Редакція "Евакуація.City" поспілкувалася з дівчиною про особливості Португалії, пошук житла у Лісабоні та блог.
Весільна подорож перетворилася в евакуацію
Каріна Алєксєєнко до війни жила в Києві. До початку лютого разом із хлопцем вона мала звичайне життя: працювала в IT-компанії, планувала покупку нової квартири, весілля та подорожі.
"Якраз на березень ми планували весілля і подорож по Європі. Ми обоє працюємо з даними, тож дуже звернули увагу на тривожні повідомлення про можливе вторгнення у лютому. Вирішили виїхати на деякий час – якщо все спокійно, то у весільну подорож, якщо ж ні – в евакуацію", – згадує Каріна.
До війни Карина жила у Києві
Збори були неспокійними – всі необхідні речі довелося зібрати за півтора дні. Для цього довелося купити нові валізи, бо пара подорожувала з ручною поклажею.
За 10 днів до початку повномасштабної війни, 14 лютого, Карина з хлопцем поїхали до Польщі.
"Було дивне, сюрреалістичне відчуття. Ніби і втікаєш, а ніби й ні. Можливо, це просто весільна подорож, а може – вимушена еміграція. У місті була святкова атмосфера, а нам було дуже тривожно", – розповідає Каріна.
Через кілька днів пара поїхала до друзів у Німеччину. Там їх і застала звістка про початок війни. Стало зрозуміло, що життя не буде таким як раніше, а ще – треба обрати країну для тривалого перебування.
Молоді люди вирішили поїхати до Португалії. Ця країна доволі швидко відкрила програму для українців, які рятувалися від війни. Статус тимчасового захисту там можна було отримати майже без зусиль, треба було лише пред'явити свої документи.
Після цього у переселенців є можливість без перешкод:
- працювати;
- орендувати житло;
- отримати медичні послуги.
"Це ніби й банальні речі, але не всюди вони були доступні. У Португалії влада пішла на зустріч українцям і організувала допомогу. Всі готові допомогти, ніхто не розгублюється, коли чує, що людина з України", – розповідає Каріна.
Як знайти житло у Португалії
Каріна мала намір довгострокової оренди квартири, але все ж хотіла знайти житло, яке б відповідало потребам пари.
Тож через сервіс Airbnb дівчина знайшла кілька квартир у Лісабоні – кожну винаймали тиждень і так переїжджали у різні райони міста протягом місяця.
Для молоді найкращим видався варіант у Metro Saldanha. Цей район рекомендували і українці, які живуть у Португалії багато років.
"Історичний центр Лісабона дуже красивий, але там незручно жити. Він дуже горбистий, тож навіть прогулянка за хлібом може стати важким фізичним навантаженням. Це класний варіант для відпустки, але не на довгий термін", – розповідає Каріна.
Квартири для тривалої оренди зручно шукати на сайті Idealista. Там можна налаштувати пошук за:
- районом, який сподобався;
- прийнятною ціною.
Однак слід бути дуже наполегливим і терплячим. Власники квартир часто не відповідають на дзвінки чи повідомлення. Якщо вам відповіли – намагайтеся призначити огляд майже одразу. На кожне помешкання є конкурс, тож не слід втрачати можливість.
"Одразу варто писати листа, де розповісти про себе, свій стиль життя і рівень заробітку. Для багатьох це психологічно некомфортно, але це вимагають. Ви можете не надавати свої персональні дані, але тоді шанс таки знайти омріяну квартиру зменшується", – розповідає Каріна.
Орендувати квартиру у Лісабоні складно
Знову ж таки, листів треба писати на якнайбільшу кількість квартир і налаштуватися, що відповідь може не надійти взагалі. З 10 листів Карини їй відповіли на 5, більшість – коли їй вже вдалося орендувати помешкання.
Крім того, якщо у вас немає поручителя – людини, яка готова взяти на себе оплату квартири замість вас, то орендодавці вимагатимуть оплату одразу за 6-8 місяців, інколи навіть за рік.
"У нас не було поручителів. Щоправда, один з власників квартири, яку ми винаймали через Airbnb, так розчулився через нашу, що запропонував нам допомогу. Нічого не вийшло, бо він вже був поручителем своїх родичів, а за законом двічі цю послугу надавати не можна", – пояснює дівчина.
Треба бути готовим і до того, що помешкання буде без меблів. Переважно навіть квартири, які коштують більше тисячі євро (39 тисяч гривень) за місяць, віддають без меблів.
"Наша квартира у доброму стані, всі меблі виглядають новими. Там є меблі, які залишили попередні власники", – каже Каріна.
Оренда у Лісабоні коштує щонайменше 800 євро (29 500 гривень). Помешкання за меншу ціну варто шукати за межами великих міст.
Що варто знати українцям, які думають про евакуацію до Португалії
Зараз багато українців переїжджають до Португалії і створюють ком'юніті у соціальних мережах. Тож слід пошукати таку спільноту у своєму місті чи додатися до групи Українці в Португалії.
"Нам було важче, бо ми приїхали на початку війни. Зараз наші сусіди – українці, знайти людину, яка може допомогти і вже мала схожі проблеми – простіше", – каже Каріна.
Вона радить бути готовими, що хоч португальці налаштовані допомагати, через особливості системи все відбувається довго.
"Наприклад, якщо в Україні банківську картку можна зробити за кілька хвилин, то в Португалії її зробили за 2 – 3 місяці. Cпочатку треба записатися на прийом до спеціаліста, ви разом заповнюєте заявку, причому система часто зависає. Треба чекати. Далі заявка йде на затвердження, при чому вам можуть забути подзвонити. Тож треба знову записуватися на прийом, щоб просто запитати про стан заявки", – розповідає Каріна.
Карина живе у Лісабоні
Люди, які приходять у банк із дітьми, можуть претендувати на пріоритетну чергу. Їх можуть прийняти майже одразу.
У Португалії слід оформити медичне страхування. Це дозволить не лише зекономити на послугах, а швидше записатися до спеціалістів.
У випадках, якщо ви не потребуєте екстреної допомоги, запису до лікаря можна чекати тижнями.
Українців у Португалії може здивувати і планування квартир. У країні немає звичних для українців "сталінок" і "хрущовок", тому всі помешкання здаються дуже великими. Маленьких квартир майже немає – вони переважно двокімнатні, не студії.
Кількість кімнат рахують за спальнями, тож в двокімнатна квартира може виявитися трикімнатною, а в однокімнатній буде додаткова зала.
Хочу ділитися інформацією, яку вважаю корисною
До повномасштабної війни Каріна знімала про IT, нерухомість та житло, організацію робочого дня. Тепер більшість відео – про життя у новій країні.
"Для мене мій канал – місце, де ділюся тим, що мені цікаво і здається корисним. На початку війни і моє, і життя багатьох українців поділилося на до та після. Я знала, що люди потребуватимуть інформації, і розповісти те, що знаю сама – це мінімум, що я можу зробити для співвітчизників", – розповідає дівчина.
Усі переселенці ставлять майже однакові запитання, тож класно, коли про все можна дізнатися стисло та структуровано.
Каріна вже знімала відео для свого каналу раніше, тому мала деяку техніку: штатив, деяке світло. Взяти вдалося лише найнеобхідніше – тож акцент не на картинку, а на інформацію. Головне, щоб був добрий звук, каже блогерка.
"Хоча моя камера була зі мною, перші відео "воєнного часу" я знімала на телефон. Не могла змусити себе витягнути обладнання. Було важко робити, щось “екстра”, сил вистачало лише найпростіші дї. Відчувала, що хочу поговорити на відео, діставала телефон і записувала", – каже Каріна Алєксєєнко.
Лише нещодавно у дівчини з'явилися сили та бажання знімати на камеру. Якщо раніше Каріна майже не акцентувала увагу на своєму громадянстві, то відео про евакуацію стало для неї приводом чітко означити своє походження, показати, що в Україні є люди, які вимушені рятуватися від війни.
"Частина людей, які, очевидно, не поділяють мою позицію – відписалися. Натомість за статистикою підписалося багато українців", – каже Каріна.
Ще до повномасштабної війни дівчина мала плани щодо розвитку каналу. Однак, щоб сподіватися на монетизацію, потрібно займатися ним більш системно, як ще однією повноцінною роботою.
"Я думаю про це, але поки що не в ресурсі, щоб вкладати у це свій час. Можливо, для цього треба команда. Мені було б цікаво збільшити аудиторію і знайти однодумців, а не просто заробляти на каналі".
Поки що повернення в Україну для Каріни складне питання. Вона має багато далеких родичів на Луганщині, які зараз живуть у київському помешканні дівчини. Тож повертатися в Україну просто немає куди.
"Я не уявляю, за яких умов мої родичі матимуть змогу переїхати у власні квартири. Крім того, моя компанія закрила київський офіс і думає над релокейтом у Лісабон. Планувати важко, але, напевно, цей рік будемо залишатися в Лісабоні".
3019
