Редакція "Евакуація.City" поспілкувалася з новоприбулими, аби дізнатися, як їм живеться, які виклики мають та що їх найбільше вражає в новій країні.
Розчарували британські дитячі садочки
24 лютого Крістіна Новицька з дворічною донькою Стефанією вирушила з Києва до західної частини України. Однак і тут постійно лунали сирени, треба було йти в укриття, тож жінка вирішила їхати до Європи через Молдову та Румунію.
"Ми були в Румунії близько 10 днів. Вважаю, цю країну недооціненою з боку співвітчизників. Тут щодня висвітлювали війну в Україні. Румунці взяли нас до себе, годували, на заправних станціях небайдужі давали кошти на бензин. У цій країні хороші соціальні виплати, садочки на повний робочий день, соціальне житло", – ділиться своїм досвідом перебування в Румунії.
Жінка планувала їхати до Італії через Будапешт, однак залишилася в Угорщині на 2 місяці.
"Угорці дозволили проживати в квартирі безкоштовно, приносили їжу, купляли новий одяг. Хоч ця країна не є найкращим партнером для нашої, звичайні люди готові допомагати новоприбулим. У центрі Будепашта є навіть ресторан, де тричі на день безкоштовно годували українців", – розповідає Крістіна про досвід перебування в сусідній країні.
Крістіна Новицька з донькою Стефанією
Крістіна вирішила поїхати далі, до Великої Британії, бо знає англійську на середньому рівні, тож мовного бар’єру не мало б бути. Знайшла спонсорів в інтернеті. Вони придбали для переселенки квитки на літак. І вже 30 травня жінка прибула до них.
"Мені незручно було бути в країні, що не підтримувала нас на політичній арені, тому я вирішила їхати до Великої Британії. Я переїхала до великого міста, до Лондона, тому що хотіла працювати. Проживаю в районі Ектоні. Мої спонсори – це янголи-охоронці, бо якби не вони, я не впоралася б із тією кількістю заяв, які треба розіслати в різні установи", – ділиться своєю мотивацією переїзду.
Спонсори виділили окрему кімнату для Крістіни та ще одну для її доньки. Після переїзду до нової країни виникли перші труднощі.
"Погода – це останнє, що повинно вас турбувати, коли ви наважуєтеся сюди приїжджати. Погода тут, як в наших Карпатах, тому це не є проблемою. У мене вже не було грошей, коли я приїхала сюди, тож мої спонсори звернулися в міську раду для того, щоб отримати одноразову допомогу. Тут усе дуже забюрократизовано, відповідь на запити надходить повільно", – розповідає про перші труднощі киянка.
Як зазначає жінка, насамперед треба враховувати, як далеко розташовані садочки чи школи від місця вашого проживання, чи є робота і як довго до неї добиратися, бо громадський транспорт у Великій Британії дуже дорогий.
"Хороша транспортна система, можна дістатися до різних частин міста, але траспорт дуже дорогий. Для українців ніяких знижок немає. Якщо ви живете десь у сільській місцевості, то школа чи садок може бути ну дуже далеко, а роботи може й не бути взагалі. Єдине, що тут відповідає київським цінам – це продукти харчування. Одяг більш доступний ніж в Україні. Тож за речі та продукти хвилюватися не варто", – порівнює новоприбула українка.
За словами пані Крістіни, найбільша проблема для мам із дітьми дошкільного віку – садочки. Змоги одразу вийти на роботу немає, якщо немає на кого лишити дитину.
"До 12 років по закону ти не маєш права залишити дитину одну вдома. Я звернулася до міської ради, аби дізнатися про можливості, які маю, стосовно дитячого садочка, бо хочу працювати, вчити мову. Спочатку мені сказали, що моя донька може піти в садок лише з 3 років, потім виявилося, що можна взяти 15 годин на тиждень безкоштновно. Їх розподіляють по-різному, найчастіше – це три години щодня. Тобто дитина може перебувати у садочку безкоштовно лише три години на день. За таких умов я не можу влаштуватися на роботу, хто мене візьме на три години? З ким залишити Стефанію в інший час, якщо я одинока мама?", – роздумує українка.
Отримати можна й більшу кількість годин, зокрема 30, за умови, що людина, яка перебуває в центрі зайнятості, знайде роботу.
"Коли я знайду роботу на повний робочий день, збільшиться кількість годин у садочку до 30. Але хто мене візьме, якщо я попередньо роботодавцеві скажу: "Дайте роботу на повний робочий день, щоб я отримала 30 годин у садочку". Для цього ще маю піти в міську раду. Яка компанія наперед дасть мені можливість укласти контракт, якщо вони не впевнені, чи матиму в результаті ці години? Це якесь замкнене коло", – зневірено розповідає про свою ситуацію Крістіна.
Самі ж садочки неприємно розчарували новоприбулу українку. За її словами, вони значно поступаються українським.
"У садочках непередбачено, що дитина спить вдень. Я запитала: "Де ж дитина спатиме?" Вони кажуть: "Отут на диванчику поспить". У державних садочках безлад, вони занедбані у порівнянні з нашими. Дітей у садочках не годують, ви даєте ланчбокси з собою", – ділиться своїми враженнями від відвідин дитячих садочків.
Крістіна отримує виплати, бо перебуває на обліку в Job centre, тобто центрі зайнятості. Однак, за її словами, цих грошей недостатньо для того, щоб винаймати житло у подальшому, тому без роботи сутужно перебувати з дитиною.
"Через те, що я не можу працювати повний робочий день, бо немає з ким лишити дитину, я перебуваю у центрі зайнятості. Мені дають 21 фунт на дитину щотижня, також отримую виплати з безробіття. Загалом це 650 фунтів з копійками (27 700 гривень) на місяць. Цих грошей вистачає на проїзд та харчування, винаймати житло в майбутньому без роботи, я не зможу. Квартира-студія в Лондоні коштує щонайменше 800 фунтів (34 тисячі гривень) на місяць. До того ж у цей центр ти маєш регулярно ходити, як на роботу, і звітувати, що ти робиш для того, щоб знайти роботу. Вони не шукають роботу замість вас", – зазначає киянка.
Стосовно житла жінка додає, що надто важко його винайняти. Для цього слід добре заробляти і бути готовим це підтвердити, оплатити оренду переважно на 6 місяців наперед.
"Півроку я можу жити у спонсора. Далі хтось із спонсорів, ймовірно, продовжить тримати вас ще 6 місяців, але це будуть поодинокі випадки. Це означає, що вам доведеться шукати житло. А винаймати житло тут дорого і не дуже просто. Якщо ви мама з дитиною, то вам назбирати такі гроші навряд чи вдасться. Соціальне житло нереально отримати, бо ви будете стояти в загальній черзі роками", – пояснює ситуацію пані Крістіна.
Жінка переймається і тим, що взимку місцеві заощаджують на опаленні, тому в квартирах може бути температура нижче, аніж українці звикли мати.
"Британці економлять гроші на опаленні, ходять одягнені у светри і дарують навіть одне одному грілки. Житло часто буває з пліснявою через постійну вологість. Житловий фонд переважно старий, тому можуть бути навіть миші на першому поверсі, вікна у деяких будинках теж старі. Тому, коли переїжджаєте до спонсорів, звертайте на це увагу. Вони до цього всього вже звикли, а для нас це дивно", – згадує про деякі особливості життя пані Крістіна.
Маючи досвід перебування в декількох європейських країнах, Крістіна порівнює підтримку українців тут із тими країнами, де їй довелося побувати.
"Коли я ходжу на мітинги, я не дуже часто бачу людей, які підтримують нас у Лондоні. Загалом англійці інтелігентні, але тримають дистанцію, вони більш закриті люди. У Румунії, коли ми йшли з прапорами, до нас підбігали, пропонували допомогу, а в Англії такого немає. Це країна, куди емігрувало дуже багато людей, у тому числі, які рятувалися від війни. Мабуть, через це англійці ставляться до нашої війни трепетно, але таких як ми тут мільйони, тому я не помітила співчуття чи бажання допомогти зі сторони суспільства. Це звичайно не стосується спонсорів, окремої групи людей, соціально активних, які відчиняють свої домівки для нас. Суспільство загалом байдуже. Я би сказала, що тут не так переймаються нашою війною як в Угорщині чи Румунії", – ділиться свої відчуттями та спостереженнями жінка.
Крістіна переконана, що не ми маємо запозичувати щось звідси, а їм є чого повчитися в нас.
"Хоча є дещо, що я би запозичила. Як маркетолог, можу сказати, що нам варто взяти той брендинг, який існує тут. На усіх упаковках є британський стяг, що свідчить, що цей продукт виготовлений в цій країні. Я би хотіла, щоб ми теж так маркували свої товари в Україні. Вони пишаються своєю державою без війни. З трепетом ставляться до своєї історії та культури, спадщини, зберігають старовинні будинки. Однак англійські садочки мене дуже розчарували з точки зору санітарних умов, освітнього процесу. Коли я їхала сюди, не хотіла сидіти на виплатах, хотіла інтегруватися в суспільство. Однак зараз вимушена розглядати інший варіант країни, якої – ще не знаю", – підсумовує свій досвід перебування в Англії пані Крістіна.
Британці радо погодилися прийняти у себе сім'ю
Катерина Савченко з чоловіком та двома дітьми перебралися до Великої Британії, перебуваючи у Польщі. Сім’я з Сум поїхала до сусідньої країни до початку повномасштабного вторгнення, аби закупити обладнання, якого в Україні не було.
"Вирішили їхати до Британії, бо зрозуміли, що тут (ред. – у Польщі) важко заробити гроші. Українців дуже багато приїхало, тож винаймати житло та ще й годувати сім’ю вже було неможливо. Мій чоловік займався програмним забезпеченням. Ми закупили обладнання, але привезти його не судилося. 25 лютого мали повертатися додому з Польщі, а вранці 24 лютого подзвонила моя мама і сказала, щоб не поверталися, бо в нас вже стоять танки", – роз’яснює жінка.
До того ж у Сумах залишилися їхні батьки, яким потрібна була грошова допомога. Як розповідає Катерина, вони не могли виїхати з міста і не мали продуктів.
"Ми розуміли, що батькам потрібні будуть гроші, бо зараз у них немає можливості добре заробляти. Нам потрібно заробляти гроші десь у Європі або деінде, аби прогодувати своїх дітей, оплачувати житло, підтримувати близьких, донатити для ТРО та ЗСУ", – пояснює своє рішення переїзду до нової країни.
У Польщі сім‘я з Сум пробула три місяці, після чого на початку червня поїхала до Британії за спонсорською програмою. Чекати на візу їм довелося близько 3 тижнів.
Катерина Савченко
"У Польщі ми не мали ніяких пільг, бо приїхали до 24 лютого. Ми повинні були самі викручуватися. Я розмістила в інтернеті пост, а вже через годину мені відписала жінка, яка не проти була нас прихистити. Дорога до Британії зайняла 38 годин. У готелях не зупинялися, бо було дуже дорого для нас. Переважно зупинялися поспати деінде на 2-3 години", – ділиться Катерина.
Сім’я проживає у селищі Бамптоні у графстві Девон. Умови проживання їх більш ніж задовільняють.
"Ми приїхали вночі, нас гостинно прийняли, приготували смачну їжу. Будинок розкішний із величезною територією. Для нашої сім‘ї виділили дитячу кімнату з двома ліжками та окрему кімнату для мене з чоловіком. Ці кімнати виглядають як апартаменти, є навіть окремі ванні кімнати для дітей та для нас", – захоплено розповідає українка.
Спонсорка допомогла родині оформити всі необхідні документи для подальшого працевлаштування.
"Майже місяць-півтора не могли отримати NIN – аналогу ідентифікаційного коду, який існує в нас. Ми не могли працювати без нього. Усі інші документи отримали доволі швидко", – пояснює Катерина.
Чоловік Катерини займався програмним забезпеченням, лагодив вручну комп'ютери, ноутбуки, смартфони. Однак, за словами сумчанки, така робота не є затребуваною в Британії.
"Британці викидають зламане і купують нове. Ми звернулися до агенції з працевлаштування і мій чоловік вже на наступний день став до роботи на заводі", – зазначає сумчанка.
Катерина за фахом маркетологиня, наразі шукає роботу адміністраторкою.
"Треба дуже добре володіти мовою, щоб працювати у маркетингу. Я розумію та розмовляю англійською, але писати грамотно не можу. Мала співбесіду на посаду адміністраторки у ветклініці та на заводі з виробництва тканин. Ми живемо у містечку, тому знайти роботу складнувато, але немає нічого неможливого. Завжди можна піти пакувати на завод, і це буде не така велика різниця в зарплаті, якщо працювати за комп'ютером, наприклад", – розповідає жінка.
Із влаштуванням дитини до школи Катерина не мала жодних труднощів, адже спонсорка завчасно подбала про це.
"Директор для нас зробив екскурсію по школі, показав класи. Один із викладачів навіть на екрані показує український переклад, коли розповідає щось англійською. Мовного бар’єру немає, хоч я дуже переймалася за це. Донька розуміє, що говорять, можливо, мало говорить, але на запитання відповідає простими фразами. Якщо потрібно, то перекладає за допомогою ноутбука", – розповідає про лояльність викладачів до українських дітей.
Спонсори усіляко допомагають українській сім’ї, створюють їм умови наближені до дому, мотивують їх думати про майбутнє.
"Була така ситуація, кажу: "Я так сумую за домом, у цей час я саджала помідори", а вона на другий день вже купила теплицю для вирощування огірків та помідорів", – згадує Катерина про доброту та підтримку, що постійно надходить від спонсорів.
Жінка приємно здивована та вдячна, що британці так радо погодилися прийняти їх до себе сім’ю. Перебуваючи разом, Катерина помітила деякі звички, притаманні їм.
"Діти в англійських сім’ях лягають спати о 7-8 вечора. Для них було дуже дивно, що наші діти лягають о 10 вечора. Я помітила, що вони не готують так багато, як це робимо ми, споживають напівфабрикати. Для своїх спонсорів я приготувала окрошку, яка їм була до смаку. Також разом ліпили вареники. А ще британці – це люди, які люблять планувати. У них все розплановано. 23 і 25 вересня ми вже знаємо, що їх не буде цілий день. Спонсорка завжди запитує, що запланували на сьогодні. Вона стимулює нас думати наперед про майбутнє", – ділиться своїми спостереженнями Катерина.
Катерині також подобається підхід британців до старості.
"Попри те, що, на мою думку, держава здатна забезпечити британців, вони на неї не покладаються. Вони планують своє життя так, щоб заробити собі на старість, вийти на пенсію і полишити бізнес, навіть якщо він дуже успішний. Час для них дорожчий за гроші", – розповідає українка.
Катерина із сім‘єю поки планує залишитися в Британії.
"Приїжджаючи сюди, ми були готові до всього, до найгіршого, але нам просто пощастило. Ми знаємо і про не дуже добрі ситуації, які склалися в деяких українців. Десь на рік плануємо тут залишитися, як тільки закінчиться війна, то ми повернемося додому відбудовувати нашу країну", – підсумовує вона.
Шотландці привітні та добрі
Викладачка англійської мови Анна Василенко переїхала з Одеси до Шотландії з сином за програмою суперспонсорства. Відповідно до цього уряд цієї держави виступає спонсором і зобов'язується розселити усіх новоприбулих. Ця програма надає можливість перебувати, навчатися та працювати впродовж 3 років за умови отримання біометричної посвідки на проживання. Також громадяни України отримують одноразову допомогу, мають право на щомісячні гроші від держави та медичні послуги.
Завдяки жінці з українським прапором в аєропорті Единбурга Анна знайшла волонтерський хаб, де їй надали допомогу.
"В аеропорті був безкоштовний Wi-Fi, тож я відразу зв’язалася з рідними, заспокоїла їх. Поки телефонувала, до нас приєдналися інші українці, що летіли нашим рейсом. Усього зібралося сім людей. Нам видали безкоштовні сім-картки та воду", – розповідає співрозмовниця.
Усіх українців привезли в облаштований пункт, де нагодували та дали змогу перепочити. Звідти людей розвезли в тимчасові помешкання.
Анна Василенко
"Нас посадили в автобус і відвезли в містечко за 3,5 години від Единбурга, аби поселити в готель. З нами було ще 12 українців. Деяких із нашого рейсу розмістили в Абердині. Ніхто нами більше не займався. Ми самі знайшли інформацію про те, що можна звернутися до міської ради, і вона виділить на кожного прибулого по 200 фунтів. Однак розташована за 40 хвилин від місця нашого проживання, дорога обійшлася б у 14 фунтів за кожного", – пояснює Анна.
У готелі живуть вже понад місяць. Проживання та харчування для них безкоштовне.
"Ми живемо віддаль від цивілізації, хотілося повести дитину в музей, зоопарк, на захід якийсь. Для цього потрібно їхати в Глазго або в Единбург. Подорож до столиці Шотландії обійшлася у 100 фунтів за двох (4 200 гривень)", – пояснює деякі незручності, пов'язані з розташуванням готелю.
Під час цієї мандрівки стався випадок, який приємно здивував Анну.
"Незнайомий шотландець дізнавшись, що ми українці, які рятувалися від війни, захотів щось купити для нас, ми чемно відмовили. Приємно було, що люди розуміють нашу біду", – ділиться історією Анна.
Як приклад добродушності місцевих, згадує й інший випадок.
"Одного разу під час сутужної поїздки в Ґлазґо, а такими вони стають через численні страйки працівників, ми не змогли повернутися в готель. Наш рейс скасували. Проходячи повз нас, люди запитали, чого ми стоїмо, якщо автобуса не буде. Розповіли, що з України, приїхали сюди, рятуючись від війни. Хлопець на ім‘я Камерон, дізнавшись, що залишилися в чужому місті, відвіз нас на своїй машині до містечка Крифа, де ми проживаємо. Наостанок запитав, як сказати "thank you" українською", – згадує Анна.
Новоприбула українка порівнює місцевих з одеситами, які, на її думку, такі ж емоційні, люблять добре поїсти.
"Люди привітні, добрі, завжди готові допомогти. Говорять "excuse me" і "sorry", навіть якщо винен інший. Люди похилого віку якісь дуже світлі, добрі, рідні, кожного хочеться обійняти", – ділиться своїми відчуттями одеситка.
Анна приїхала у Шотландію із сином, тож для неї важливим було влаштувати підлітка до школи.
"Мене із сином Давидом зустріла завідувачка школи. Видно було, що вона закохана у свою роботу. Розповіла нам про всі заняття, які проходять у старшій школі. Обов’язковими предметами є англійська, математика та фізкультура, все інше можна вільно обирати. Нам подарували 2 комплекти шкільної форми, канцелярію, забезпечили безкоштовними обідами та гуртками після уроків. А класний керівник для Давида написав назви предметів українською. Уявляю, як він витратив свої вихідні, щоб написати їх кирилицею", – із вдячністю розповідає Анна.
Як запевняє жінка, ціни на продукти харчування є здебільшого такими як в Україні, а деякі види товарів коштують навіть дешевше.
"Ціни краще не переводити в гривні. Ба більше, не зрозуміло, який курс зараз гривні до фунта. Знаючи денну зарплату, можна приблизно вирахувати, за скільки годин зможеш купити ту чи іншу річ. Наприклад, футболка коштує 10 фунтів і мінімальна заробітна плата тут майже 10 фунтів. Тож придбати футболку можна працюючи годину", – розмірковує українка.
Неприємним відкриттям для Анни стала шотландська погода.
"Тут взагалі немає літа. Вологість і постійні дощі. Я мерзну щодня, кашляю щоночі. Хочеться тепла і світла. Я з жахом думаю про осінь та зиму. Хочеться тепла та світла. Я переймаюся тим, що спонсори, яких нам знайдуть, будуть економити на опаленні, хвилююся за те, що будинок буде без євровікон, старі вікна тут не рідкість", – розповідає одеситка.
Попри все, жінка вдячна за турботливий та теплий прийом у Шотландії.
"Я вдячна цій країні за все. Хотілося б зробити посильний внесок у процвітання цієї держави", – підсумовує свою розповідь Анна.
3749
