Журналістка Евакуація.City, яка тимчасово проживає у Бремені, дізналася, як і чим живе українська громада у місті.
Скільки українців прибуло до Бремена
За даними Бременського сенату до міста евакуювалося понад 5 700 українців, 39% з них молодші за 18 років. Але реальна кількість може бути більшою: громадяни України мають право на перебування в Німеччині без візи до 90 днів, а отже можуть не взаємодіями з місцевими органами влади.
Близько двох третин евакуйованих зупинилися у друзів чи у власних квартирах. Інших розміщують у тимчасових приміщеннях – спортзалах та первинному центрі прийому біженців.
Новоприбулим надають тимчасовий захист на 2 роки, від 330 до 450 євро соцдопомоги, безкоштовну шкільну освіту та медичне забезпечення, соціальне житло та дозвіл на роботу.
Допомога українцям у Бремені
Інформацію про облаштування на новому місці можна знайти у Телеграм-каналах:
- Біженці Бремену (основна група допомоги)
- Живий чат спілкування
- Пошук житла у Бремені
- Навчання у Бремені
- Робота в Бремені
- Волонтери у Бремені
- Раздача речей
- Медична допомога тощо.
Їх створили та адмініструють волонтери, які вже п’ятий місяць поспіль допомагають українцям. Вони збирають одяг та речі першої необхідності, організовують благодійні акції та різні заходи.
Так, 16 липня в одному з міських парків відбувся пікнік для українців. Його провели вже втретє за літо, цього разу з понад 30 учасниками.
Поки дорослі готували їжу та спілкувалися, діти гралися, сміялися і зоча б на кілька годин забули про війну, яка продовжує "переслідувати" практично кожного евакуйованого. Це було відчуття дому для кожного.
Волонтерський рух у Бремені
Ініціаторка пікніка – Світлана. Вона родом із Запоріжжя, але останні 6 років живе у Бремені.
"Я організувала пікнік, щоб люди відволіклась від війни та познайомилися між собою", – каже жінка.
Організаторка та ініціаторка пікніка Світлана (праворуч)
Світлана разом із однодумцями почала волонтерити у перші дні російського вторгнення. "Коли почалася війна, ми створили групу у WhatsApp. У ній публікували перелік найнеобхіднішого для України. Саме тоді це були дитяче харчування, памперси, медикаменти та спальні мішки. Щось купили самі, щось принесли місцеві – ми збирали все та везли в Україну. Пам’ятаю, як на початку березня ми відправили 9 фур гуманітарки”, – пригадує жінка.
З приїздом перших евакуйованих команда волонтерів розширила свою діяльність: почала збирати гумдопомогу для новоприбулих і запустила телеграм-канал Біженці Бремена.
"Ми бачили, що в центрі прийому біженців всі сидять із рюкзаками та у зимовому взутті…Нам вдалося вибити в міста контейнер для збору одягу. Пізніше місцевий підприємець надав у безкоштовне користування 2-поверхове приміщення. У ньому ми створили нашу Help Base", – розповідає Світлана.
Наразі на базі збирають не тільки одяг та взуття, а й дитячі візочки, крісла колісні, валізи тощо – словом, все що може знадобитися евакуйованим.
Також волонтери організовують благодійні заходи. Так, під час акції зі збору валіз за 2 години їм принесли їх одразу 1 000!
Окрім цього, проводять зустрічі з бізнесменами, пропонують їм допомогти евакуйованим. Так, один із підприємців виділив для українських першачків 230 портфелів, кожен з яких коштує майже 300 євро.
"У мене син в Україні, родичі, друзі. Мені боляче за свою країну та за своїх людей. Я не живу нормальним життям. Ми щодня волонтеримо, бо просто хочемо допомогти нашим", – розповідає Світлана.
Потреба у взаємодії та дружбі
Наталія разом із братом з інвалідністю та сином, який що хворіє на аутизм, евакуювалася з України.
Спочатку зупинилися в Польщі. Тут жінка одразу почала шукати варіанти поселення – надсилала листи в різноманітні фонди, інтернати та реабілітаційні центри. Відгукнулася Martins club – некомерційна організація у Бремені, що опікується людьми з інвалідністю. На початку березня її представники перевезли українців з Польщі до Німеччини.
Родину поселили в центрі підтриманого проживання для людей із інвалідністю. Вони забезпечені житлом і харчуванням, соцпрацівники центру допомагають в оформленні необхідних документів та швидшій адаптації до нової країни. Жінка задоволена умовами проживання і каже, що на всю Україну таких центрів всього один чи два.
Наталія Лебедєва
З волонтерами Help Base жінка познайомилася завдяки Телеграм-каналу Біженці Бремена. Там і дізналася про запланований пікнік.
"Існує піраміда потреб Маслоу. Коли задоволені базові потреби (фізіологічні та безпекові), то актуальними стають соціальні – потреба у взаємодії та дружбі. Тому такі зустрічі, як пікнік, дають змогу будувати місточки дружби, яка так необхідна всім нам", – розповідає Наталія.
Жінка каже, що має намір залишитися в Бремені: "У питаннях інтеграції та соціалізації моїм хлопчикам із інвалідністю буде краще тут. Якщо навіть завтра закінчиться війна, нашій державі знадобиться багато ресурсів для відновлення інфраструктури та допомоги постраждалим внаслідок воєнних дій. Соціальні питання будуть не на часі, а для нас це важливо. Час іде, реабілітація потрібна… Мабуть, найкраще, що я можу зробити для своєї держави, – залишитися тут, щоб вона не витрачала на нас сили".
За освітою Наталія – соціальний педагог. В Україні вона працювала з дітьми з інвалідністю, займалася волонтерством. Наразі вона як волонтер проводить заняття для дітей із аутизмом у Бремені. Їй вже запропонували роботу в місцевій школі для дітей із порушенням зору.
"З мене поганий робітник заводу. А моя робота – це моя любов, моя улюблена професія, моє покликання", – зізнається жінка.
Брат Наталії вже успішно закінчив практику в місцевій пекарні та незабаром буде працювати там.
Ніде нема такої свободи, як в Україні
Юлія – багатодітна матір. Разом із чоловіком вона виховує 6 дітей віком від 3 до 16 років. З початком війни родина евакуювалася у Штолі (селище, розташоване за 12 кілометрів від Бремена – ред.), де проживає на кінній фермі.
"Спочатку все було чудово. Нас поселили, весь квартал назбирав для нас одяг, велосипеди, меблі тощо… А потім я зіткнулася з місцевою медициною і отримала негативний досвід. Техніка тут хороша, а от спеціалісти не дуже", – каже жінка.
Одного дня кінь вкусив її дитину. Юлія одразу ж звернулася до лікаря. Щоб потрапити на прийом, їй довелося чекати пів дня. А на наступний – ще раз пів дня.
"Я прокляла всіх і вирішила робити все сама. 3,5 місяці обробляла рану. Добре, що маю за спиною незакінчену лікарську освіту", – зізнається Юлія.
Юлія Петроченко з донькою
Школа розташована за 5 та 7 кілометрів від дому, молодшим дітям не знайшлося місця в дитсадку, тому вони завжди з жінкою.
"Мені сподобалося. Після таких зустрічей морально легше стає. Але мені не вистачило часу познайомитись із усіма, хто прийшов", – ділиться Юлія.
Жінка зізнається, що їй було цікаво дізнатися, як живуть німці і вона щаслива, що побачила все власними очима.
"Після приїзду ми були в стані жертви, не вірили в свої сили, нам було страшно. Завдяки отриманому досвіду я тепер вневнена, що виживу в будь-якій державі…Але після закінчення війни ми все ж плануємо повертатися в Україну. Бо такої свободи як у нас немає ніде", – каже жінка.
Важливо відчувати підтримку та допомогу
Олена Гордієнко приїхала до Бремена наприкінці лютого. Евакуювалася через територію п’яти держав – Молдови, Румунії, Угорщини, Словенії та Чехії.
"Обрала Бремен, оскільки тут живе моя донька, зять та онуки. Донька допомогла адаптуватись на новому місці, оформити необхідні документи та орендувати соціальне житло", – розповідає Олена Гордієнко.
Волонтери Help Base знайшли жінці одяг, взуття та посуд. Розповіли про безкоштовні екскурсії містом та безкоштовний вхід у музей для українців.
Жінка задоволена життям у Німеччині, вдячна за волонтерську та державну підтримку для евакуйованих українців, але не приховує, що сумує за рідною домівкою.
Олена Гордієнко
Не маючи можливості повернутися в Україну через війну, жінка охоче приєднується до заходів для українців, зокрема пікніків:
"Захід був дуже теплий. Дорослі багато спілкуватися, а діти гралися. Потім нас частували смачними стравами…Так важливо відчувати підтримку та допомогу у такі важкі часи для України", – ділиться враженнями Олена Гордієнко.
3025
