Українки, евакуйовані у Південну Корею, Францію, Британію, Бельгію та Індонезію розповіли Евакуація.City про особливості освіти за кордоном.
Марія Тимошенко. З Бучі в Південну Корею
Освіта в Кореї працює так само як в Україні: садочок-школа-вищий навчальний заклад. Дуже популярні гуртки – техакони. Корейці навчаються постійно, адже у них велика конкуренція в отриманні робочих місць, тому вони мають постійно вчитися і бути кращими й розумнішими за інших.
У них є початкова, середня, і старша школа. Ці школи розташовані в різних місцях, три різних структури. Тому корейці часто переїжджають, щоб віддати дитину в наступний навчальний заклад. Оренда тут більш популярна, ніж купівля житла.
Тут існує "корейський вік". У мене сину 13 років, але корейці рахують дату народження від зачаття, тому в Сеулі йому 14.
Марія Тимошенко
Анна Таран. З Києва у Великобританію
Ми зараз у Британії. Моя молодша донечка ходить у садочок, а старша в школу. Школа в англійців починається з чотирьох років, але вся освітня система побудована на тому, щоб дитина була зацікавлена в навчанні. Тут поясняють все доступно, легко і в ігровій формі.
Якщо вони вивчають Єгипет, то вони намагаються зробити мумію чи піраміду вручну, або розмалювати її. Щоб дитині було цікаво зрозуміти, що це таке, а не просто суха інформація.
Ми ведемо читацькі щоденники, облік – що ми прочитали і що найбільше сподобалось у цій книжці. Мені дуже подобається британське відношення до дітей – як вчителі доносять інформацію, які у них є правила в школі. Мені здається, діти тут мають можливість відкриватися та висловлювати свою думку або позицію.
Анна Таран
Діана Лєбєдєва. З Дніпра у Францію
Освіта у Франції досить відрізняється від української. Вони беруть вузькі теми, та занурюються в них дещо глибше – можуть навіть присвятити одній темі кілька уроків.
Діти починають вчитись о восьмій ранку, а закінчують о 16:00. Це здається багато, але посередині вони мають 2 години обідньої перерви, де можуть не тільки поїсти, а ще поспілкуватись чи позайматись спортом.
Додому приходять втомленими, але з відчуттям, що багато чого зробили.
На домашнє завдання у дітей йде пів годинки. Приходять зі школи і кажуть – я спочатку зроблю домашку, а потім все інше. Це добре, бо коли в тебе домашка на три години, то дитина робить все, аби не починати її робити.
Французи дещо повільніше працюють з математикою. В українській школі син мав 10 академічних годин, а тут ледве півтори. Він у шостому класі, а рівень викладання – приблизно наш четвертий.
Діана Лєбєдєва
Любов Шлапай. З Кам’янця-Подільського до Індонезії
Моя дитина навчається в приватному садочку в Індонезії. І це неймовірно – вона сама збирається щоранку і кричить: "тату, вези мене в садочок".
Коли ми їдемо на нашому байку, бачимо таких же батьків, які везуть своїх діток, і моє серце радіє. Ми – частина спільноти іноземців, які живуть в Індонезії. Тут є японці, німці, французи. Така атмосфера інтернаціоналізму, людей, що усвідомлюють свою ідентичність і відмінність від інших, проте зберігають повагу до всіх.
Тут немає класичних парт чи іспитів. Діти різного віку можуть брати участь в якійсь проєктній роботі, відчувається, що їм добре разом. Як мама, я дуже задоволена.
Любов Шлапай
Елла Пашинська. З Київщини до Бельгії
У Бельгії три офіційні мови: фламандська, німецька і французька. Діти навчаються з шести років. А уже з дванадцяти до вісімнадцяти – це середня школа, яка ділиться на три етапи.
Чотири роки з них – обов’язкові, щоб здобути середню освіту. До вісімнадцяти років лишаються ті, хто хоче отримати спеціальність в школі, чи піти в університет.
Тут цікавий підхід до фізкультури – вона може в будь-якій порі року бути на вулиці. Навіть попри дощ чи сніг.
В Бельгії дуже суворо з відвідуванням. Можна пропустити лише два дні в році з поважної причини.
В початкових школах дуже багато гуртків, щоб діти розвивали творче мислення.
Елла Пашинська
3025
