за 2 місяці до кінця навчального року? Ось тобі і весь секрет з "низьким рівнем" наших дітей", – розповідає Діана.
Вихідні і домашня робота
Вчаться студенти коледжу з 8:00 до 16:00, а в середу мають короткий день або і зовсім вихідний, щоб відпочити від навчання.
"І це те, що українській системі освіти було б добре запозичити. Ми перейняли ж Болонську систему саме від французів, і ось цю річ було б добре. В середу у дітей є можливість походити на гуртки, посидіти, розслабитись. Ми, дорослі, вже й самі забули, що це – щодня поглинати 8 годин нову інформацію", – пояснює жінка.
вся родина в орендованій квартирі у Франції. Частину коштів за оренду мерія може повернути, якщо податись на окрему програму допомоги від мерії. Програма доступна і для французів, і для українців.
Для координації системи французької освіти використовують додаток Pronote – там діти можуть переглянути усю домашню роботу.
"Всю домашку в Україні ми робили від 3 до 4 годин, такі були об’єми. А тут домашнє – це 2-3 завдання. Половина з них – взяти зошити, наприклад. Потім ставиш галочку в додатку – я закінчив. З математики задають один-два номери вправ. З мов – прочитати абзац тексту", – розповідає жінка.
Діана говорить, що мінус цієї системи – діти можуть бути менш ерудованими.
"Плюс – вони приходять зі школи і самі йдуть робити домашку. Для них вона стає чимось легким і простим, що вони зроблять за пів години, і підуть з чистою совістю займатись своїми справами. В Україні відтягували до останнього і прокрастинували.
Я з тих батьків, хто вважає, що дітям не треба впихати в голову максимальну кількість знання. Особливо у вік інформаційних технологій, де ти ніколи не знатимеш більше, ніж комп'ютер. Тут треба вміти нагуглити.
Про якість освіти сина жінка все ж тривожиться. Якщо раніше її дитина займалась математикою 10 академічних годин, то у французькій школі вони перетворились у півтори. Тож жінка знайшла додатки англійською мовою, де старші діти безкоштовно додатково навчатись.
"Ще цікава річ – у французькій школі двогодинна обідня перерва. І так по всій країні, у дорослих людей теж. Зрозуміло, що їдять діти хвилин 20. А весь інший час займаються фізкультурою, але ігровою: шукають предмети, сховані на території спортзалу. Або тенісом, або скелелазінням – словом, різними активностями на свіжому повітрі.
у французькому аквапарку
Вчитись у французькій школі дещо менш напружено, ніж в українській. На багатьох уроках діти дивляться фільми. На літературі книгу "Навколо світу за 80 днів" вони можуть проходити досить довго, з увагою до деталей – робити тести, читати один розділ на тиждень. Французькі діти досить глибоко поринають у вузькі теми, немає заучування великого об'єму даних", – розповідає жінка.
Мовний бар’єр для Лєбєдєвих наразі лишається найбільшою проблемою.
"Ми зараз навчаємось у корпусі університету Cote D`azur, корпуси якого розташовані по всьому узбережжю Лазурного Берега. Тут волонтери безкоштовно викладають французьку для українців. Щоб зробити вивчення менш неприємним, перед кожним уроком я купую нам усім 5 круасанів у місцевій кав’ярні. Тут навіть є няня, яка сидить з малими, поки ми навчаємось. І красива скляна стеля, через яку просвічує сонце", – розповідає жінка.
Один з корпусів Université Côte d'Azur
Солідарність і повернення додому
Діана говорить, що в евакуйованих українців наразі немає поняття "довготривале планування", бо нічого незрозуміло.
"Малих тут добре прийняли. Коли молодша Аліса прийшла в школу, хтось подарував фенічку на шию. Інша дівчинка – браслет, ще якась дитина підкинула в портфель записку з написом "я тебе люблю" англійською. Хтось також подарував Алісі листівку з українським прапором і написав на ній "ласкаво просимо".
Діти досить швидко знайшли спільну мову з французами. Дорослим адаптуватись було уже дещо складніше
Одна з цінностей французів – це солідарність. На пошту мені часто приходять повідомлення на кшталт: для того, щоб розвивати солідарність, ми збираємо їжу для біженців з України чи Сирії. Тому прошу через дитину передати якусь їжу в банці, яка не псується. Французів вчать цього з садочка. Думаю, ми наразі теж цього вчимось, і відчуваємо схоже. Наша ідентичність як українців дуже важлива. Де б ми не були, ми хочемо повернутись. Тому як тільки закінчиться війна, розглядатимемо шлях додому", – розповідає жінка.
3020
