Журналістка Евакуація.City поговорила з українцями, які прийшли на святкування і дізналась, що для них українська Незалежність.
Не будемо робити розваг
В місті Перемишль, що розташований за 15 кілометрів від кордону з Україною, поляки, переселенці, та українці, які живуть в країні давно, створили "ланцюг підтримки", щоб показати свою єдність з Україною. Міст, де зібралось близько 70 людей, замайорів синьо-жовтими та біло-червоними кольорами. Люди одягли свої яскраві вишиванки та дарували один одному обійми.
Катерина Комар-Мацинська
"Сьогодні відзначаємо 31 річницю Незалежності України, це важливий історичний момент, а також і важкий. Ми вирішили, що не будемо святкувати у жодній з традиційних форм, не будемо робити розважальні заходи, а просто вийдемо і покажемо нашу єдність та солідарність з усіма українцями", – каже Катерина Комар-Мацинська одна з організаторів цієї події.
Всі бажаючі об’єднатись в "ланцюгу підтримки" зустрічались біля українського Народного дому з правого боку мосту, далі всі разом з синьо-жовтими стягами йшли на міст, співали Гімни Польщі та України, й, звичайно, "Ой, у лузі червона калина".
Свято України – це свято моєї сім’ї
Поряд з Народним домом стоїть яскрава жінка, одягнена в жовту сукню. Її шию прикрашають жовто-сині коралі, а лице світиться посмішкою.
Олена Бобрик жила в Бородянці, її сім’я була під окупацією від 27 лютого, проте 9 березня їм вдалось виїхати спочатку в сусіднє село, а потім на Івано-Франківщину. Жінка зі слізьми згадує цей період та повільно розказує свою історію:
"Фактично відразу до нас зайшли танки з Білорусії. Ми бачили ворожі вертольоти і вони почали бомбити Гостомель, де була знищена "Мрія" (Ан-225 "Мрія" – найбільший та найпотужніший у світі транспортний літак, – ред.). 1 березня місто почали бомбити: це були танки, гради, БМП. На жаль, наші діти добре знають і вміють відрізнити ці звуки".
Олена Бобрик
Після 4 березня їм вдалось виїхати в сусіднє село до родичів, де вони і жили до 9 березня. Далі російські війська почали нападати і на це село, тому родина з 4 сімей, і з 4 дітьми вирішила їхати далі. Внучці пані Олени на той момент був 1 місяць.
"Коли любиш своє місто, ти не наважуєшся відразу десь далеко їхати. В моєму місті до окупації жило близько 13 500 людей, зараз 7 500. Багато не повернулось, бо нема куди, а багатьох вже немає. На момент окупації ми всі були розбиті. Кожного дня дізнавались, що загинули знайомі, друзі, родичі. Від цього боліло ще сильніше", – зізнається пані Олена.
Далі сім’я 2 місяці жила на Івано-Франківщині, а 8 травня повернулись додому. Потім сину довелось вступати, а учні з його класу в місті фактично немає, всі роз’їхались. Сім’я вирішила, що хлопець буде навчатись у Польщі. І саме 24 серпня йому прийшло підтвердження, що добре здав екзамен і може приносити документи.
"Це подвійне свято для нашої сім’ї. Проте я сьогодні тут, бо дуже люблю свою країну. Тут я народилась, виросла, вчилась, народжувала дітей. Скажу відверто, чим далі ти знаходишся від дому, тим важче", – зізнається Олена Бобрик.
Для пані Олени Незалежність – це душа нашої країни. Коли людина незалежна, тоді вона вільна. Жінка вірить в ЗСУ та перемогу України і намагається допомогти як можна: фінансово, морально, молитвою.
"Зараз для мене Незалежність – це поєднання чогось такого особистого і державного. Це як день народження когось з моєї сім’ї. Свято України – це свято моєї сім’ї", – каже жінка.
Вже 86 років, найбільше чекаю цього Дня
Ланцюг на мості очолює старший чоловік в яскравій вишиванці: червоно-чорні кольори та нетипові орнаменти швидко кидаються в око усім перехожим. Сивина, усмішка, тепло та радість – саме так відрізняється Андрій Чорняк серед усіх присутніх.
Андрій Чорний
Чоловік живе в Польщі від самого народження, але Україна завжди в його серці. "Це моє свято, найбільше свято, яке я чекаю кожного року, і так вже 86 років", – каже пан Андрій.
Пан Андрій зізнається, що від початку війни його ставлення до святкування цього дня стало ще особливішим, він його важче переживає.
"Ми все були, є і будемо з Україною. Все, що діється, важко окреслити і зрозуміти, ту політику того нашого сусіда. Проте ми оптимісти, віримо і молимось за неї. А тепер хочу співати…", – раптово перебиває свою думку чоловік.
Далі всі присутні почали почали співати "Ой у лузі червона калина". Міст наповнився піснею. Там можна було побачити не лише прапори Польщі, України, а й Європейського Союзу та Америки.
Насамперед я українка, а потім вже американка
Марія Стрілка переїхала до Польщі з Америки 20 років тому. За громадянством вона американка, а за національністю – українка.
Марія Стрілка
"Для мене Незалежність – це вільний вибір жити на незалежній землі, говорити своєю рідною мовою і бути патріотом своєї країни. Я тут, бо насамперед я українка, а потім вже американка", – каже пані Марія.
Жінці важливо бути на цьому "ланцюгу єднання" і показати свою єдність з українським народом. В неї живуть родичі у Львові, Тернополі та Києві. На цю акцію Марія Стрілка прийшла разом зі своєю подругою Лесею Рудакевич-Сколі.
Без свободи немає життя
Дідусь та бабуся пані Лесі були біженцями, вони втекли до Америки під час Другої Світової війни. Жінка народилась в США, проте переїхала до Британії, і вже там виховала своїх дітей, навчила їх англійської та української мов.
До Перемишля вона приїхала разом з сином Констянтином спеціально до Дня Незалежності. Вони планували бути у Львові з родиною 24 серпня, проте поїдуть туди на наступний день. А поки залишаються у друзів.
Леся Рудакевич-Сколі, її друг пан Андрій та її син Констянтин
"Я закінчила університет в 1991 році, тому пам’ятаю перший День Незалежності. Незадовго після цього сама переїхала в Україну, і в перші роки української свободи працювала там журналісткою. Я не могла ніколи повірити, що треба буде ще раз битись за нашу свободу", – каже жінка.
Пані Леся зізнається, що думала про напад росії, але не була готова до повномасштабного вторгнення.
"А цього року це дуже особливе свято. Пів року тому ми всі проснулись зранку, і вірили чи ні, але мусіли прийняти, що це боротьба за все. День Незалежності – це все. Без свободи немає життя", – додає жінка, і сльози наповнюють її очі.
3020
